Політономія

Red Patriot Anti-nazi: 1) бути правим соромно, казав колись товариш Верник. Іншими словами, смерть негра з Шулявського секонду не додасть до коробки жебруючої біля того ж метро бабусі; 2) я в принципі не схильний претендувати на корекцію чужого життєвого шляху, допоки кількість цих шляхів не стане претендувати на корекцію мого власного, а це станеться, як тільки число Інших стане візуально спостережуваним, а потім і зафіксованим у власному досвіді; 3) ультраправа стихія традиційно етатистська та буржуазно заангажована, більше того, за певних умов їй уготована роль захисників існуючого ладу, про що свідчать неодноразові приклади історичної консервації та співпраці з олігархічними колами, так званою «національною буржуазією»; 4) одна із відмічених нацистських тактик полягає в монополізації та регламентації соціального, культурного та життєвого загалом, просторів, за межами котрих ніби-то існують лише зіпсовані кимось зразки; 5) мігранти не можуть бути початком і кінцем всіх бід, зрештою, занадто велика честь. Очевидно, що їхня присутність комусь потрібна і саме цей хтось стоїть біля витоків проблеми. Засліплені кольоровими гаммами ультраправі дальтоніки не помічають, що починати треба з системи виробництва і розподілу, яку традиційно називають капіталістичною (і котра манить гастарбайтерів, в силу своїх природніх особливостей, серед котрих здатність маніпулювати ринком праці) та їхніх державницьких адептів: бюрократів-чиновників та дрібнобуржуазних бариг; 6) прогітлерівські настанови частини ультраправих, тієї ж УНТП та апологізація людиноненависницьких ідеологій, від котрих почали відмовлятися, як від скомпроментованих навіть на їхній історичній батьківщині вкладаються в досить ідіотський промоушн, чудовий приклад котрого нещодавня акція біля все тієї ж Шулявки, з періодичними «римськими привітаннями» на тлі вигуків «Україна для українців» тощо. 7) Велике переселення народів на терени Центральної і Східної знаходиться на початковому етапі, запобігти котрому можливо лише змінивши економічну систему, а відтак і шанси та мотиви приїзджих адаптуватися до неї. Ось чому терор треба починати із власних земляків, для котрих рабська праця гастарбайтера замінить вашу, навіть «расову близьку». Буржуазні мотиви позбавлені національних рис, ви зрозумієте це, коли замість вас на роботу візьмуть двійко в’єтнамців; *** Anti-antifa: 1) сучасний антифашизм носить виключно субкультурний, геттоїзований характер; також він не має нічого спільного з історичним, оскільки існує у зовсім інших соціально-економічних умовах; окремі носії “антифашистського гена” приховані українофоби, схильні до авторасизму; 2) версія щодо потреби української економіки в мігрантах, котрі забезпечать їй стабільність, а майбутнім пенсіонерам - пенсію, визнана: а) расистською, оскільки вказує на продуктивність дешевої робочої сили, роль котрої відводить гастарбайтерам; б) прокапіталістичною, позаяк наполягає на функціонуванні гастарбайтерської праці в межах існуючої буржуазної системи; в) антиукраїнською. Причина – адепти “чорного раю” не зважають на те, що більшість їхніх співгромадян проти подібної альтернативи. Крім того, за межами України залишається до 15 процентів здатних повернутися етнічних українців. Куди? В рукавичці вже повно зівірів; г) антисоціальною. До уваги не береться вірогідність зростання соціального і культурного напруження, котре за звичкою спишеться на “расистську державу”, “шовіністичних бюргерів” тощо. 3) сучасний український антифашизм значною мірою скалькований із західних постколоніальних зразків і містить величезний відсоток авторасистських установок, серед яких найбільш розповсюджені наступні: “расистом може бути лише білий”, “мігрант завжди правий”, “робочі місця і соціальні дотації – гостям”, “український патріотизм – це пережиток”, “етнічне в автохтоні – буржуазна вигадка”, “їхні права – від Бога”, “ми маємо посунутися, у зв’язку з невідворотністю процесу” тощо; 4) більшість антифашистських адептів забуває про обмеженість життєвого простору в окремо взятій Україні і потенційність наступних