Переклад: Олександр Юрченко, для Політономії
Латиноамериканська політична культура формувалася під впливом цілого ряду факторів – американської, європейської, радянської та власне ібероамериканської системи. В ряді країн, таких як Аргентина, переміг націонал-популістський погляд на правий фланг, що призвело до формування піронізму та пізніше до переходу влади до військової хунти. В Перу при владі знаходилася хунта Хуана Веласко Альварадо, котрою без сумніву пишалися б олдскульні націонал-більшовики. В Парагваї була встановлена доволі жорстка де-факто однопартійна диктатура Альфредо Стресснена, що уявляла з себе суміш німецьких поглядів на лад та стабільність з запозиченою в США повагою до бізнесу та зовнішньоекономічною та зовнішньополітичною відкритістю. В Чилі ж права політика сформувалася трохи іншим чином.
В розвиток чілійської правої внесли свій вклад як військові, так і громадські міністри, соціологи-ідеократи та виключно технічні спеціалісти.
Варто відмітити, що носіями правої ідеології "до Піночета" були рухи Спротиву, такі як Patria y Libertad, одначе їх концепції скоріше зводилися до правого антикомунізму, в стилі "геть левацький федеральний центр, геть податки та експропріації". Такі угрупування виявляли активний спротив лівим на своїй землі та на вулицях міст, але не мали чіткої концепції та політичної програми, яка могла б зацікавити широкі маси. Так чи інакше, чілійська права формувалася лише в часи правління хунти.
Військовий уряд (Junta de Gobierno) притримувався двох різних точок зору на розвиток країни. Аугусто Піночет, Хосе Торібіо Меріно Кастро та ЦесарМендоса Дуран вважали обов'язком уряду зберегти громадський порядок, а економіку передати до рук цивільних. Найбільш послідовним прихильником вільної економіки був адмірал Кастро. Він навіть допомагав цивільним економістам в реалізації нової чілійської економіки та брав участь у створенні нової пенсійної системи. Густаво Лі Гусман, голова чілійських ВПС, навпаки, вважав, що треба поставити економіку під контроль держави, перевести її на військові шляхи та готуватися до тотальної війни з комуністами, крипто комуністами та перуанською армією, котра, як він вважав, повинна неодмінно напасти на Чилі. Густаво Лі був прихильником європейського фашизму та планував створити в Чилі щось на зразок мілітаризованого державного капіталізму в стилі "третього шляху". Під час путчу він почав було реалізовувати свою програму – значна кількість жертв записується на совість ВПС-ників - занадто палко почавши війну з марксизмом. Пізніше він був відсторонений від влади та відправлений у відставку.
В кінці кінців, ідеологічну платформу для хунти розробляв видатний правий інтелектуал Хайме Гусман Еррасуріс. Він створив концепцію, яку назвав греміалізмом, чи "гільдізмом". Стисло її можна описати так: партійність, "суспільна політика" є зло. Вона збиває людину на шляху до самореалізації – сімейної економічної та трудової. Партії як такі не потрібні. Не те, щоб їх треба заборонити. Скоршіше вони повинні стати чимось на зразок інтелектуальних клубів, що формуватимуть концепції для держави, але не впливаючи безпосередньо на людей та не втягуючих їх до партійних війн.
Уряд в значній мірі децентралізується та переходить до цехових структур – гільдій - трудових, підприємницьких та студентських. Держава не може втручатися в ці структури та їх взаємовідносини. Вона лише захищає громадян від криміналу та зовнішнішніх ворогів і також підтримує цю "цехову" перебудову, оберігає людей від політичної партійності, яку А. Піночет називав politiqueria – "політиканство". Х. Гусман вважав, що організації, подібні до профспілок, повинні виконувати роль інтерфейса, проміжної структури між державою та громадянами, водночас будучи зараженими політиканством вони перестали справлятися з цією роллю, перетворившись частково в паразитичні структури, частково взагалі в кримінал.
Гусман, до речі, був правий – чілійські ліві профспілкові активісти масово переходили в тер угрупування по типу MIR та продовжували вбивати людей та підривати інфраструктуру протягом всього правління хунти. Члени MIR наприкінці вбили і самого Гусмана в 1991му році, коли демократизації країни вже нічого не заважало. Своїм завданням Гусман і греміалісти, будучи технократами та об'єктивістами, бачили повернення всіх організацій, проміжних між громадянами та державою, до виконання їх прямих обов'язків, задля котрих вони створювалися, і також органічні, розташовані "знизу" об'єднання цих організацій в громадські союзи, не дозволяючи державі розпускати руки. Крім того, найзапеклішими ворогами людини та суспільства греміалісти вважали корупцію та кумівство.
Подібних поглядів частково притримувалася іспанська Фаланга – Франко та Прімо де Рівера теж терпіти не могли політичні баталії та реалізували стратегію безпартійного загальнонаціонального примирення, незважаючи на ідейні розбіжності. Водночас іспанські фалангісти так і не спромоглися випустити економіку з під контролю держави та не втілили кінцевий "ривок вправо", передавши економіку в приватні руки. В результаті Фаланга прогнозовано перетворився в партію, а іспанська економіка, хоч і переживши деяке підняття, так і не породила на світ "дива" подібного до піночетівського.
