Політономія

Ulysses Не менше, ніж літературні дискусії про «суто митецькі» риси творчості Луї-Фердінанда Селіна дискутується питання його політичної належності. Селіна називали правим анархістом, національним соціалістом, корисливим колабораціоністом, взагалі аполітичним etc. У всякому разі Селін відомий світу як расист, анархіст, антисеміт і геніальний прозаїк. З Селіном складніше ніж з іншими націоналістичними письменниками. Якщо Гамсун, Юнгер, Бенуа були відвертими націонал-соціалістами, Марінетті, Д’Аннунціо, Паунд та інші – переконаними фашистами, а колеги Селіна – Ла Рошель, Бразільяк, Жоніо – французькими націоналістами, то сам він жодної партії чи руху не підтримував. Його критика та сатира була спрямована не лише на ліберальних, комуністичних політичних діячів, але й на видатних лідерів правого руху Європи. Ось що, наприклад, він писав про маршала Петена, голову Французької держави: «Він вважав себе останнім монархом Франції, «Філіпом Останнім»… величава постава, погляд, спрямований вдалечінь!.. Він дійсно в це вірив!.. Переможець Вердена…, що в сімдесят з гаком років отримав пропозицію очолити країну! Чому він погодився?.. Це неможливо збагнути… “О, ви ж уособлюєте Францію, пане Маршал!” Ось це “уособлення” його і причарувало!.. Маю сміливість запевнити вас, перед цим ніхто б не встояв!.. Якби мені сказали: “Селін! Господи Боже мій! Ви є уособленням Пасажу. Пасаж – це ви! Він весь у вас!” – в мене б також поїхав дах! …» Також вивченню поглядів Селіна перешкоджає закритість його політичних памфлетів – українською чи російською мовою вони не перекладені, окрім мізерних уривків; у Франції на їх видання накладена заборона вдовою письменника… Так що зараз ці антисемітські памфлети є чимось таємничим (таким для нас турботливі політики хочуть зробити й «Mein Kampf») – кожен має можливість писати про них, що заманеться. Після війни Селін, жадаючи повернутися з вигнання на Батьківщину, теж багато наплутав у своїй справі, відкидаючи будь-які звинувачення у колабораціонізмі та націоналістичному радикалізмі. Спробуємо розібратися. Спочатку коротка біографія. 27 травня 1894 – народження Луї-Фердінанда Де Туша, який пізніше візьме за псевдонім ім’я своєї бабусі – Селін, у передмісті Парижу Курбевуа. Батько – Фернан, страховий агент. Мати – Маргарита, власниця лавки з продажу жіночої білизни. Дрібні буржуа. 1897 – переїзд родини до Парижу, де Селін й проведе значну частину життя 1900-7 – навчання у державній і католицькій школах 1907-8 – канікули у Німеччині, Селін вивчає німецьку мову, знайомиться з німецькою культурою 1909- навчання у англійському коледжі 1910-11- працює помічником торговця тканиною і ювеліра (ці важкі роки будуть описані у романі «Смерть у кредит») 1912 – поступає добровольцем до 12 кірасирського полку, пише «Записники кірасира» 1913- отримує звання капрала 1914- унтер-офіцер 1914- бере участь у боях у Фландрії, отримує тяжке поранення у праву руку, нагороджений Військовим хрестом 1915- визнаний непридатним для подальшої служби 1916-17- працює наглядачем за плантаціями у Камеруні 1917- перший художній твір «Хвилі» 1920-24- вивчає медицину з 1925 – працює у Комісії гігієни при Лізі націй, проживає в Женеві, службові поїздки до США, Африки, країн Європи Селін у цей час пише п’єси «Церква», «Прогрес», які були відхилені видавництвами й театрами. з 1930 – працює у фармацевтичній лабораторії 1932- видання першого й найвідомішого роману Селіна «Подорож на край ночі» Селін має отримати Гонкурівську премію за 1932 рік, вже існує попереднє рішення журі, але в останній момент через певні інтриги премія дістається Гі Мазаріну за роман «Вовки». Селін отримає премію «Ренодо», своєрідний «антигонкур». 