Політономія

МЛ ?Бриколяж?

Український націонал-комунізм взагалі, і його НБ-відтинок явища не тільки не затребувані революційною спільнотою, але і назагал такі, що оживають лише на сторінках підручників з історії. Разом із тим ми певні того, що саме національно-орієнтований лівий рух може надатися до подолання кризових явищ у суспільстві і подальшого соціального розвою від Сяну до Дону.

Революційний наддніпрянський привіт. Що таке властиво український націонал-комунізм і у чому його відмінність від російського (Лимонов, ранній Дугін, Лєтов тощо) та європейського, зокрема франко-германського зразків (Тіріар, Нікіш і т.д.)?

Український, російський і європейський націонал-комунізм мають різний історичний розвиток. Теоретичне обгрунтування українського НК подають товариші Махлах і Шахрай, які в умовах підрадянської України 20-30-х років просували у партійному середовищі ідею української радянської держави. Та, як виявилося, марно. Культурологічний та історіософський напрямок НК розвивав Хвильовий, а практичний ? Микола Скрипник, що обіймав посаду комісара з народної освіти і, даруйте за тавтологію, українізовував Україну, виступав за включення до УРСР Кубані. По той бік Збручу, за польської окупації на позиціях національного комунізму стояла державницька фракція КПЗУ, що підтримувала так званих ?национал-уклонистов?. Увесь український НК 20-30-х років ХІХ століття ? це спроба націоналізувати сусупільно-політичне життя українців в умовах бездержавності поневолення буржуазним польським і сталінським режимами.

Інакша доля в європейського НБ, як різновиду НК. Європейський націонал-комунізм, а точніше його німецький різновид ? націонал-більшовизм, розвинувся з націонал-революційних груп, що виникли після Першої світової війни, коли Німеччина опинилася під ?версальським? гнітом. Ідейні натхненники цього руху консервативні революціонери Артур Мюлер ван ден Брук, Освальд Шпенглер, Ернст Юнгер, Ернст Нікіш.

Націонал-революціонери висунули ідею пролетарського націоналізму, згідно якої народи поділяються на пригнічені (?молоді?) і панівні (?старі?). Ідею боротьби пролетарських націй проти буржуазних розвивали ще на початку ХХ століття італійські націоналісти. До молодих народів націонал-революціонери зараховували німців, росіян та решту народів Сходу Європи. Цей поділ відрізнявся від марксистського дихотомії історичні-неісторичні нації. Еволюція нац-рев. ліворуч зумовила висунення ними тези про німецький робітничий клас як визволителя від національного і соціального гніту. Після від?єднання від націонал-революціонерів нац.боли до числа неприйнятних додали ідеології фашизму і нацизму, а в позитив ? класову боротьбу, диктатуру пролетаріату, соціальну революцію, систему Рад і загальнообов?язкову народну армію.

Вперше термін ?націонал-більшовизм? з?явився у Німеччині в квітні 1919 року з легкої руки професора Пауля Ельцбахера, члена Німецької народної партії, який надрукував статтю у газеті ?Дер таг? з назвою ?Останній засіб? з викладом катехізису німецького НБ. Лідери німецького НБ належали до інтелектуальної еліти: журналісти і публіцисти (Ернст Нікіш, Отто Петель) університетська професура (Пауль Ельцбахер), військова інтелігенція Бодо Узе). Попередниками НБ були німецькі націонал-революціонери. Вони виступали за соціалізацію засобів виробництва, принцип народної співвласності в економіці, вороже відносилися до марксизму як до підступу жидівства. Частина німецьких націонал-більшовиків теж дотримувалася таких поглядів. Неабиякою популярністю серед них користувалася ідея економічної автаркії.

Основна концепція НБ ? теорія про особливу історичну роль пригніченої нації чи революційної нації, яка бореться за побудову тоталітарного національного соціалізму. Нац.боли абсолютизували національний фактор, виступали ?за? соціальну революцію, побудову суспільства національного соціалізму, встановлення диктатури праці, націоналізацію основних засобів виробництва, автаркію і мілітаризацію держави.

