Автор невідомий
Анти-системні сили всього світу зараз страждають від браку стратегії. Число життєздатних стратегій для противників системи систематично зменшується. Старі стратегії, такі як участь у виборах чи певні форми протесту визнані неефективними. Негайним завданням з якими стикнулися противники Нового світового порядку (НСП), є вироблення альтернативних стратегій та впровадження їх перед тим, як їх нейтралізують.
Ми розрізняємо два типи стратегій. Перші так звані деструктивні, або ?атакуючі? ? вони базуються на силовому повалені системи. Це перш за все традиційна участь у виборах, проникнення або створення профспілок та збройна боротьба. Ці стратегії вимагають значних зусиль.
Інший клас стратегій ? конструктивні. Вони базуються на розбудові альтернативних структур. Вони включають в себе накопичення ресурсів, налагодження контактів з союзниками і, найголовніше, побудову спільнот. Ці стратегії вимагають творчої енергії.
Звичайно, такий поділ надто спрощений. Конструктивні стратегії відкривають нові можливості для ?атакуючих? стратегій, на приклад, ?побудова спільноти? може змінитися стратегією ?захоплення території?. Часто заперечують, що руйнування може бути видом створення. Тим не менше, головною ідеєю статті є те, що традиційні деструктивні стратегії заблоковані для тих, хто шукає альтернативу до політики системи, таким чином рух має повернутися до конструктивних стратегій.
Старі, деструктивні стратегії.
Вибори
Неможливо для будь-якої країни змінити про-НСП режим на анти-НСП режим демократичним шляхом ? принаймні у найближчі десятиліття. Дана частота виборів в світі має в собі певний елемент випадковості.
Більшість про-НСП режимів мають двопартійну систему, де обидві партії захищають подібні або ідентичні цінності і не конфліктують зі світовою силою НСП, або, навпаки, багатопартійна коаліція, що робить те ж саме. Простота цієї дво/багатопартійності захищає дані режими від рухів в новому напрямку, так само як однопартійна система в Радянському Союзі. Різниця між двопартійною системою, коли кожна партія захищає приблизно однакові цінності, і однопартійною системою, яка, можливо, дозволяє деякі незначні зміни, невелика.
Багато механізмів використовують для перешкоджання анти-системним організаціям виграти владу демократичним шляхом. Вони змінюються залежно від країни, але принципові:
1.Контроль доступу до мас-медіа. Єдина можливість виграти важливі вибори, якщо ви маєте повне і правдиве висвітлення в мас-медіа. Обмежуючи цей доступ лише для про-НСП партій, можете бути певні, що ніхто більше успішно не буде приймати участь у виборчому процесі. Цей контроль здійснюється двома шляхами.
Перше ? загальнонаціональні канали, такі як BBC у Великій Британії, дають ефір лише основним (про-НСП) партіям. Це породжує замкнене коло, що підтримує існуюче статус-кво: щоб стати ?основною? партією, вам необхідний доступ до медіа, але, щоб його отримати, вам треба вже бути ?основною? партією! Більше того, цензура яку використовує (можливо, незаконно) керівництво BBC, як принцип ?смаку і пристойності?, також є приводом для медіа-босів, щоб відмовити в доступі анти-системним організаціям, які дратують їх. Другим є ?вільна? ринкова система, так розрекламована про-НСП партіями, яка забезпечує скупчення капіталу у самоокупних мас-медіа, таких як масові газети та незалежні радіостанції. Утримувачі великих капіталів за двопартійної демократії є строго про-системними ? система має працювати без збоїв, щоб збільшити обіг капіталу. Врешті-решт, якщо ці люди не є про-системними, вони, безперечно потерпають від труднощів з рекламою, профспілками, робітниками та кредиторами. Звичайно, про-системні власники забезпечують редакторські про-системні шпальти та про-системний напрямок повідомлень. Це виключає успішний доступ анти-системних партій до медіа.
