Політономія

Катерина Петриченко За останній час зріс інтерес до краєзнавчих досліджень. У зв'язку із цим набуває важливого значення питання дослідження селянського повстанства і визначення його особливостей у Київській губернії. У даному виступі робиться спроба проаналізувати період від березня 1917 р. (зародження загонів Вільного козацтва) до кінця серпня 1919 р. (коли Київ був окупований денікінськими військами). Торкнемося понять, які вживаються на означення явища селянського повстанського руху. Серед них такі: партизанщина, партизанський рух, отаманщина, повстанський рух - і всі вони є означенням одного і того ж явища - селянського повстанського руху. Історики ще й до сьогоднішнього дня недооцінюють селянський повстанський рух та його роль у визвольній війні. Невірно називати його "отаманщиною", подаючи лише негативні риси цього руху. Щоправда було чимало отаманів, які були авантюрниками, опортуністами та безхарактерними пройдисвітами. Однак, більшість із них були чесні, досвідчені та ідейні люди, що боролися за визволення власної землі з-під гніту окупантів. Базою отаманського руху в Україні було село, що підтримувало повстанців як матеріально, постачаючи харчі, одяг, взуття і приміщення, так і морально, підтримуючи їх бойовий дух та ідеї. Зброю та військове спорядження бійцям доводилось здобувати самим під час боїв з ворогом чи з запасів по містах (найчастіше при відступі окупаційних військ), а часом, отримували від місцевих селян. Щодо соціального складу, то можна стверджувати, що його основу складало переважно селянство з певними домішками сільської інтелігенції та люмпену. Багато з повстанців мали військову або вчительську освіту, ними ставали також кооператори, службовці, селяни, студенти, інколи й священники, які походили з сіл та околиць, в яких вони й діяли. Щодо періодизації повстанського руху, то висловлюються різні думки: 1) за однією з них, перебіг повстанського руху припадає на 1918-1923рр.; 2) за діаспорним дослідником А. Валійським, його можна поділити на 3 періоди: І - від початку української революції 1917 р.(від появи Вільного козацтва) до серпня 1919 р.; ІІ - від серпня 1919 р. до кінця листопада 1920 р. (коли армія УНР змушена була відступити з України та була інтернована поляками); ІІІ - 1921-1922 рр. (перші два роки окупації України більшовиками). 3) Кульчицький Ю., який також підтримує періодизацію попереднього дослідника, вважає, що третій період охоплює більш широкий проміжок часу - від листопада 1920р. до 1926р.; 4) зарубіжні дослідники такі, як А. Граціозі та А. Безансон вважають, що селянська боротьба з більшовиками тривала з 1918 по 1933 рр. Період з березня 1917 р. по серпень 1919 р. характеризувався чисельним і організованим спалахом повстанського руху селян. У регіоні Київської губернії він проявив себе у таких напрямках: 1) березень 1917 р. - серпень 1918 р. - Вільне козацтво; 2) також паралельно з попереднім у період з березня 1917 р. по квітень 1918 р. існував аграрний рух; 3) весна - зима 1918 р. - антигетьманський; 4) січень-квітень 1919 р. - прорадянський; 5) квітень - серпень 1919 р. - антибільшовицький. Окремо слід також згадати про бандитські формування, які не ставили перед собою ніякої політичної мети і діяли впродовж громадянської війни. Лютнева революція 1917 р. спричинила вихід на політичну арену широких народних мас, зокрема селянства України. Головні їх вимоги зводилися до двох: невідкладна передача великої земельної власності селянам і припинення війни, що пов'язувалося зі встановленням української державності. У зв'язку із не вирішенням цих питань Центральною Радою розпочалася стихійна боротьба українського селянства за землю, яка тривала з березня 1917 по квітень1918 рр. Пік її активності припав на осінь 1917 р., коли відбулися збройні повстання проти великих землевласників, які супроводжувалися конфіскацією земель, реманенту, худоби. У березні - серпні 1917 р. значним впливом на селі користувалися соціалісти-революціонери (есери), а з серпня в боротьбу за селянство активно включилися більшовики. В умовах загострення проблеми охорони громадського порядку в містах і селах України та ослаблення державної влади і постійної військової небезпеки впродовж 1917 р. українське селянство почало виробляти власні норми регуляції свого життя. Велику роль у цьому