Політономія

Автори: Гійом Фай, Робер Стойкерс

Переклад та адаптація: С. Чаплигін

Частина 1

Ми зустрілися з Карлом Шміттом в селі Плеттенберг, де він народився і мешкає зараз, після виходу на пенсію. Протягом чотирьох годин ми мали бесіду з цією цікавою людиною, яка, безумовно, є і залишиться  найбільшим політичним та правовим теоретиком нашого часу.

«Ми всі перебуваємо на пасовиську», сказав Шмітт. «Ми, як свійські тварини, які користуються перевагами замкнутого поля. Простір завойований. Кордони зафіксовані. Існує тільки те, що можна виявити. Це є і правлінням статус-кво…»

Шмітт завжди попереджував проти цього стану речей, який базується на руїнах політичного суверенітету. Вже в 1928 році в своїй «Політичній Концепції» він виявляє в універсалістичній концепції (правах людини) проект перетворення планети в деполітизований економічний агрегат. Який він порівняв з «автобусом з пасажирами» чи «будинком з орендаторами». І в цьому передчутті загибелі народів та культур він назвав винуватцем не марксизм, а ліберальну демократію. Таким чином Шмітт став одним з найпередбачливіших та найгостріших критиків лібералізму, більш глибшим та оригінальнішим, ніж «антидемократи» старої реакційної правиці.

Він  здійснив реалістичний аналіз політики в кращих традиціях Бодена, Гоббса та Макіавеллі. Глибина та сучасність його поглядів, які не належать, як до лібералізму, так і тоталітаризму, роблять його одним з провідних політичних теоретиків в конституційно-правовій сфері.

Свій інтелектуальний шлях Шмітт почав з роздумів щодо права та практичної політики, яким присвятив дві свої праці в 1912 та 1914 рр. в кінці свого навчання в Страсбурзі. Після війни він став професором права в університетах Бонна та Берліна, тоді його думки були зосереджені навколо політичних наук. І саме він вперше відділив політику від ліберальної філософії права.

Його перша праця з політичної теорії присвячена критиці «політичного романтизму». Для Шмітта будь-які, чи то комуністично-революційні чи консервативно-реакційні мрії, однаково є неприйнятними.

В своїй другій теоретичній праці «Диктатура», яка аналізує весь романський період від Макіавеллі до Маркса, він відокремлює поняття «диктатури» від «тиранії». «Диктатура», за визначенням Шмітта, є методом правління в надзвичайних ситуаціях. В римській традиції саме функція диктатора полягала в протиставленні виключним обставинам.

З цієї точки зору  диктатура не є пов’язаною з жодною політичною ідеологією. На відміну від аналізів сьогоднішніх конституціоналістів, особливо Моріса Дюверже, «демократія» також не є вільною від диктатури, ніж будь-яка інша форма правління. Демократи просто обманюють себе, що вони застраховані від диктатури, через примирення прагматики виконавчої влади та парламентських домовленостей.

В своєму фундаментальному дослідженні парламентаризму «Криза парламентської демократії» (1923 р.) Шмітт дає визначення демократії та парламентаризму. За його думкою, демократія є ідеологічним та абстрактним принципом, який вдало маскує конкретні механізми влади. В цьому його позиції збігаються з Вільфредо Парето та Гаетано Моска. Здійснення влади, за демократичною концепцією, полягає в розділенні властей, буцімто для гармонійного діалогу між сторонами та для ідеологічного плюралізму.

Але насправді ліберально-буржуазній ідеології вдалося обманути всіх нас, в тому, що  політична діяльність  відноситься до категорій етики та економіки. І ця ілюзія притаманна., як для ліберальної, так і для марксистської ідеології: функції держави розглядаються виключно як економічні та соціальні.

Духовні, історичні та військові цінності оголошуються протизаконними. Тільки  економіка дозволяє перевіряти цінність індивідуума і відповідно формує його ідеали. Подібна «моралізація» політики руйнує все.

На відміну від цього підходу, Шмітт виводить «політичне» незалежно від моральних передумов. Як і Макіавеллі та Гоббс, з якими його часто порівнюють, Шмітт закликає до  більш чуттєвого визначення влади та держави. Це повністю відрізняє його від ідеологів епохи Просвітительства.

Але суть критики Шмітта відносно лібералізму та гуманізму полягає в звинуваченні останніх саме в обманні та блюзнірстві. Суть влади не може полягати в суто рутинному управлінні, присвяченому реалізації індивідуального щастя та соціальної гармонії. Це загрожує зникненню політики як такої і означає кінець історії. Лишаються «соціальні джунглі» з економічною експлуатацією та непередбаченими обставинами.

Тоді держава втрачає свої політичні суверенні права, замінивши незалежність та виживання на економічну раціональність.

Про авторів:

Робер Стойкерс (Robert Steuckers, народився 1958 р.) — бельгійскьий політик, видавець часописів  «Орієнтасьон» (Orientations), «Вулуар» (Vouloir) та бюлетеня «Новини європейської синергії» (Nouvelles de Synergies Europeennes).