Мстислав Квітень
Аксіома будь-якого само чесного інтелектуала полягає у визнанні необхідності перманентної боротьби заради революції. Це передбачає визнання моралі волюнтаризму, самопосвяти та жертовності. Нехай кожен з таких буде готовий відмовитися від власної матері, якщо цього вимагатиме втілення Ідеї. Таких звичайно мало… А про більшість Мао Дзедун казав: «Всі реакціонери суть паперові тигри». Мао, хоч і паскуда-комуніст, але знав, що перешкоди часто зовсім не з каменю...
Глухим кутом правих інтелектуалів – з тих, які визнають першість Ідеї над Матерією, – є стіна Останньої, об яку найчастіше розбивається Перша. Говорили між собою брати Штрассери: «Німецький народ прагне німецької революції, тобто революції соціальної та національної». Для лівих мислячих – з тих, хто думає навпаки: про план іманентності проти трансцендентності, – множина потенційно революційного класу ніяк не хоче усвідомлювати свої інтереси як революційні і відповідно діяти. Ленін наголошував на необхідності тільки інтернаціональної революції антикапіталізму, хоча більшовизм так і не створив інтернаціональної совєцької спільноти. Що ж - ідеї жидівських пролетарських націоналістів з партії Бунд таки перемогли з часом.
Такі антиномії розуму заводять навіть не у кут, а прямісінько у міську каналізацію рефлексії, де прихильна до якоїсь вузької ідеологічної течії думка витікає разом з іншим цивілізованим непотребом. Це паралізує аналіз навколишньої форми Духу і відтак садовить ув інвалідський візок будь-яку політичну дію. На краю берегів такого провалля політичної думки виграють тільки ТНК. Їм однаково капіталістична держава здійснить рефінансування, а Ісус з ікони мовчки шукатиме апостолів нової революції.
Хвороба післяокупаційного націоналізму
Історична інерція антикомуністичного визвольного націоналізму, зокрема в тій же Україні, після розпаду СССР, полягала у послідовній автоматично сприйнятій і некритичній антисоціалістичній програмі своїх попередників. Сам себе надуривши, що суспільна власність - це московська провокація, він здійснитвліберальні реформи за порадами глобалістських фондів. Наслідком цього стала олігархічна капіталістична диктатура майже в усіх пострадянських республіках. Для України все це означає необхідність вбити будь-який зв’язок націоналізму зі здеградованою західною українською діаспорою, а також її метастазами в Україні – ретронаціоналізмом.
Взагалі царина виробництва матеріальних благ у націоналістів програмово була слабкуватою. І якщо це раніше не складало ніякої перешкоди, то сьогодні може складати тільки через вузькість мислення. В Україні змісти по ту сторону ретронаціналістичної заскорузлості були зображені Шевченком, тематизовані Міхновським і розвинені у межах європейської та світової Третьої позиції: штрасеріанство, націонал-більшовизм, перонізм та інші численні платформи.
Методологічною помилкою у нерозумінні сучасної шкоди спільнотам від глобального капіталу, який пожирає весь їхній простір, як це передбачила Р. Люксембург, є, по-перше, визнання ідеї первинності якоїсь засади в ідеологічній системі, по-друге, вже згадана історична інерція ставлення до антикапіталістичного проекту соціалізму. Перша перешкода – інтелектуальний спадок взагалі європейського мислення, дарований, хай і досить обґрунтований з часів Аристотеля. Друга – завжди притаманна мисленню із обмеженим горизонтом буття – неповною інформаційною моделлю світу – у декілька минулих десятиліть, що практикує поточну політику. Тим більше, коли досягнута мета суверенітету, питання принципової критики аникапіталістичних ідей зникло вже тому, що треба для розвитку утримувати частину економіки у державному контролі.
Відтак націоналісти не хочуть визнавати значного впливу характеру власності, виробництва та обігу матеріальних благ, а комуністи легковажать етнічними націями, виправдовуючи свої провали незрілістю пролетаріату або ж фашистськими ухилами лідерів. Як націоналісти, ми повинні відкинути засади комуністів щодо культури, етносів, раси, космополітизм, зведення історії до боротьби класів, первісного комунізму, зупинки історії при побудові комунізму тощо. Варто вже на практиці втілювати ідеї економічної кооперації, профспілкового тиску тощо як простори революційної альтернативи олігархічній державі.
Дитяча хвороба лівизни
Космополітизм повністю ігнорує історично сформовані спільноти, альтернативи яким ніхто не показав на практиці. З однієї сторони він – продукт не зв’язаного з реальним життям спільнот, відірваного і фантазійного мислення примітивних інтелектуалів, що паталогічно прагнуть поставити все людство служити їх хворим ідеям. З іншої сторони він – профінансований капіталізмом один із провідних постулатів лібералізму про абстрактного індивіда, який є надісторичним і відтак не належить жодній із теперішніх спільнот, завдяки чому є тиражованим у фільмах, ЗМІ, писанині ідейних посіпак цинічного прибутку.