1933- Селін виступає з єдиною своєю промовою «Похвала Золя», присвяченою ролі натуралізму у сучасному суспільстві 1936 – вихід роману «Смерть у кредит» серпень-вересень – поїздка до СРСР з марною спробою отримати гонорар за видану великим тиражем «Подорож» кінець року – видання у Франції антикомуністичного й антисемітського памфлету Селіна «Mea culpa» («Моя провина») 1937 – памфлет «Дрібниці для різанини», де також описується подорож до Росії 1938 – памфлет «Школа трупів» Селін активно співпрацює з французькими антисемітськими організаціями, веде листування з їх лідерами. 1939- засудження Селіна та його видавника валлона Деноеля за розпалювання расової ворожнечі; памфлети на 2 місяці усунені з продажу Селін протестує проти втягнення антинаціональними силами Франції у нову війну з Німеччиною. з 1940- працює у Безонському диспансері 1939-40 – Селін – військовий лікар на крейсері «Шелла», який німецький флот затопить біля Гібралтару Селін підтримує Французьку державу та політику колабораціонізму, тобто співпраці з націонал-соціалістичною Німеччиною. За роки Віші Селін дає 11 інтерв’ю та відсилає 31 листа у пресу. 1941 – видання пронімецького памфлету «Потрапили у скруту» 1941 – перевидання «Дрібниць» та «Школи», Селін відвідує відкриття Інституту досліджень жидів та виставку «Жиди та Франція» 1942 – подорож до Берліну у складі делегації французьких лікарів; Селін також виступає з промовою перед французькими робітниками у Німеччині, закликаючи їх посилено працювати задля Нового європейського порядку; після повернення підписує «Маніфест інтелігенції проти злочинців-англійців» та перевидає «Школу трупів» Селіну погрожують вбивством учасники руху «опору», який письменник в одній зі статей назвав повністю запроданським, лондонська організація де Голля засуджує Селіна на смертну кару, про що сповіщається по радіо. Поряд з письменником небезпечно знаходитися – кожну хвилину проти нього може бути здійснено теракт 1944, березень – вихід роману «Банда гіньолей», у якому описується післявоєнне перебування Селіна у Франції червень – разом з дружиною залишає Францію і відправляється до Рейху; його квартира буде пограбована натовпом «антифашистів», які побіжать на барахолку з вкраденим майном найкращого письменника своєї країни; зникнуть рукописи трьох романів. жовтень – Селін приєднується до французької колонії у Зігмарінгені, де знаходиться уряд Французької держави та лідери національного руху 1945, березень – Селін відправляється у Данію квітень – рішення французької поліції про арешт Селіна Франція вимагає від Данії екстрадиції письменника. грудень – вбивство у Парижі видавника й друга Селіна, Робера Деноеля 17 грудня – арешт Селіна і його дружини у Копенгагені грудень 1947 – червень 1949 – Селін знаходиться у в’язниці (кілька місяців навіть у камері смертників), він тяжко хворіє на пелагру, але працює над романом «Феєрія для іншого випадку» з 1948 – проживає у домі свого друга, данського адвоката Міккельсона у дуже скрутних умовах 1949 – повість про першу світову «Бійня» 1950 – вирок французького суду: 1 рік ув’язнення, конфіскація половини майна (яке вже й так розграбували доблесні антиколаборанти), поразка у громадянських правах 1951 – амністія й повернення Селіна на Батьківщину 1952 – видання «Феєрії для іншого випадку I» 1953 – відкриття приватного лікарського кабінету 1954 – романи «Бесіди з професором Y», «Феєрія для іншого випадку II» («Норманс») 1956 – роман «З замка до замку», де описане перебування Селіна у Зігмарінгені і тяжкі обставини кінця війни 1959 – збірка «Балети без музики, без людей, без усього», роман «Північ» 1961- завершення другої редакції роману «Рігодон» (надрукований 1969 року) 1 липня – смерть «Він був єдиним патріотом у ті часи… Він більший патріот, ніж ви усі разом!» (Ле Віган на судовому процесі) Тепер про погляди Селіна. Безумовно, він був палким антисемітом, це не зможе відкинути жоден «лібералізатор» Луї-Фердінанда. Він написав кілька антисемітських памфлетів, багато різких випадів у бік жидів і в його художніх творах. Селін вбачав у жидах винуватців більшості європейських воєн ще з часів розпаду імперії Карла Великого, особливо Першої та Другої світових. Для нього жиди були, безумовно, головними ворогами французької нації. Вони руйнували її, приносячи лібералізм, комунізм, капіталізм з плутократією. Влада у Третій республіці насправді належала кільком жидівським кланам. «Перед усім, треба уникнути війни… Таке ж завзяття у протидії війні, яке жиди демонструють у втягненні нас туди. Жиди мотивуються жахливим, талмудичним, одноголосним завзяттям. Припустимо, я не хочу воювати за Гітлера, але я не хочу воювати проти нього за жидів… Ви можете кричати мені: «Пішов геть!», але саме жиди тягнуть нас до лінії вогню… Гітлер не любить жидів, і я теж!» («Дрібниці для різанини», 1937) «Ненависть жидів до нас, тварин, до того дієва, сповнена такої жагучої, концентрованої пристрасті, що ми будемо кинуті живцем до полум’я битв, спалені, покалічені, розтяті раніше, ніж встигнемо повести оком… У славу великого Ізраїлю! За масонські ідеали! В ім’я помсти дрібних жидків, що втратили у Німеччині свої тепленькі місця! У славу бірж, акцій та комерції… Якби я був диктатором, я б видав закон… Уявіть собі, що я знаю вірний засіб, щоб миттєво заспокоїти, розчистити міжнародну атмосферу. Ви б побачили, як пронісся би подмух – що я кажу! – не подмух, а буремні вітри, справжні циклони миролюбних впевнень. Через усі кордони! Голуби миру так би й посипалися з неба…» (Ibid). Далі Селін пропонує вислати всіх жидів до Африки. «І потім, оскільки я не семіт і не філосеміт — значить, я продався, значить, зрадник». («З замку до замку», 1956) Мабуть, єдина його провина… він не був ані жидом, ані шабес-гоєм… Селін пізніше писав, що при бажанні міг стати Генеральним комісаром у жидівських справах, але не захотів… Жиди б мали поставити пам’ятник за те, що Селін міг їм вчинити (хоча б як помсту за буржуазну травлю 30-х років) і не вчинив. Також Селін був білим расистом. «Я закоренілий расист, і завжди був проти (сподіваюсь, майбутнє підтвердить мою правоту) подібних екстравагантних схрещувань…». Оці його слова наче звернені до сучасної Європи: «Ну, і в результаті, що ж ми бачимо навколо?.. Орди тубільців, що соромляться свого походження… Що саме по собі ще більш мерзенно… Бути “нібито білим”… а зватися євроазіатами, європриматами, євро чортзна-чим. І все через бажання догодити невідомо кому!.. Пити й жерти, ні про що не думаючи! Впасти до рівня безмізких скотів! Усіма зневажуваних, принижених, опльованих… Бути ким завгодно, тільки не самим собою!.. Тільки не собою! О, не собою! Ні в якому разі не собою!.. За що власне їх і підгодовують! І грабують теж!..». Як медик, він виступав за сувору расову гігієну. «Отже, прагнути треба в першу чергу до того, щоб народ був здоровим. Вбогий негарний, некрасивий. Для нього чим непомітніше, тим краще. Як мовиться, «невеликий, та міцний». Люди шляхетні, вони високі, статні, білокурі. У Берти Великоногої ніжка