конфліктів між приїзджими та автохтонами, в котрих частина етнічно кастрованих антифа з великою вірогідністю і не завжди обгрунтовано приймуть бік приїзджих, як це вже сталося в західноєвропейських метрополіях і Росії; 5) зростання кількості приїзджих і колонізація ними великих міст вплинуть на ріст екологічного навантаження, соціального напруження і появу невідомих Україні “культурних фронтів”: функціонування ісламу та принесених мігрантами мов тощо. Все це відіб’ється на життєдіяльності місцевого населення і, як це не банально поховає останні надії на відродження пораненої в часи колоніальної окупації української мови, з причини засвоєння міської – російської; 6) на лице соціальна колаборація антифашистських активістів, громадське навантаження котрих зведеться до забезпечення і охорони дешевої робочої сили, на поталу буржуазним елементам різних мастей; 7) сама думка про потребу у втручанні зовнішніх популяцій, чия місія врятувати ніби-то приречені, в тому числі українську економіку здаються малообгрунтованими і провокативними, більше того, їхній алгоритм оманливий саме через свою простоту, а її зміст носить зважені практичним досвідом авторасистські мотиви; 8) не зрозуміло, яка саме кількість мігрантів має колонізувати українські терени, аби співвідношення між працюючою та пенсійною частиною населення, в підсумку вирівнялось, і чи не ліпше створити умови для зростання кількості місцевого населення і повернення виїхавших міліонів заробітчан? І чому гуманітарні настанови олдових київських анархістів, соціально досить некепсько адаптованих до існуючої ліберальної системи повинні надатися до розмивання етнічного українського субстрату жовто-брунатними цунамі? 9) На сьогодні можна виділити дві підставові для антифа “мультикультуралізми”. Перший характеризується паралельним існуванням і тихою, прихованою перманентною боротьбою автохтонів та приїзджих, при чому шанси місцевих на реконкісту в силу особливостей репродуктивної системи значно менші ніж у носіїв афро-азійських генів. Другий – це “плавильний казан”, котрий, слід відзначити, і це очевидно навіть для останнього негрофіла, не спрацював в жодному полірасовому суспільстві. І той й інший діють на шкоду опонентам, і якби це не було парадоксально, режисери цих спектаклів знаходять вигоди в обох ситуаціях, в сегрегованому суспільстві контролюючи класові виступи гастарбайтерів за допомогою ультраправих опричників, в “салатному варіанті” – звертаючись до нових культурних моделей, таких як анти-білий расизм, прикладово. Адаптація та інтеграція мігрантів під час пропагованого лівими вирівнювання соціальних можливостей та позицій до існуючої соц-економічної і почасти культурної системи призведе до більшої чи меншої втрати мігрантами власних відпочаткових характеристик, що звучить як підігрування дійсно расистським (а якже назвати деконструкцію культурного коду гастарбайтера?) методам “вростання у тіло нової Батьківщини”; паралельне існування призведе до геттоїзації (“чорні квартали”) і зростання напруження по типу “No go area” для місцевих. Але чому антифа мають хвилювати проблеми одноплемінників, таких блідих і некрасивих? “Антифашист це той, кого жодного разу не принижували іноземці” (перефраз SHAM 69, здається) І наостанок про стандарти оцінки інших, котра впливає на об’єктивний аналіз поточної ситуації. За звичай вони подвійні і від того інтелектуально гидкі. У нацистів все дуже просто: коли банда в дупу п’яних бритоголових ріже у тихому пітерському подвір’ї десятирічну таджицьку дівчинку – це “расовий подвиг”; коли теж п’яні кавказці гвалтують тьотю Клаву з сусіднього під’їзду – це “окупація”, в межах котрої працює “біле підпілля”. Коли з тьотою Клавою щось подібне роблять місцеві алкаші – це побутове хуліганство, коли вони самі – курва була не проти. В антифа ще цікавіше. Чорношкірі мародери, які глушать мов рибу білу меншість в Новому Орлеані – расистський наклеп. Білі рейнджери, стріляючі в мародерів – звичайно ж расисти. Поліцейські, які замордували двох арабських підлітків – “падонки” і расисти. Накурений афро-арабський молодняк, котрий