Космополітизм, що випливає із засади минущості націй і історичної необхідності перемоги особливих соціальних груп – пролетаріату, - є хворобою сучасних неокомуністичних угрупувань. І хоч в останніх він називається інтернаціоналізм, практика європейських лівих чітко засвідчила перетворення всієї ідеї антикапіталізму в авторасизм як самоціль – так званий антифашизм: зневага до існування, вже не кажучи про невизнання прав, корінних етносів на самоорганізацію та самонормування, має іншою стороною медалі захист надуманих прав інорасової множини мігрантів, вимога нейтралізації демократії на поталу забезпечення їй особливого привілейованого становища, обернено пропорційного її вкладу у розвиток нею колонізованої тутейшої спільноти. Авторасизм – збочене антикапіталістичне сподівання на те, що упослідженні мігранти – хибна аналогія до визискуваного марксового пролетаріату – зможуть допомогти частині білих фанатиків побороти соціальний лад приватної власності. Ісламізація Європи – необхідна умова посилення лівого руху. Збільшення кількості вихідців з Африки і Близького Сходу – посилення плану сингулярності, омріяного становища сучасних нових лівих. У такому випадку антифашизм кидає логічно білих людей в обійми капіталізму. І далі – вже не може боротися проти капіталізму у білих спільнотах. Він виштовхує корінних білих у простір прокапіталістичного білого шовінізму.
Суто по-своєму логічно та з огляду на сучасні обставини життя білих спільнот лівацтво виступає відвертим союзником лібералізму та капіталізму. До визнання пріоритетності капіталізму лібералізм і лівацтво приходять власними шляхами і далі виступають єдиним фронтом проти будь-яких спроб відновити повновладдя корінних спільнот. Ці спроби звичайно трактуються як фашизм – найбільший гріх ліберального суспільства і комуністичних сект. Мишачий лідер лівацьких грантоїдів каже у цьому випадку: «Єдина війна, на яку я піду, це війна із фашизмом».
Космополітизм – дитяча хвороба лівизни. Фанатична безмежною вірою, відверта щирою наївністю, самовпевнена сектантською обмеженістю…
Інорасова навала як причина і виклик
І. Валерстайн ніколи не поділяв ідеї про двополюсність світу у часи Холодної війни. Про це він казав на лекції в Київському університеті. Подібне змагання він трактує на кшталт змовницького злочину політичних еліт провідних тоді країн. Проте подібні кулуарні інтриги не заважають посилювати становлення закладеного "довгим 16 століттям" переростання європейської середньовічної світ-економіки у вселюдського масштабу світ-систему. За іншими авторами лівої думки А. Негрі та М. Хардта – Імперія. І хоч би ці два поняття відрізнялися акцентами, основне в них звучить те, що давно утворився певна ієрархія спільнот і обмежений простір соціального блага. Нерівномірність розподілу матеріальних благ у світовому масштабі як наслідок такої ієрархії породив масову міграцію збіднілих верств населення спільнот на найнижчих її щаблях. Напрямом міграції стали спільноти, що перебувають на найвищих щаблях цієї ієрархії – Північна Америка та Європа. І якщо для Америки як континенту мігрантів це не складає ніяких проблем, то для Європи як частини світу тутейших народів – це велика проблема. Загроза фізичної асиміляції сьогодні стоїть як ніколи реально.
Націоналізм захищає етнічну націю, бореться проти її ліберального збочення – громадянської нації. Саме з очевидності загрози самому існуванню корінних народів світу, зокрема Європи, Ален де Бенуа робить свій елегантно жорстокий французький постріл ідеєю етноплюралізму у не менш поетичну – часів Великої революції – французьку ідею націю громадян. Рух етномножини – Блок ідентитер – викидає з поняття спільноти як цілісного природного співжиття людей інорасову складову. Бо вбудована інораса у тіло даної раси, даної спільноти тільки скріплює капіталізм та безлике і примусове визискування. Ноам Хомський пише про це: «А насправді, раса – це характеристика людини – і не існує жодної причини, чому вона має бути негативною характеристикою, все одно це людська характеристика».
Я особисто, користуючись смішними ліберально-лівацькими поняттями, умисно «іншую чужих», які збочують політичну волю корінних народів Європи. Толерантність тутейших до інших – авторасизм і мазохізм. Толерантність до своїх повинна захищатися від ненависті мігрантів. Зброя очевидно підійде найліпше у випадку неможливості політично здійснити виселення інорасової множини. Але не менш важливо спрямувати її проти капіталістичної олігархії, зрадницької бюрократії та поліцейського апарату. Ті ж націоналісти, які ставлять питання про владу, повинні першочергово цілитися по владі. А кулями мають бути робота з спільнотою, її просвіта, захист її інтересів. А інколи і власне кулями…
Антикапіталістичний націоналізм проти білого шовінізму
І тут постає головне антикапіталістичне питання для націоналізму: чи усвідомлює він всесвітнє поборення капіталізму і зміну напряму розвитку сучасної світ-системи? Чи не занадто нагло та егоїстично вважати, що просте видворення інших зі своєї території без розвалу експлуатації у світовому масштабі вирішить проблему майбутнього європейських народів? Врешті-решт вбити капіталізм у світі чи не є історичним обов’язком того, хто створив його? Адже капіталізм створили білі! Колонізацію проводили білі!
