Макроекономічний вплив іміграції

Автор: Ів-Марі Лолан, Колоквіум Інституту геополітики населення

Переклад: Онисія Гарай, для ГПД "Політономія", Політична освіта Київської "Свободи"

Вступ

Поруч з бюджетними витратами, які можна було б розцінювати  як мікроекономічні, добре охарактеризованими бухгалтерськими діловими паперами, вписаними  в бюджет  – що талановито зробили наші попередники, – можна ідентифікувати витрати макроекономічні, майже невидимі, бо  розчинені в масі, які відображаються в макроекономічних з’єднаннях Франції або в національній бухгалтерії; але які все ж існують.

Нині іммігранти складають значну частину французького населення, 12,6% від загальної кількості жителів. Отже, коли значна частина населення змінюється під впливом швидкої, інтенсивної і тривалої імміграції – як у випадку Франції, – можна легко уявити, як це нове населення іммігрантів та їх нащадків здійснюватиме значний вплив, з одного боку - на різні макроекономічні з’єднання: споживання, накопичення, інвестування, що складають національний продукт, а з іншого боку – на великі економічні  які зумовлюють його розвиток: заборгованість, безробіття, рівень заробітних плат, продуктивність; не враховуючи вартість основних соціальних благ , якими є здоров’я, освіта і житло.

I

Іміграція і великі економічні з’єднання

1.Іміграція і споживання

Беззаперечно, що іммігранти сприяють виробництву товарів і послуг нації. Вся складність в тому, щоб знати - наскільки.

а)внесок іммігрантів у виробництво

Єдиний спосіб оцінити внесок імігрантів в ресурси – це врахувати загальну суму їхніх зарплат. Припускаючи, що є допустимим, що середня заробітна плата іммігрантів на 15% нижча від середньої заробітної плати у Франції, це дає, в сукупності, на 2,6 мільйона працюючих іммігрантів приблизно 37 мільярдів євро на загальну суму ВВП в 1,993 мільярдів (за поточними цінами).

До цього треба додати податки та соціальні витрати, які, згідно з загальнонаціональним економіко-статистичним обліком, представляють 50% виплат, або 18,5 мільярдів, або ж 55,5 округлених до 60 мільярдів в загальному.

б)споживання іммігрантських родин

Споживання, за відсутності значного вкладу іммігрантів, могло б бути оцінене загальною сумою заробітних плат, тобто 37 мільярдів. Споживання родин в національних розрахунках досягає 1.084 мільярдів євро. Отже, частка іммігрантів, 10% населення, мала б досягати 10% від цієї суми, тобто 108 мільярдів. Різниця між цими цифрами, 71 мільярд, дещо дивує. Як фінансується таке споживання?

Потрібно припустити, що частково саме соціальна допомога, яку отримують іммігранти під різними приводами, і яка становить за різними підрахунками 58,6 мільярдів, дозволяє фінансувати це споживання. До цієї цифри додається сума, виручена з шахрайств, злочинної діяльності та нелегальної роботи, що оцінюється в 13,6 мільярдів (але, без сумніву, є значно більшою). А це, з 72 мільярдами, дозволяє поступово стати на ноги.

З цього випливає, що іммігранти отримують майже вдвічі більше, ніж виробляють і що іммігруюча спільнота в основному живе з соціальної допомоги і з позаринкової діяльності. В чому, чесно кажучи, немає нічого дуже дивного.

в) Внесок іммігрантів в економічне зростання

В цьому контексті, нам лишається виконати останнє завдання, а саме – звертати шию цій впертій «качці», яку ліві транспортують у порушену свідомість: що «іммігранти необхідні для економічного зростання і що вони будуть платити за наші пенсії».

Подивимось швидше, що кажуть серйозні дослідники за кордоном. У США, праці Джорджа Борджаса, який є авторитетом в цьому питанні, беззаперечно продемонстрували, що річний прибуток, принесений іммігрантами був мізерний: менше, ніж 0,1% від ВВП за рік. Те ж саме кажуть в Англії, де дослідження, проведені на запит Палати Лордів (у 2008 році, процитований Мішель Трібала) проходять до ідентичних висновків: економічний вклад іммігрантів майже відсутній, 0,1% від ВВП. Опитування, проведені у Нідерландах також недвозначні: загальний ВВП дещо зростає, але ВВП на душу населення, що визначає рівень життя, зменшується.