була насправді швидше вузькою, ніж великою. Недарма під час Французької революції страчували людей за саме лише світле волосся та блакитні очі». «Цілком зрозуміло, що чорний колір поступово перемагає. З точки расового розмаїття — це катастрофа, але чорний колір незмінно бере гору. Перемагає завжди більш живучий. Південь Франції темнішає все більше. Світлий колір менш стійкий і від того приречений». Селін – противник капіталізму та буржуазності. «Я чудово розумію, що світ наш стоїть між вибором комунізму та торгівельним кредитом… При тому, що комунізм стає все більш конформістським, буржуазним… Немає потреби, як в давнину, помічати рабів розпеченим залізом, щоб вони не втекли… Продаючи у кредит, ви отримуєте рабів куди більш вірних. Комуністичні країни теж скоро до цього прийдуть. Подивіться хоча б на робітників заводу «Рено», ось тут, навпроти: сплять на підлозі, живуть голодуючи, проте в кожного є автомобіль». «Буржуа, він тільки й робить, що перетравлює їжу. У нього всі думки травні. І постійна відрижка». Селін був антикомуністом. Хоча лівий рух Франції, зважаючи на антибуржуазний роман «Подорож на край ночі», вважав його своїм. Цей роман навіть було видано величезним тиражем у СРСР, романом зачитувалися Сталін і Троцький. Але вже Горький, виступаючи на з’їзді радянських письменників, підмітив: «Бардамю, герой цієї книги, втратив родину, зневажає людей… байдужий до всіх злочинів і, не маючи жодних даних примкнути до пролетаріату, достатньо готовий до прийняття фашизму». А, наскільки мені відомо, Селін усіх головних героїв своїх романів списував з себе. Подорож до СРСР 1936 року стала для нього справжнім шоком. Те, що він там побачив, дало йому поштовх до активної антикомуністичної й антисемітської боротьби, до написання памфлетів, бо він «відчув себе зовсім росіянином!». На відміну від запроданців-писак (Шоу, Уельс, Барбюс, Роллан тощо), цей поет показав людям правду про нелюдяний більшовицький комунізм. «Вся Росія живе на одну десяту нормального бюджету – виключаючи поліцію, пропаганду, армію…» «Я знаходив це проявом дурного смаку! В найвищому ступені дурного, набагато більш дурного, ніж у всіх Романових разом узятих. Це мерзотне знущання брудних жидів над мерцями викликало у мене огиду. Мені зовсім не було в задоволення дивитись на посмішки катів. Та ще й в кімнаті свої жертв. Я раптово відчув себе затятим монархістом. Адже їх усіх вбили: мати, батька п’ятьох дітей. Без усякого суду, просто вбили, зарізали, абсолютно беззахисних, у підвалі в Сибіру: і після яких колотнеч!.. декілька місяців!.. з хлопчиною, хворим на гемофілію: серед всіх цих грубих та п’яних солдат і жидівсько-татарських комісарів…» (співчуття до царської родини, закатованої більшовиками). «Я багато років служив у кавалерії, але ніколи, я певен, жоден полковий ветеринар не дозволив би навіть на один вечір розмістити ескадронних коней у подібному страшному, помийному місці… Велетенська помийна яма…» (це про радянську «пролетарську» лікарню). «Починаєш так само відчувати болюче гниття всіх цих скалічених людських душ, ніби ти провів рукою по роздертій на шматки шкурі зацькованої, паршивої собаки, що знемагає від голоду та холоду» (про росіян під більшовицькою владою). Якби Селін, а не жид Дуранте, побував в Україні під час голоду, мабуть була б написана найстрашніша в світовій історії книга… він би розповів правду, він зажди розповідав правду, навіть якщо людство цього не хотіло. Вже й після закінчення війни Селін завжди писав «звільнення» (у лапках!) про події 1944 року та часто доволі схвально відгукувався про