Політономія

Йосип Позичанюк   Виходячи з тверезої оцінки всього комплексу передумов і співвідношення сил, перш за все мусимо для себе (і не тільки для себе) визначити, яка ж тепер мусить бути основна напрямна нашої політики... Чи ми й далі йдемо по вузькій лінії розпалювання національного українсько-російського й українсько-польського антагонізму й діємо, як сила суто націоналістичного й вузько льокального характеру, не зважаючи на гасло про "народи сходу", а чи ставимо питання в площині боротьби "всесоюзного" значення під ідеологічно-політичним оглядом, у площину орієнтації й підтримуваня революції соціяльно-політичної в цілім СРСР, і насамперед в Росії, базуючись на всіх існуючих передумовах до того... Більшовики нас били і б'ють у всесоюзному маштабі, і насамперед своєю ідеологією. Ми мусимо їхню ідеологію й їхні методи обернути проти них самих і то у всесоюзному маштабі.., використовуючи всі його такі рясні протиріччя та розбіжності й мобілізувати найширші маси, насамперед російські проти нього його ж методами, оскільки він мобілізує їх увесь час проти нас... Мені можуть сказати, що більшовизм сам сів на націоналістичного коника. Так, але це якраз показник його слабости та ідеологічно-політичного банкруцтва в масах, і насамперед у російських. Саме цей коник і скине його (мусить скинути), бо більшовизм сам створив для цього передумови... у народі... Ми протиставимо йому не "зоологічний" націоналізм, за який вони привчили маси ненавидіти нас, і не інтернаціоналізм, що його маси ненавидять після всієї більшовицької практики, а поступову ідею національної співпраці, миру й єдности на принципі волі, незалежности та дружби народів, як рівний з рівним. (Підкреслення за оригіналом - П. Б.) Ми більшовицьку палку, якою вони нас лупили як представників "націонал-фашизму", повертаємо проти них же як організаторів потворного націонал-фашизму, сівачів міжнаціональної ворожнечі, і то не в інтересах російського народу, а в інтересах правлячої плутократичної інтернаціональної кліки, нової кляси узурпаторів, що діє за принципом "розділяй і пануй"... Ми ставимо питання... не під гаслом національної ворожнечі, а національної єдности в боротьбі з режимом загальної павперизації, соціяльної нерівности, жорстокої експлуатації, визиску, безправ'я, приречености на жертву в інтересах партійної верхівки (партократії - П.Б.) і т.д. Всюди акцент на російському народі як однаково використовуваним і фактично безправним. Коротко, ми мусимо внести рішучі корективи в магістральну лінію української політики й чину... і згідно з цим поставити, як кажуть, "ребром" ряд питань і вголос відповісти на них. 1. А втім, з ким ми боремося, з більшовизмом чи з одвічним північним ворогом, "московським народом", "москалями", "лапотниками", "московським імперіялізмом" і т.д.? 2. За що ми боремося насамперед? Чи зразу ж з місця в галоп за вимріяну проблематичну українську імперію від Хусту до Казахстану, чи перше за розвал СРСР, за повалення більшовизму, за розвал більшовицької імперії, а тоді вже за конкретну українську державу в максимально можливих межах, умовлених конкретними можливостями, ситуацією, у специфічних витворе-них складних умовах та передумовах. Чи орієнтуємося на ближчі дні чи починаємо з далекого майбутнього, чи орієнтуємося спершу на синицю в руках чи на журавля в небі?.. 3. Як ми боремося? Чи сподіватись нам на зовнішнє втручання і тільки на зовнішнє, як це майже всі наставлені серед українських провідних кіл, без чого, мовляв, українська держава не постане. Чи сподіємося на те, що "Схід видасть належні сили і провід" і започаткує, мовляв, і вивершить і т.д., як багато хто любить заколисуватися. Чи, нарешті, ставши на шлях самостійного широко закроєного чину (в стратегічно-політичному розумінні), не сподіватись нам на зовнішнє втручання й не узалежнювати долю української держави від нього. 4. З ким ми спілкуємося? З ким пліч-о-пліч боремося? Чи з усіми поневоленими народами проти російського народу, московської культури, російської агресії і т.д.? Тобто - противоставимося російському народові чи, навпаки, втягаємо його (і насамперед його) в єдиний фронт проти більшовизму, як політичної й соціяльної системи, тотального режиму, що його російський народ ненавидів і ненавидить у такій же мірі, як і інші народи; втягаємо, пам'ятаючи, що від того, в якій позиції до більшовизму стоятиме російський народ, залежить бути чи не бути українській державі. Парадоксально, але так. Ось так стоять питання і ми мусимо на них ясно і рішуче відповісти. Ад. 1. Ми сьогодні боремося не з "одвічним північним ворогом", "москалями", "лапотниками" тощо (весь цей дешевий патріотичний мотлох треба вже рішуче викинути з ужитку в пропаганді й узагалі з політичної термінології, познімавши всі акценти з власного войовничого націоналізму, бо не націоналістичний галас нам потрібний, а націоналістична мета, в ім'я якої ми йдемо на все). Ми боремося не з російським народом, а з більшовизмом. Ми хочемо завалити не Росію як символ російського патріотизму, не Москву (нагадуючи москалям усі історичні кривди - знайшли для того час! - а особливо більшовицькі кривди, перекладаючи відповідальність на весь російський народ) і не московську російську культуру, але тотальний більшовицький режим, більшовицьку (антинародню й антиросійську) культуру, червоний Кремль як організатора й керівника грандіозної тотальної імперіялістичної машини, в поваленні якої ми