30 жовтня у «Главреде» відбулася прес-конференція директора архіву СБУ Володимира Вятровича, присвячена 65-чя річниці переокупації України комуністами після німецько-фашистських загарбників, на тему: «Архівы СБУ про діяльність УПА та ЧА у роки Другої світової війни» Володимир В’ятрович: Перш за все, хотів би сказати, що архів СБУ справді одна з найцікавіших документальних збірок історії ХХ століття, яка є в Україні. По суті, ми говоримо про приблизно півтора мільйони томів документів, які стосуються всього радянського періоду історії України - з 1918 по 1991 рік. Один з найбільших і найцікавіших масивів, який зберігся до наших днів, якраз стосується періоду Другої світової війни і перших повоєнних років. Загалом я переконаний, що без використання цих документів, без їх впровадження у науковий обіг, без доступу до них науковців, важко говорити про якусь оцінку України в Другій світовій війні, ситуацію в Україні в роки Другої світової війни. Через це ми проводимо організаційну роботу із розсекречення таких документів і організації доступу до них всіх бажаючих науковців аби вони, власне, могли якомога ретельніше вивчати національну історію по цих документах. Якщо говорити, власне, що в цих документах є про історію Української повстанської армії, знову ж таки, можу наголосити, що напевно, найбільша колекція документів з історії Української повстанської армії міститься саме в нашому архіві. Причому це дуже різні документи. Це документи як самої Повстанської армії, тобто, оригінали, які походять з Української повстанської армії, яких є, напевно, десятки томів в одній справи. Так звана права №376, яка містить забрані чи конфісковані трофейні документи, які НКВД забирали у колишніх повстанців. Тільки одна ця справа містить 88 томів оригінальних повстанських документів. Крім того, величезний масив радянських документів. Це документи радянських партизан, документи НКВД, так само про Українську повстанську армію. І хоч невеликий, але цікавий масив трофейних німецьких документів, в яких так само йдеться про Українську повстанську армію. Якщо наближатися ближче до тематики, про яку говориться цього тижня, визволення України від нацистських загарбників, є важливий момент, який прослідковується в цих документах, на який я б хотів звернути увагу. Абсолютно всі документи: і документи Української повстанської армії, і радянські документи, і німецькі, підтверджують активну антинімецьку боротьбу українських повстанців, активну боротьбу, яка почалася в кінці 1941 року і тривала до завершення німецької окупації у жовтні 1944 року. По суті, я вважаю, що досі недооцінено вклад Української повстанської армії, українського повстанського руху в перемозі над нацизмом, в тому, що нацистські війська залишили Україну. Документів для підтвердження цього є дуже багато, і, очевидно, що їх введення в у науковий обіг з їх безстороннім спокійним аналізом науковців допоможе зняти дуже багато стереотипів, міфів, які досі домінують у суспільній свідомості про Українську повстанську армію, як, нібито, колабораційну структуру, а про українських повстанців, як тих, які співпрацювали з нацистами. Якщо ж говорити про відносини УПА та Червоної армії, то в наших архівах так само є багато документів, які стосуються цієї проблематики. Так само тут маємо справу з певними стереотипами, які можна коротко сформулювати фразою «они стреляли нам в спину», які досі домінують в суспільстві, які абсолютно спростовуються документами, які є в нашому розпорядженні. Отже, документи підтверджують, що командування, керівництво Української повстанської армії давало чіткі вказівки своїм загонам, відділам Української повстанської армії не воювати з наступаючою Червоною армією влітку-восени 1944 року. Причини цього були дві. Очевидно, що командування Українською повстанською армією, яка нараховувала кілька десятків тисяч вояків розуміли безглуздя спроб зупинити німецько-радянський фронт, який рухався, і, відповідно, що могло б підставити Українську повстанську армію просто між молотом і ковадлом німецького і радянського фронту, просто знищити її. Друга причина не менш важлива - політична. Справа в тому, що українське командування визвольного руху розглядало Червону армію, як можливий резерв в боротьбі проти і сталінізму, і нацизму. Відповідно, для цього