Микола Мельник
Одного разу, їдучи у маршрутці на роботу, я прочитав заголовок новин у газеті ?Факти?, який звучав приблизно так: ?Бывший любовник принцессы Дианы Джеймс Хьюитт намерен продать интимные письма покойной за $16 млн.? (в оригіналі було російською). Чомусь цей заголовок мене неприємно вразив, хоч я не зараховую себе до прихильників колишньої дружини спадкоємця британської корони, та й взагалі ці всі історії мене мало цікавлять. А згадав я про цей заголовок тоді, коли почув історію про лист Колі Полякового.
Коля Полякув ? середульший син багатодітної матері з українського Полісся, матері-алкоголічки. Через це, а також через важкі обставини виховання, він розумово відсталий, як і більшість його братів і сестер. Він приблизно мого віку.
Будучи ?на вербовці?, тобто на сільськогосподарських роботах за контрактом на чужині, де зароблене дають у вигляді продуктів харчування, він познайомився з дівчиною з Росії, Свєтою, здається. На той час їй було 16 років, йому ? десь 23.
Так вони і приїхали обоє ?з вербовки? до материної хати і стали жити. Свєта навіть батьків не повідомила, приїхала в сандалях на босу ногу. Місця у хаті і так мало, тож молодятам виділили місце на печі, де влітку спати практично неможливо: літньої кухні у Полякових немає, піч завжди тепла, а на ніч ? гаряча.
Обоє ? Коля і Свєта, як і всі в хаті, добряче випивали. Часто Коля Свєту бив, ганяв по селу. Через це чи з якоїсь іншої причини Свєта поїхала до своїх батьків.
Коля Полякув став ніби сам не свій. І випити не міг ні з ким, відразу зло якесь його брало, ліз до бійки. Ще з дитинства мав назвисько ?каратіст? ? любив копати ногами в стовп.
Врешті, він пішов до поштарки і попросив написати листа до Свєти в Росію. Так як Коля сам неграмотний, то він листа надиктовував, а поштарка записувала.
Надя-поштарка ? сільський комунікатор. Оскільки вона збирає і приносить почту, яка на безтелефонному Поліссі служить єдиним джерелом відомостей про рідню, що далеко, то Надя в курсі всіх життєвих історій. Люди самі діляться з нею тим, що в листах ? отриманих і щойно заклеєних для відправки. Якщо її розпитати, то з її розповідей вийшла б енциклопедія життя цього Богом і людьми забутого села.
Надя розповідала, що коли писала того листа, то, навіть знаючи Колю Полякового, його рідню, проклятих всім селом пияків і злодіїв, знаючи, як Коля Свєту бив, писала і плакала, так він просив її повернутися. ?У кніжци якуй художествєннуй не напішеш так, як вун її прохав, і словамі такими гарними її називав: коточок, лісічка моя, ласточка весенная, верніса до мене, клянуса, пить бульш не буду, на вербовку поїду, купим хату, заживем, деточки у нас будут на радость нам рості, не могу, людоньки і описать, шо вже вун юй понаписвав?. Через бабу Надю цю історію знало все село і я.
А ще я знаю, що Коля і далі п?є, їздить на вербовку, зараз поїхав у Білорусію. А командир танкового батальйону збройних сил Її Величності Джеймс Х?юїт живе на військову пенсію та проценти з банківських вкладів, любить відпочивати в Іспанії та мріє почати нове життя у Східній Європі, десь в районі Середземномор?я.
Тільки от не знаю я двох речей. Чи приїхала Свєта зі своєї Псковщини до Колі. І чи продав би Коля свого листа.