зацікавлені. Імперію, бо організував і тримає не російський народ і не російська культура, але більшовизм і його доктрина, більшовицька (до речі, інтернаціональна за складом) партія, режим, ідеологія (інтернаціональна), державний тотальний апарат (інтернаціональний, без чого та імперія не існувала б)... Ад 2. Ми боротьбу ведемо не в вузьких суто українських націоналістичних рамках, а в імені єдиного народного фронту України і єдиного фронту поневолених народів, даємо їй якнайширший ідеополітичний розгін, пам'ятаючи, що "інтернаціоналістичний" більшовизм протистоїть українському націоналізмові не на вузько українському полі, а в маштабі всесоюзному, світовому, поборюючи всякий найменший прояв цього, як і всякого іншого націоналізму. Ми будемо протиставити більшовизмові гасла соціяльного й політичного переустрою... - гасла соціяльної, політичної й національної революції і то в самій основі СРСР - в Росії насамперед... Ми боремося за конкретну українську незалежну демократичну державу..., і за російську, і за демократичні держави інших народів старого і нового СРСР. Гасло "воля народам, воля людині" мусить стосуватися і росіян. На цім мусить стояти спеціяльний акцент... Ад 3. Ми боротьбу з більшовизмом не узалежнюємо від зовнішнього втручання. Ми тримаємо свій курс... і при зовнішньому втручанні, і без нього... Зовнішнього втручання може й не бути..., то все таки СРСР розпадеться, бо мусить розпастися. І УССД постане, бо мусить постати... І не тому, що нам так хочеться, а тому, що це буде логічним вислідом усіх подій суспільно-політичного розвитку й революційної боротьби на сході... А якже з таким цікавим фактом, як розпад одної (куди сильнішої під кожним оглядом ніж більшовицька) імперії в 1917 році. І то розпаду цілком без втручання зовнішнього, що її розвалювало б, а навпаки - при втручанні, що хотіло її врятувати від розвалу. Як з тим фактом? Отже ми ні в якому разі боротьбу за УССД не узалежнюємо... від зовнішнього втручання... Тим більше, що є підстави сподіватися, що англійське втручання дасть для УССД не більше, як дало німецьке. А то ще й може бути й так, що коли це втручання діятиме в розріз з інтересами російського, східньо-українського та інших народів (коли не зуміє роз'єднати народ і партію, для чого самого збройного втручання мало), то воно дасть зворотні наслідки в боротьбі з більшовизмом, як німецьке втручання, або втручання тих самих альянтів у 1917-20 роках у боротьбі з більшовизмом... Виключну ролю в розпаді імперії Романових відіграв російський народ. Він не тільки розвалив імперію..., але й стер на порох свій "вітчизняний'', тобто - російський ультра-націоналізм денікіних, колчаків, юденічів, каппелів, вранґелів і т.д., і т.д... Корінь цього криється в низці поважних причин і у власти-востях того народу, якого ми не знаємо й не хочемо знати, але мусимо знати, бо мусимо скористуватися з властивостей і нахилів того народу, від постави якого залежатиме доля більшовизму... Робимо акцент на тім, що більшовизм завдячує свій вихід на історичну арену цим властивостям, цього народу насамперед. їм же він завдячуватиме й свою смерть так, як імперія Романових... Якщо буде вестись боротьба ззовні проти російського народу, ототожнюючи його з більшовизмом..., ніяке зовнішнє втручання не повалить більшовизму. Бо цей народ - то каркас, на якому тримається цілий СРСР. І навпаки. Стане російський народ разом з іншими народами проти більшовизму... - то ніщо, навіть ніяке зовнішне втручання його не врятує, як не врятувало імперії Романових... Ад 4. Ми боремося рука об руку з російським народом проти більшовизму. Ми прагнемо цього... І то з російським народом насамперед. В цьому наша тактична задача і в цьому запорука нашого успіху. Нам немає ніякого діла до політичних обивателів, гурра-патріотів, що "будують Україну" непримиренними мріями, стоячи догори ногами. Так само, як немає нам діла до того, як після деструкції росіяни будуть будувати свою національну Росію і яка вона буде... Ми не збираємося з москалями дітей христити. Але ми не збираємося христити дітей з власними політичними "недоростками". Зло, загроза нашому існуванню, сила нашого "північного ворога" сьогодні криється в більшовизмі, в його державно-політичному апараті, а не в російському народі. В ідеології більшовизму, в організації, в апараті управління й поневолення - ось тут корінь нашого лиха, бо той більшовизм піддержують не тільки росіяни, а й мільйони українців, учора з ідейности, нині з інертности, не маючи чогось ліпшого й вірогіднішого..., а не в російському народі. І це треба тямити. В російському ж народі, навпаки, криються поважні або й вирішальні передумови до розвалу того більшовизму... Тож... чи розумно нам сьогодні підіймати питання національного антагонізму між російським і українським народами... Лишаємо це Донцову розмахувати паперовим мечем... Боротьба за УССД складається з двох етапів. Перший з них - розвал більшовицької імперії. Це початок. Тільки дурень починає справу з кінця. Робити й думати інакше - це значить бути, не скажемо ослами, а прямими ворогами української справи... Багато наших гурра-патріотів саме така постановка питання щодо співдії з російським народом кине в сказ, викличе страшенне обурення й закиди авторові в більшовизмі і ще чорт зна в чім. Ми не полемізуємо з політобивателями. Взагалі тут нема чого полемізувати.   джерело: http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/pozychaniuk-1.htm