Олександр Хоменко
Син Посейдона, циклоп Поліфем був пострахом для всіх околиць. І коли Одісей зі своїми товаришами потрапив до його печери, шансів порятуватися не було жодних. Поліфем одразу ж завалив вхід величезним каменем і по тому з'їв кількох мандрівників. Але, певно, перебуваючи в грайливому настрої, запитав у Одісея про його ім'я. «Ніхто», ? відповів Одісей, а потім, напоївши циклопа вином, випалив йому єдине око. На крик пораненого чудовиська позбігалися інші циклопи, та вони були збентежені. На запитання, хто його осліпив, Поліфем кричав: «Ніхто!». І як такого впіймаєш?
... Хоч як це дивно, але цей сюжет із архаїчної «Одісеї» допомагає «прочитати» багато подій сучасності. Бо в добу постмодерну ім'я стає в'язницею, ланцюгами, простором несвободи. І перша людина, яка втекла від Поліфема глобалізації, також не має свого імені. Або має їх надто багато ? що, в принципі, одне й те ж. Світ знає його як субкоманданте Маркоса. Він ? один з найбільш цитованих авторів в Інтернеті, по всьому світові є групи його прихильників, його друзями встигли оголосити себе Габрієль Гарсія Маркес, лауреат Нобелівської премії Хосе Сарамага, культовий режисер Олівер Стоун. І єдине, що про нього можна достеменно сказати, це те, що Маркос ? то не його справжнє ім'я.
Матеріалізація привиду Сапати
Початком 90-х, у добу, коли перекреслювалася карта світу і змінювалися долі народів, Мексика за загальним визначенням, перебувала на смітнику світової культурологічної попси. У цій країні в принципі не могло нічого відбутися. Понад 70 років там безперервно правила Інституційно-революційна партія (аналог нашої КПРС), і декілька поколінь виросло, не уявляючи собі іншої влади. Пристрасні чоловіки у сомбреро, текіла, наркотики та вивезені туристами індіанські старожитності ? це те, що світ знав про цю країну. Ну, і, звичайно ж ? телесеріали: Маріанна плаче разом з багатими, просто Марія ніяк не одважиться вийти заміж за Віктора...
Проте була й інша Мексика, яку не показували по телевізору. Мексика корінних народів, які живуть у страшенних злиднях в умовах напівфеодального ладу. Фактично з часів відкриття континенту Колумбом для тих людей нічого не змінилося. Особливо ж ? у штаті Чьяпас, надзвичайно багатому на пам'ятки стародавньої культури майя. Спадкоємці останньої неухильно витіснялися в сельву, безжально експлуатувалися та цілеспрямовано споювалися білими землевласниками й «підприємцями». Цоцилі, чохи, тохолалабали ? їхні предки витворили знамениту на весь світ архітектуру Паленке, одначе для них самих в «книзі життя» глобалізаційної економіки призначалася позначка коротка і безапеляційна: «вибули за непотрібністю». Єдине, що залишалося їм ? це спогади. Спогади про Еміліана Сапату ? славетного повстанського ватажка, який на початку ХХ століття, під час Мексиканської революції, ділив між селянами поміщицькі землі. У 19-му його вбили агенти латифундистів, та індіанці в це не вірили, між ними ширилася чутка, що він пішов зі своїм загоном у гори і ще колись повернеться. Портрети Сапати зберігаються майже в кожній індіанській родині ? поряд зі статуеткою Мадонни, священними амулетами і шкурами тотемних звірів. Так само колись у наших хатах на Правобережжі задовго після Коліївщини зберігалися зображення Залізняка з ножем у руці і надписом на ньому «Ось вам» та страховидно-вусатого Гонти із довжелезним списом.
На початок 1994-го центральний уряд Мексики підготував мешканцям Чьяпаса новий «подарунок»: з 1 січня мав вступити в дію договір про Північноамериканську зону вільної торгівлю, яка об'єднувала США, Канаду і Мексику (такий собі заокеанський аналог нашого ЄЕП). Згідно з ним компанії з півночі отримували право без жодних застережень вирубувати на індіанських землях прадавні ліси, викачувати нафту і т. ін. В цей день лідери політики й бізнесу з'їжджалися в Мехіко, аби урочисто відзначити очікувану подію. Та веселого свята для вузького кола обраних не вийшло: 1 січня індіанці Чьяпаса підняли повстання. Досі невідомі нікому люди в чорних масках захопили столицю штату ? Сан-Крістобаль ? і проголосили свої вимоги: припинення дискримінації, визнання прав корінних народів Мексики, гарантії збереження індіанської культури. Від імені Сапатиської армії національного визволення говорив переважно чоловік у масці із люлькою, якого повсталі називали субкоманданте Маркосом. Масці, яка закривала обличчя, залишаючи відкритими очі. Він не просто висував політичні вимоги ? він цитував Шекспіра і Сервантеса, звертався до інтелектуальної совісті світу, розповідав про катастрофічне становище корінних народів і просив визначних людей планети підтримати їх. І сталося майже диво: на відміну від усіх інших виступів індіанців, які траплялися в цій країні неодноразово і з легкістю придушувалися армією, світ відгукнувся на заклик сапатистів.
