Автор: В. З., надіслано для Політономії
Боротьба українців супроти капіталізму як нової окупації, - символ впевненості, що є наслідком досвіду становлення в Україні жахливої суспільної несправедливості протягом останніх 20-ти років.
Колоніальні верхи – вихідці із совкової партократії – нав’язали Україні за допомогою Заходу модель капіталізму, в якій українська нація таки стала рабом глобального імперіалістичного егоїзму прибутку та визиску.
Двадцять років тому нам обіцяли капіталізм з людським обличчям. Те, що вийшло в результаті – радше нагадує зовсім іншу частину тіла. Нам розповідають, що це тому, що капіталізм в нас неправильний. Але чи може країна, цікава світові тільки залізом, насінням і азотними добривами, дозволити собі інший, «правильний»? Нам розповідають, що в усьому винна криза і треба просто перечекати. Та хіба історія не вчить нас, що капіталізм циклічний за своєю природою й великі кризи повертаються кожні кілька десятиліть?
Минуло двадцять років, з’явилося ціле покоління, що виросло при капіталізмі.
Тепер нас набагато важче надурити. Ми вже знаємо, що у капіталістичній системі багаті багатшають, а бідні біднішають, і багаті не поспішають ділитися з бідними. Ми вже не віримо оповідкам про «державу для всіх», і бачимо, що чиновники й політики є слугами грошових мішків, але аж ніяк не нашими. Слово «реформа» викликає в нас не захват, як двадцять років тому, а побоювання: котре з прав і гарантій відберуть в нас цього разу?
Ми поволі навчаємось захищати наш конкретний життєвий інтерес. Протестні виступи останнього часу доводять, що питання боротьби за національні, соціальні та громадянські права знову стають частиною політичного порядку денного. Проте, борючись проти «реформ» (чи, правильніше, «деформ»), відстоюючи своє право на гідне людської істоти життя, виступаючи проти існуючого положення – чи бачимо ми альтернативу?
Різнокольорові політики заявляють про свою «опозиційність», але ми вже знаємо ціну таким заявам. Вони змагаються не за те, яким курсом йти країні, а тільки за те, хто саме з них провадитиме одну й ту саму політику.
Партії, які називають себе «лівими», «правими» є не більш ніж бутафорними і прогнилими спілками, що дурять народ і заробляють великі гроші у великого капіталу на роздачі перед кожними виборами демагогічних обіцянок про великі пенсії та зарплати. Вони начебто мали б відстоювати наші права, але врешті знайшли своє місце у підтанцівці олігархам або закордонних іноземних фондах.
Сьогодні суспільство має потребу у національній і соціальній опозиції олігархічному капіталізму на чолі з ново колоніальною адміністрацією, що прислуговує Заходу та Росії.
Тому ми створюємо нову, радикальну націоналістичну, соціальносправедливу, антикапіталістичну та антиліберальну, антикосмополітичну, екологічну, волюнтаристську політичну організацію. Організацію, що висловлюватиме інтереси українців - людей найманої праці. Ми створюємо соціально-націоналістичну опозицію.
Соціальна справедливість для українців! Як писав Петро Полтава: «Ми, бандерівці, - борці за інтереси працюючих мас!». Бо ж в єдиному пориві національною свободою, соціальною рівністю та релігійною вірністю мотивувалися українці, починаючи з козацько-селянського постання під проводом Мухи у 1490-1492 рр. І чи не цим самим сьогодні мотивовані ми, молоде покоління українських революціонерів!
Суспільство потребує змін. Для змін потрібні чіткі пріоритети. Якщо ви вважаєте, що капіталізм може мати людське обличчя, то, як мінімум, один з них вже точно не може цим похвалитися – той, що встановив диктатуру капіталу та українофобії в Україні. Так, за часів бурхливого економічного зростання капіталізм може дозволити собі подарувати трудящим соціальні права й гарантії. Проте як тільки зростання змінюється спадом – постає загроза втрати не лише їх, але й елементарних засобів існування. Ця загроза вже підняла народи арабських країн до повстання. Не може бути людського обличчя в системи, в основі якої – бажання прибутку за будь-яку ціну. Якщо ми хочемо стабільного добробуту для всіх та сталого розвитку суспільства – ми мусимо вийти за межі капіталізму. Альтернатива для нас, спадкоємців гайдамаків, хлодноярців, ОУН-УПА, борців за Волю України, у соціальному націоналізмові.