Греміалізм принципово відрізняється від тоталітарних, лівіцьких та право популістських концепцій тим, що він наполягає на децентралізації та віддаленню держави разом з його нав'язуванням ідеологіями звідти, де його бути не повинно. Крім того, Гусман з самого початку співпраці з хунтою заявляв, що передача влади громадській владі – це лише питання часу.
Економічно греміалісти вагалися від правих до крайньоправих, які загалом зводилися до ідеї "вільного бізнесу", мінімуму держави, соціальноі автономіі та економіки, доступноі кожному.
Чілійський лідер А.Піночет симпатизував ідеям греміалістів – у книзі "Політика, політиканство та демагогія" він критикує партійність з позицій, близьких до гусманівських, звинувачує партійні принципи в нечесності та закликає переусвідомити місце людини та недержавних організацій з практичної, а не "політичної" точки зору.
Конкуренцію греміалістам складали прагматики в уряді Піночета, в тому числі – впливовий Серхіо Харпа.
Впевнений антикомуніст, політик з багаторічним стажем і професійний дипломат, Харпа був раціональною людиною. Ідеї греміалістів, котрі приділяли надмірну увагу не тільки політичним, а ще й екзистенціальним і релігійним питанням, його не цікавили. У 80х, знаходячись на посту міністра внутрішніх справ, він провів лібералізацію політичного життя, яка отримала назву "la primavera de Jarpa" - "весна Харпи", наслідком чого до Чилі повернулися дисиденти, які покинули країну після приходу до влади урядової хунти. Крім того, після "весни Харпи" з'явилась можливість організовувати політичні партії .
"Весна" також дала можливість проводити політичні дебати та відкрито критикувати владу – у 80і в країні почали виходити всілякі карикатури на Піночета та військовий уряд. Харпа бачив розвиток правої політики в Чилі менш елітаристським, ніж греміалісти, він неодноразово висловлював симпатію іспанським фалангістам і вважав, що "кожен має право на політику".
Гусман намагався зберегти "єдність правих" ("единство правых"), створивши партію Незалежний демократичний союз (UDI), одну з найбільших партій в Чилі і по сьогодні, одначе його план не вдався – партія роздробилася, і плани греміалістів звести політику до конкуренції інтелектуальних клубів при уряді провалилися. До шани UDI, вона продовжує відстоювати принципи невтручання держави в функціонування менших економічних суб'єктів; UDI також являється суворо антикомуністичною, що особливо актуально в Чилі – пріоритетній для всіляких лівих політтехнологів країні. З іншого боку, надмірна релігійність багатьох партійців відлякує від Незалежного демократичного союзу молодих виборців.
Ще одним впливовим правим угрупуванням були економісти і технократи – славнозвісні "Чикаго бонз", демонізовані до неможливого ліваками всіх мастей. Багато хто думає, що це американські економісти, що приіхали до Чилі. Зрозуміло, що це не так – режим Піночета був дуже національно орієнтованим, періодично хунта вмикала "грінгофобію", коли Чилі підпала під критику з Вашингтону, та і самі чилійці не стали б терпіти іноземців на державних посадах. "Чикаго бонз" - це люди, які притримувалися економічної концепції Чиказькоі школи, не більше того. Вони діяли не тільки в сфері макроекономіки, а і застосовували новітні для свого часу технології в сфері реклами, торгівельних мереж і т.і. Достатньо докладно про це пише один з основних "чикажців" та член UDI Х. Лавін в своїй книжці "Чилі: тиха революція".
Представники цього угрупування приєднувалися як до гриміалістів, так і до інших партійних угрупувань; зазвичай вони взагалі зберігали політичний нейтралітет, займаючись виключно економічними питаннями.
Особливість розвитку правої ідеї в Чилі обумовлена низкою факторів:
1. В зародку був задавлений популістичний "націонал-фашистський" підхід. Це позбавило Чилі загрози провального "аргентинського сценарію" та реальної диктатури, замість відносно ліберального режиму урядової хунти.
2. Військовий уряд зразу почав прислухатися до порад професіоналів і не став впроваджувати американські порядки в суспільство, передав це право інтелектуалам, що зналися в соціології та економіці, отримавши освіту в цивільних університетах та бравши участь в громадських ініціативах.
3. Всередині уряду йшла постійна, але етична інтелектуальна конкуренція різноманітних груп, що призвело до достатньо швидкої лібералізації суспільного життя, на відміну навіть від Парагваю, де режим Стресснера, за багатьох його позитивних рис, так і не зміг відмовитися від судорожної диктатури, яка наприкінці втомила і народ, і навіть соратників Стресснера, що призвело до його поверження.
4. Хунта розуміла, що військовий уряд – тимчасова міра. З 80х років Х.Гусман розробляв концепцію нового цивільного уряду, який запозичив би все найкраще зі спадщини хунти, але при цьому був би більш відкритим та вільним, як тільки народ заявив, що більше не хоче військового уряду.
5. Чилійські праві були правими до кінця – і економічно також. Ефективно працювала "економіка з мінімумом держави", відхід від націонал-популізму та соціалістичних тенденцій врешті-решт призвели до "чилійського дива".
Джерело: http://h0la-kitty.livejournal.com/259079.html