Політономія

На переломі 2000-2001 років Україну охопили акції спротиву тодішньому режиму «Україна без Кучми». У ці холодні дні народ виходив на вулиці під гаслами свободи. Звісно, акція захлинулась сама в собі не без прямого втручання влади. Тодішній прем’єр-міністр В. Ющенко разом з президентом Кучмою та спікером парламенту Плющем засудив акції протесту як такі, що порушують стабільність в державі. Наслідком УБК було 15 засуджених по кримінальним статтям та сотні затриманих та побитих міліцією демонстрантів. Але вже через кілька років, коли і Ющенка і Плюща посунули від влади, вони вже стали на чолі тих же людей, яких засуджували ще геть нещодавно. І під тими ж гаслами свободи вимагають відставки режиму Кучми. Своєї мети – особистої влади, вони таки досягли. Але гасла, які декларували, швидко забули й на офіційному рівні вітають того ж Кучму з ювілеєм. За роки «помаранчевої» влади вже можна зробити чіткі висновки. Фактично нічого того, з чим вони йшли до влади було не тільки не реалізовано, а й спостерігається цілком протилежний процес, що подекуди показує значно гірші тенденції. На сьогодні у стінах Верховної Ради вже прийнято за основу законопроект "Про порядок організації і проведення мирних заходів" №2450, що суттєво обмежує права громадян на висловлення своєї позиції. Фактично доля будь-якої демонстрації залежатиме від особистого настрою чи інтересів рядового чиновника. По суті Конституційне право громадян на проведення зборів та акцій банально нівелюється, а влада чиновницької системи зростає в кілька раз. Водночас в тих же парламентських стінах вже давно гуляє новий Трудовий Кодекс, який по суті перетворює роботодавця у повноправного володаря долі своїх найманих працівників. До цього всього існує інший законопроект з пафосною назвою «Про соціальний діалог в Україні». Цей цікавий закон вводить для профспілок усіх рівнів так звані норми «репрезентативності». Тобто для її реєстрації потрібно виконати цілий ряд вимог, які можна підтвердити лише пройшовши десятки бюрократичних кабінетів. За даними «критеріями» реєстрацію отримають лише такі гіганти як Федерація Профспілок України, що є представником інтересів великого капіталу, а зовсім не працівників підприємств. Такі дії ліквідовують будь-який профспілковий рух. Для режиму ці кроки є цілком логічними, адже останнім часом звичайні робітники починають самоорганізовуватись та відстоювати свої права всупереч чиновницьким перешкодам. Поруч з цими кроками відвертого нехтування прав звичайного народу та посилення контролю за ним, влада дозволяє собі грати пафосом на питаннях історії. Мільйони викинуті на пам‘ятники жертвам голодоморів, проведення виставок фото минулого століття, постійних круглих столів та обговорень історії, походеньки селами у вишиванках влада називає патріотизмом. Держава завжди згадує про патріотизм, коли вбиває свій народ. Адже не зручно говорити про реальні проблеми, про рівень безробіття, смертності, наркоманії, хвороб через які населення просто вимирає. Аби вижити люди змушені обходити рамки, які їм надала держава і які так постійно звужуються. За роки, названі кимось «незалежністю», ми спостерігаємо лиш одну чітку тенденцію. Незважаючи на зміну облич при владі, система стає все більш міцною та цинічною, а контроль над народом стає все сильнішим. Все іде по плану… http://chorkomitet.in.ua