Джек Лондон Коли я був юнаком, на мене дивились як на якусь дивну істоту, оскільки, я, мовляв, був соціалістом. Репортери з місцевих газет брали в мене інтерв’ю, щоб потім опублікувати їх як дослідження патологій дивного та ненормального виду людини. В той час (дев’ять-десять років тому), через те, що я в своєму рідному місті наполягав на муніципальній власності на комунальні послуги, мене нарекли «червоносорочечником», «підривником» та «анархістом», а порядні хлопці, котрі поважали мене раніше, вже не дозволяли з’являтись на людях з їхніми сестрами. Але часи змінились . Прийшов день, коли я почув в моєму рідному місті, як мер від республіканців привселюдно проголосив, що «муніципальна власність є сталою американською політикою». В цей день я відчув, що я домігся визнання від цього світу. Жодні знавці патологій не намагались вивчати мене більше, а порядні парубки не заперечували від моє близькості з їхніми сестрами на очах у інших. Мої політичні та соціологічні ідеї розглядались як примхи юності, а добродушні старші дядьки опікувалися мною, і казали, що я виросту і одного прекрасного дня стану надзвичайно розумним членом громади. Вони також казали мені, що мої погляди спричинені порожнечею моїх кишень, і одного прекрасного дня, коли я назбираю пару доларів, мої погляди стануть цілковито іншими, коротше кажучи їхні погляди стануть моїми. А потім настав день, коли мій соціалізм став респектабельним. І досі будучи примхою молодості, проте романтично респектабельним. Романтика, на думку буржуазії, респектабельна, оскільки не є небезпечною. Як «червоносорочечник» з бомбою в кишені, я був небезпечним. Але як молодик з деякими, німецькими за походженням, філософськими ідеями, я був цікавою і приємною особою. Дивлячись на все це, я помітив одну річ. Це не я змінився – змінилося суспільство. Насправді, мої соціалістичні ідеї поширювались і міцніли. Я повторю, це було суспільство, що змінювалось, а що досадно, змінювалось таким чином, що було не проти крадіжки ідей, які я виголошував. Громадськість затаврувала мене «червоносорочечником» за те, що я захищав муніципальну власність; а трохи пізніше та сама громадськість плескала в долоні мерові, який проголосив, що муніципальна власність це стала американська політика. Він вкрав моє гасло, а громадськість аплодувала злодієві. І тепер громадськість може змінити свою думку і оцінити мою позицію, щодо муніципальної власності. Те що трапилось зі мною, жодним чином не відрізняється від того, що трапилось з соціалістичним рухом в цілих Сполучених штатах. В умах буржуазії соціалізм змінився від жахливої хвороби до юнацьких забаганок, а пізніше соціалістичні гасла було викрадено двома старими партіями [1], - соціалізм, як покірний і ощадливий трудівник, якого використовують, став респектабельним. Тільки небезпечні речі викликають огиду. Речі які не є небезпечними завжди є респектабельними. Те ж саме з соціалізмом в Сполучених штатах. Впродовж кількох років він був дуже респектабельним, такою собі солодкою і прекрасною утопічною мрією, на думку буржуазії, поки що мрією, тільки мрією. Впродовж цього періоду, який щойно добіг кінця, соціалізм терпіли, оскільки він був неможливим і не загрозливим. Більшість гасел було викрадено, а робітника зробили щасливим, давши йому відро дешевого їдла на вечерю. Не було чого боятись. Однак все знову перевернулося на круги своя, талони на їдло урізали, із трудівника знову витягли не бачені до цього прибутки. Урізання талонів та витягування прибутків триватимуть до кінця світу. Ці функції мають «божественне» походження і гарантуються «божественним» правом. Газети, проповідники, і ректори університетів стверджують це, а якщо вони так стверджують, значить це правда… на думку буржуазії. А потім настали президентські вибори 1904 року. Як грім серед ясного неба, прозвучало отримання соціалістами 435 тисяч голосів, тобто збільшення популярності в понад 400% відсотків протягом п’яти років – найбільша кількість голосів для не основної партії з часу Громадської війни. Соціалізм показав, що він є живою і зростаючою революційною силою, стара небезпека якої знову оживає. Боюсь, що ні я, ні соціалізм більше не будемо респектабельними. Капіталістична преса запевнила мене в моїй думці. Ось наприклад деякі витяги зі сказаного цією пресою: «Демократична партія конституції померла. До нас прибрела Соціал-демократична партія континентальної Європи, проповідуючи розчарованість та класову ворожнечу, нападаючи на закон, власність і особисті права, приховано пропагуючи конфіскації та погроми». – «Шікеґо