Андрій Іллєнко З дитинства чемпіонати світу та Європи з футболу були для мене святом. Фантастичний драматизм, справжні битви на футбольному полі, коли представники різних націй буквально воюють за честь своїх країн! Раз на два роки на початку літа всі вболівальники отримували справжній футбольний кайф. До клубного ж футболу я завжди ставився набагато стриманіше. Тотальна комерціалізація, повний космополітизм, засилля чужинців-легіонерів, перетруски складів команд кожного сезону, договорняки – це все аж ніяк не сприяло зацікавленню клубним футболом. Сьогодні – це чиста комерція, придаток до світової капіталістичної системи, а гравці – не більше, ніж наймані працівники, єдина мотивація яких – їхня заробітна плата. Футбол на рівні національних збірних якісно вирізнявся від клубного тим, що був значно менш комерціалізованим і все-таки прив’язаним до конкретних націй. І цим він був значно цікавішим – адже в збірній гравець грає не заради грошей (для цього є клуб), а заради національної гордості, суто спортивного азарту і жаги перемоги. Але цьогорічний чемпіонат світу підняв на поверхню тривожні тенденції – принципи і основні риси клубного футболу почали все більше впливати на футбол збірних. І особливо це помітно на прикладі європейських команд. По-перше, космополітизм і засилля "натуралізованих" гравців у національних збірних. Такі збірні як французька, німецька, англійська з кожним роком наповнюються все більшою кількістю іноземців і поступово перетворюються на абсолютно інтернаціональні колективи. Тобто втрачається сам принцип національних збірних – адже тепер вони за своїм етнічним складом мало чим відрізняються від клубів, де часто взагалі немає представників корінного народу. Очевидно, що це все не може не відобразитися на мотивації гравців - "національна" збірна, в якій титульний етнос представлений меншістю, навряд чи буде лягати кістьми на полі за кольори національного прапору. Ці процеси позначаються навіть на манері гри команд – втрачаються фірмові ігрові стилі, які тісно були пов’язані з національною самобутністю того чи іншого народу. Такі "міжнародні" змагання, де часто "європейську" збірну неможливо відрізнити від африканської, поки не придивишся до форми, стає просто не цікаво дивитися. По-друге, клуби висмоктують з гравців усі сили протягом сезону, і багато класних збірних просто не встигають підготувати своїх футболістів до чемпіонату ані фізично, ані психологічно. По-третє, комерціоналізація все більше починає охоплювати і футбол збірних. Звичайно, гроші там були і раніше, але все ж провідною мотивацією для гравців вони не були. Тепер ми бачимо, що розбещені гігантськими гонорарами зірки часто грають в збірних абияк і відверто бережуть ноги, адже їм все важче усвідомити, навіщо взагалі грати за збірну, якщо за це не платять так само, як і в клубі. Підкреслю, весь цей негатив перш за все стосується саме європейських збірних. Космополітизм і суто грошова мотивація призвели до того, що головний козир європейців в усі часи – їхні високі морально-вольові якості, тепер обернувся тим, що якраз найбільше безволля проявляють саме європейські команди. І це в той час як молоді і агресивні команди з Латинської Америки чи Азії просто розривають в’ялих і ласих лише до грошей представників Європи. Футбол є суспільним явищем і відображає всі процеси, які відбуваються в тих чи інших країнах. І те, як жалюгідно на цьому чемпіонаті виглядають європейські команди, які традиційно вважалися грандами, є прямим наслідком занепаду європейських націй, перш за все із Західної частини континенту. Можливо, саме такий холодний душ стане одним з чинників пробудження Європи від ліберально-космополітичного дурману.