Євген Карась, активіст
Сьогодні ми живемо у світі, де сили та ресурси для змін зосереджені в руках бізнесу, уряду і громадянського суспільства. Уряди та бізнес з 1980 р. змагаються за світову владу. Поява ж глобального громадянського суспільства на початку ХХІ ст. змінила світ з однополярної на біполярну зону впливів.
Антиглобалістські протести – це, вірогідно, не найкращий приклад ефективності та продуктивності громадянського сектору, але найбільш наглядний та масштабний. В 1999 р. члени Всесвітньої торгової організації прибули в Сієтл на саміт; також у місто з усього світу прибули кількадесят тисяч протестувальників, що належали до різних верств суспільства. В результаті вуличних протестів зустріч економічних та державних діячів зі 135 країн була зірвана. Учасники зустрічі, намагаючись виробити нову угоду про торгівлю, отримали незабутній урок від протестувальників на вулицях міста, який полягав у тому, що доля світу перестала визначатися біполярною боротьбою за владу між діловим сектором великих транснаціональних корпорацій та урядами національних держав. СОТ була головним прикладом біполярної структури влади у світі, однак новий глобальний чинник громадянського суспільства оскаржив монополію економіки та політики. Датою «битви в Сіетлі» та поразки Всесвітньої торгової організації (СОТ) перед громадськими протестами можна символічно позначити той момент, коли громадянське суспільство виступило у світовому масштабі в якості третьої самостійної глобальної сили.
Характерними рисами антиглобалістських рухів є їх мережевий поліцентричний характер та широка ідеологічна платформа. Саме завдяки цим факторам антиглобалістам вдається акумулювати в своїх рядах маси найрізноманітніших людей. Мережева структура диктується потребою об’єднання великої кількості груп, що мають серйозні розбіжності у поглядах та методології. Суто мережевий поліцентричний протестний рух здатний акумулювати активістів та розвивати певну проблематику, закладати нові цінності в соціальний капітал певного суспільства, але досить обмежений в закріпленні чи розвитку досягнутих результатів.
У широкій платформі ідей цементуючим елементом виступає загальна згода щодо самостійного, громадського та прямого впливу на вирішення поставлених задач. Разом з тим, досягнення конкретних змін антиглобалістами суттєво ускладнюється стихійністю та певною дезорганізованістю руху.
Екологічний та антизабудовний рух у Києві в своєму розвитку багато в чому органічно застосував ряд методик, що мали світову ефективність. Проблематика боротьби в місті за життєвий простір неминуче плавно підводила активістів до перетинання з системою державної влади в цілому, а тому задачі поступово переходили у все більш політичну сферу.
Одна з найбільш відомих громадських організацій, що пройшла шлях від злету до розвалу внаслідок корупції та утрати активістського ядра – «Форум порятунку Києва». Структурована та ієрархічна, ця організація змогла досягнути чималих успіхів на ниві антизабудовних протестів та зібрати довкола себе широке коло протестного середовища. Одначе по мірі розвитку та акумуляції сил дане громадське утворення було, по суті, розгромлене унаслідок внутрішніх чвар у момент вибору подальшого шляху. Основним протиріччям стала проблема невідповідності рівня зрілості та розвитку соціального капіталу всередині протестного середовища до потрібних для вирішення задач. Цю проблему неминуче провокував ієрархічний характер організації, що не сприяв повноцінному створенню працездатних цінностей для мотивації та самоорганізації людей. Таким чином, рівень злагодженості робочого колективу протестного руху не зміг протистояти спокусам корупції та корисливих політичних трансформацій.
Іншим прикладом антизабудовного руху Києва є середовище «Збережи старий Київ» (ЗСК), що формувалося з 2007 р. та існує і по сьогодні саме на мережевому та поліцентричному принципі. Громадянський рух «ЗСК» від початку вирішив означити свою позаполітичність та неструктурованість з метою уникнення загрози перетворення на політичне середовище і ризику повторення досвіду «Форуму порятунку Києва». Чітка означеність спектру проблем, якими займається рух, стала привабливою для широкого кола громадян. Звичайно, рухові не вдалося уникнути політичних чвар, інколи досить різких, але переважно це стало додатковим фільтром для того, щоб залишилися люди, котрі виступали за збереження культурних пам’яток, міської спортивної інфраструктури та зелених і рекреаційних зон, а не захищали інтереси окремих політичних груп. Тим не менше, громадянський рух «ЗСК» наштовхнувся на суттєву проблему сучасного українського суспільства: фрагментованість та низький рівень взаємодовіри в соціумі (соціального капіталу) призвели до того, що більш-менш стійку взаємодію з зовнішнім середовищем вдавалося створювати переважно в локальних подіях.