німецьку окупаційну владу. Він не боявся казати про військові злочини союзників, згадував страшні бомбардування Парижу 1943-44 років англійцями та американцями, передбачав поразку Європи від Китаю та інших небілих рас у випадку продовження подібної політики. Складне питання – чи був Селін націоналістом? На це дав гарну відповідь Лев Троцький: «Але якраз у нестримному радикалізмі заперечення національної традиції Селін глибоко національний. Як французькі антимілітаристи до війни були найчастіше патріотами, що зневірилися, так Селін – до мозку кісток француз, що відійшов від офіційних масок Третьої республіки. Селінізм є моральний і художній антипуанкарізм. У цьому його сила, але і його обмеженість» (Лев Троцький «Селін та Пуанкаре»). Дійсно, Селін не був антинаціоналістом чи навіть «антифранцузом», як можна подумати з деяких місць його творів. Він був розчарований тільки у буржуазному націоналізмі, у патріотизмі капіталіста, який водночас разом з жидом гнобить власну націю. Селін шукав нових шляхів. Про його націоналізм свідчать і його справи (добровільний учасник двох воєн!), і його твори, де крізь крапки проривається любов до Батьківщини. Селін підтримував колоніальну політику, він вважав французьку мову найкращою у світі, а коли знаходився у Німеччині у 1944-45 рр., то заявив, що йому сумно бути не у Франції, він ніколи не буде друкувати тут свої книги і запропонував іншим емігрантам створити «Товариство Пер-Лашез», тобто бажав бути похованим тільки у рідній землі. Селін був анархістом, не належав до жодної організації, критикував ультраправих, при цьому він став одним з кращих літературних виразників націоналізму. Його памфлети, його романи були найяскравішим вираженням соціального боку Третього шляху. «Звідки їм знати це… Не з ліцею ж… Марнослів’я, блеф. Справжня ненависть йде зсередини, з молодості, що витрачено на непосильну працю. Таку, від якої здихають. Лише тоді вона буде настільки сильною, що залишиться назавжди. Вона проникає усюди, її достатньо, щоб отруїти все, щоб знищити всю підступність серед живих та мертвих» (Смерть у кредит, 1936). Селін був надзвичайно чесною і шляхетною людиною, лікарем для бідних, він завжди нетерпимо ставився до будь-якої несправедливості чи фальші. Особисті риси не дозволяли йому примкнути до якогось політичного руху. Але він йшов не з лівими, не з правими, не з голлістами, а разом з націоналістами, незважаючи на всі протиріччя. Можливо, він був занадто песимістом, але саме він зруйнував класичну французьку літературу, увів у мову тисячі жаргонізмів, описував забороненими раніше словами заборонені теми, створюючи ту прозу, що б могла виразити увесь біль його народу. Селін помер. Уся «прогресивна» спільнота полаяла його, полаяла і визнала генієм. У літературному плані з ним у XX ст. з французьких письменників міг тягатися лише Марсель Пруст, у особистому – ніхто. Селін один із стовпів світової літератури, майстер стилю, образу, з неперевершеним гумором… Це всі знають. Але не всі хочуть читати в його творах націоналізм, за що можуть бути покарані своєю історією. Селіну немає пам’ятників, йому не присвячені назви вулиць, немає навіть меморіальних дошок, на тих будинках, де жив геній (хоча періодично прихильники його творчості та націоналісти малюють їх фарбою). Селіна не вивчають у школах. Йому не дали Гонкурівську премію і не дали Нобелевську (не зважаючи на статтю Р.Німьє «Дайте Селіну Нобелівську премію!», де журналіст вимагав для найкращого письменника свого часу цю відзнаку). Авжеж… він не був жидом або шабес-гоєм… Джерело: ntz.org.ua