“Сварог” (скан) Для багатьох українців досі залишається маловідомим той факт, що в Німеччині (Лужиця, нім. Лаузіц) досі живуть слов’яни, які зберігають свою давню назву. Вони називають себе: Ja sym Syrb - Я серб. Так називалося слов’янське плем'я, яке поселилося на цих землях ще за давніх часів. У Польщі і Росії щодо них уживається три назви: серболужичане, лужичане або лужіцкіє серби. А ось німці називають їх Wenden - Венди (що свідчить про їхнє давньослов'янське походження) або Sorben - сорби. Лужичани – слов'янський народ, що проживає майже 1500 років у межах Східної Німеччини, вже понад 1000 років не має своєї держави. Їх, лужицьких сербів, часто плутають з сербами Югославії (балканськими сербами). Але це тільки схожість самоназв (етнонімів) слов'янських народів, що розділилися за часів переселення слов'ян з півночі на південь на Балкани та землі Візантійської імперії, але частина полабських сербів залишилася і збереглася до наших днів на цій території. Як зазначають у розмові Сергій Прямчук і Сергій Базлов: “Важко бути слов’янином у Німеччині настільки, наскільки важко зберегти серболужицьку мову... Ми багато століть не маємо власної держави, тому мова для нас це скарб. Існує інституція, яка дозволяє нам зберігатися. Якби який-небудь лінгвіст порівняв наші церковні пісенники з пісенниками наших сусідів-німців, він дійшов би висновку, що наша мова створювалася покірними людьми, що не мали своєї держави. Та зате в цій мові більше душі. Наші пісенники написані почуттям, а німецькі - розумом. Ми хвалимо Бога серцем, а вони – розумом”. Лужичан нині 60 тисяч. Слов’янський край Лужиця розділений між двома федеральними землями - Саксонією і Бранденбургом. І лужичанам ніколи не вдавалося об'єднати свої землі в єдину адміністративне одиницю, якою колись була Лужицька марка. Вони мають свої початкові серболужицькі школи. Лужичани згадують, що протягом довгих століть свого побуту серед німців, вони не раз зазнавали переслідувань і спроб асиміляції. Важко пережили часи Гітлера. Так само, як і поляки, вони мають досвід Kulturkampfu Бісмарка. Лужичани навіть створили свій рух опору, на чолі якого стояв поет Якуб Барт Читинський. Не краще було лужичанам і в НДР, де існувала велика різниця між деклараціями і діями влади. Під прикриттям захисту сербів як національної меншини, проводилася перш за все політична робота. Вони могли бути лужичанами, але повинні були бути комуністами. Крім того, з Лужиці було виселено понад 100 сіл під час розробок видобутку вугілля. Переселені лужичани розсіялися, влаштувалися в новому середовищі і швидко онімечилися. Яким же чудом вдалося їм вижити і зберегтися як слов’янський етнос? Повага до Гідного слова, культивування його, дало поштовх до появи великої кількості поетів, письменників, співаків, істориків, дослідників і теоретиків літератури. У такому місті як Бауцен, а по-лужицьки Будишин, хоча і не найбільшому місті, живе кілька дуже відомих у Німеччині і Європі письменників. Прихильність лужичан до рідної мови просто дивовижна. Є серед них і талановиті композитори. У лужичан як правило, великі сім'ї. Численні придорожні кам'яні хрести, на яких вибито напис лужицькою мовою: Bylismy, Jestermy, Bedziemy (Були, є і будемо) вказують на твердий характер лужичан. Не зважаючи на малочисельність лужицьких сербів, вони зуміли відмінно організувати свою общину. На свята багато хто одягає національні костюми. У них є власні засоби масової інформації (друкарські та електронні), громадські культурні організації, головною з яких є “Домовина”, газета “Сербські новини”, безліч фольклорних ансамблів, зокрема один професійний, що фінансується за великі гроші з фондів німецьких платників податків. Про прекрасну організованість лужицьких сербів свідчить той факт, що у них є свій посол в Європейському парламенті. ...Але сьогодні б Німеччині виникла загроза існуванню цього самобутнього слов’янського етносу. Уряд закриває національні школи, ліквідовуються написи лужицькою мовою, всі дії уряду спрямовані на повну асиміляцію цієї національної меншини… надіслано: Віталій Гаган докладніше: www.luzicane.narod.ru також www.broadleft.org