активно проводилася пропагандистська кампанія, по суті, своєрідна інформаційна війна із закликом до червоноармійців: ми вітаємо боротьбу проти навіженого Гітлера, але пропонуємо приєднатися і до боротьби проти Сталіна, який винен у вбивстві мільйонів ваших родичів. Таких листів, більшість з яких починалися закликом «брати червоноармійці», ми маємо десятки видів, видавалися вони, напевно, тисячними тиражами, поширювалися серед червоноармійців. І не можна сказали, що вони не мали ефект. Були випадки, коли червоноармійці приєднувалися до Української повстанської армії, часто це були люди, які потрапляли в німецький полон, яких визволяли українські повстанці, але, тим не менше, навіть із завершення німецької окупації вони продовжували свою боротьбу вже в лавах Української повстанської армії. Приклади - лейтенанти Червоної армії Петро Миколенко і Дмитро Карпенко, обидва з Полтавщини, які були курінними Української повстанської армії. Дмитро Карпенко, відомий більше під псевдонімом Яструб, як курінний, став першим нагородженим найвищою нагородою УПА Золотим хрестом За бойові заслуги. Уродженець Донецької області Іван Кулик «Сірий» воював в Українській повстанській армії до 1952 року. Таких прикладів можна навести багато, це, напевно, цікава тема для додаткових досліджень про червоноармійців, які воювали в лавах Української повстанської армії. Ще цікавий момент, на який варто звернути увагу. Власне, вже після завершення бойових дій в Європі весною 1945 року були спроби радянського керівництва використати Червону армію в боротьбі проти Української повстанської армії в той момент, коли Червона армія поверталася з фронтів на Заході. Але досить швидко зрозуміли, що Червона армія, яка показала себе надійною і позитивною у боротьбі проти німців, сталінським керівництвом сприймалося як ненадійний момент у боротьбі проти повстанського руху. Через це було вирішено припинити використовувати вояків Червоної армії у боротьбі проти українського повстанського руху. По суті, з цього часу і навіть перед тим, власне, зразу після переходу фронтів в 1944 року, основним супротивником Української повстанської армії протягом усього часу були не Червона армія, а власне, НКВД. Тобто, війська, які виконували карально-репресивні функції, які мали завдання не боротьбу з фронтовими частинами німців, не звільнення України від нацистських окупантів, а мали завдання утвердження тут радянської влади, відповідно, проводили «зачистки» серед місцевого населення, ліквідації активу, і, це, власне, ті внутрішні війська, які відповідальні за масові депортації, які проводилися в 1944 році і в західній Україні, і в Криму, і в Чечні. І, власне, проти цих військ воювала Українська повстанська армія до середини 1950-х років. Підсумовуючи, коротко можу сказати, що, по суті, історія не дає якихось особливих підстав для конфронтації, яка зараз часом провокується, конфронтації між вояками Червоної армії та Української повстанської армії. Ще раз кажу, що війни між Українською повстанською армією і Червоною армією не було. Українська повстанська армія воювала, в першу чергу, проти внутрішніх військ НКВД, які насаджували радянський режим в Західній Україні. Відповідно, я думаю, що ця конфронтація, яка таки існує в теперішньому суспільстві, на жаль, результат певної інформаційної роботи, недобросовісної політичної роботи окремих політиків, які намагаються таким чином, можливо, дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні. Я думаю, що вирішення цього питання може бути дуже простим і аналоги такого вирішення маємо в Східній Європі. Мова йде про те, щоб воякам Української повстанської армії надати спеціальних статус учасників українського визвольного руху, паралельно з цим статусом мав би існувати статус, який існує досить, це - учасники Великої Вітчизняної війни. Відповідно, таким чином, вводячи цей окремий додатковий статус, ми б не подразнювали б жодну з цих соціальних груп і це було б, як на мене, одним із зразків справедливості по відношенню до тих людей, які воювали за незалежність України, які досить, на жаль, залишаються і соціально, і політично не визнаними в українській державі. «Главред»: Чию роль у визволенні України від фашистів Ви вважаєте більшою - УПА чи Червоної армії? Володимир В’ятрович: Це важко порівнювати. Очевидно, якщо