Після Другої світової війни НБ в Європі ?вибухнув? з новою силою завдяки колишньому нацисту Жану Тіріару, який ревізіонував власні політичні погляди. Бельгієць започаткував націонал-комунітаристську організацію ?Юна Європа?, чиє гасло ?Європа від Дубліна до Владивостока? наріжний камінь європейського НБ. Ідея Великої Європи, Євро-радянської континентальної імперії померла майже одночасно зі смертю Радянського Союзу і Тіріара на початку 90-х років. Сьогодні націонал-більшовизм як різновид третьої позиції в Європі пропагують іспанські нац-боли, французи з Націонал-Комунітаристської партії, російські НБ-шники тощо.

Батьком російського НБ вважають Миколу Устрялова. Після жовтневого перевороту виїхав з Росії, але згодом побачивши трансформацію більшовизму за Сталіна у російський великодержавний націоналізм повернувся назад. Крім Устрялова ?лимонівці? також культивують Сталіна, Берію, прихильні до Муссоліні, Гітлера, і, практично всіх крайньоправих рухів Європи.

Серед попередників теперішніх російських НБ: націоналісти, євразійці, ?смєновєховци? та анархісти. У новітній час російський НБ формувався під впливом російського геополітика, публіциста і містика Олександрв Дугіна та літератора Едуарда Лимонова (Савенка), але через конфлікт Дугін відійшов від НБП. Зараз фактично існує дві гілки російського НБ: радикальна (Лимонов з НБП) і поміркована (Дугін з проектом ?Євразія?). У будь-якому разі обидва НБ-проекти є антиукраїнським політичним продуктом, тому їх треба жорстко поборювати.

Вітчизняна ідеологічна опінія містить досить пристойні історичні зразки, котрі не лише можна, але і варто наслідувати. Це і націонал-комуністична генерація українських дорадянських лівих; різноманітні ?національні ухили? у підрадянській Україні; соціалістичне крило ОУН у вигляді Української партії робітників у селян; українські дисиденти 70-х тощо.

На разі ми маємо безліч різноманітних, у більшості накалькованих із Заходу або Росії радикальних і менш революційних і бутафорних рухів та ?двіженій?. Серед них анархісти, скінхеди, православні ортодокси, расіалісти і нарешті потрібні нам ?націонал-більшовики?. Послідовники Скрипника так і не з?явилися. Їхню нішу зайнято представляючими російську імперську НБ-традицію, в простонародді ? ?лимоновцями?. У чому коріння цієї несправедливості і чому так?

Ерзац завжди гірший за оригінал. Вітчизняні неосталіністи, анархи, ?лимонівці?, троцькісти чи скіни неукраїнські за змістом. Назагал на правому і лівому краю українського політикуму вакуум, який не опанували українськими рухами. Українські ультра (ліві чи праві), якщо і є, то маргінальні, а український НБ взагалі відсутній.

Невитребуваність теперішніми ?українськими? псевдолівими спадщини української лівиці зайвий раз доводить політичний декаданс і неукраїнський характер ?ліваків?. Ця несправедливість родом з минулого. Вибори президента України засвідчили глибоку кризу ретроградського комунізму, зорієнтованого на угодовство до влади і обслуговування інтересів Росії. Порятунок лівих (СПУ, КПУ, ПСПУ, КПРС) ? перегляд ідейних постулатів і перехід на українську платформу. Політики з ультраправого табору прогнозували ідеологічну еволюцію Мороза, Бориса Олійника і Ткаченка у бік національного комунізму. Сподіванки націоналістів не виправдалися. Доцільно говорити тільки про правий ухил в СПУ і ?націоналізацію? Олександра Мороза. У Рівному часто бачив і чув, як наприкінці мітингів соціалістів, лідери місцевої СПУ гратулювали бандерівське ?Слава Україні!? Припускаю, що невдовзі ідеологічна еволюцію СПУ приведе її до українського націонал-соціалізму. Порівняння з німецьким нацизмом недоречні. Щодо Ткаченка і Олійника ? вони не ступили на шлях антиколоніалізму, не відмежувалися від зовнішньополітичної проросійськості.