2.Шахрайство з виборчою системою. Виборча система в про-НСП країнах рідко є простою пропорційною системою, де число представників відображає відповідний відсоток голосів, відданих за кожного учасника виборів. Замість цього є різні трюки, що забезпечують перемогу лише ?основним? партіям. В Британії, на приклад, система ?перший забирає у останнього? надає великі переваги про-НСП партіям, тому що голоси менших партій просто ?витрачаються?. Цей ефект посилюється існуванням правила, що передбачає внесення грошового завдатку та збором підписів, що дає дозвіл на початок виборчої кампанії, збір підписів проводиться до розкручення виборчого проекту, до телереклами. Якщо якась анти-системна партія подолає навіть ці бар?єри, система відповість підняттям цих бар?єрів ? підвищення суми завдатку чи числа підписів (як це сталося в Британії). Або, якщо виборча система дає неправильний результат, то змінити виборчу систему (як сталося у Франції)! В Америці виборча система настільки заплутана та відділена від будь-якого принципу пропорційності, що там можна обрати президента, навіть якщо більшість проголосувала за його опонента (як у випадку з Джорджем Бушем).
3.Проникнення і руйнування. Давно відомо, що більшість маленьких політичних партій у європейських країнах щільно насичені силами безпеки. Така насиченість дає їм можливість будь-яких провокацій проти інституцій, що протистоять системі. Іншим феноменом, який повинен мати на увазі кожен, хто зайнятий у політичній анти-системній організації, є тенденція до ?блукання? пошти, до того, як вона досягне адресата. Це безперечно показує, що спецслужби працюють, вони зривають листування і отримують достатньо інформації з перехопленої пошти.
4.Співпраця. Продаж системі організації, об?єднання руху. Прикладом може бути захоплення Британської лейбористської партії, все-таки соціалістичної, тими, хто легко знаходить спільну мову з Д. Бушем.
5.Викрадення ідентичності. Лідер російських комуністів Зюганов підписав заяву, що влада буде створювати ?липові? комуністичні партії на час виборів, аби дезорієнтувати виборців.
6.Зробити неможливим проведення діяльності. Це виконується зра рахунок прийняття законів, що утруднюють вільний протест (наприклад Британський публічний захисний акт), або незаконне арешт поліцейськими (як наприклад масові арешти протестантів під час зустрічі міністрів фінансів Великої Сімки 27 вересня) або вплив на людину, що дотримується певних політичних поглядів за місцем роботи (улюблений метод для зменшення проявів націоналізму в Британії).
7.Державне фінансування політичних партій, але за законом, що ці гроші передбачаються лише для певних партій. Це фокус з Зімбабве. Але, здається, його скоро втілять і в Британії.
8.Протиправне шахрайство. Ми бачили приклади в Югославії, Зімбабве та недавно в Пакистані. Якщо все інше не спрацьовує, то система все одно вдасться до шахрайства.
9.Як останній засіб, небажані політичні партії можуть просто заборонити. Прикладом може бути доля Баскських націоналістів. Тероризм, кримінал і насильство, революційні стратегії 19-ого століття неможливо втілити в 21-ому, особливо на територіях контрольованих системою, як Північна Америка та Європа. Система має феноменальні засоби для втручання в спілкування. Електронні комунікації, такі як e-mail чи телефон, легко простежити за допомогою прослуховуючи пристроїв, в той же час, маленькі анти-системні політичні партії часто жаліються, що їх звичайна пошта часто таємниче зникає. Вулиці міст, що розміщені на контрольованій території, обладнані камерами відео-спостереження. Можливість держави перешкодити будь-якій діяльності на стадії планування та знешкодити людей, що цим займаються, ніколи не була такою могутньою.
