Ноам Хомський
Пропонуємо до уваги уривок з останньої книги Хомського “Розуміння влади” де він розповідає про зв’язок великого капіталу і антирасизму.
Питання: Професоре Хомський, одне з тих питань, щодо прибічників якого, я помітив схвальне ставлення з боку преси в Сполучених Штатах, що здається абсолютно не схожим на те, що ми бачимо зазвичай – це репортажі про людей, які протестують проти апартеїду в Південній Африці [офіційна система расового розділення і білої зверхності, законодавчі основи якої були загалом скасовані в 1990-91 роках]. Мені цікаво дізнатись, що ви думаєте про те, чому ці ідеї отримують дедалі позитив ніше висвітлення.
Я вважаю ви маєте рацію: в Сполучених Штатах рухи проти апартеїду отримують чудове висвітлення в пресі – тому коли якийсь народний обранець або хтось інший проводить демонстрацію проти Південної Африки, в пресі зазвичай з’являється схвальний звіт про це. І я думаю головна причина полягає в тому, що західні корпорації як такі по суті своїй налаштовані проти апартеїду, тому це і виливається у відповідні тенденції щодо висвітлення в засобах масової інформації.
Зрозумійте, Південна Африка пройшла крізь внутрішні економічні перетворення, від суспільства заснованого на видобувній промисловості до суспільства заснованого на промисловому виробництві, і ці перетворення змінили природу міжнародних інтересів Південної Африки. Допоки Південна Африка була суспільством чий достаток ґрунтувавсь на видобутку алмазів, золота, урану, і тому подібного, все що було потрібним – це велика кількість рабів, простіше – людей, що спустяться в шахту і працюватимуть там пару років, потім помруть, а їх місце займуть інші. Тобто вам потрібне не писемне, покірне населення робітників, сім’ї яких отримують найменшу достатню кількість прибутку для відтворення більшої кількості рабів, але не більше того – а потім ви або відсилаєте їх до шахт, або перетворюєте на найманців в армії, для того щоб контролювати інших. Такою була традиційна Південна Африка. Але як тільки Південна Африка перетворилась на індустріальне суспільство, ці потреби почали змінюватись: тепер ви, загалом, більше не потребуєте рабів, натомість вам потрібно , це слухняна, напівосвічена робоча сила.
Власне, щось схоже сталось в Сполучених Штатах під час нашої індустріальної революції. Масова державна освіта була запроваджена в Сполучених Штатах в XIX столітті для навчання великої кількості сільської робочої сили з метою використання в промисловості. Хоч, насправді, більшість населення в США була налаштована проти державної освіти, оскільки це означало забирання дітей з ферм на яких вони мешкали, і де вони працювали разом з їхніми родинами, і примусове задавання їм інших установок, згідно яких вони будуть навчені для того, щоб стати промисловими робітниками. Це була частина всього перетворення американського суспільства в XIX столітті, і ці перетворення відбуваються нині з чорними людьми Південної Африки, а мова йде про 85% населення країни. Тому біла південноафриканська еліта, а також міжнародні інвестори, зараз потребують робочої сили, підготованої до праці на промисловості, а не просто рабів на шахтах. А це значить, що їм потрібні люди, які можуть виконувати інструкції, читати діаграми, бути менеджерами та майстрами – а тому рабство це система яка більше не підходить для цієї країни. Їм треба рухатись в напрямку до чогось подібного, що ми маємо в Сполучених Штатах. І це значною мірою становить причину того, чому Захід стає налаштованим проти апартеїду, а відтак пояснює чому засоби масової інформації схильні позитивно висвітлювати рухи проти апартеїду.