говорити про боротьбу саме проти нацистів, то визначальна роль була Червоної армії, бо мова йшла про мільйони Червоної армії, які прокотилися через Україну і які призвели до того, що нацистську окупацію було ліквідовано в Україні, і, відповідно, нацистські війська були вигнані з України. Але, на жаль, ми не можемо говорити, що після 1944 року Україна була визволена. Вона була визволена тільки від нацистських окупантів, але після цього Україна не стала вільною, тому що після цього ще десятки років тривали політичні репресії. Як мінімум, до смерті Сталіна, до 1953 року. За цей період, від переходу фронту до смерті Сталіна, тобто, 1944-1953 рік, в західній Україні було репресовано близько півмільйона людей. Проводилися депортації. Політичні репресії проводилися вже і після Сталіна, можна згадати репресії проти шестидесятників, дисидентів. Останні політичні в’язні вийшли на волю лише двадцять один рік тому, в кінці 1988 року. Тобто, після 1944 року Україна, на жаль, не була незалежною державою. В Україні не було свободи слова, не було свободи політичного вираження, в Україні практично не існувало виборів, тому що радянські вибори були лише бутафорією. І, відповідно, в повному визволенні України, в створенні незалежної української держави в 1991 році, я вважаю, що визначальною була роль українського визвольного руху, зокрема, Української повстанської армії. Читач сайту «Главред» Юджин (Ukraine, Kiev): Пане В’ятровичу, відома незацікавленість ФСБ у розкритті своїх архівів стосовно УПА. Чому це відбувається: там є докази фальшування НКВС діяльності УПА, чи керівництво Кремля просто не хоче розкрити правди? Чи є якась надія на те, що українські спеціалісти колись отримають доступ до цих документів? Що для цього має статися, змінитися керівництво Росії, чи що? Володимир В’ятрович: Те, що, на жаль, керівництво російської Федеральної служби безпеки дуже мляво, а то і взагалі не відкриває архівів, свідчить, що документи, які містяться в цих архівах, можуть поставити під загрозу певні концепції, певні стереотипи, які досі панують в російському суспільстві, які активно експортуються, зокрема, на Україну про ту ж Українську повстанську армію. Доказом моєї тези може бути той факт, що минулого року, як своєрідна відповідь на нашу активну роботу із розсекреченням, на сайті Міністерства закордонних справ Росії було опубліковано цілий ряд документів з російського ФСБ, які, як було сказано в прес-релізі, мали б показати колабораціоністську роль Української повстанської армії і їхнє союзництво з Адольфом Гітлером. Але навіть аналіз тієї невеликої кількості документів, декілька десятків документів, показували наступне: 1) нацисти боролися з українськими націоналістами, там було чітко вказано про страти українських націоналістів нацистами і гестапо; 2) український визвольний рух в роки війни охоплював практично всю Україну і розвивався далеко поза межами західної України; 3) для підтвердження так званого колабораціонізму організації українських націоналісті в української повстанської армії, використовувалася інформація про співпрацю українців поліцаїв чи дивізії «Галичина», які не мали жодного відношення до Української повстанської армії. Взагалі, це умисне сплутування понять, таких як українська поліція, девізія СС «Галичина», Українська повстанська армія в єдиний якийсь незрозумілий для слухача, читача чи слухача клубок, - це один з тих методів, яким проводиться дезінформація. Тому що, на жаль, читачу чи слухачу не пояснюється, що Українська повстанська армія - абсолютно окреме явище, це структура українського визвольного руху, тоді коли наприклад, девізія СС «Галичина» - це структура німецької армії, яка складалася з українців, але ніколи не керувалася українцями, завжди була структурою німецької армії. Дуже суттєва різниця між УПА та девізією «Галичина». Так само, як і поліція, яка складалася з українців, ніколи не була структурою українського визвольного руху. Більше того, керівництво українського визвольного руху проводило активну боротьбу проти створення і девізії «Галичина» і закликала тих самих поліцаїв кидати зброю і переходити до підпілля для боротьби за незалежність української держави. Читач сайту «Главред» CЭМ (Ukraine, Kiev): Военные преступления, преступления против мира и человечности