Ігор Загребельний
Одним із найбільш виразних індикаторів занепаду античної цивілізації був гностицизм. Поява гностицизму свідчила про те, що від мудрості найблагородніших еллінів та чеснот старого Риму майже нічого не залишилося.
У пізньоантичних гностиках вгадуються особи з надмірною жагою самореалізації без належного для цього таланту — щось на кшталт сучлітівських “поетів” або “художників”, які виставляються у закладах типу PinchukArtCentre. Не дивно, що вони зазнавали зневаги з боку дійсно глибоких “язичницьких” філософів того часу.
Монолітним явищем гностицизм не був. Найкраще це помітно по співвідношенню гностицизму і християнства. Так, частина гностиків паразитувала на християнській релігії, вплітаючи Христа у свої світоглядні побудови. Інші ж навпаки не визнавали Христа.
Якщо говорити узагальнено, гностицизм був надзвичайно спотвореною версією неоплатонізму. Згідно з гностицизмом, існує єдиний бог, який породжує ряд божественних сутностей: Нус, Логос, Софія та ін. Софія, так би мовити, блудить і народжує Деміурга — “злого бога”, який створює матеріальний світ. Таким чином матерія оголошується чимось злим (бо злим є її творець). Вирватися з пут матерії можуть лише “духовні люди”, “пневматики” — ті, які наділені відповідним “гнозисом” (знанням). Звідси — чванливість гностиків, особливий культ обраності.
Спрощеною версією гностицизму є маніхейство. Засновник цієї течії, Мані, поєднав гностицизм і персидські вірування. З часом маніхейська парадигма проявилася у відповідності до реалій християнського світу і виразилася у декількох єресях, спроможних поширюватися серед мас. Згідно з цими єресями, існує два боги — добрий і злий. Добрий створив духовний світ. Злий — матеріальний. Людина повинна відкидати все, до чого причетний “злий бог”: вдаватися до крайнього аскетизму, відмовлятися від сексуального життя, відкидати державу і соціальну ієрархію. Частим явищем серед маніхеїв було самогубство. У Візантії маніхейство проявило себе у єресі павліканства, на Балканах — богумільства, у Провансі та деяких інших регіонах Західної Європи — альбігойства (або катаризму).
Для християнства також притаманний своєрідний дуалізм “матеріального” і “духовного”. Але він надзвичайно умовний і проявляється в ієрархії, у вищості “духу” над “плоттю”, а не в цілковитому засудженні “матеріального”. Християнство вчить людину з радістю приймати дари землі, тішитися вином, ставитися до сексуальності як до чогось священного, розуміти цінність війська і держави. Християнство вчить цінувати усі блага, якими нас обдаровує Господь, належним чином — так, аби це приносило користь, а не шкоду. Для логіки гностицизму або маніхейства усе це — зло. Щоправда, представники першого та другого на основі засудження матерільності роблять різні висновки. Маніхеї, як було сказано, вдаються до радикального аскетизму, в межах якого можливі лише ситуативні послаблення (скажімо, маніхеям-альбігойцям, аби зняти з себе підозру в приналежності до єресі, дозволялося одружитися і вступати в сексуальні відносини лише до часу появи першої дитини). А от гностики, які не поділяли маніхейського аскетизму, навпаки були середовищем розпусти, педерастії та інших пороків.
Плотін — один із найкращих нехристиянських мислителів пізньої Античності — так змальовував атмосферу, що панувала серед гностиків (процитую в російському перекладі):
“Эпикур отрицает Промысел Божий и говорит, что удовольствия и наслаждения — это все, что нам осталось; но учение, которые мы здесь обсуждаем, еще более развратно; оно критикует Промысел Божий и самого Господа; оно с презрением относится к любому, известному нам закону; древнюю добродетель и все, что сопутствует ей, оно подвергает насмешкам, чтобы на этой земле не осталось ничего милого; оно подрывает корни упорядоченной жизни и праведности, которая изначально присуща нравственному человеку и доведена до совершенства мыслью и самодисциплиной: все, что делает нас благородными человеческими существами, попрано. Если ученик не обладает достаточной силой воли, чтобы не поддаться воздействию такого учения, то ему остается только искать удовольствий, личной выгоды и ничем не делиться с ближним.