Держава проникла в анти-системні політичні партії, як в так звані ?праві?, так і в ліві (пацифісти, антифашисти). В кращому випадку агенти просто приєднуються до цих організацій та збирають інформацію для своїх босів, або втираються в довіру до політиків чи журналістів, щоб отримати інформацію. Вони також приносять тактику ?поділяй і владарюй?, розколюючи організації безкінечними суперечками, та таким чином, нейтралізуючи їх. Ті, хто захищає тероризм, кримінал та насильство скоріш за все є підсадними качками, тобто платними агентами. І не тільки це. Найдосвідченіші учасники анти-системного руху зараз досить добре знають ситуацію, щоб розпізнати в тому, хто підтримує тероризм та насильство на контрольованих територіях або небезпечно наївну особу, або полісмена чи іншого державного агента.
На ?околицях?, звичайно, зовсім інша ситуація. Збройні угруповання діють тут, інколи не без успіху, ? маоїсти в Непалі це лише один приклад. Тим не менше, будь-яка підтримка цих збройних угруповань з боку нас, хто знаходиться на контрольованій системою території (Європа та Північна Америка), викличе негайну кару через агентів спецслужб цієї та інших держав. Загалом, це не правильний вибір.
Інші ?деструктивні? стратегії.
Численні інші ?деструктивні? або ?атакуючі? стратегії випробовуються протягом років. Політизація профспілок була улюбленою стратегією так званих лівих, але була нейтралізована через їх підкорення під час правління Рейгана в США та Тетчер у Британії. Падіння профспілкового руху зменшило можливість масових демонстрацій та страйків в керованих країнах. В 1986 році в Британії був виданий акт, що дозволив керівництву протидіяти будь-яким спробам відібрати у сильних їх владу. Американці все ще мають вищий рівень свободи, ніж європейці.
Конструктивні стратегії.
Визначення конструктивної стратегії здається, на перший погляд, як певна ?співпраця? ? спосіб відходу від серйозної політичної активності. Ця ілюзія щаслива , тому що це означає, що сили НСП будуть схильні недооцінити можливості цих стратегій та залишать їх незаблокованими. Але це і погано, тому що опоненти НСП також схильні недооцінювати можливості конструктивних стратегій.
Політика ? це гра засобів. Її метою є контроль над наявними засобами, щоб досягти через них певних політичних умов. Деструктивні стратегії спрацьовують тому що вони створюють канали , якими можна перехопити ресурси опонента. Тим не менше, є також інший спосіб контролювати ресурси, ніж їх захоплення у змаганні, щоможе призвести до певних незручностей. Зараз, коли деструктивні стратегії визнані такими, що не приносять користі, час поглянути на альтернативні способи.
Скільки ресурсів тобі треба контролювати, які вони мають бути, наскільки жорстко вони мають бути контрольованими залежить від певних політичних умов. Значних переваг можна досягти, якщо жорстко контролювати багато засобів, які важко захопити. Меншої мети досягти легше.
?Демократичне? мислення підтримує міф, що для того, щоб досягти політичних вигод треба мати державну владу або врешті-решт мати представників в уряді чи парламенті. Але це не так. Місцеві політичні вигоди можна досягти умінням кількох активістів. З іншого боку, можна багато часу та енергії витратити на виборчу боротьбу, щоб проштовхнути кількох представників (чий вплив у владних органах легко знівелювати), тоді як цей час та енергію можна було з більшою користю застосувати в іншому місці. Навіть якщо хтось досягає державної влади, то влада держави зараз дуже обмежена, як глобальними силами, там і місцевим самоврядуванням.
Конструктивну стратегію можна впроваджувати поступово. Ви можете перевірити засоби, якими вже володієте і розглянути, як їх найкраще використати для захоплення наступних засобів, і так посуватися, доки не будуть досягнуті бажані політичні умови.
