Святослав Вишинський
Міждисциплінарна дослідницька група «Politosophia»
Стаття заступника голови Київської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Юрія Ноєвого «Про марш на честь Провідника» [3] від 2 січня 2012 р. як своєю назвою, так і обраними цитатами безпосередньо підсумовує загальні ідеологічні кліше партії: «Степан Бандера – сильна духом людина, ім’я якої стало назвою цілого народу. – Бандерівці». «Марш 1 січня – вияв ідентичності всіх українців...» «...Мета руху – організація можливості на повну виявитися особистості як частині України і знешкодити обставини, що їй перешкоджають: занехаєння боголюдськості українців...» Зі стилю даного тексту, розглянутого в якості показового прикладу, та пересічних публікацій партійної преси Всеукраїнського об’єднання «Свобода» можемо констатувати наступні висновки: 1) фанатична ідеологізація дискурсу партії «Свобода» загрожує її успіху як політичного проекту, нівелюючи необхідне розширення правого електорального поля; 2) «ретроспективність» українського націоналізму, критично розібрана Мстиславом Квітнем у матеріалі «Криза правого руху» [2] від 2006 р. та Андрієм Іллєнком у статті «Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму» [1] від 2007 р., на практиці не долається; 3) провокація суспільства історичними темами нейтралізує декларовану «Свободою» соціалізацію політичного дискурсу, а відтак nolens volens грає на руку чинній владі та ліберальній опозиції.
Така ситуація означає, що Всеукраїнське об’єднання «Свобода» втрачає довгострокові перспективи, хоча суто націоналістичний ресурс не вичерпаний і в нинішніх умовах дозволяє увійти в стіни парламенту та поступово наростити підтримку до 10-15%, створюючи ілюзію успіху та провокуючи тимчасову ейфорію в організаційних рядах. Однак теперішній формат партії обмежує її відсоткову «стелю», а ідеологічний дискурс електорального «ядра» позбавляє будь-яких шансів виступити консолідуючою силою суспільства в майбутньому. Фактор небезумовної регіональної перемоги на Заході ставатиме причиною загальноукраїнської поразки на Півдні та Сході, що підтверджує актуальність динамічної зміни політичного словника, перспективного образу та перебудови електорального поля вже сьогодні – позаяк через п’ять років радикальні зміни загрожуватимуть існуванню самої організаційної структури. В якості варіантів усунення стагнаційних тенденцій можемо висувати пропозиції: 1) поетапно елімінувати «бандерівський» дискурс з перспективною відмовою від терміну «націоналізм» у зовнішньому та внутрішньому вжитку; 2) форсувати ротацію адміністративного складу та «облич» партії, ставлячи на фігури «правих прагматиків» замість «націоналістів-романтиків»; 3) шляхом оновлення кадрів, PR і публічного дискурсу активно зміщувати електоральне «ядро» «справа» в напрямі до «центру», зі зміною фасаду зберігаючи фактичні праві позиції.
Література:
1. Іллєнко А. Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму / Андрій Іллєнко // Український соціальний націоналізм (тільки для українців). Збірка ідеологічних робіт та програмових документів. — Харків: Патріот України, 2007. — С. 25—42.
2. Квітень М. Криза правого руху / Мстислав Квітень. — http://cdpr.org.ua/content/view/83/55/.
3. Ноєвий Ю. Про марш на честь Провідника / Юрій Ноєвий. — http://gazeta.ua/blog/1590/pro-marsh-na-chest-providnika.
© 2012