Грег Джонсон. Грандіозний націоналізм

Грег Джонсон. Грандіозний націоналізм.

Переклад Юрія Олійника, Політична освіта Київської "Свободи"

Расіальні націоналісти знають небезпеки “обмеженого” націоналізму. Видається ідіотським для генетично і культурно схожих народів, як шотландці та англійці. Добиватись політичного сепаратизму в той час, коли обидві країни колонізуються африканцями та азіатами. Соромно за білих, що вступають в союзи з небілими, щоб здобути переваги в економічній та політичній борні з іншими білими. І трагедія, коли ці відмінності призводять до кровопролиття.

Білий націоналіст дбає лише про запобігання запрограмованому маршу нашої раси до знищення, тоді як обмежений націоналізм, пробудивши розходження та суперечки, виглядає лише прискоренням загибелі раси.

Та вихід для обмеженого націоналізму зовсім не в явищі, яке я називаю “грандіозний” націонлізм, маючи на увазі ідею політичної уніфікації білих – як Європи (“Імперіум” Франса Паркера Йока), так і Європи з Росією (“Євросибирія” Жана Тіріара та Гійома Фая). Та коли політична єдність така велика справа, то чому не включити Австралію, Нову Зеландію та країни Південного Конусу (Чилі, Уругвай, Аргентина).

Головна риса будь-якої схеми уніфікації – в передачі суверенітету від частин до нового цілого. Якщо цього не відбудеться – не можна говорити про уніфікацію. Однак йдеться про “союз” між державами чи “торгівельну організацію” на зразок НАТО, або “міждержавну організацію” за прикладом ООН, чи економічний “митний союз” як Європейський Спільний Ринок, або ж гібрид митного союзу та міждержавнох організації за стопами Європейського Союзу.

Головні блага, що їх пов’язують з політичною уніфікацією, наступні – 1) запобігання боротьбі білих між собою, та 2) захист білих від інших расових та цивілізаційних центрів сили на зразок Китаю, Індії чи мусульманського світу. Це благородні та необхідні цілі, та я не думаю, що грандіозний націоналізм – шлях до їх досягнення.

1. Грандіозний націоналізм не є необхідним

Політична уніфікація не є необхідною для уникнення борні між білими чи захисту від зовнішніх загроз. Згадані цілі досягаються через союзи та угоди між суверенними країнами. Європейський аналог НАТО, що забезпечить Європу спільною безпекою та міграційною поліцією і стане посередником у конфліктах між суверенними державами, буле цілком достатнім, до того ж не дасть зникнути культурним чи субрасовим особливостям різноманітних груп європейців.

Не слід перебільшувати загрозу від небілих блоків. Франція, Великобританія чи Росія навіть наодинці мають достатньо сили кожна, щоб запобігти будь-якій загрозі з боку Африки, Індії чи мусульманського світу – звісно, за умови якщо білі знову стануть достатньо морально сильними, щоб захищати свій бік у битві. Спільний союз європейських країн зможе стримати будь-яку китайську агресію. Таким чином, оборонний альянс матиме достатньо сили,  щоб захистити Європу від всіх зовнішніх загроз – чи це буде озброєна потуга, чи бездержавні маси біженців та іммігрантів.

І щодо білого братовбивства: найкращий шлях подолання етнічних конфліктів не в боротьбі з обмеженим націоналізмом, а в доведенні його до логічного завершення. Якщо різні етнічні групи відчувають уярмлення спільною системою і зростає незадоволення, то краще дозволити їм рухатись власними шляхами. Через зміну кордонів та переселення народів можна утворити гомогенні етнодержави, в яких самодостатні люди зможуть спілкуватись їхньою рідною мовою і зберігати власні традиції вільними від зовнішніх впливів. Посередником у процесі може стати європейська торгівельна організація, що збереже мирний, законний і гуманний характер змін, зі збереженням інтересів усіх партій.

2. Грандіозний націоналізм стане контрпродуктивним

Коли білі націоналісти говорять про мультирасові соціуми, ми жахаємось, що спроби поселити різнорідні раси в єдиному політичному просторі призводять до напруги, ненависті та конфлікту. Та ця істина відноситься і до різних європейських народів. Усі форми етнічного різноманіття в спільній політичній системі породжують злобу та конфлікт. Отже, політична уніфікація неодмінно посилить напругу між народами Європи.

З часів падіння Совєцької Імперії в Європі панує тенденція етнонаціоналізму – від мирного розподілу між чехами та словаками до югославського шляху війни та міжетнічних зіткнень. Де більш реалістичний шлях до миру – зібрати Югославію знову назад, потім Чехословаччину, а потім поєднати їх в одній державі разом з рештою Європи – чи дозволити народам з тривалими історичними образами повністю роз’єднати свої справи і жити власним життям? Що краще сприяє європейській дружбі – весілля зі стрільбою чи справедливе розлучення?

