Віктор Бакула, для Політономії
Етнічні спільності — один із ключових елементів соціальної структури суспільства і невід'ємний фактор його соціального розвитку. Ліберали та неокомуністи намагаються будь-як нівелювати політичне значення етносів. Вони за фінансової підтримки глобального капіталу, що прагне продавати уніфіковану продукцію та послуги, борються проти націоналізму та в умовах інорасової колонізації Європи та нав'язують її корінним народам ідеї "громадянської нації" та "прав людини". Значимість етнічних спільностей у суспільному прогресі полягає у тому,що вони:
1) є одними з найдавніших соціальних утворень;
2) являють собою численні групи індивідів;
3) так як етноси є носіями специфічних соціокультурних цінностей, історичного досвіду, вони відіграють велику роль в соціалізації як окремих індивідів, так і соціальних груп;
4) беруть активну участь в політичних, культурних, економічних процесах і є, таким чином, однією з найважливіших соціальних складових суспільства.
Тому очевидною є актуальність вивчення законів та закономірностей виникнення, функціонування та розвитку етносів та націй як соціальних груп через призму їх взаємодії між собою, відносин і взаємозв'язків між членами відповідних груп, а також механізи їх включення в систему соціальних відносин. Дослідженням цих питань займається етносоціологія — спеціальна суспільствознавча наука, що виникла на межі етнографії та соціології і в загальному являє собою вчення про супільство і місце в ньому націй, народів та інших етнічних груп.
У сучасному суспільстві інтерес до вивчення етносів та націй зріс, що пояснюється рядом об'єктивних факторів. Один з них — пожвавлення активності окремих народів та націй, викликане в першу чергу політичними процесами, зокрема:
1) розпадом колоніальних систем;
2) закінченням холодної війни;
3) падінням тоталітарних комуністичних режимів у Східній Європі;
4) утворення та розвиток нових незалежних держав.
Інший фактор, що поглибив інтерес до даної проблематики — це загострення міжетнічних відносин у сучасному світі, що призвело до конфліктів у ряді регіонів світу. Це також свідчить про активізацію етнічних спільнот, розширення їхньої участі в сучасних соціальних процесах.
Люди є суспільними істотами, вони живуть колективами. Найважливішими (базовими) колективними утвореннями є етноси та нації. Пояснення “природи” цих утворень вимагає перенесення наголосу на те, що об'єднує людей в одне суспільне ціле. Етноси — давніші колективні утворення: їх прикладами є первісні общини та племена. Як пише британський соціолог Е.Д. Сміт, етносам властиві (хоча й різною мірою) шість найважливіших ознак:
- Власне ім'я, аби мати змогу ідентифікувати себе та говорити про “суть” спільноти.
- Міф про спільне походження, який містить ідею спільного витоку в часі і просторі і який дає етносам відчуття уявної спорідненості.
- Спільна історична пам'ять.
- Один чи кілька елементів спільної культури (які, як правило, включають релігії, звичаї, мову).
- Прив'язаність до Батьківщини — землі, на якій етнос не обов'язково проживає фізично,- важлива символічна прив'язаність до землі предків, як маємо у випадку діаспорних народів.
- Усвідомлення своєї єдності, принаймні у якоїсь частини населення.
Нації — пізніші суспільні утворення, їхнє виникнення в Європі датують у межах 13-19ст.ст.; у давніші періоди історики виявляють хіба що націоподібні утворення, які зазвичай називають “протонаціями”. У визначеннях поняття нації (так само, як у випадку етносу) переважно вказують на цілу низку найважливіших чинників, які об'єднують людей в нації. За визначенням Е.Д. Сміта, нація — це “колектив людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх його членів”. У цьому переліку ознак нації свідомо не відмежовано об'єктивні ознаки (ті, що піддаються спостереженню та опису — особливості поведінки, мови, політичні та правові установи тощо) від суб'єктивних ознак — того, що окремі люди усвідомлюють, почувають свою належність до одного цілого, яке вони називають “нацією” (національна свідомість).
Об'єктвне та суб'єктивне (міфи, ідеї, ідеали) в суспільному житті і в людській історії безперервно взаємодіє та переходить одне в друге: міфи, ідеї та ідеали об'єктивізуються в поведінці та установах, ці об'єктивізовані явища, в свою чергу, впливають на появу нових міфів, міфоподібних утворень, ідей та ідеалів. Спосіб життя людських суспільств є наслідком створеної ними культури (в антропологічному значенні — як усього, створеного людьми в додаток до природного середовища).
Існування етносів та націй має важливу передумову: людські соціуми з необхідністю мають створювати ті “життєві світи” (культури), завдяки яким стає визначеним не тільки спосіб життя людей, а й сама можливість спільно жити (тобто можливість індивідів бути суспільними істотами).
Культуру ( в антропологічному значенні слова) можна поділити на специфічні ланки:
- етнокультуру (міфи, звичаї, мову тощо);
- прфесійну(“високу”) культуру;
- економіку;
- релігію;
- соціальну структуру суспільства;
- політику;
- правову культуру.
У випадку нації виокремлення цих сфер важливе, оскільки дає набір тих чинників, які можуть відігравати більшу чи меншу роль в об'єднанні людей в нації. Але тут важливо наголосити, що всі ці чинники відіграють у виникненні націй різну роль; до того ж, вони не відокремлені один від одного, а перебувають у безперервній взаємодії.
Варто також зазначити, що словом “суспільство” позначають будь-які суспільні утворення, незалежно від того, що та як об'єднує індивідів в такі колективи. У багатьох європейських мовах відповідниками до українського слова “суспільство” позначають дуже різні об'єднання індивідів: з допомогою англійського “society”, німецького “Gesellschaft”, російського “общество” можна позначати різного роду товариства, об'єднання, спілки тощо. Коли ж хочуть наголосити на глибшому або тіснішому єднанні людей в колективи, то застосовують слово “спільнота” (німецькою “Gemeinschaft”). Щоб визначити, що саме стає основою цього глибшого чи тіснішого єднання, необхідно з'ясувати, що і як його забезпечує. У суспільствах-спілках людей об'єднують певні добровільно прийняті чи нав'язані правила співжиття, тим часом єднання людей у спільноти досягається завдяки великій ролі ірраціональних чинників — почуттів та уяви. Найпершим прикладом спільноти є сім'я, що ґрунтується на на поняттях “близького”, “рідного”. Етноси та нації також є різновидами спільнот.
У соціал-націоналістичній літературі склалося визначення нації як “вічна і справедлива кровно-духовна спільнота мертвих, живих і ненароджених”. Це атрибутивно-релятивне визначення, що засновується на ознаках і властивостях описуваного явища, його відношенням до інших явищ.
“вічна...” - означає, що нація є формою організації суспільних груп, що не обмежена в часовому вимірі;
«…справедлива…» - означає, що несправедливий розподіл матеріальних благ призводить до об’єктивного постання революційної ситуації, а побудова націократії має базуватися на балансі різних форм власності – державної, суспільної, кооперативної, комунальної, приватної тощо
“...кровно-...” - означає єдину антропологічно-расову належність;
“...-духовна...” - передбачає як необхідну умову наявність національної свідомості;
“...спільнота...”-визначає значну роль ірраціональних чинників у об'єднанні людей в нації;
“...мертвих, живих і ненароджених” - означає ретроспективну зумовленість і перспективну спрямованість нації.