Громадянська свідомість киян, як і українців загалом, надто сильно прив’язана до шаблонів політичної думки, що ідентифікують результативність діяльності як зайняття певної ніши у владі. Насправді ж сучасні тенденції та успішні епізоди боротьби киян за життєвий простір – сквер на Пейзажній алеї, вул. Прорізній, зупинка будівництва по вул. Лук’янівська, ліквідація незаконних земснарядів на Дніпрі тощо – були пов’язані в першу чергу із радикальним протиставленням до влади, а також подекуди конфронтаційною діяльністю на межі чи вже навіть в сфері гіпотетичного порушення закону. Позиція очікування та апелювання до чиновників в абсолютній більшості випадків закінчувалася поразкою громадянської боротьби – так само, як спроби «Форуму порятунку Києва» стати владою.
Сполучення «гіпотетичність правопорушення» фіксує ту особливу специфіку, яку виробляє «Збережи старий Київ» і яку інерційно не розуміє широка громадськість, та й навіть багато інших активістських груп. Власне, саме кризовий стан соціального капіталу в Україні вкупі з іншими факторами призвели до низки порушень закону в будівельній політиці у Києві, що покликали людей до оборони свого міста. Відповідно, діяльність ініціативних груп активістів чи мешканців супроти тієї чи іншої проблемної забудови зіштовхувалася зі специфічним сплетінням законності та беззаконня. Подекуди обставини були такими кричущими, що навіть правоохоронні органи, розуміючи незаконність будівництва, зволікали у прийнятті рішень. Отже, в таких умовах дії громади по протидії незаконному будівництву виступали у формі соціально (і частково юридично) легітимної дії. Відповідно до цього, громадянський рух в повній мірі прийняв на себе волю здійснювати владні функції та реалізацію закону самостійно і разом з цим – удар звинувачень та переслідувань за окремі правопорушення.
Дії громадянського руху «Збережи старий Київ» об’єднували в собі багато форм та видів протестної діяльності – як конференції із залученням відомих особистостей зі світу культури, так і вуличні акції. Сутнісною рисою, що дозволила ЗСК створити міцний фундамент активістського середовища, стало розмежування громадянського та владно-політичного секторів. Рух «Збережи старий Київ» на сьогодні не в повній мірі відповідає сфері проблем антизабудов, однак успішно переживає кризи і постійно відновлюється та ініціює нові сили. Таким чином, це мережеве утворення змогло сформувати сталий громадянський рух, що працює стабільно, хоча і недостатньо потужно. Відмітною його рисою стало також те, що постійні відтворення і нові імпульси до активності приходять зі сфери комунікації громадян в мережі Інтернет.
Наразі ні «Форум порятунку Києва», що намагався взяти владу «нагорі», ні «Збережи старий Київ», що силується творити її «внизу», не досягли повноцінно своєї мети. Та все ж очевидним є те, що мережевий поліцентричний формат організації протестного середовища є більш відповідним до потреб сучасного громадянського суспільства. Вочевидь, низова самоорганізація людей в активістські мережі із застосуванням сучасних інформаційних технологій для реагування на певну сферу проблем не є вичерпною відповіддю на виклик, але саме такі формації можуть будувати надійний фундамент для поступу вперед і досягнення мети.
Література:
- Nicanor P. Shaping Globalization: Civil Society, Cultural Power and Threefolding //http://www.globenet3.org/threefold.shtml.
- Арквілла Дж., Ронфельдт Д. Мережі і мережеві війни: майбутнє терору, злочинності та бойових дій. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 350 с.
- Інформаційне суспільство: шлях України. – К. 2004. – 289 с.
- Людина і культура в умовах глобалізації: Зб. наук. статей. – К., 2003. – 400 с.