Юрій Ноєвий У кривавому вихорі комунізму та нацизму український націоналізм завжди – від початку виникнення і до сьогодні – прагнув свободи і справедливості для українців: захищав їх у складних історичних обставинах силою слова та зброї, наступав вірою у своє призначення і самопожертвою, творив нове краще життя незламними Ідеєю та Чином. У 20-у ст. шлях українців до Незалежності був тернистим і героїчним – пролягав через геноцид, окупацію та самовіддану боротьбу визвольного руху. ІІ-а Світова війна для нас була одним із найбільших випробувань за всю нашу тисячолітню історію. Продовження російсько-комуністичної окупації з 9 травня 1945 р. аж до 24 серпня 1991 р. і відповідної політики знищення національної пам’яті сформувало "білі плями" у знанні українців про минуле, а активна діяльність сучасних українофобів та зрадників – прагне сховати від них історичну правду. Це уможливлює ефективні маніпуляції суспільною свідомістю та полегшує Росії справу ведення інформаційної війни проти України. У ній використовуються у першу чергу ті явища минулого, які не вписувалися в імперські рамки "боротьби із фашизмом" та "отєчествєнной войни". Одним із таких явищ є 1-а Українська дивізія УНА, більш знана як Дивізія "Галичина", – яскрава українська сторінка у ІІ-й Світовій війні: сформована наприкінці війни в рамках гітлерівської Німеччини, вона стала основою для майбутнього українського війська. Її вояки не зробили жодного пострілу, який би був засуджений Нюрнберзьким чи будь-яким іншим некомуністичним судом. ВО "Свобода" як партія українського націоналізму завжди домагалася справедливості для українців, зокрема справедливості історичної. Піднімаючи тему 1-ої Української дивізії УНА, вона ніколи не розраховувала на отримання від цієї теми будь-яких політичних чи електоральних переваг. Голова об’єднання О. Тягнибок з цього приводу писав: "Історія дивізії "Галичина" – це взагалі не питання націоналізму. Це – питання елементарної історично правди". Для України важливо знати свою історію, а тим більше про ті події, які ще досі викликають питання і використовуються нашими ворогами проти нас і майбутнього України. Історична довідка 14 гренадерська дивізія зброї СС "Галичина" діяла протягом трьох років: від 28 квітня 1943 до 8 травня 1945 рр. Почала створюватися із березня 1943 р. спільно німецьким урядом в Галичині та Українським Центральним Комітетом. Станом на 18 червня 1943 р. до лав дивізії записалося 84 тис. добровольців, з яких лише 17200 почали військову підготовку. Частина вояків вже у лютому 1944 р. взяла участь у боях в Галичині та Холмщині. Із червня 1944 р. дивізія зайняла лінію оборони фронту у складі танкової армії німців м. Броди. У боях проти комуністів дивізія втратила більшість складу і відступила до Закарпаття. Частина солдат пішла воювати в УПА. Інша – повернулася на доукомплектування в тил. Після переформування із 28 вересня 1944 р. дивізія почала охороняти район біля м. Жилини, Словаччина, від червоних партизанів. Місцеве населення, що потерпало від терору комуністів, підтримувало дії дивізійників. 26 січня 1945 р. дивізію було перекинуто до Югославії, де вона воювала з партизанами Тіто. Пізніше дивізію перевели до Австрії, де вона брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. У березні 1945 р. Український національний комітет на чолі із генералом Павлом Шандруком почав створення Української національної армії. Дивізія "Галичина" 19 квітня 1945 р. була переіменована у 1 Українську дивізію Української національної армії. 