До перелічених тобою лівої спадщини націонал-комунізму, до ідеологічного пантеону справа можна додати соціалістичні постулати Миколи Міхновського, націократію Миколи Сціборського, національний солідаризм Осипа Бойдуника, ліве крило ОУН Мітринги. Лівацькі ідеї були популярними в ОУН її ідеологічним триномом: націоналізм, революція і соціалізм. Зліва державницька фракція КПЗУ, українські ?боротьбисти?, націонал-комуністи Хвильовий, Шумський і Волобуєв. Чи з?являть у потрадянській Україні послідовники КПЗУ, Скрипника чи Хвильового на лівому фланзі і Мітринги на правому ? покаже час і бажання українських нонконформістів.

Наскільки рентабельно і органічно лучаться дві ?класично? непоєднувані ідеологічні напрямні: соціалістична-економічна і національна-політична, адже відомо, що для справжніх ?лівих? подібні синтези уявляються вкрай фашистськими, в той час як не менш справжні ?праві? рахують їх здебільшого комуністичними?

Поділ на лівих і правих ? умовний. Відколи у 1789 році поняття ?лівий? і ?правий? увійшли в політичний обіг минуло понад 200 років. Зараз все більше політичних партій і рухів дотримуються еклектичних поглядів.

Економічна доктрина соціалізму зліва та політичної націоналізму справа поєднуються в універсальний революційний нон-конфомізм лівого націоналізму. Скажімо, в унсовському цитатнику хоч відбавляй виразів з ідеологічної ?обійми? ?Фракції Червоної армії?, ?Червоних бригад? і Мао. Та й УНА-УНСО позиціонували себе не лівими і не правими, а центристами. Власне, це і є третій шлях. Україні треба рухатись не ліворуч чи праворуч, а вперед!

Статистика говорить не на користь існуючих третьопозиційних рухів, більшість із котрих орієнтується на визволення з лабет існуючої Системи за допомогою побудови іншої, часто теж тоталітарної, але все-таки Системи. Задля прикладу можна запропонувати зразки російських, французських НБ, практично всіх націонал-анархічних західноєвропейських ініціатив і навіть ідеологічно ?чисті? латиноамериканці все частіше говорять про об?єднану Латинську Америку.

Імперський стрижень ? суть української націонал-комуністичної позиції, її об?єктивний наслідок чи хвороба, котрою не варто заражатися і на крайня ? слід хірургічно лікувати?

Справді, латиноамериканці частіше звертаються до ідеї латиноамериканізму, супердержави від Мексики до Вогняної землі. У різних формах вона поширена у Південній Америці, зокрема країнах з великим відсотком індіанців ? ідея так званої Індоамерики.

Латиноамериканський ?імперіалізм? випливає з американського імперіалізму, який намагається перетворити країни Південної і Центральної Америки у бананові республіки. Імперіалізм латиномамериканців ? це виклик імперіалістичній і глобалістичній політиці Вашінгтону, відповідь латиноамериканських революціонерів на гегемонію США у цьому регіоні світу.

Український НБ, лівий націоналізм, розвиватиметься аналогічно як реакція на російський і, звичайно, американський вплив на Україну. Ще ідеолог ОУН Дмитро Мирон-Орлик казав, що російському імперіалізму Україна мусить протиставити здобувчий український імперіалізм. Терени експансії визначені ? пострадянський простір, союзники ? антиросійські національно-визвольні рухи Росії, ісламські групи, антиглоби, мета ? Українська НБ-імперія.

?Лимонівці? продовжують імперську традицію властиву майже всьому російському політикуму: від націоналістів до комуністів. Вони не здатні абстрагуватися від російської історії, російської ментальності і сприйняття світу через імперські окуляри. Це ? діагноз. Виняток: маргінальні демократичні організації на взірець Революційного контактного об?єднання, групи Новодворської і Гайдара, які до когорти впливових не належать.