согласно договоров, которые ратифицировала Украина, не имеют срока давности. Прошу возбудить против руководства ОУН и УПА уголовное дело по ст.437 УК Украины - заговор против мира,а также по ст.432-434 - мародерство, насилие над мирным населением в районе боевых действий, плохое обращение с военнопленными,ст.127 - пытки,ст.115 - умышленное убийство и объявить членов этих организаций военными преступниками, а организации - преступными, по анологии с СС по решению Нюрнбергского трибунала. Володимир В’ятрович: Ми маємо справу з ще одним стереотипом, який активно проваджується у суспільну свідомість. Я запрошую усіх бажаючих ознайомитися у мене в кабінеті з повним 40-томним виданням матеріалів Нюрнберзького процесу. Я готовий подарувати приз будь-кому, хто знайде там інформацію про УПА. Немає жодного засудження УПА в матеріалах Нюрнберзького процесу. УПА не розглядалась як колабораціоністська структура на цьому процесі. На жаль, попри те, що такої інформації немає, вона постійно повторюється. Щодо відкриття кримінальної справи – це так само абсурд, і говорити про УПА як про злочинну структуру може тільки людина, яка не вивчала документів УПА і навіть радянських документів про боротьбу УПА. Навіть якщо брати ті кримінальні справи, які відкрила проти УПА радянська влада, то ми в них бачимо звинувачення, в першу чергу, в боротьбі проти радянської влади. Очевидно, що серед тих сотень тисяч людей, які пройшли через УПА, були люди, які вдавалися до злочинів, але я хочу наголосити, що, напевно, серед учасників Другої світової війни – і тих, що боролися на боці фашистської Німеччини, і тих, хто боролися на боці антигітлерівської коаліції, - немає жодної армії, яка б могла сказати, що вона не вчиняла воєнних злочинів у роки війни. На жаль, воєнні злочини невідлучні від самого поняття війни. Але це не дає жодних підстав називати УПА злочинною структурою. Читач сайту «Главред» Сева (Ukraine, Sevastopol): УПА - ЭТО НАЦИСТЫ.. и пусть СБУ не старается. Пусть лучше расскажут о 135 видах истязания, которые они применяли. Причём ни одного пулевого ранения - набуи денег стоють! Володимир В’ятрович: Я дозволю собі не відповідати на такі питання. Якщо хтось готовий рахувати якісь 135 способів «истязаний», мені здається, що це дещо вказує на психічний стан цієї людини. Читач сайту «Главред» котовский (Ukraine, Odessa): Чтобы закончить со спекуляциями на тему "с кем воевало УПА", не могли бы Вы привести статистику потерь военнослужащих СА, военнослужащих специальных подразделений МГБ и т.п., а также жертв среди гражданских лиц хотя бы по Тернопольской области в период 1946-58гг.? Володимир В’ятрович: На жаль, такої однозначної статистики немає. Це питання ще потребує додатково вивчення і досліджень. Я власне, користуючись нагодою, запрошую всіх бажаючих працювати з нашим архівом. Я думаю, що наші архіви зможуть дати бодай часткову відповідь на це питання. Архіви абсолютно відкриті, кожен бажаючий може працювати з оригіналом документа. Для цього достатньо написати заяву на моє ім’я і попередити, коли ви будете працювати в нашому читальному залі. Якщо ж ви хочете працювати з електронним копіями цих документів, для цього взагалі достатньо просто прийти в Києві на вулицю Іринівську, 4 між 14.00 і 17.00, можете заповнити анкету і працювати. Такі зали працюють у всіх обласних центрах України, зокрема, і в Севастополі, і в Сімферополі. Читач сайту «Главред» oleg361(Ukraine, Lvov): Володимире, коли архівні документи про діяльність УПА та дивізії СС "Галичина", а також інших збройних формувань українців з'являться для перегляду в Інтернет-мережі. Володимир В’ятрович: Це питання виключно технічного характеру. Зараз є мережа інформаційно-довідкових залів, яка працює в режимі внутрішньої мережі. Ми зараз вирішуємо технічні питання про те, як розмістити документи на окремому сайті. Питання поки що полягає виключно в тому, що доволі великий об’єм – це гігабайти інформації – як забезпечити простий доступ до цих документів, можливість їхнього скачування та захист сайту. Читачка сайту «Главред» Оксана (США): Имеются ли документы из немецких архивов, подтверждающие активные боевые действия ОУН-УПА против гитлеровских войск, и указывающие точные данные о потерях личного состава, потерях имущественного характера, освобождении территорий от оккупации в период с 1943 по 1945 г.