25 квітня вона склала присягу на вірність Україні. З 7 травня 1945 р. вояки 1 УД УНА за наказом керівника УНА генерала П. Шандрука перейшли в окупаційну зону США та Великої Британії і були інтерновані. Протягом 1945-1948 рр. вояки провели у таборах. З часом вони розселилися у країнах Америки, Європи та Океанії. Умови формування Формування дивізії "Галичина" було суперечливим як для українців, так і для німців. Для перших це було пов’язано із різним ставленням до німців. Якщо ОУН Бандери незалежність України намагалася виборювати своїми силами, то інша частина, як УЦК В. Кубійовича, таки сподівалася на їхню допомогу. ОУН вже мала негативний досвід співпраці з німцями, які силою зірвали відновлення української державності, проголошене 30 червня 1941 р. Зважаючи на це та перелом у війні після Сталінграду, вона розглядала піднімецькі формування суто як "гарматне м’ясо" з українців, наголошуючи на необхідності продовження підпільної боротьби в лавах УПА. УЦК та В. Кубійович інакше сприймали наслідки Сталінграду і можливу повторну окупацію України червоними. Вони вважали, що саме настав час формувати з німцями протибільшовицьке військо із українців, яке могло б стати основою майбутньої регулярної армії. Це було дуже важливо для Кубійовича. Причиною поразки попередніх змагань за незалежність він називав саме відсутність регулярної армії. Необхідність створення дивізії для нього полягала, як він сам писав, у такому: по-перше, українці були офіційно включені у боротьбу з більшовизмом; по-друге, українці виходили хоча б у скоромній формі на європейську, а можливо й світову, політичну арену; по-третє, і це головне, українці творили зав’язок майбутньої національної армії, і створення дивізії могло бути точкою для подальших планів; по-четверте, лише у цей спосіб українці могли під проводом своїх же українських старшин творити військову школу для української молоді. Необхідно вказати на різницю між причинами створення української та інших національних дивізій. Якщо численні західноєвропейські частини зброї СС створювалися саме з ідейних прихильників націонал-соціалізму, то дивізія "Галичина" створювалася її українськими прихильниками як зародок майбутнього війська незалежної України – і від Німеччини, і від Росії. Аналогом дивізії в історії бачили Січові Стрільці, які стали ядром Української армії під час національно-визвольної революції. Німці почали створювати дивізії зброї СС ще із 40-х рр. із німців поза Німеччиною та скандинавів. Після початку контрнаступу совєцких військ для них актуалізувалася ідею формування військових одиниць із народів Сх Європи. Ця ідея не підтримувалася Гітлером, хоча її обстоювали інші високопосадовці, зокрема Гіммлер. Саме таке ставлення і було до дивізії з українців, які активно прагнули створення державності. Хоча саме Гіммлер наполягав на вилучення з назви дивізії "українська". Відтак спочатку дивізія "Галичина" мала регіональний статус. І лише наприкінці війни в її назві з’явилося слово "українська" і вже у час очевидного програшу націонал-соціалізму – отримала власне українську назву і відповідне підпорядкування керівництву УНА – П. Шандруку. Хоча із закінченням війни справа УНА не могла бути реалізована. Чому дивізія? Досі лишається актуальним питанням чому така велика кількість, тим більше добровільно, понад 84 тисячі, зголосилися у дивізію "Галичина" у той час, коли поразка німців вже була досить явною. У першу чергу це було пов’язано із досвідом терору першої окупації Зх України російськими комуністами у 1939 р. Тільки за півроку, від жовтня 1939-го по квітень 1940-го, в Західній Україні було репресовано 1 120 137 осіб. Це на 10 мільйонів населення Західної України — кожен десятий. Неймовірний розмах репресій, катувань, насильницьких засобів нав'язування комуністичного способу життя випав на долю західних українців. Також йому ніхто не здивувався, знаючи про Народну війну проти комуністів протягом 1919-1933 рр., про Голодомор 1933 р. і політичні репресії Розстріляного Відродження. Ніхто не хотів повернення більшовицького ярма. З іншої сторони окупаційний режим німців не був жорстоким, за винятком політичних репресій проти