потім безнаказанно палить Париж має на це якісь громадянські, класові і тому подібні права, спираючись на все більш розповсюджуваний принцип “диктату меншості”. Чорношкірий поліцейський, майже впритул застреливший білого футбольного фена цілком виправдано стріляв у расиста, чиї друзі (теж фашня, однозначно) по тому організовують якісь нацистські шабаші, марші-протесту і де, в Парижі – “африканському місті, де білим зась”?! (документально зафіксована цитата лідера Трібу-Ка). Паралельно з тим, як місцеві редскіни полюють на останніх прихильників Ле Пена. Про забитих насмерть 13-и річних шведських націскінів, геноцид білих фермерів, витискання білих навіть із фавел, утворення “держав в державі” в європейських мегаполісах тощо наші антифа чули. Як і нацисти вони знаходяться на етапі свого організаційного та ідеологічного становлення, котре, за грамотної ідеологічної обробки перейде від цілком обгрунтованого сьогодні протистояння ультраправим, до остаточного занехаяння власної ідентичності, на користь ніби-то упосліджених і тому маючих право практично на все мігрантів – тоді “антирасистський расизм” останніх ляже сиром на ковбасу авторасистських очікувань “прогресивних” київських лібертаріїв. Ось чому списані із західних реалій підліткові ігри далекі від наповнення соціальним змістом. Для оточуючих вони його просто позбавлені, тим більше що відбуваються, знову-таки, у вигляді гри концепцій, за котрими стоять набита на концерті морда (все, стану антифа!) або куплені у кавказця, на розмір менші кросівки (“чорні” обманюють!). А потім за вас беруться зацікавлені у просуванні власних фобій гуру, і я дійсно не бачу різниці між Кротом і Гастоном, В.Зайцем і Вахнієм етк. Картинка, котру вони пропонують, направду віддзеркалює дві сторони однієї медалі. Перша, ніби-то “національна”, вкладається до елітаристсько-тоталітарного свавілля “правих більшовиків” (підказав тов. О.Х.). Друга пропонує розрив існуючих соціальних структур і тотальну редакцію культурних кодів, котрі за тим зростатимуться на муфтах з чужоземних анклавів. І те й інше позбавляє потрібної українській людині волі, на користь ефемерній “національній державі” або “необмеженим правам прибульців”, яка різниця? Нам в їхньому майбутньому відведена роль статистів, котрі під загрозою засудження (в українофобії а чи навпаки – расизмі) мають підтримати ці нездорові тоталітарні проекти. П.С. Власне кажучи, ці думки присвячені пропаганді однієї простої ідеї, сенс котрої проступає, якщо довго дивитися на картинку: і нацисти й антифа, принаймні, що стосується західних “постмодерних ігор”, так чи інак надаються до консервації існуючої системи речей, ультраправі через захист так званих традиційних, бюргерських цінностей, чиї носії прикормили голодних афро-азійських, за колоніальних часів ручних псів; апологети чужих прав з антифашисткого табору будь-що намагаються прислужитися тим самим хазяям, постачаючи їм захищену власними біцепсами дешеву робочу силу і так далі і тому подібне. Повернення “расово чистого” історичного нацизму, котрою може закінчитися спроба Білої Реконкісти корелює зі своїм, теоретично протилежним варіантом остаточної креолізації та втрати тисячоліттями формованої європейської ідентичності. Ви хочете вибрати ніж, котрим вам випустять тельбухи? Ви слабка людина, клюнувша на вудку примітивних ідеологій. примітка: в принципі я розумію, що подібні сентенції, як це не дивно не роблять мені честі в очах ні нацистів, ні антифашистів. Саме тому смішно читати і слухати випади з обох боків, інколи – одночасно. Саме тому пропоную обмежити фрагментарні заяви типу “Чувак не в матеріалі, я напевно знаю краще, оскільки: 1) їм нігерів на сніданок vs. 2) щонеділі годую їх в межах “їжі замість бомб”, чим дуже пишаюся. Ось чому хотілося би почути не звинувачення у тенденційності (не зрозуміло, щоправда, на чию користь), а широку розгорнуту дискусію, війну понять тощо. Звичайно, любителі копатися мартінсами навряд чи візьмуться за перо, а проф. журналісти не писатимуть розгорнуто і “на шару”, ваші проблеми, мої зашорені друзі, менше з тим. для “Бриколажу”