Символ китайського комунізму ? Мао, російського ? Ленін, кубинського ? Фідель Кастро, міжнародний символ ? Че Гевара. Хто, на твою думку міг би символізувати український комуністичний рух і як ти ставишся до використання образу Че Гевари, але з тризубом замість зірочки?

Че Гевару комерціалізували. Недарма донька Команданте рішуче засудила комерціалізацію образу батька, а молодь (переважно аполітична) залюбки носить футболки із зображенням кубинського революціонера, інколи нічого не відаючи про нього.

Приємно, що українські націоналісти потроху відходять від стереотипу ?Че-комуняка?, замінюючи привабливішим: революціонер, романтик, борець за справедливість. До речі, товариш по ревоюційній боротьбі Че ? Фідель Кастро у молодості належав до кубинської націоналістичної організації, а висаджувалися ?бородані? на Кубу з червоно-чорними прапорами.

Че Гевара з тризубом ? це народжуваний символ українського лівого націоналізу, прототип нашого націонал-більшовизму. Як, зрештою і Бандера, чиє прізвище у перекладі з іспанської ?прапор?. Бандера і Че ? наш прапор боротьби за соціальні і національні права українців.

Свого часу один із найавторитетніших українських письменників ? комуністів тов. Хвильовий досить чітко і зовсім не патетично проголосив антиєвразійський геополітичний напрямок в теорії українського комунізму, зміст котрого зводився до фрази ?Геть від Москви!? Що скажеш відносно актуальності цієї і подібної до неї тогочасних комуністичних настанов зараз?

Зараз актуальніше наступальне гасло ?На Москву!?. Думаю, що найкраща оборона ? це наступ. Заміна захисної позиції на офензивну. Пацифізм на агресиність є запорукою видужання хворого національного організму.

У культурницькій площині українство належить до європейського соціо-культурного поля, але геополітично Україна лежить ?на грані двох світів? Європи і Азії. Зважаючи на мільйонну українську діаспору на пост-радянському, євразійському просторі, культурні і ментальні зв?язки народів від Карпат до Камчатки, український націоналізм і протоукраїнський націонал-більшовизм проявлятимуть жвавий інтерес до Євразії ? простору, яким у давнину арійці підкорювали Великий Туран, рухаючись на Схід, а потім на південь в Індію та Іран. Україна не обмежується теперішніми куцими кордонами, поза її межами етнографічні українські землі. Україна ? поняття не географічне, Україна там, де українці.

Згідно із націонал-комуністичною ідеологемою ідея соціальної справедливості + прагнення до національного визволення найбільш стратегічні області революційної боротьби. Що таке ?національне визволення? по-комуністичному: це любов до Батьківщини (Хвильовий); ненависть до емігрантів (Маллєр); віковий антиколоніальний опір різним імперіалістам (Фанон-Фрейре); геноцид національних меншин (Сталін); ?культурна революція? і класові чистки (Мао), що це?

Національно-визвольна революція неможлива без двох складових: національної і соціальної. Відповідь на поставлене питання сформулював Ярослав Стецько: ?Без національної революції немає соціальної? і ?Національна революція з?єднана з соціальною означає ? націоналістична революція?. Любов сильніша за ненависть. Любов ? творчий чинник історії, ненависть ? руйнівний. Любов здатна творити великі держави, а ненависть руйнувати здавалося б непристуані бастіони?.

Расизм і боротьба з емігрантами в сучасній Україні допоки неактульна, хоча у східних і південних областях вже відчувається присутність вихідців з Кавказу, південно-Східної Азії та Африки.

Що значить додаток ?національний? по відношенню до словосполучень ?комунізм?, ?більшовизм?, ?марксизм? і настільки коретний вжиток цих дещо постмодерних словосполучень у нашій пост (чи нео-?) совковій країні?