націоналістів, починаючи з листопада 1941 р. Тобто для самого населення вибір із двох форм очевидного зла був на користь меншого – німців. Дивізія "Галичина" була способом боротьби з більшовиками і галицькі українці хотіли цієї боротьби. Про причини добровільного оголошення до дивізії "Галичина" пише її учасник Василь Сірський: "У такій незавидній ситуації, поміж червоним молотом і брунатним ковадлом, нам тільки довелося вибирати менше зло: гинути від американських бомб на невільничих роботах у Райху, ждати на кровожадного "визволителя" зі Сходу, або хоронитись у рядах Дивізії "Галичина". Ми вибрали Дивізію. Чималу роль зіграв тут патріотичний момент: колишні ветерани Українських Армій зуміли переконати галицьку молодь, що Дивізія, так як колись формації Українських Січових Стрільців, у сприятливий момент, зможе стати ядром Української Армії. … Але найбільшим поштовхом до творення Дивізії був таки наш страх перед більшовицьким, другим "визволенням" Галичини". СС, Ваффен СС та добровольці Ваффен СС Варто розрізняти підрозділи власне СС та Ваффен СС. Це треба знати для того, щоб не ототожнювати дивізію "Галичина" і підрозділи СС. СС – спочатку були охоронними загонами, потім воєнізованою поліцією, а з часом – особливим військовим формуванням Гітлера. Ваффен СС – бойові підрозділи СС. Вони призначалися для ведення війни на фронтах. До проведення каральних операцій вони не мали стосунку. До їх складу окрім суто німецьких входили і національні дивізії, як дивізія "Галичина", які були добровольчими. Як вже згадувалося, до загалом 14 тисячної дивізії "Галичина" добровільно зголосилося у червні 1943 р. понад 80 тисяч українців. Ваффен СС та Вермахт Чому дивізія не була частиною Вермахата, а була у складі СС? Вермахт – збройні сили Німеччини. В них за тодішніми німецькими законами могли служити лише німці. Статус підрозділів Ваффен СС дозволяв у його рамках формувати національні воєнні підрозділи, зокрема і національні дивізії, як "Галичина". Закон про Вермахт на СС не поширювався. СС як організація була засуджена Нюрнберзьким судом, в той час як дивізії "Галичина" не висувалося жодних обвинувачень. СРСР намагався це зробити не тільки стосовно дивізії, а й ОУН-УПА. Проте жоден судовий процес не дав комуністам бажаного рішення. Судові процеси Судових процесів було декілька, на яких лунали звинувачення щодо дивізії "Галичина". Серед них: Нюрнберзький процес, Комісія Дешена. Нюрнберзький процес з кінця 1945 по жовтень 1946 року докладно розглядав злочини нацистів. Як відомо, у його резолюціях дивізію "Галичина", на той час вже 1 УД УНА, не засуджено. Стосовно того, що на неї автоматично поширювалося засудження всієї СС, то варто сказати, що після уважної перевірки владою Великої Британії колишнім її воякам був наданий притулок. Пояснення такої поведінки Британії та інших західних країн початком Холодної війни не можна, головним чином тому, що була відсутня діяльність, віднесена судом до злочинної. З часом Канада самостійно провела три (!) – у 1950 р., 1984 р., 1986 р. – розслідування по справі "злочинів" дивізійників закінчувалося одним і тим самим висновком: до злочинів нацизму не причетні. Зупинимося докладніше на Комісії Дешена. Комісія Дешена Ця комісія була створена урядом Канади у 1985 р. Мета – перевірити звинувачення у воєнних злочинах і злочинах проти людства, які висунули ветеранам дивізії "Галичина" та іншим учасникам ІІ Світової війни жидівський Центр документації Ш. Візенталя та інші установи. Основний закид ветеранам дивізії – нібито участь дивізії у масових знищеннях цивільного населення. СРСР через своїх представників підтримав його через свої ЗМІ. Комісію очолив суддя Ж. Дешен. В умовах інформаційної кампанії зацікавлених сторін, йому важко працювалося. Однак він не вдався до суб’єктивних оцінок, звернувшись до архівних матеріалів органів влади Канади та Німеччини, зокрема Міністерства праці та еміграції, Державного секретаріату, Міністерства закордонних справ Канади, Берлінського документального центру, Центрального бюро крайової справедливості для перевірки націонал-соціалістичних злочинів у Людвігсбургу, Бюро німецької військової обслуги в Берліні, Берлінського бюро інформації, Центрального інформаційного бюро Федеральних архівів в Аахен-Корнельмюнстер тощо, а також використовував допити свідків у Львові. 