Кронікл» «Не можна вигадати гіршої реклами для нашого міста, як те, що така людина як Юджин В. Дебз [2] отримала чотириста тисяч голосів на президентських виборах в Чикаго». – «Шікеґо Інтер-Оушн» «Ми не можемо заплющувати очі на зростання соціалізму в нашій країні, де, здавалося б, має бути найменше причин для цього». – «Бруклін Дейлі Іґл». «Минулого вівторка, на плечі Республіканської партії було покладено величезну відповідальність… Відомо, що реформи, всебічні реформи, потрібні, і республіканці мають владу для їх втілення. Тільки Бог зможе врятувати нашу цивілізацію, якщо цього не буде зроблено!... Республіканці мають вгамувати трасти або ж взяти відповідальність перед світом за перетворення нашої держави у соціальну республіку. Свавільному зниженню платні маю бути покладено край, або ж соціалізм перейде на інший рівень на шляху свого сходження до влади.» - «Зе Шікеґо Ню Ворлд». «Навряд чи якась інша фаза виборів викликала такий непідробний інтерес, як зростанні кількості голосів відданих за соціалістів. Перед виборами ми казали, що не можемо дозволити собі надавати допомогу чи сприяння соціалізму жодним чином… Він (соціалізм) мусить бути поборюваний у всіх його проявах, на кожній демонстрації» - «Сен Франсіско Ерґонот». І я не скажу жодного слова щоб заперечити войовничість соціалізму. Його мета руйнування, докорінне і всебічне, всіх капіталістичних інституцій сьогоднішнього суспільства. Він недвозначно революційний, і за масштабами і за глибиною, ніж всі інші революції, які траплялись в історії світу. Він представляє нове видовище для здивованого світу – організований, міжнародний, революційний рух. На думку буржуазії класова боротьба жахлива і ненависна річ, і що точно, соціалізм являється всесвітньою боротьбою між позбавленими власності трудівниками та заможними хазяями цих трудівників. Це тільки первинне вчення про соціалізм, як класову боротьбу. Робітничий клас, в процесі соціальної еволюції (в самій природі речей), пов’язаний з боротьбою від розхитування класу капіталістів до його повалення. Це і є небезпека соціалізму, а в тому, що я поширюю його і зараховую себе до числа його прихильників, я визнаю свою послідовну нереспектабельність. Як до цих пір, на думку пересічного буржуя, соціалізм є лише розпливчастою і безформною загрозою. Коли пересічний представник капіталістичного класу засуджує соціалізм, він сам себе ставить у роль невігласа. Він не знає ні літератури про соціалізм, ні його філософії, ні його політики. Він мудро крутить своєю головою, торохтячи висохлими кістками мертвих і похованих ідей. Його вуста бурмочуть фрази, на зразок: «Люди не народжуються рівними і ніколи не можуть бути такими»; «Утопія - не можлива»; «Стриманість має бути винагороджено», «Людина спершу повинна буде народитися знову»; «Кооперативні господарства завжди зазнають невдачі»; і «Ну і що з того. Що ми все розділимо? За десять років знову будуть багаті і бідні, як це є сьогодні». Зараз вже точно той час, коли капіталісти знають щось про цей соціалізм, і відчувають його загрозу. І автор сподівається, що соціалістичні дослідження в цій книзі хоч якоюсь мірою просвітлять кілька капіталістичних голів. Капіталіст мусить затямити, раз і назавжди, що соціалізм базується не на рівності, а на нерівності людей. Він мусить затямити, що жодне нове народження в духовній чистоті не є необхідністю, щоб соціалізм став можливим. Він мусить затямити, що соціалізм має справу з тим, що є, а не з тим, що повинно бути; і що матеріал з яким він має справу це звичайне створіння «з плоті і крові», просто людина, схильна до помилок і хвороблива, корислива і мерзенна, абсурдна і суперечлива, іноді навіть гротескна, але разом з тим, пронизана спалахами і проблисками чогось високого і Божественного, з повсякчасним та безкорисливим бажанням служити, прагненням до добра, самозречення та жертовності, совістю, суворістю, та страшним, інколи навіть неймовірно владним, прагненням до своїх прав, своїх прав, ні більше, ні менше. Джек Лондон Оукленд, Каліфорнія 12 січня 1905 року Передмова до збірки: War of the Classes [Війна класів], 1905, New York: Macmillan Co. Примітки: 1. Тут маються на увазі провідні партії США – Демократична та Республіканська 2. Юджин Віктор Дебз (1855 - 1926) – американський політичний та профспілковий діяч. Чотири рази був кандидатом в президенти США від Соціалістичної партії. Противник корпорацій та участі США в Першій світовій війні. Неодноразово ув’язнювавсь за свої переконання. Переклав Олександр Деснянський, спеціально для "Страйку" Джерело: Страйк