г. прошлого века на территории современной Украины? И последний вопрос: Вьятрович, по какой причине бОльшинство новых исследователей деятельности ОУН-УПА родом с оккупированных польских земель, включая вас? Володимир В’ятрович: Почну з кінця. З якої причини більшість дослідників з цих теренів? Я думаю, що більшість людей, які виростали на цих теренах, мають якісь родинні зв’язки з тими, хто воював у лавах УПА. В моїй родині з дитинства навіть у радянські часи ці люди сприймалися героями. На тих територіях, де діяли українські повстанці і де населення стикалося з ними безпосередньо, їх справді шанують, про них співають пісень, їм ставлять пам’ятники за кошти людей. Натомість на інших територіях, де УПА не діяла, де про них чули тільки те, що розповідала радянська пропаганда, там є справді проблема із сприйняттям. Щодо першого питання – так, є такі документи. Я можу відправити усіх бажаючих до чотиритомного збірника, який був опублікований в Україні – «Україна і Німеччина у Другій світовій війні» за редакцією професора Сорбонни Володимира Косика. Це збірник німецьких документів про боротьбу УПА проти німців і навпаки – про боротьбу німецької окупаційної влади проти УПА. Навколо цього питання дуже багато спекуляцій. Наприклад, минулого року була поширена інформація, що фахівець з якихось військових інститутів Німеччини повідомив про відсутність інформації щодо втрат Вермахту у боротьбі з УПА. Очевидно, що в цій відповіді є трошки правди, трошки брехні. Справа в тому, що основними об’єктами боротьби для українських повстанців був не Вермахт, а тилові частини, поліцейські загони. Фронтові частини воювали далі на сході. Читач сайту «Главред» Сашко: Який відсоток полеглих учасників ОУН і УПА покінчили життя самогубством, щоб не здатися ворогу? Володимир В’ятрович: Дуже високий. Особливо це стосується командного складу. Дуже багато з цих людей, включно із Романом Шухевичем, вважали за необхідне останню кулю залишити для себе. Читач сайту «Главред» Анатолій Анатолійович (Ukraine, Dnepropetrovsk): Шановний пане Вятрович, чи можливо, що з обранням нового Президента України, будуть спростовані результати досліджень справжньої історії другої світової і повернуті комуно-совьєтські міфи? Що робиться в напрямку закріплення інформації шляхом широких публікацій, розповсюдження її світом, тощо? Володимир В’ятрович: Це неможливо зробити, тому що ці зміни, які пройшли з відкриттям інформації, вже незворотні. Ніхто вже назад в архіви інформацію не зажене, ніхто вже її не засекретить, ніхто не буде стирати цю інформацію у людей з комп’ютерів. Я вважаю, що ці зміни незворотні і вірю в перспективу того, що матеріали і далі будуть відкриватися. Це буде сприяти розумінню історії УПА, розумінню історії України ХХ століття. Читач сайту «Главред» Сашко (Ukraine, Kiev): Пане Володимире, коли СБУ розповість ПРАВДУ про 25 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ, вбитих штучним голодом-геноцидом впродовж 1932-1933 років? Володимир В’ятрович: Я думаю, що цифра про 25 мільйонів перебільшена. А щодо іншого, очевидно, що тематика Голодомору є однією з пріоритетних в діяльності нашого архіву. За два останніх роки ми опублікували спеціальний збірник документів «Розсекречена пам'ять», присвячений документам ЧК про ситуацію в Україні у 1932-33 роках. Ми провели однойменну виставку. Зараз СБУ проводиться розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду проти українського народу. На мою думку, абсолютна більшість документів, яка стосується Голодомору, вже виявлена – близько 400 документів. Можливо, будуть ще якісь додаткові документи. В будь-якому випадку, документи, які вже виявлені, дають абсолютно всі підстави вважати Голодомор злочином геноциду проти українського народу. Читач сайту «Главред» bursak: Пане В’ятровичу, чи не вважаєте Ви, що героїзація ОУН в Україні СЬОГОДНІ ідентична до героїзації СМЕРШу в Росії — в тому сенсі, що це однаково вихолощує демократичні цінності сучасного ліберального суспільства? Чи не хворіємо ми всі на одну і ту ж хворобу пам’яті? Володимир В’ятрович: Я вважаю, що це абсолютно не сумісні, не порівняльні речі. «Смерчі» і НКВД - це інструменти карально-репресивної системи тоталітарного режиму. ОУН – це один з активних чинників