Я маю на увазі, що політичні демонстрації зазвичай висвітлюються в США вкрай негативно, і не має значення за що вони, оскільки вони показують, що люди можуть робити хоч щось, що вони не повинні бути просто пасивними та ізольованими; а від вас очікують, що ви не будете враховувати тих уроків, що ви будете думати, що ви безсилий і не можете нічого вдіяти. Тобто про будь-який публічний протест вам не розкажуть, за винятком можливо деяких місцевих, і зазвичай цей репортаж буде вкрай негативним; це завжди буде так, особливо якщо це протест проти політики котрогось улюбленого союзника США. Але у випадку Південної Африки, в репортажах висловлюється підтримка: тому якщо люди йдуть на збори акціонерів і влаштовують скандал про повернення вкладень [відкликання інвестицій з Південної Африки для тиску на її уряд], загалом це отримує схвальний відгук у пресі в наш час.
Звісно, не йдеться про те, що їхні дії хибні – їхні дії правильні. Але їм слід зрозумілим, що причина того, що вони отримують наразі схвальний відгук в пресі полягає в тому, що в даний момент, бізнес розглядає їх як своїй війська – керівництво корпорацій насправді не хоче більше апартеїду в Південній Африці. Це подібно до причини, чому бізнес охоче підтримував Рух за громадянські права в США. Американський бізнес не мав жодної користі від апартеїду в південних штатах, бо насправді, він був несприятливим для бізнесу.
Зрозумійте, капіталізм не є засадничо расистським – він використовує расизм для своїх потреб, але расизм не вбудований в нього. Капіталізм в основі своїй хоче, щоб люди стали взаємозамінними шестернями, а будь-яка різниця між ними, зокрема і така, що ґрунтується на расі, зазвичай не є функціонально необхідною. Я маю на увазі, що вона може бути функціонально необхідною на деякий час, наприклад, якщо вам потрібно нещадно експлуатувати робочу силу чи щось на зразок цього, але такі ситуації щось з розряду надзвичайного. В довгостроковій перспективі, можна очікувати, що капіталізм стане ще більш анти-расистським ніж є зараз – просто тому, що він є анти-людський. А насправді, раса – це характеристика людини – і не існує жодної причини, чому вона має бути негативною характеристикою, все одно це людська характеристика. І тому, ознаки, які ґрунтуються на расі заперечують основний ідеал, згідно якого люди становлять цінність виключно як споживачі та виробники, взаємозамінні шестерні, які купують весь вироблений непотріб – ось яка їхня основна функція, і будь-які інші властивості, які вони можуть мати, суть чимось незастосовним, і зазвичай чимось небажаним.
Джерело: Noam Chomsky, Understanding Power: The Indispensable Chomsky (New York: The New York Press, 2002), pp.88-89.
***
Від редакції НТЖ "Страйк": Ноам Хомський (нар. 1928 р.) – американський лінгвіст і філософ. Основоположник комп’ютерної лінгвістики (особливо відомий за теорію формальних мов і формальних граматик), один піонерів досліджень в галузі штучного інтелекту. Автор численних праць в галузі теорії надбання та використання знань. Політичні погляди Хомського зазвичай класифікують як “лібертарний соціалізм” або ж “анархо-синдикалізм”. Незважаючи на це він часто зіштовхується з критикою зі всіх сторін політичного спектру. Попри досить вагому роль Хомського в ліво-ліберальних інтелектуальних колах Америки, його щодо думки ролі білих людей в науці, а також щодо неолібералізму, расових питань, постмодерністської філософії науки часто контрастують з поглядами вищеназваного середовища. Хомський є автором численних праць на лінгвістичні, політичні та філософські теми, зокрема: Синтаксичні структури (1957), Аспекти теорії синтаксису (1965), Картезіанська лінгвістика (1965)
Мова та розум (1968), Архітектура мови (2000), Американська потуга та нові мандарини (1969), Пірати та імператори (1986), Про владу та ідеологію (1987), Класова війна (1996), Прибуток на людях: неолібералізм і глобальний порядок (1999), Розуміння влади (2002).
Джерело: http://ntz.org.ua/?p=1827