Ми не боремося за чесну владу. Будь-яка влада при капіталізмі напряму чи опосередковано підкуплена багатими й відчужена від суспільства своїми надмірними привілеями. Нас намагаються переконати, що єдина альтернатива капіталізмові – це тоталітарна держава, лякають привидами сталінізму, нацизму. Насправді, цей вибір – від лукавого. Неможлива свобода без справедливості, і справедливість без свободи. В усякому разі, так вважаємо ми – соціально-націоналістична опозиція. Нам потрібна націократія, в якій засобами виробництва володіє не купка бізнесменів, а маси трудящих – саме ті, хто й створює своєю працею, своїми руками й розумом, всі існуючі блага. Суспільство органічної чи прямої демократії, чи націократії, про яку писали Артур ван ден Брук, Ален де Бенуа. У якому керувати економікою та суспільним життям зможе кожен, хто здобуває на життя працею. «ОУН, - писав Степан Бандера, - змагає до народоправства та соціальної справедливости».
Ми вже навчилися захищати наші права. Проте цього замало. Настає час переходити від оборони до наступу, бо тільки так можна здобути перемогу. А для цього необхідна ясна програма дій.
Наші цілі
1) Пропаганда поглядів соціального націоналізму. В умова капіталізму ми повинні згадати традиційні для українців солідарність і рівність. Для нас – це не просто красиві гасла, але єдині умови розвитку як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини. Комусь може здатись, що ми не можемо розглядати проблеми з точки зору роботодавців. І ця підозра абсолютно вірна. Наша мета – пріоритет прав трудової більшості.
Ми прагнемо сутнісного оновлення українського руху соціального націоналізму, й водночас – повернення до його історичного коріння, скомпрометованого сталінською, російською імпершовіністичною та ліберальною пропагандою. Ми шукаємо альтернативу капіталістичному Вавилону, модель майбутнього, ґрунтованого на соціальному націоналізмові та націократії.
Ми – за союз антиімперіалістичних націй та рухів.
Расова та національна дискримінація – це видумка капіталістів та марксистів, які ховають за цим пропагандистським жупелом свої домагання демонтажу націй та ідентичностей. Ми розглядаємо це як не лише антигуманне, але й вигідне пануючим класам явище. Реальна глобальна антикапіталістична солідарність можлива у боротьбі за звільнення кожної Батьківщини від тиранії капіталу та його марксистської тіні. Багатоманітність світу заслуговує сама по собі на те, щоб існувати і розвиватися, і бути захищеною від рабства індивідуалістичного лібералізму та сектантської вбогості антинаціонального лівацтва.
2) Захист соціальних і громадянських прав працюючої більшості. Основні трудові, житлові права, право на безкоштовну освіту й медицину були здобуті завдяки революціям минулого. І ми можемо і повинні взяти найкращі здобутки у розвиткові культури і соціальності спільнот від будь-якої політики. Сьогодні ж влада намагається ліквідувати навіть згадку про численні гарантії, побоюючись, що народ зможе використати їх на свою користь. Ми розглядаємо себе нерозривно від профспілкового, студентського та будь-якого іншого низового руху, який базується на усвідомленні широкими масами своїх справжніх інтересів. Ми зацікавлені у всебічному розвитку низової самоорганізації трудящих. Задля цього ми працюємо у профспілках, а також в організаціях та мережах соціальних протестних рухів. Нашою метою не може бути невдоволення окремим звуженням наших прав, а лише цілісна критика неоліберальної політики, яка допускає економію на людському житті.
3) Розвиток наступу за наші права:
— Розширення прав працівників і профспілок (запровадження робітничого контролю на підприємствах, надання законодавчої ініціативи профспілкам, участь робітників у розподілі прибутків);
— Побудова справедливого інформаційного суспільства (скасування комерційної таємниці, скасування права інтелектуальної власності на продукти мистецтва й науки, використання мережі Інтернет для доступу кожного до суспільного управління, контролю за органами влади та економікою);
— Захист довкілля (отримання прибутку не може бути виправданням для шкоди навколишньому середовищу, розвиток альтернативної енергетики);
— Зміцнення самоврядування (децентралізація влади, підзвітність представників влади, можливість блокувати рішення місцевої влади з ініціативи громади).
4) Боротьба за побудову соціально справедливої економічної системи. Економіка має слугувати всьому суспільству, а не капіталістам, які утримують власність лише за допомогою апарату примусу. Результати народного господарства мають спрямовуватись на забезпечення корінних людських потреб, освіту, науку, охорону здоров’я, а не поповнювати прибутки окремих капіталістів. Держава як апарат насилля «представників народу» над самим народом має відійти в минуле.
Час безсилого викриття злочинів капіталізму минув. Настав час наступати, настав час української соціальної і національної революції!
Україна має право на гідне життя. Україна має право на націократію!