?Національний? ? тотожний ?націоналістичний?. Додатки ж ?комунізм?, ?соціалізм?, ?більшовизм? в українському лівонаціоналістичному русі матимуть другорядне значення. Національні лівацькі режими існували і досі є в Азії та Північній Африці: КНДР з ідеями ?чучхе? (доктрина Кім Ір Сена, що інтегрувала корейський націоналізм з комунізмом, який щоправда виродився у довічний культ померлого вождя); лівійська Джамахірія (концепція арабського національного соціалізму Муамара Каддафі, чию праця ?Зелена книга? політологи вважають третьою світовою теорією); Китай часів культурної революції Мао; Камбоджа Пол Пота (звичайно, найгірше втілення національного маоїзму з геноцидом власної нації). Червоні кхмери звели ненависть до в?єтнамців та інших національних меншин до рівня культу.

Цікавий досвід іранської революції 1979 року з апеляцією до ісламського традиціоналізму, відкиданні монархізму, капіталізму та ліберальних цінностей західного суспільства.

На якому рівні академічного аналізу слід розрізняти поняття ?український націонал-комунізм? та ?український націонал-більшовизм??

Український націонал-комунізм закінчився у 30-х роках ХХ століття на Волобуєві, Скрипнику і Шумському і не відродився у пострадянській Україні. Про український НБ доводиться говорити у майбутньому часі, адже ?український націонал-більшовизм? як структурована ідеологія в Україні відсутній. Також немає і фахівців з НБ, здатних з науковою скрупульозністю вивчити спадщину світового НБ і перспективи українського. Аматорів-дослідників до уваги не беру.

Корчинський давно експлуатує революційну риторику і фразеологію. Якщо раніше очолюючи УНА-УНСО ?провідник? практикував революційні ідеї, і це було класно і яскраво, то зараз Корчинський перетворився на карикатурного революціонера, шоу-мена, що калькує Лимонова. Та й контакти Корчинського з антиукраїнською НБПР ? ознака неукраїнськості ?братчиків?. До того ж, акції прямої дії ?Братства? із застосуванням майонезів максимум тягне на політичне хуліганство, а не ?аксьйон дірект? в стилі європейських ультра. Зрештою, ?лимонівців? у Росії за ?майонезні витівки? влада ?пресує?, в Україні ж ? толерує. Й не дивно: влада Корчинського використовує для виконнання брудної роботи. Він же її, щоб ?піарити? себе у ЗМІ для просування у політиці. Інтереси обох збігаються. Корчинський ? контреволюціонер.

Яку роль відіграє інститут держави у суспільстві переможної соціалістичної визвольної революції?

?Держава ? це зло? казали у ХІХ столітті засновники анархізму. На цій тезі побудована вся анархістська опінія. І навпаки: в українському варіанті відсутність держави було подвійним злом. Бездержавність України серйозно позначилася на столітньому процесі розвитку українства. Рудиментами колоніального гноблення і бездержавності дотепер хворіють українці.

Колишня КПЗУ була національною? Львівські НБ-лимоновці говорять про розробку концепції ?Галицького націонал-більшовизму?, при тому не звертаючись до властиво українських ідеологічних попередників. Їх місце окуповане далеким від галицьких реалій ?другоросом? Лимоновим. І все-таки КПЗУ ? автентичний Західноукраїнський Націонал-Більшовизм?

Галицький націонал-більшовизм російських НБ без українського стрижня нагадує ?Україну без українців?. ?Галицький? НБ ? у виконанні російських нац-болів ніколи не буде українським. За визначенням. Ідеологія КПЗУ 1920-х роках наближалася до націонал-комунізму ? течії в комуністичному русі, що намагалася поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями і наближалася до німецького НБ. Єдиним шляхом до національного і соціального визволення західноукраїнські комуністи вважали соціалістичну революцію в Польщі, яку спільно мали здійснити робітники і селяни всіх національностей. КПЗУ висувала гасло з?єднання всіх українських земель в єдиній соціалістичній державі ? УСРР. У 1927 більшість ЦК КПЗУ підтримала ?національний ухил? Шумського в КП(б)У. У відповідь тодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович звинуватив керівництво КПЗУ в зраді. Партія розкололася на більшість (?шумськістів?) і меншість (прихильників Кагановича). У 1928 році більшість КПЗУ під проводом О. Крілика (Васильківа) і Р.Кузьми (Турянського) виключили з Комінтерну. До кінця 1928 у Західній Україні існували дві комуністичні партії: КПЗУ ? більшість (?васильківці?) і КПЗУ ? меншість, яка користувалася підтримкою Москви. ?Васильківці? відкрито виступали проти політики Сталіна і Кагановича в національному питанні, домагалися наповнення радянської української державності реальним змістом. Наприкінці 1928 КПЗУ ? більшість оголосила про саморозпуск, її лідери заявили про визнання своїх ?помилок? і виїхали в УСРР. Незабаром усі вони стали жертвами сталінських репресій.