Визнання цього і подальші політичні висновки проводять межу між антикапіталістичним націоналізмом та білим расизмом. На відміну від останнього за визнання рівної цінності всіх рас і їх етносів, цивілізацій, культурних регіонів виступає перший. Бо його заклик самозбереження стосується і заклику збереження витвореної історією унікальної людської різноманітності.
Біополітична засада антикапіталістичного націоналізму: збереження людської різноманітності в умовах асиміляційного тиску капіталізму.
Ідеологія вивищення білих, чорних чи будь-яких інших рас – не актуальна у часи капіталістичної глобалізації. Подолання матеріальної нерівності у світі призведе до зникнення і матеріальних передумов для міграції, міжрасового змішування, етнічної асиміляції. Співжиття з іншими расами та спільнотами – справа міжнародних відносин, а не предмет внутрішніх суперечок. Ліві і ліберали думають інакше...
Антиколоніалізм – важлива ідея сучасного націоналізму.
У цьому всезагальне значення антикапіталістичного націоналізму.
Антикапіталізм та біополітика
Ці два керівні напрямні діяльності тісно пов’язані між собою. Для того, щоб провадити біополітичне рішення у спільнотах та на рівні світ-системи потрібно послідовно сповідувати антикапіталізм як вимогу розширення кола власників засобів виробництва і боротьбу за впровадження справедливіших механізмів розподілу матеріальних благ з виключенням лихварства і спекуляції.
А. де Бенуа: «Стоячи перед лицем гордовитого багатства, спрямованого виключно зростання за рахунок ще більшої капіталізації нерівностей та страждань, які воно ж саме і породжує, першочерговою вимогою постає потреба повернення економіки на службу звичайним людям і якості їхнього життя». А це не можливо з іншої сторони без збереження автохтонних спільнот, зміни світ-системи тощо.
Ноам Хомський: «Капіталізм в основі своїй хоче, щоб люди стали взаємозамінними шестернями, а будь-яка різниця між ними, зокрема і така, що ґрунтується на расі, зазвичай не є функціонально необхідною. В довгостроковій перспективі, можна очікувати, що капіталізм стане ще більш анти-расистським, ніж є зараз – просто тому, що він є анти-людський». Визнання важливості існування різних рас і наголошення на їхній унікальності, рівноцінності та необхідності збереження – універсальна ідея антикапіталістичного фронту.
Вир ідеологічних хвиль
Часто так буває, що прийняття за керівну засаду своєї політичної діяльності якусь неліберальну ідею означає і перенесення її змісту на всі царини життя людини і суспільства. І тоді виходять у результаті білі шовіністи, панславісти-українофоби, космополітичні ліві тощо. Важко критично мислити. Але потрібно тренуватися. Бо ховання за словами «ідеологічна чистота» або «зрада ідеї», або ж «ревізіонізм» призводить спочатку до політичної, а тоді й інтелектуальної маргіналізації.
Багатьом досі здається, що якась альтернатива лібералізму та комунізму – неможлива, хоч і бажана потреба. І в такому самовизначенні стають на хибний шлях поєднання капіталізму та націоналізму, відтак усувають можливість зрозуміти джерела збереження власної спільноти. О. Штрассер: «Лібералізм неодмінно передбачає капіталізм, індивідуалізм та раціоналізм. Консерватизм неодмінно передбачає соціалізм, націоналізм і містицизм». Не варто у даному випадку чіплятися до значення слова консерватизм. Бо це не головне було і для автора цих слів. Йому важливо було встановити цими двома словами різницю світоглядів і необхідність поборення лібералізму. Не можна бути націоналістом і прихильником капіталізму.
Такі б здавалися різні речі як антикапіталізм та біополітика насправді дуже поєднані умовами сучасної світ-системи. Інша справа чи зможемо ми, революційні соціальні націоналісти, здійснити зміни в ній за вартими нині засадами.
Керівні революційні засади антикапіталістичного націоналізму
1. За Націоналізм, проти космополітизму.
2. За Соціалізм, проти капіталізму.
3. За Біополітику, проти змішування рас та спільнот.
4. За Деколонізацію, проти імперіалізму.
5. За Екологізм, проти забруднень.
6. За Пряму демократію, проти узурпації влади.
7. За Етнокультуру, проти глобалізованого маскульту.