Головний висновок цих праць полягає в тому, що прибуток, отриманий завдяки праці іммігрантів, йде до самих іммігрантів, але ніяк не до населення, що їх приймає, яке програє в цій справі.

Ось що вже показав простий здоровий глузд: імміграція має вплив збідніння на все населення, що їх приймає, хоча самі іммігранти отримують велику вигоду від свого становища.

У Франції, звісно, це «омерта»: не хочемо знати.    

2. Вплив імміграції на інвестування та зовнішню торгівлю.

Щодо інвестування, відповідь проста: іммігранти економлять мало або не економлять взагалі і не можуть жодним чином сприяти утворенню основного капіталу.

Щодо зовнішньої торгівлі, це інша справа. Звісно, ми здогадуємось, що іммігранти не можуть привносити вклад, навіть мінімальний, в експортні поставки. Але є прямий зв’язок між імпортом і споживанням населення. Зі споживанням у 108 мільярдів, і з ринком з від семи до восьми мільйонів нових споживачів, вплив іммігруючого населення на імпортні поставки повинен бути відчутним.

Наш імпорт, що на три чверті складається з нафти та мануфактурних виробів, досяг 537 мільярдів у 2010 році. Відповідно, застосування правила пропорційності дало б суму на нараховані 54 мільярди продуктам, імпортованим на користь іммігрантів.

З торгівельним дефіцитом в 71 мільярд, можна було б з цього зробити висновок, що споживання спільноти іммігрантів,  без значної продуктивної компенсації, вистачило б, щоб виправдати велику долю комерційного дефіциту Франції. Далі побачимо, що можна було б стільки ж сказати про дефіцит бюджету.

Що стосується балансу виплат зараз, ми будемо спостерігати щорічні трансфери порядку 5 мільярдів, тобто п’яту частину з загальної суми поточних передач. Будемо спостерігати з сумом, що ці передачі слугують вже не для фінансування інвестицій і розвитку, як можна було б бажати, а просто слугують харчовою підтримкою родинам, що залишилися в країні.

ІІ

Імміграція і великі економічний баланс

1.Імміграція і безробіття

У вересні 2011 Франція нараховувала 4.176.000 безробітних, 4.442.000 з ДОМ-ТОМ, тобто понад 10% працездатного населення. Як виміряти вплив імміграції на цей загальний показник?

Складнощі включення більш менш кваліфікованого населення у вже насичений ринок праці впадають у вічі. З показником безробіття у 13,2%, на три мільйони іммігрантів, які нараховує працездатне населення, лише 2,6 мільйона іммігрантів мали б роботу, 400 000 були б безробітними.

Фактично, що стосується легальної імміграції, представляються три виходи:

1.або іммігранти не знаходять роботу а отже, вони безробітні;

2.або вони знаходять роботу, але штовхають уродженців до безробіття;

3.або вони знаходять роботу, але ці робочі місця – це вид допомоги, а отже дорого коштують державі.

В результаті, відповідно до витрат:

- вартість утримання безробітних іммігрантів становила б 3,4 мільярда.

Одне з чотирьох нових робочих місць користується допомогою держави, яка бере на себе приблизно 70% витрат, тобто, бюджетна вартість 450 000 контрактів – 4,2 мільярда євро.

Але найважливіше в іншому: вартість утримання уродженців, яких штовхають до безробіття, може бути оцінена в 22 мільярда (по 700 євро на місяць, або 8.500 євро на рік, на 2,6 мільйонів нових безробітних уродженців).

Отже, загальна сума цих трьох категорій піднімається до 29,6 мільярдів євро.

Іншими словами, в період хронічної неповної зайнятості і економічного майже-застою – це триває упродовж десяти років і більше, - імміграція, легальна чи ні, здійснює, прямо або посередньо, дуже негативний вплив на показники безробіття і на бюджетні витрати.

2.Імміграція, зарплати, продуктивність і деіндустріалізація

Це – в деякій мірі наслідок попереднього можливого випадку. Імміграція, очевидно, має тенденцію тягнути вниз середній рівень зарплат. Ось що рясно доводять дослідження, проведені закордоном, особливо в Палаті Лордів в Англії у 2008 (вже процитовані Мішелем Трібала). У Сполучених Штатах, Джордж Борджас, який посилається на матеріал, довів, що зарплати іммігрантів, особливо менш кваліфікованих, здійснюють негативний вплив приблизно у 7% на рівень зарплат. Очевидно, ми надаємо перевагу не знати забагато.