Об’єднана Європа включить багато різних народів та мов у єдину політичну систему. Та ці народи не матимуть рівного впливу на політику. Сильніші та більш чисельні нації стануть пануючими. Отож єдина Європа виглядатиме як імперія, де більш впливова нація почне нав’язуватиме свої стандарти та спосіб життя усім іншим.

У НАТО панують США. В ЄС панує Німеччина. Якщо НАТО розпадеться, а Росія вступить до ЄС, до результат відповідатиме очікуванням Гітлера – Європа, в якій панує Німеччина, залишається автаркійною та непереможною завдяки природним ресурсам Росії. Німці та германофіли вітатимуть такий кінець, проте французи, англійці та росіяни – навпаки.

Сьогодні ЄС надто мало пройшов на шляху політичної уніфікації, але вже розкрились напруження та незгоди – між націями та Брюселем, між Північчю та Півднем Європи, що вважає нинішню фінансову та монетарну політику згубною. Якщо ЄС спробує посилити реальну політичну єдність Європи, його члени розбіжаться, і постане вибір між згодою на розпад та силовим запобіганням.

Якщо окремі країни ветують європейське об’єднання, його не просунути вольовим рішенням. Вони мають бути позбавлені права вето. Європу можна об’єднати лише силою, що призведе до панування нації, що створить імперію, над іншими. Європейська єдність стане не панацеєю, а черговим витком братовбивчої війни.

Деякі адепти політично єдиної Європи стверджують, що їхнє бачення несумісне з субрасовою та культурною різноманітністю Європи. Зокрема Константин фон Гофмейстер і згодом Річард Спенсер (обидва одружені на росіянках)  возвеличують постання “гомогенної європейської людини”. За словами Гофмейстера:

 “Змішання різних єврорпейських націй слід всіляко підтримувати. Ми маємо просувати сексуальні союзи між російськими жінками та німецькими чоловіками, іспанськими чоловіками та шведськими жінками. Лише знищення застарілих бар’єрів у Європі допоможе створити нову породу людини. . .”.

Якщо згода з таким видом дерасіації і всезмішання має сенс в європейських колоніальних соціумах, що були заселені найбільш позбавленими коріння та неспокійними лбдьми, немажє сенсу впроваджувати цю політику на баткьівщині європейців, шо заселена сталою популяцією. Нові Праві захищають відмінності, включно до субрасових та культурних вдімінностей європейців. Грандіозний націоналізм, таким чином, призведе до знищення цих відмінностей задля створення рівномірної білої імперії – байдуже, чи хочуть цього його захисники.

Отже, грандіозний націоналізм є лише расіалістською, програшно правою версією гомогенної сучасності. Та етнонаціоналісти  хочуть відрізнятись. Ми наполягаємо на цьому, і завжди боротимемось. Європа не буде політично уніфікованою.

На щастя, європейська дружба та безпека може бути примирена з політичною та культурною різноманітністю Європи швидше через безпекову федерацію суверенних етнодержав – чим більше таких держав, та чим більше вони відбивають особливу етнічну різноманітність Європи, тим краще.

 

3. Мрії про грандіозний націоналізм підривають реальний

В Європі сьогодення вся енергія в обмеженому націоналізмі. Більшість націоналістів протистоять НАТО та ЄС. Отже, якщо грандіозні націоналісти укріпиться і конкуруватимуть з обмеженим – в кращому випадку нічого не зміниться, а в гіршому – якщо хтось прийме їх всерйоз – вони здатні підірвати енергію і вибір націоналістів, які мають можливість чогось досягти.

Якщо грандіозні націоналісти ослаблять реальний націоналізм, вони підсилять чинну владу. Деякі помітні грандіозні націоналісти протидіють антиЄСівським настроям. Бо мріють, що колись вони візьмуть владу над ЄС у власні руки. Та цього ніколи не трапиться, доки обмежені націоналісти набувають впливу в окремих державах. Ось і активність грандіозного націоналізму – знову ж таки, якщо хтось сприйме його всерйоз – посилюватиме діючий етноцидний ЄС.

Звісно, якщо політична уніфікація – справді хороша річ. То грандіозний націоналізм повинен виступати за НАТО, з можливістю, звісно, перехоплення влади. Проте я не знаю грандіозних проНАТівських націоналістів – можливо тому, що ця позиція позначить відкриту підтримку існування антибілого глобального гегемона.

Та багато грандіозних націоналістів є проросійськими. Фактично вони вимагають від НАТО піти з будь-якого місця, яке забажає Росія. Знову ж таки легко побачити, як такі дії захищають інтереси антибілих режимів, але важко зрозуміти, чим вони сприяють виживанню білої раси.

Обмежений націоналізм наснажує, однак і розділяє людей. Отож, як повестись білим націоналістам з цією наснагою, водночас запобігши небезпекам змішання? Відповідь лежить у розбудові пан-європейської свідомості, що вже існує серед провідних кадрів націоналістичних груп Європи.