Мілорад Павич
Коли я після навчання у Ґеттінґені повернувся додому, в заміський маєток, мені одразу сказали, що наш найближчий сусід помер, що його поховали на тому місці, яке хрестять вітри, і що його спадкоємець уже приїхав до села, аби оглянути будинок та інше майно. Вони не знали його імені, але називали ім?ям покійного дядька, отож і я від першого дня звик так до нього звертатися. Він привіз повне пальто модних столичних ґудзиків, вії, які переплутуються з бровами, і гарні кучері, якими вже...