Еволюція КПЗУ в сторону націонал-більшовизму перервалася на півшляху через об?єктивні і суб?єктивні причини. Не в останню чергу через революційну діяльність ОУН, репресії поляків і саморозпуск КПЗУ-?більшовиків?. Державницьке крило КПЗУ варто віднести до західноукраїнського НБ, а меншовиків до філії російських більшовиків.

Що ти думаєш відносно словосполучень ?Україна для комунізму? і ?Комунізм для України?. Складається враження, що перше притаманне нашим бутафорних комуністам, тоді як час другого ще не настав?

Погоджуюся. ?Українські комуністи? не відійшли від Марксової тези, що робітничий клас не має Батьківщини. ?Украінскіє? ? дійсно безбатченки! Досвід національно-визвольних рухів, передусім в Європі, вказує на національне і соціальне коріння. Баски з ЕТА на початку революційної герильї проти іспанців і французів позиціонували себе націоналістами-католиками. Згодом ідеологічний курс змінився у напрямку націонал-марксизму, соціальної і національної ідентичності баскської нації.

Націонал-комунізм, націонал-марксизм лежить в основі ідеології КРП, яка бореться за побудову незалежної курдської держави на етнічних теренах курдського етносу. Деякою мірою соціалістичні гасла популярні в ІРА, хоча керівництво її легального крила Шин Фейн заявляло, що ?марксизму в ІРА немає?.

Російські націонал-більшовики орієнтуються на модернізовану радянську естетику, а західноєвропейські ? на зараз мертві язичницькі традиції своїх предків, серед котрих і мітраїзм, і вікканство і чомусь кабалістична телема. Більшість НБ не антисеміти, хоча і визначають християнство таким, що продовжує саме іудейську традицію, на загал не притаманну індоєвропейським народам.

Український національний більшовизм і актуалізоване релігійне питання ? у що можуть, а в що не треба вірити на шляху до відновлення втраченої ідентичності?

Частина німецьких націонал-більшовиків і комуністів теж сповідувала язичничництво. Загалом же, відкидання християнства характерне для радикальних рухів: атеїзм російських більшовиків, аріософські культи німецьких нацистів (особливо серед СС) тощо. УНБ за прикладом переважної чатини європеських НБ апелюватиме до епохи золотого віку. В українській інтерпретації ? Київської Русі з її ?духом нашої давнини?, ієрархізованого комунітаризму індоєвропейців з еволіанським ?арійським соціалізмом?.

Конфронтація на релігійному грунті всередині революційного руху призводить до небажаної фракційності. Щоб запобігти цьому керівництво деяких партій табуює релігійні дискусії. Згадаймо хоча б екс-СНПУ. Богові ? Богове, Кесарю ? кесареве. Ідея ? понад релігію і конфесії. Релігія українського націонал-комунітариста ? націоналізм, Бог ? Україна, хрест ? АК.

Лідер фран. націонал-більшовиків Крістіан Буше (?Орден Східних Тамплієрів?) серед головних проблем сучасної йому Франції вказує на дві: глобалізацію і нелегальну міграцію, при чому не визнає спеціалізованих на емігрантській тематиці ультраправих, зокрема лепеновських підходів. Настільки актуальні по відношенню до України глобалізація і небезпека асиміляції у ?жовто-чорному?, часто ісламському морі?

