Гійом Фай. Переклад Юрія Олійника, Політична освіта Київської "Свободи" Нація може мати різні державні інституції, продовжуючи будувати велику творчу цивілізацію. Серед інших, значним є приклад Франції. Протягом багатьох історичних періодів ця країна пережила нестабільність політичної організації, що не могля здолати внутрішніх криз. Проте суспільство функціонувало і творило у всіх царинах. Попри постійну кризу державу. Причина – у потужній життєздатності плодовитого населення, що не зменшувалась.
Візьмімо періоди 1815-1848 (Реставрація та липнева монархія) та Третьої Республіки (1875-1940). Державні установи (“конституційні” за словами де Токвіля) були зазвичай крихкими, майже не підкріпленими, і змінювались з невпинними кризами. Однак в той же час країна залишалась творчою та ефективною.у сфері мистецтв, науки, промисловості, якості освіти, економічного та політичного впливу і т.д. Як пояснити цей парадокс?
Перш за все, можливості та здатності нації залежать від відносин між чоловічим та керівним принципом – державою, та жіночим і вітальним, що дарує життя Суспільству. Бездержавне Суспільство безплідне, поки люди без держави тонуть у фольклорі та летаргії. Але й без структурованого та орднорідного Суспільства Держава, навіть вкрай організована, стає безсильною і нездатною – що в відбувається сьогодні, до чого ми повренемось пізніше.
По-друге, в минулому протягом нескінченних криз держави та її установ Франція мала Державу. Хоч і неефективну. Попри поверхневі та надструктурні кризи “режиму” зберігалась держава і політична інфраструктура, що захищала творчий потенціал суспільства..[1]
По-третє - грубо порівнюючи Державу до мозку і Суспільство до тіла, подібно до окремої особи – якщо перший може пережити головний біль, будучи донедавна цілком здоровим, о й Нація як ціле продовжить працювати. Однак коли Суспільство розпадеться в органічній основі. То і найкраза держава ніколи не зможе управляти чи врятувати Націю. Кризи держави менш грізні ніж проблеми Суспільства. Так само особа з чудовим мозком і хворим тілом закінчить паралізованою і безсильною. “Історичний капітал” нації, сказати б, акумульований творчий здобуток (культурний і матеріальний) залежить між відносин між Державою та Суспільством, а також від усідомлення етноісторичної єдності[2].
Тепер дозвольте поділитись вражаючими фактами. Сьогодні ми не можемо сказати, що державний апарат у Франції працює гірше. Ніж у минулому. Проблема в тому, що французьке суспільство, орагнічна та продуктивана сила нації, повільно розпадається.Вина лежить частково – та лиш частково – на державі, що дозволила і не змогла виправити ситуацію. Але суспідбьна хвороба передує проблемам держави, так як остання походить як біологічний плід органічного тіла суспільства. Які чоловік народжується від жінки. З погляду єдності та діалогу, суспільство породжує державу. Яка регулює та захищає суспільство.
Сьогодні вся Нація Французів (як інші європейські нації) страждає від надзвичайно серйозних захворювань, що ставлять під питання виживання у середньостроковій перспективі, і їх неможливо вирішити за допомогою державних установ. Перерахуємо: старіння корінного населення та його демографічне вимирання, потужне міграційне вторгнення (поєднане з фаталізмом чи ворожістю, однак жодним чином не викликане силами із-зовні), зосередженість н собі (психо-поведінкове джерело самозакоханості), злочинна сентиментальність, вихолощення, пасивний гедонізм, байдужість до своїх предків і походження і т.д.
Дехто пропонує пояснення,що грунтуються на зовнішніх політичних чи ідеологічних впливах – таких як довготерміновий вплив християнської моралі, франкмасонів, “єврейського духу” американізму, споживацтва і ін. Внутрішнє пояснення, що підкріплюється соціобіологією, полягяє в наступному. Народи, біологічні групи старіють як особи і втрчають їхню життєву силу та колеквтину волю. По довгому часі вони все менш витримати своє середовище. Ідеологічне чи будь-яке інше. Зовнішні пояснення плодять безвідповідальність, а внутрішні – фаталізм.
Ніхто цього питання не вирішить. Однак не можна лише залежати. Слід завжди діяти так, ніби від наших дій залежить все. Залишатись у тихому відчаї нерозумно.
Виділимо чотири принципи (чи умови), що визначають здоров’я та творчу здатність суспільства:
1. Етнічна однорідність в найширшому сенсі, з сильною антропологічною спорідненістю.
2. Цінності, культура, спільні історичні переконання без внутрішнього дроблення – отже єдність Держави та Суспільства.
3. Внутрішня солідарність понад економічні класові відмінності, відчуття належності більш кровне, ніж інтелектуальне.
4. Власний геній – тобто внутрішні якості, здатність до вторчості серед значного числа членів (це не прерогатива всіх народів).
Політична роль держави лежить в організації єдиного ансамблю та планів на майбутнє, тобто на історію. Та французька республіканська ідеологія (подібно до радянського комунізму) уявляє, від Робесп’єра до ліваків з Соціалістичної партії, що марять “новою землею” стоїть на тому, що Держава, створена ідеалізмом (“створімо Францію!”), зможе гармонійно побудувати суспільство будь-кого з кого-небудь. Утопізм руйнує всі спільні сенси. Ще Арістотель пояснював, що тіло поліса (тобто Суспільство) не може грунтуватись на випадку. Держава потребує добірного Суспільства, як скульптор – якісного мармкру. Держава та Суспільство повинні збирати та підтримувати один одного. І слабшою з цих двох буде Держава. Чому?[3]
Якщо розпад, етнічний хаос французького суспільтва не припиниться, то держава, як його породження, незабаром розпадеться теж. Та сонце продовжить світитити.
Примітки:
1. Монтень вірив, що якщо державний апарат зникне, то країна зможе нормально існувати. Іншими слвами, Суспільство зберігає автономію.
2. Дуже оригінальний концепт of “історичної столиці” був уперше сформульований у рамках бретонського національного руху Емсав теоретиком Янн-Бером Тілленоном. він пояснює взаємодію Суспільства та держави у тривалій побудові матеріальної та духовної спадщини нації.
3. Оскільки Суспільство фінансує державу. Навіть сила держави (впровадження правового режиму) залежить від фінансових вливань від Суспільства. Бланс влади комплексний. І розпад нації завжди походить від руйнування кгод між державою та Суспільством. Останнє побудує собі іншу державу, а збудувати нове Суспільство держава нездатна.