Події в Україні на зламі 2013-2014 років надали нового поштовху українському націоналізму. Проте, кількісна прогресія не переросла у якісну.
Збільшення числа прихильників відбулось не через продукування смислів та нав'язування націоналістичного дискурсу загалу, а через підлаштування під загальносуспільну думку, спотворену ліберальними ЗМІ.
Націоналісти забули, що є революціонерами, і почали називати "протирежимний резистанс" (С.Бандера) революцією, а дехто, навіть, національною. Можна зустріти й думки про перемогу. Через це спостерігається повне нерозуміння загалом поняття "національна революція". А значить, розчарування у ній (скільки можна вже тих революцій).
Націоналісти забули, що є соборниками, і перестали згадувати про етнічні землі на заході. Військові походи на Кубань вітаються, натомість будь-які згадки про Закерзоння сприймаються, як провокація, покликана посварити нас із сусідами. Замість плекати національну гордість, виховуємо в собі комплекс меншовартості.
Націоналісти забули, що є християнами, і настільки глибоко засіли у реверансі перед поганами, що вже не кличуть на свої заходи священників, не починають з'їзди з благословення. Молитву ж до Бога замінили молитвою до матері-України. Стали ховати голову у пісок перед викликами ліберального тоталітаризму, визнаючи тим самим його перемогу у боротьбі за суспільну думку. Партійна доцільність, страх іміджевих та електоральних втрат переважили Істину.
Більше того, націоналісти забули, що вони націоналісти, і стали називати себе правими. Звідси орієнтація на європейських правих, а не власна позиція. Боротьба не за свою національну державу, а за пан-Європу. Нівелювання авторитету ідеологів українського націоналізму і переорієнтація на європейських мислителів.
Все це через нездатність продукувати, відстоювати та нав'язувати власні смисли, власну термінологію, власне бачення.
Націоналісти послуговуються термінологією ворога, а значить програють. Територіальні громади, громадянське суспільство, прайд, ОРДЛО, АТО тощо.
З початком війни український словник часто вживаних слів поповнило поняття сепаратизму. Але націоналісти мали би поставитись до цього критично.
Сепаратисти- це ми. "Геть від задрипанки Москви". Сепаратисти- це ірландці, шотландці, баски, каталонці, корсиканці, курди, чеченці, татари, башкіри, чуваші, чукчі врешті решт. Бо всі ми хочемо ВІД'єднатися. Хіба цього хочуть мешканці (при чому, далеко не всі) Донбасу і Криму? Ні, вони прагнуть ПРИєднатися. Крим вже, Донбас в процесі (від нас залежить, чим він закінчиться).
Плутання сепаратизму з колаборацією, підміна національних інтересів державницькими, криза українського націоналізму загалом призвела до реакції на події у Каталонії, що вчергове підтвердила влив суспільства на націоналістів, а не навпаки.
Через участь кількох каталонців у війні проти нас зарахували цілу націю у зрадники. Може серед українців немає прихильників новоросії? Через те, що локомотивом процесів там виступають ліві, записали цілий народ у комуністи. Майданом керували не праві, треба було розходитися? Обіцяли будувати демократію, треба було відмовитись від боротьби? Договорились до того, що такої нації не існує, незважаючи на власну ідентичність, мову, територію та кількасотлітню боротьбу за незалежність. Не нагадує "нє било, нєт і бить нє может"? Схвалили заборону Франко мови, культури і народних танців. Ви власної історії не знаєте?
А є ще свобода народам, світ без імперій, побудова світу по принципу національних держав. Але це не про правих, це про націоналізм.
Якщо ви не здатні поважати інші нації, не називайте себе націоналістами. Якщо ви не годні любити своїх ворогів, не звіться християнами.
PS. Це прапор Каталонії, а не те, що ви постите на тих кількох фото, знайдених в Інтернеті, в стилі московської пропаганди. Дивіться, на Майдані червоно-чорні прапори, вони там всі бандерівці, расстрєлять!