українського визвольного руху. Хочу нагадати, що вже з 1940 року чітко артикульовано, власне, демократичний характер цієї боротьби характер цієї боротьби. Можна згадати маніфест, який вийшов в грудні 1940 року, і його лозунг «Свобода народам, свобода людині!». Де тут тоталітаризм, де тут авторитаризм, де тут суперечність демократичним цінностям? Я вже не говорю про рішення третього збору ОУН 1943 року, я вже не говорю про ті листівки Української повстанської армії, хто такі бандерівці, і, за що вони борються, які можна читати зараз, які не соромно читати навіть перед найбільшими лібералами і демократами. Читач сайту «Главред» Залізняк (United Kingdom, Derby): Маю два питання до шановного Володимира В'ятровича. 1. Пане В'ятрович, чому СБУ замовчує роль світового єврейства в організації Голодомору-геноциду та антиукраїнських репресій? 2. Чому українські історики досі ретранслюють радянсько-єврейську брехню про "голокост" та "газові камери", адже незалежні західні історики (Юрген Граф, Ернст Цундель, Девід Ірвінг тощо) переконливо довели, що все це є брехливою пропагандою? Дякую за відповіді! Володимир В’ятрович: Чому? Тому що я не вважаю коректно, розумно і правдиво говорити про якусь всесвітню єврейську змову. Я не вірю в жодну всесвітню єврейську змову, я вважаю всі ці балачки абсолютно не потрібними, і більше того, шкідливими. Я не вважаю, що є якісь підстави піддавати ревізії голокост, чи ті злочини, які чинили німці проти євреїв. Більше того, я вважаю дуже неправильним, коли якісь такі спроби реабілітації нацизму пробують пов’язувати з висвітленнями правди про Українську повстанську армію. Це іде абсолютно на шкоду. Через це, я категорично негативно ставлюся на різних псевдо патріотичних, псевдо молодіжних ініціатив, які, часом, під річницю Української повстанської армії проходять, наприклад, у Києві з криками «зік гайль». Я вважаю, що це абсолютна компрометація і просто знущання над пам’яттю тих вояків Української повстанської армії, які поклали своє життя у боротьбі з нацизмом. Читач сайту «Главред» Націоналіст (United States, Brooklyn): Шановний пане Володимире! Величезна подяка усім співробітникам СБУ і Вам особисто,за те, що Ви робите для відновлення історичної правди та доброго імені патріотів України! Хочу задати Вам два запитання.Чи може якимось чином Україна запобігти нищенню та приховування документів у архівах ЧК-ФСБ, що свідчать про цілеспрямоване нищення політичною елітою СРСР українського етносу? І друге запитання.Чи моють наміри співробітники СБУ провести подібні роботи,щодо відновлення історичної правди про пана С.Петлюру та спростування брудної брехні(зокрема про антисемітизм), якій він був підданий спецслужбами СРСР. Дякую Вам за відповіді. Володимир В’ятрович: Нам важко сказати, що зараз відбувається з архівами ФСБ, тому що по суті наша співпраця з російськими колегами поки що доволі умовна. Нашу ініціативу з весни цього року підписати угоду про співпрацю в архівній галузі і видання спільних документів, на жаль, російська сторона відкинула. Відповідно, ми не можемо знати, що зараз робиться з цими архівами. На жаль, доступ до цих матеріалів дуже і дуже ускладнений. Щодо Симона Петлюри – на жаль, якихось документів про нього дуже небагато у нашому архіві, тому що це стосується ще 1920-х років. Є документи про репресії проти його родини, яка залишилась в Україні. Документів про його вбивцю, на жаль, у нас немає. Але я можу сказати, що в інших архівах є багато таких документів, є багато опублікованих документів, які абсолютно заперечують антисемітський характер Симона Петлюри. «Главред»: Запитання читачів сайту ілюструють певну тенденцію в українському суспільстві – а саме, його розкол щодо сприйняття УПА. Як можна виправити цю ситуацію? Володимир В’ятрович: Я переконаний, що платформою, яка подолає цей розкол, є історична правда. Правда ніколи не розколювала. Правда дає можливість кожному розібратися. А наше завдання – зробити цю правду доступною і зрозумілою. Я переконаний, що історія УПА найближчим часом буде об’єднувати українців, тому що ідеали, за які боролися українські повстанці – національне самовизначення, демократична держава, - це те, що повинно об’єднати всіх громадян України, незалежно від їхньої політичної орієнтації чи навіть національної приналежності.