Обидва французи мають рацію. Але треба проаналізувати причину міграцій. По-перше: Франція ?пожинає? плоди імперської політики щодо африканських і мусульманських країн, по-друге: голод і економічна нестабільність у державах третього світу (Африці, Азії, пост-радянського простору) змушують знедолених шукати кращої долі у заможній Франції. Аби позбутися небажаних емігрантів, лідер нових правих Франції Ален де Бенуа радив урядам, звідки нелегально прибувають емігранти вирішувати соціально-економічні проблеми. Коли вони розбагатіють, а заразом і громадяни ? зникне бажання втекти від злиднів на омріяний Захід.

Україна нині перетворюється у перевалочний пункт на шляху до Європи. Щороку на вулицях українських міст більшає азійців, кавказців і негрів. Крім того, вихідці з сонячних країв не гребують розповсюдженням наркотиків. Це викликає справедливе обурення частини українських громадян: погіршується відношеннядо чужинців, виникають неформальні расистські неформальні угрупування як правило неонацистського, а не національного спрямування. Щоб українцям через 30-50 років не розчинитися у ?жовто-чорному? морі (Франція, Німеччина і Англія вже близькі до цього і там навіть існують цілі турецькі, пакистанські і курдські квартали) необхідно поставити залізний браму для чужинців.

Попередник Буше і власне кажучи ? його навчитель Тіріар використовував словосполучення ?національний комунітаризм?, в основі котрого лежить паралельне, автономне і сегреговане співжиття різних етнічних громад, але на одній території. Місця, що називається, стане на всіх.

Подібна система аналогічна до паритетної, я би сказав, версії апартеїду і з успіхом втілюється у арабських, турецьких, курдських тощо кварталах країн Західної Європи. Історичними зразками були колишні єврейські гетто і українські поселення у Канаді та Штатах. Сьогоднішня Україна і новітній європейський комунітаризм ? кого сегрувати і чи потрібно нам це взагалі, адже національні меншини України здебільшого інтегровані до ?ненаціональної? російськомовної більшості, а відтак не схожі на свої статусні зх.європ.відповідники?

Справді. Сегрегувати немає кого через відсутність компактних поселень нацменшин. Виняток ? мадяри на Закарпатті, румуни на Буковині, кримські татари у Криму і гагаузи на Одещині. Після Другої світової війни в Україні зникла межа українське село-неукраїнське (російське, жидівське) місто, українці-неукраїнці. Існує ненаціональне місто з конгломератом націй і почасти культрегерське у свідомості неукраїнців-городян, українське село. Не дивно, що червоні кхмери ненавиділи урбаністичний спосіб життя, оголосили війну містам.

Порутянок від асиміляції і зникнення українців східної і західної діаспори в інкорпораці українських громад Канади, США, Аргетини, Бразилії, Австралії, Казахстану і Росії в Панукраїнську державу. На першому етапі у місцях компактного проживання українців варто активізувати їх суспільно-політичне життя; на другому ? здобуття влади у провінціях, штатах і республіках (з федеральним устроєм: Канада, Бразилія, Аргентина, Росія) і політична сепарація. Третій ? утворення з відторгнених територій Української Радянської Соціалістичної Республіки. А для початку навести жорсткий порядок в Україні.

Український національний більшовизм і його ставлення до так званих історичних ?ультраправих?, зокрема ОУН, УПА, СС Галичина тощо. Попередники, вороги, союзники?

Думаю, УНБ поєднає революційність ОУН, мілітаризм УПА і СС ?Галичини?, комунізм Скрипника-Хвильового-Шумського, селянську герилью Коліївщини, націонал-анархізм козацтва з постійною автономною зоною Запорізькою Січчю. Український НБ буде радикальніший за традиційних лівих і правих. Все це ? витончений нон-конформізм українського НБ ХХІ століття. За українським націонал-комунітаризмом майбуття!

Дякуємо за лікбез.

примітка: Stem ? редактор рівненської газети ?Український націоналіст?, прихильник і популяризатор ідей українського націонал-більшовизму.