Их ошибка состоит в том, что они не видят ничего хорошего в нашем мире; их интересует только нечто, чем они займутся в каком-то отдаленном будущем; однако тем, кто познал этот мир, ясно, что это он должен стать отправной точной; прибыв сюда из Божественной природы, они должны своими усилиями способствовать улучшению всего земного. Точного определения красоты не существует, но ясно, что это понятие включает в себя презрение к плотским утехам, и те, кому неведома добродетель, и шага не смогут сделать по направлению к Божественному.
В сущности, эта школа обречена, ибо пренебрегает добродетелью; в ней вы не найдете и намека на интерес к ней; нам не говорят, что такое есть добродетель и какие бывают ее разновидности; ни слова в ней нет о тех благородных и многочисленных рассуждениях на эту тему, которые оставили нам мыслители древности; нам не сообщают также из чего она слагается, или каким образом ее можно достигнуть, как следует обращаться с Душой, как ее очистить”.
Будучи надзвичайно хворобливим явищем, гностицизм швидко зійшов з історичної арени. Маніхейство виявилося більш життєздатним. У своїй альбігойській редакції воно стає популярним у Західній Європі у XII ст. Особливого поширення альбігойство набуло на півдні Франції. Це зло було настільки масштабним, що для його приборкання знадобилася повноцінна війна. Те, що не помітило вчасно духовенство, мусило вогнем і мечем винищувати французьке лицарство на чолі з графом Сімоном де Монфором. Якби не ці лицарі, значна частина Європи ще на схилі Середніх віків стала б мусульманською. Підточуючи основи суспільно-політичного устрою, альбігойство зробило б цей регіон безборонним у матеріальному плані, а відхід від християнської релігії дозволив би дуже швидко ісламізувати населення. Саме так сталося на Балканах, де богуміли з відносною легкістю прийняли іслам, натомість ортодоксальні християни — хоч західного, хоч східного обряду — зуміли зберегти свою віру попри те, що їм доводилося бути людьми другого сорту.
Через вісімсот років після перемоги над альбігойством гностично-маніхейський дуалізм знову нищить Європу. Просто цього разу, пристосувавшись до духа епохи, від набрав “безрелігійних” рис. Саме такий дуалізм становить основу повістки денної сучасної лібералістичної ідеології.
Лібералізм і раніше ніс ознаки бунту проти природи. Нині ж він узагалі перетворився на агресивне відкидання природних даностей, передусім раси та статі. У таких своїх проявах як фемінізм, гендерна теорія та “антирасизм” він ненавидить реальну людину, протиставляючи їй свій гностичний фантазм. Фемінізм намагається знищити жінку як таку. У найбільш експліцитних формах егалітарний фемінізм відкрито говорить жінці: тебе немає, ти — соціокультурний конструкт. Гендерна ідеологія заперечує людину як статеву істоту. Тут дуалізм особливо відчутний. Існує злий бог, деміург, який наділив людину біологічною статтю. Ця породжена злим богом даність вимагає від людини чітко регламентованої сексуальної і культурної поведінки. Водночас існує добрий бог, творець духу, зокрема безтілесного гендеру. Потрібно не бути рабом власного тіла, не прислуховуватися до норм, які воно диктує. Їх варто відкинути і жити у “свободі” гендеру. Подібна логіка прослідковується в бажанні позбавити людину укоріненості в расі та етнічності.
Головну заслугу за знищення у минулі часи гностично-маніхейського дуалізму має християнство. Та сьогодні боротьба з цим дуалізмом повинна об'єднувати всіх людей доброї волі незалежно від релігійної приналежності. Бо йдеться не про якісь світоглядні тонкощі, а про радикальне посягання на людську природу.