Наводимо приклади кількох конструктивних стратегій, які можна впровадити:
1.Розбудова спільнот. Під цим розуміється створення спільнот, максимально незалежних від НСП. Є багато різних способів, як можна цього досягти. Troy Southgate відстоює створення спільнот сільського типу. Інші, як Кропоткін, наполягав на міських спільнотах. На мою думку, це залежить від обставин, така спільнота може бути більшою, за село і бути географічно ізольованою, що дозволить їй бути максимально вільною від несприятливого впливу оточуючого світу. Чи може спрацювати розбудова спільнот? Так, ця ідея спрацьовує, хоча ще не в тій чистій формі, що може бути ясною і предметною альтернативою існуючому світовому порядку. Анархістські комуни існували століттями. Досить великі комуни, що представляють інтереси різних груп, існують, з різним рівнем автономії, навіть сьогодні ? наприклад комуни менонітів в Парагваї, африканерські комуни в ПАР. Ніхто не намагається зруйнувати ці комуни. Вони роблять свою справу, і доки вони не заважають іншим, їх ніхто не чіпає. Їх існування заперечує твердження, що система автоматичне знищує чи втягує у співпрацю, за будь-якої спроби створення незалежної або квазі-незалежної спільноти. Націонал-анархістські комуни можуть працювати таким же чином, йдучи своїм шляхом, не створюючи неприємностей іншим, але, на відміну від вищезгаданих комун, повинні різко повернутися спиною до зовнішнього світу. Щоб бути життєздатними, ці комуни повинні мати розміри, достатні для самозабезпечення, мати засоби для цього самозабезпечення, мати для цього ресурси, мати внутрішню політичну систему, яка не привела б до саморуйнування, мати ідеологію ізоляції і опозиції до НСП і керувати своїми справами таким чином, щоб не провокувати напад сил НСП.
2. Розбудова союзу. Догматизм є рифом, на який попадають анти-системі групи. Вони витрачають багато часу та ресурсів на боротьбу між собою, ніж на боротьбу з системою. Це особливо помітно в ліво-/правих конфліктах. Такі угруповання більше сконцентровані на поширенні ?правдивої віри? (в тій формі, в якій вони її уявляють), ніж на розроблені кроків для досягнення своїх ідеалів. Що зараз потрібно, так це нова організація недогматичних анти-системних активістів. Ці активісти будуть шукати точки дотику з іншими анти-системними активістами, долаючи при цьому відмінності, і таким поширювати рух опору. Це можливо для тих, хто щиро протистоїть системі, має певні ідеали, в той же час . шукаючи можливості для співпраці з активістами, що мають інші погляди, але відповідають двом критеріям: достатньо недогматичні для співпраці і достатньо активні для створення потужного анти-системного союзу. Можливо навіть створити тактичний союз з догматиками за певних специфічних чи екстремальних умов.
3.Перехоплення ресурсів. Ресурс ? це будь-що, що можна використати для досягнення політичної мети. Людський ресурс ? це люди з їх вмінням та зобов?язаннями, що вони беруть на себе. Ясно, що досягти тут треба підвищення якості, а не кількості, оскільки метою є не виграти вибори чи створити масову організацію, а побудувати комуни чи союз. Особливо важливими є такі якості як активність, не-догматичність, взяті зобов?язання боротися з системою та корисні навички. Фінансові ресурси є необхідними, оскільки у світі капіталу гроші ? це сила. Для сучасного покоління необхідне також технічне забезпечення та вміння застосовувати його на практиці. Інтелектуальні ресурси та пропаганда є також важливими. Союзи та спільноти є самі засобами, які можна використати для досягнення мети.
Тут лишився непоміченим зовсім інший тип політичної активностї. В той час, як старіші стратегії, як участь у виборах та збройний опір, досі можуть грати деяку роль серед запасних стратегій, вони в основному заміняються такими видами діяльності, як створення мережі, пропаганда (але спрямована на потрібних людей, а не на спільноту в цілому), бізнес-спекуляції, розбудова комун, теоретичний розвиток або взаємодія з потенційними союзниками. Коли певний критичний рівень підтримки і ресурсів буде досягнений, необхідно зробити крок до створення справжньої спільноти.
переклад Оленки