Суп і приятель його ? жучок Дуріто
Кожен із визначних латиноамериканських партизанів-харизматиків має якусь «фішку», за допомогою якої входить в історію. Фідель вирізнявся бородою і довжелезними промовами, Че ? сигарою, полум'яним поглядом і особистим аскетизмом, професор філософії Абімаель Гусман ? лідер легендарної Сендеро Луміносо в Перу ? видавався своїм адептам чимось схожим на старозавітного Саваофа: він був усюдисутнім, всезнаючим, всемогутнім і майже безтілесним. Для субкоманданте Маркоса найважливішим лишається інше: по-перше, він антимонументальний. На відміну від усіх керівників армій, партій і рухів, Маркос не будує п'єдесталу, щоб потім проголосити з нього нове єдиноправильне вчення власного виробу. Він категорично заперечує, коли його називають вождем чи керівником. Взагалі, до себе і до свого статусу Маркос ставиться з великою дозою іронії: за його словами, він ? лише перекладач для решти людства з мови індіанців мексиканської сельви.
По-друге, Маркос ? не просто харизматик. Він наділений великим літературним талантом ? це визнав батько латиноамериканського «магічного реалізму» Маркес, який усіляко сприяв сапатистам і якому Маркос дав інтерв'ю. З перших днів сапатиської епопеї Маркос почав спілкуватися зі світом за допомогою нової зброї революції ? Інтернету, і спілкуватися мовою, яка для світу, а особливо ж для молодих радикалів ? антиглобалістів стала зрозумілою і прийнятною. Він засилав у всесвітню павутину свої вірші, звертався з питаннями до Далай-лами, Папи Римського, рок-зірок, режисерів і письменників. У своїх філігранних есеях Маркос говорить про давніх богів майя і одночасно спілкується з Шерлоком Холмсом, цитує Сервантеса і Пабло Неруду. До речі, за Маркосом, найкращою книгою з політичної теорії лишається «Дон Кіхот» ? він постійно носить її з собою. А ще в його текстах над сутністю глобалізації і долею Латинської Америки розмірковує приятель субкоманданте (чи як він себе називає ? Супа) ? жучок Дуріто. Незважаючи на весь свій мінімалізм, він дуже освічений, справжній партизанський інтелектуал, а до розмірковувань і рефлексій його підштовхнула проста житейська необхідність: якщо переможна хода глобалізації продовжуватиметься, його, Дуріто, обов'язково хтось роздушить. Сапатисти дуже пишаються своїм новим колегою і вважають його гідною відповіддю імперіалістичному Міккі Маусу.
Звичайно, людина в масці має і свою біографію. Свого часу мексиканські спецслужби поспішили радісно повідомити, що вони «вирахували» Маркоса й дізналися його справжнє ім'я ? Рафаель Себастьян Гільєн Вінсенте, колишній студент-радикал із Мехіко. Натомість Маркос це заперечує. Він узагалі стверджує, що справжнє своє ім'я він забув, та й згадувати про цю історію зовсім не обов'язково. Кожен, хто надягає маску і бореться проти глобалізації, стає Маркосом. З тих же скупих біографічних штрихів, які журналісти понавизбирували з його есеїв та інтерв'ю, можна зрозуміти, що Маркос справді був студентом-філософом, захоплювався Сартром, екзистенціалізмом і марксизмом, потім працював програмістом. У першій половині 80-х під впливом нікарагуанської революції він з кількома друзями вирішив піти до індіанців, аби просвітити їх світлом марксистсько-ленінського вчення і вказати шлях боротьби. Але трапилось щось незбагненне: молоді революціонери з'ясували, що їм самим ще дуже багато чому є повчитися у тих самих майя. Наприклад, вмінню слухати інших, а не просто повторювати завчені з підручника політграмоти істини. З цієї зустрічі двох світів і народився нинішній сапатизм ? відкритий, толерантний. І магічно-казковий, як уся тамтешня реальність.
А ім'я собі він взяв у одного зі своїх товаришів, який загинув і похований у джунглях. І яке має значення, ким він був у попередньому житті... Журналістам Paris Match, які занадто застановлялися на темі «справжнього імені», він замість відповіді написав французькою експромт:
Не дивись на мене,
А дивись на те, що за мною, на те, що всередині мене, ?
На індіанців,
Дивись на мою спину і на те, що поза мною, ?
На самого себе.
Світ, що поєднує багато світів
Ні, вони такі дивні, ці сапатисти, і дивний їхній субкоманданте. Це армія, яка за мету собі ставить... не проливати крові. Гаслом сапатистів є «збройна боротьба без стрілянини і кровопролиття». А якщо їх уже змушують до збройної відповіді, то вони дотримуються усіх законів лицарства: не страчують полонених, не захоплюють заручників, не грабують «ворожі території». Сапатисти взагалі намагаються уникати стрілянини в тих місцях, де є цивільне населення. І навіть те, що нині вони є армією, натепер сапатисти оцінюють як стан тимчасовий. Вони не хочуть збройної перемоги над урядом, збройного захоплення влади. Бо, на думку Маркоса, це була б просто заміна однієї диктатури іншою. А в сапатизмі найперше ? це пробудження громадянського суспільства. До речі, сапатисти не приймають до своїх збройних загонів іноземних добровольців; так що якщо хтось із радикалів мріє попартизанити поряд із «батьком» Маркосом, то це марні сподівання. «Ідіть своїм шляхом і дайте нам можливість іти нашим. Не рятуйте і не виручайте нас. Хоч би якою була наша доля, ми хочемо, щоб вона була нашою», ? каже Маркос, звертаючись до своїх численних прихильників у різних країнах.
Одне із головних гасел сапатистів звучить так: «Світ, що поєднував би всі світи». Цієї мети не досягнеш лише насильством. Одного разу Маркос сказав, що сапатисти воюють не за владу. Вони воюють проти забуття. І нині можна констатувати лише одне: хоч би як далі розгорталися події, ця війна проти забуття Маркосом та його друзями виграна беззастережно.
джерело:www.zmina.kiev.ua