Стрижневий вимір традиційної сім’ї
Доволі часто люди накладають чужорідні проекції на традиційну сім’ю, зокрема говорячи про такі ролі чоловіка та жінки, які розділені високими бар’єрами і в яких неодмінно присутні пан та рабиня. Найбільш абсурдна недбалість такого бачення ще й у тому, що він перегукується, якщо абсолютно не відображає сумнозвісну картину совкової опери, в котрій чоловік постійно живе на роботі, а жінка — на кухні. Якби ми прийняли таку точку зору, то б змушені були визнати, що період совка був піком традиції і, відповідно, розквітом традиційної сім’ї. Пак, ні для кого не секрет, що совок нищив все святе та традиційне.
Коли йдеться про традиційну сім’ю, то варто відштовхуватися від балансу поєднання чоловічого та жіночого, які співтворять містичний простір для утвердження традиційних цінностей, однією з яких є сім’я. Народження традиційної сім’ї здійснюється у Церкві, а саме — у таїнстві шлюбу, ініціація якого дарує парі благодать творити домашню церкву, яка виражає душу сім’ї. Езотеричний світ домашньої церкви має також видимий прояв, тому здатна бути видимим взірцем традиції у суспільстві.
Споріднена шлюбом пара несе опіку та відповідальність одне за одного; вона не здатна існувати без конкретного “мого” та “моєї”, серця яких поєднані силою благодаті. Ані чоловіче, ані жіноче не переважають, енергії двох начал балансують та вкладають свою лепту у розбудову домашньої церкви.
Важливо й те, що у традиційній сім’ї дітей не заводять — бо заводять лише тваринок! — а дітей народжують або ж беруть на опіку через усиновлення. Діти — це дар, а не власність чи товар, який можна купити.
Традиційна сім’я нічого не говорить про ролі, але про покликання: жінка і чоловік не грають ролей у масках, навпаки, вони їх скидають, аби сповнити своє призначення. Те, що вони роблять одне для одного базується не на примусі, а на любові. Містика їх покликань виявляється й у тому, що у своєму пануванні чоловіче дарує, натомість у покорі жіноче приймає і обоє насичуються…
У християнстві традиційну сім’ю прийнято називати домашньою церквою, головно тому, що вона визначається духовними виміром та здобутками, зокрема чистотою сердець, творчістю чоловіка та жінки, їх унікальними покликаннями, в яких вони підтримують одне одного. Містичний вимір домашньої церкви створює простір для взаємного кохання, творчості, свободи та відповідальності. Тому, джерело традиційної сім’ї — це перш за все її духовне життя, решта — приємні додатки. На жаль, секулярні сім’ї ставлять акцент на матеріальності та побуті, які у традиційній родині розміщені на периферії, позаяк остання дихає такими цінностями, як Бог, любов, духовність, батьківщина, патріархат.
Сучасні ідеології, які представляють традицію як історичний випадок упереджень, намагаються знищити її, презентуючи чоловіка та жінку двома незалежними началами або ж взагалі змивають їх сутності до андрогінності. Такі прописані та донесені до суспільства декларації спрямовані на те, аби поруйнувати підвалини домашньої церкви, перебудувати її на модерний штиб, і велика справа не піддатися цим утискам. Лише духовний спадок традиції відбиває ці напади, а що є більшим добром, аніж коли небесна Церква знаходить втілення у земній!
Здавалося, світи традиційної сім’ї наче помирають, залишаються лиш невеличкі острівці вогників у темряві, але з цих вогників здатне розпалитися вогнище, яке створить нове сонце і тоді знову день настане на Землі.
Доволі часто люди накладають чужорідні проекції на традиційну сім’ю, зокрема говорячи про такі ролі чоловіка та жінки, які розділені високими бар’єрами і в яких неодмінно присутні пан та рабиня. Найбільш абсурдна недбалість такого бачення ще й у тому, що він перегукується, якщо абсолютно не відображає сумнозвісну картину совкової опери, в котрій чоловік постійно живе на роботі, а жінка — на кухні. Якби ми прийняли таку точку зору, то б змушені були визнати, що період совка був піком традиції і, відповідно, розквітом традиційної сім’ї. Пак, ні для кого не секрет, що совок нищив все святе та традиційне.
Коли йдеться про традиційну сім’ю, то варто відштовхуватися від балансу поєднання чоловічого та жіночого, які співтворять містичний простір для утвердження традиційних цінностей, однією з яких є сім’я. Народження традиційної сім’ї здійснюється у Церкві, а саме — у таїнстві шлюбу, ініціація якого дарує парі благодать творити домашню церкву, яка виражає душу сім’ї. Езотеричний світ домашньої церкви має також видимий прояв, тому здатна бути видимим взірцем традиції у суспільстві.
Споріднена шлюбом пара несе опіку та відповідальність одне за одного; вона не здатна існувати без конкретного “мого” та “моєї”, серця яких поєднані силою благодаті. Ані чоловіче, ані жіноче не переважають, енергії двох начал балансують та вкладають свою лепту у розбудову домашньої церкви.
Важливо й те, що у традиційній сім’ї дітей не заводять — бо заводять лише тваринок! — а дітей народжують або ж беруть на опіку через усиновлення. Діти — це дар, а не власність чи товар, який можна купити.
Традиційна сім’я нічого не говорить про ролі, але про покликання: жінка і чоловік не грають ролей у масках, навпаки, вони їх скидають, аби сповнити своє призначення. Те, що вони роблять одне для одного базується не на примусі, а на любові. Містика їх покликань виявляється й у тому, що у своєму пануванні чоловіче дарує, натомість у покорі жіноче приймає і обоє насичуються…
У християнстві традиційну сім’ю прийнято називати домашньою церквою, головно тому, що вона визначається духовними виміром та здобутками, зокрема чистотою сердець, творчістю чоловіка та жінки, їх унікальними покликаннями, в яких вони підтримують одне одного. Містичний вимір домашньої церкви створює простір для взаємного кохання, творчості, свободи та відповідальності. Тому, джерело традиційної сім’ї — це перш за все її духовне життя, решта — приємні додатки. На жаль, секулярні сім’ї ставлять акцент на матеріальності та побуті, які у традиційній родині розміщені на периферії, позаяк остання дихає такими цінностями, як Бог, любов, духовність, батьківщина, патріархат.
Сучасні ідеології, які представляють традицію як історичний випадок упереджень, намагаються знищити її, презентуючи чоловіка та жінку двома незалежними началами або ж взагалі змивають їх сутності до андрогінності. Такі прописані та донесені до суспільства декларації спрямовані на те, аби поруйнувати підвалини домашньої церкви, перебудувати її на модерний штиб, і велика справа не піддатися цим утискам. Лише духовний спадок традиції відбиває ці напади, а що є більшим добром, аніж коли небесна Церква знаходить втілення у земній!
Здавалося, світи традиційної сім’ї наче помирають, залишаються лиш невеличкі острівці вогників у темряві, але з цих вогників здатне розпалитися вогнище, яке створить нове сонце і тоді знову день настане на Землі.