Робер де Ерт, ?l?ments n°98 (травень 2000) Від перекладача: Хто сказав, що критика капіталізму мертва? Робер де Ерт, оглядає рад нових книг, присвячених аналізові капіталізму у його пост/сучасній фазі. Стаття написана сім років тому як редакційна для номеру 98 офіціозу французької Нової Правиці/Нової культури – журналу «Елеман». З того часу сплило багато води, чорнила і крові, десь відбулися голосні теракти, розпочались і не закінчились нові війни, збанкротували надпотужні економічні монстри і народилися інші, вийшли нові книги про ці події. Пройшло сім років, але стаття Робера де Ерта (тобто Алена де Бенуа, якщо хто не в курсі) ні на йоту не втратила притаманної його писанням свіжості, блиску, актуальності та здатності надихати. Приємного і корисного читання! *** Хто сказав що критика капіталізму мертва? Ось уже кілька місяців як одна за одною виходять книги, які викривають нереалістичну природу його гіпотез, обмежений характер його аналітичних засобів, і одночасно, спустошливі наслідки глобалізації. Вів’єн Форрестер береться за «економічний терор», Емманюель Тодд за «економічну ілюзію», Мішель Муссоліно за «економічне шахрайство», Анрі Бургіна за «тиранію ринків», Фредерік Лебаро за «економічну віру», Кет Діксон за «євангелістів ринку», Жан-Жозеф Гу за «фривольність вартості». Паралельно громадська думка мобілізується у прихильності до харчової безпеки та культурної ідентичності. У Сіетлі та інших місцях відбуваються демонстрації проти Всесвітньої Торгової Організації. Залізнична катастрофа у Педдінгтоні в Англії, катастрофа судна «Еріка» у Франція, викликали однакове хвилювання. Але капіталізму не стало від цього гірше. Болтанський і К’япелло визначають капіталізм як «процес, яким керує правило необмеженого накопичення капіталу». У вузькому значенні капіталізм справді авторефернтна система. Система прагне до того, щоб гроші робити ще більші гроші. Вигода виступає найефективнішим засобом досягнути цього. Накопичення матеріальних цінностей, зростання купівельної спроможності це не єдині результати. Фундаментально – капіталізм це система, що перетворює капітал на самоціль. Але у широкому значенні капіталізм - це ще й цивілізація, яка робить з економічних, фінансових і торгових цінностей нездоланні норми бачення світу. І саме ця цивілізація тріумфує в даний момент. Класові цінності породили всесвітню ідеологію: капіталізм був економічною системою, а став способом життя. Вчора дехто співав: «Об’єднаймося, і завтра Інтернаціонал стане людським родом». Сьогодні саме транснаціональні корпорації стали людським родом. Викривальний знак: ще ніколи у Європі не було стільки лівих урядів, і ще ніколи європейська економічна політика не була так підпорядкована законові ринку. Чи випадково, - пише Ігнасіо Рамоне, - що демократії, коли знаходилися у світі у меншості, намагалися загнуздати економічні сили, ставши широкою більшістю, пішли до них на службу? Вчення ліберального капіталізму засноване на двох фундаментальних переконаннях. Перше – індивід найкраще служить спільному благу лише тоді, коли намагається довести до максимуму власні егоїстичні інтереси, що означає повне повалення моральних і політичних переконань, що існували раніше. Друге – що будь-яка ринкова економіка тяжіє до «спонтанного порядку», який відповідає оптимальній рівновазі (що, очевидно, є лише актом віри, оскільки не можна говорити, що якась ситуація є краща від іншої при відсутності якраз іншої). З такої перспективи, суспільство складається з індивідуальних атомів, які ніколи не передують власним цілям. Ринок сприймається як природній «механізм», хоча насправді він є історичною інституцією, пов’язаною з дуже конкретною суспільною практикою. Ринковий капіталізм, зі своєю системою мінливих цін, що зворотно впливають на виробництво товарів, поступово встановлювався як найефективніша в історії система росту і розвитку. Ця ефективність незаперечна. Цілком очевидно, що ми не можемо обійтися без ринку у економіці спеціалізації та обміну. Усі доктрини, що стверджували протилежне, зазнали невдачі. Їх найбільшою помилкою було бажання обіграти капіталізм на його власній території. Адже за визначенням, в економіці ніщо не може бути ефективнішим за економічну систему, для якої абсолютним критерієм є ефективність, обчислювана і вимірювана продуктивність. Замість того, щоб заперечувати ефективність капіталістичної системи, слід спитати себе про її межі і дальність дії. Від початку капіталізм проявляв характерні внутрішні риси (примат незначності і кількості, пошуки найбільшої вигоди не зважаючи ні нащо, інтегральна раціоналізація поведінки, узаконення егоїстичного пошуку власного інтересу, перетворення людських бажань у потреби, тенденцію розглядати світ як просте джерело продавабельної корисності, тощо), які, впливаючи на еволюцію звичаїв і умів, потягли за собою значне погіршення суспільного життя. Не спроможне запропонувати більший горизонт смислів ніж виробництво і споживання, суспільство, з капіталізмом, стає одночасно багатшим, але й розпачливішим: у той час як зростає матеріальне багатство, виснажується соціальний зв'язок. Ліонель Жоспен часто повторює: «так – ринковій економіці; ні – ринковому суспільству» - тобто суспільству, задуманому за взірцем ринку. Чудове формулювання. Та чи має воно ще сенс у суспільстві, яким уже, по усій видимості, керують як допоміжним механізмом ринку? І головне – як завадити тому, щоб перше автоматично не переходило у друге? Економіка не є сферою, зовнішньою щодо нас. Навіть ті, хто її критикує, знаходяться всередині. Економіка ніколи не може бути відділеною від цілого суспільства, лише колись вона була вбудована у ціле суспільство, тоді як сьогодні воно саме вбудоване у економіку. Дуже показова у цьому плані еволюція стосунків між політикою та економікою. Мало сказати, що економіка зобов’язує політику, відсуває її на задній план або у підлегле становище. Слід ще й констатувати, що економіка прагне до того, щоб замінити політику, самій зайняти місце політичної стратегії і рішення. Капіталізм не має альтернативи, якщо входимо у його систему цінностей. Опір наступальній тенденції ринку, яка за визначенням не знає жодних меж, полягає не тому, щоб намагатися здійснити систему, яка була б такою ж ефективною, але одночасно набагато «справедливішою», а у тому, щоб мобілізувати усі засоби, що дозволяють обмежити вплив сфери торгівлі. Зовнішні засоби, із встановлення множинної економіки, для якої торгова логіка була б лише складовим компонентом, і розвиток третього сектору, ні ринкового, ні суспільного, пов’язаного із щоденною активністю громадян. Зовнішні засоби, разом з конкретними заходами, такими як мито Тобена, що передбачає 0,5% оподаткування на спекуляцію валютою. А також внутрішні засоби, декомерціалізацію мислення, уяви і поведінки. Необхідно потому обмежити у нас самих і у наших способах буття значення ваги економічних і ринкових цінностей. У своїй останні книзі, «Нелюдськість релігії», Рауль Ванегем пише: «Капіталізм досягає своєї паразитичної стадії, коли споживча вартість товару наближається до нуля, а її обмінна вартість до безкінечності». Так і є. Переклад з французької – А.Х.