відіграло також відродження козацьких традицій, що стало одним із чинників у відновленні інституту самоврядування на місцях - Вільного козацтва, яке проіснувало в Київській губернії з березня 1917 р. по квітень 1918 р. Доведено, що Вільне козацтво не мало чітко окресленого політичного забарвлення, але найбільш впливовими у його середовищі були представники Української партії соціалістів-революціонерів. Після розширення восени 1917р. соціальної бази руху - появи робітничих загонів козацтва - впливати на його розвиток почала й Українська соціал-демократична робітнича партія. Численні селянські заворушення й повстання, найбільші з яких Звенигородське та Таращанське, відбулися в добу існування Української Держави впродовж квітня по грудень 1918р. Основними причинами були неврегульованість земельного питання (ставка робилася на заможних землевласників та відновлення їх власності на землю та майна) та присутність іноземних військ. Період із листопада до середини грудня 1918 р. Директорія розпочала і довела до переможного кінця антигетьманське збройне повстання. Впродовж виступів селян особливий вплив на маси мали партії українських соціал-демократів та українських есерів. Період приходу до влади Директорії відзначився кількома напрямками повстанського руху селян. Перший з них - проти Директорії проіснував з січня по квітень 1919 р. і був пов'язаний із розчаруванням селян політикою українського уряду, у першу чергу вирішенням земельного питання. Другий етап - антибільшовицький тривав з травня по серпень 1919 р. Причинами його були такі: 1) проведення продрозкладки; 2) проведення примусової мобілізації в Червону Армію; 3) насадження комун; 4) невирішеність національного та релігійного питань. Частина отаманів встановила зв'язок зі штабом Армії УНР. Якщо спершу повстанські загони виникали стихійно, то пізніше їх організацією та оформленням у ідеологічне русло займалися УПСР (боротьбисти) та УСДРП (незалежники). Серед відомих повстанців 1919 р. Київської губернії можна виділити такі постаті: Д. Терпила (Зеленого), О. Соколовського, І. Струка, Завгородного, Ю. Тютюнника, Ю. Мордалевича та ін. Селянсько-повстанський рух в Київській губернії 1919 р. дав для історії специфічне явище, яке отримало назву "отаманія". Її породженню сприяли такі фактори як відсутність єдиного координаційного центру повстанської боротьби, амбітність керівників загонів, традиційна селянська містечковість. Селянський повстанський рух в Київській губернії впродовж березня 1917 - серпня 1919 рр. пройшов різні етапи розвитку та мав свої особливості в кожному періоді. Однак, незважаючи на це, він був об'єднаний вирішення двох важливих для селян питань: землі та миру. Хоча селянський повстанський рух і зазнав поразки в середині 20-х рр. ХХ ст. він мав свої здобутки: 1) відродження козацьких традицій та зростання національної свідомості селян; 2) підвищення їх активності у політичному житті держави (участь у вічах, демонстраціях, з'їздах); 3) вплив боротьби селян на запровадження політики непу в березні 1921р.; 4) застосування досвіду ведення повстанської боротьби у націоналістичному русі УВО та УПА в західних землях України в 20-40рр. ХХст. Серед недоліків слід відзначити локальний характер руху - "містечковість"; відсутність координації з боку державних органів; недостатній зв'язок окремих повстанських з'єднань і загонів між собою; прояви амбітності отаманів. Дії окремих повстанських загонів супроводилися деколи виявами бандитизму, погромництва. Література: А. Безансон. Війна більшовиків проти селян // Всесвіт. - 1993.- № 9-10. - С. 128. Валійський А. Повстанський рух в Україні в роках 1917-1922 // Вісті комбатанта. - 1961. - №4. - С. 13. Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917-1933рр. М. РОССПЕН, 2001. - С. 5. Енциклопедія Українознавства. - Львів, 1996. - Т. 6. - С. 2118. Захарченко П.П. Селянсько-повстанський рух за доби Української Держави (квітень-грудень 1918р.). - К., 1997. Кульчицький Ю. Шаблі з плугів. - Львів, 2000. - С. 21, 202. Мусієнко В., Земзюліна Н. До питання періодизації селянського повстанського руху в Україні (1918-1923рр.) // Вісник Київського університету. -Історія. - 1996. - Випуск 34. - С. 12). Нестеров О.В. Селянський повстанський рух на Правобережній Україні (1919р.). Автореферат канд. дис. - К., 2001.