12 вересня 1987 року Комісія Дешена завершила роботу. У поданому звіті йшлося про те, що більшість обвинувачень проти українців були необґрунтовані, а часом доходили до абсурду. Лише 20 справ потребували додаткового розслідування. Обвинувачення проти всіх ветеранів дивізії "Галичина" були спростовані, а обвинувачення не підтвердилися. Справі дивізії як військовій одиниці у звіті присвячено 11 сторінок загального характеру та 6 рекомендацій, ще на 200 сторінках подано висновки щодо окремих дивізійників. Історик Сергій Кот з цього приводу писав у ЗМІ: "У своїх висновках стосовно учасників дивізії Комісія Дешена офіційно ствердила, що жодних конкретних доказів у обвинуваченнях на їхню адресу надано не було, в тому числі Центром Шимона Візенталя." Комісія у своїх рекомендаціях визначила: "56. Дивізію "Галичина" (14. Waffengrenadier Division der SS (Gal. Nr.1)) не слід засуджувати як групу. 57. Члени дивізії "Галичина" були в індивідуальному порядку перевірені перед допуском до Канади. 58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії "Галичина" ніколи не були доведені, ні в 1950 р., коли їх першу групу при іміграції в Канаду було затримано (на вимогу ряду організацій), ні в 1984 р., коли ці звинувачення були поновлені перед Комісією. 59. За браком доказів стосовно участі у злочинах або знання стосовно воєнних злочинців, саме членство в дивізії "Галичина" не може бути підставою для передачі справ до суду. 60. Немає жодних підстав, щоб позбавити членів дивізії "Галичина" громадянства Канади або депортувати їх". Про моє звернення до Центру Візенталя На мій лист до Центру про надання будь-якої інформації проти ветеранів дивізії "Галичина" протягом тижня так і не надійшло відповіді. Даний центр, який фігурував ініціатором розслідувань у Канаді і який тоді не підтвердив свої обвинувачення, не можна вважати установою, що має аргументи проти дивізії. Більше того, Центр Візенталя можна вважати упередженою щодо ветеранів дивізії організацією, оскільки вона тільки безпідставно звинувачувала. Висновки 1 УР УНА, більш відома під назвою дивізія "Галичина", була тим військовим формуванням, історія якого відбивала всю складність, трагічність та героїзм окупованої України сталінізмом та гітлеризмом – двома людиноненависницькими режимами. Це військове формування не вчинило жодного військового злочину чи злочину проти людства. Жодним судом та жодною комісією не засуджена. СРСР і їх нащадки сьогодні звинувачують його ветеранів безпідставно, їхнім головним мотивом є бажання приховати правду про спротив комуністам в Україні. Власне завдяки поширенню брехні про минуле вони забезпечують собі політичний статус в Україні. Однак сьогодні у них немає засобів терору і тому завадити поширенню історичної та національної правди їм ніяк не вдасться. Національна пам’ять, зокрема знання про діяльність дивізії "Галичина", дозволить Україні захиститися від інформаційної війни, яку проти неї провадить сучасна реваншистська Росія. Президент останньої нещодавно заявив у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН про недопустимість перегляду історії ІІ Світової війни, маючи на увазі недопустимість саме відродження національної пам’яті українців, з’ясування історичної правди та її поширення. Електронна версія книги "Дивізія "Галичина" у запитаннях і відповідях" - http://stronglicense.com/galiciadivision.pdf