У Франції середній рівень зарплат іммігрантів вважається приблизно на 15% нижчим, ніж середній рівень зарплат уродженців, і це тим більше, що переважна більшість іммігрантів працюють в сфері послуг за невисоку плату і з низькою продуктивністю: домашні послуги (няні), ресторанна і готельна справа, прибиральні послуги, будівництво, тощо.

Усе це призводить до дуже  суворих наслідків для французької економіки.

Перший стосується продуктивного інвестування підприємств, повільне зниження якого із занепокоєнням констатуватимемо протягом десяти років. Це само собою. Перед численною і дешевою робочою силою, підприємцю, звісно, буде вигідніше замінити роботою капітал, найняти недорого персонал, ніж інвестувати. Ось, що ми констатуємо. Витрати на інвестування у Франції серйозно відстають, не лише відносно закордонних показників, але й відносно показників попередніх років. Про цей тенденційний занепад свідчить також зменшення промислових інвестиційних проектів, яке констатується упродовж останніх років.

Отже, спостерігаємо зменшення продуктивного приватного  інвестування, а також тенденцію деіндустріалізації нашої країни. Промисловість представляє не більше 14% національного багатства проти 22% середнього європейського показника і 30% в Німеччині. Починаючи з 1980-х років, зайнятість у промисловості зменшилась на 2 мільйони робочих місць, за останні два роки – на 350.000. Звісно, імміграція також вплинула на це явище. З такими темпами, у Франції більше не конструюватимуть літаки чи швидкісні поїзди, зате будуватимуть соціальне житло.

Останній наслідок, часто ігнорований, але не менш важливий, - вплив на продуктивність праці у Франції. Кожен знає, що відбувається. Це, грубо кажучи, продукція, витягнена з даної кількості факторів виробництва, праця в першу чергу. Продуктивність відображає технічний прогрес. Якщо годинна продуктивність у Франції здається майже задовільною, звісно, під впливом безробіття, продуктивність працівника, єдина, що має значення, насправді вказує на чистий спад, не лише по відношенню до закордону (США, Європи), але й по відношенню до минулих тенденцій, за нестачею кваліфікації та мотивації. Отже, під впливом масової імміграції Франція зараз потихеньку стає на шлях, що веде до економічної відсталості.

3.На завершення, можна визначити, що вартість надзаборгованості іммігрантських родин зростає до 2,5 мільярдів.

ІІІ. Схрещені погляди на три основні недооцінені соціальні витрати

Те, що іммігранти є великими споживачами соціальних благ – це очевидність, яку мало хто наважиться заперечувати. Не можна не скористатися цією постійно зростаючою щедрістю, яка, без сумніву, сприяє соціальному спокою, на певний час. На жаль, він має свою ціну. Це споживання соціального характеру стосується саме цих трьох найбільших секторів, якими є освіта, здоров’я і житло.

3.Національна освіта

Кожен визнає зростаючу деградацію нашої освітньої системи. Звісно, в ній проведені непотрібні або безглузді реформи, в яких йдеться про глобальний метод або про єдиний коледж, і які завжди викривають, але ніколи не виправляють. Але є й інший значний фактор, про який рідко згадують: імміграція.

Національна освіта коштує все дорожче і дорожче, але дає все менші результати, до того ж, учнів теж все менше (крім дітей іммігрантів). Бюджет національної освіти зростає з року в рік, близько 61 мільярда в 2011 році, це на 2% більше порівняно з попереднім роком.

Але як не встановити також очевидний причиновий зв’язок між виснаженням освітньої системи та зобов’язанням наших шкіл приймати дітей іммігрантів, все більш численних? Їх частка з кількості школярів зросла з 14% до 16%, а зараз до близько 18%, через вдвічі-втричі більшу плодючість, ніж у нас, уродженців. До цього додається дуже сильна концентрація в деяких зонах, від понад 60% до 80% за словами Мішель Трібала, саме в тих, які є центрами постійних насильницьких дій у професійних ліцеях технічних спеціальностей, які приймають найбільше іммігрантів.

«Дві третини навчальних провалів пов’язані з дітьми іммігрантів», оголосив Клод Геан, на превелике обурення добромисних. Це, можливо, перебільшення. Але що є точно, то це те, що відсоток навчальних провалів у дітей іммігрантів вдвічі більший, ніж у інших дітей, і що діти іммігрантів вдвічі частіше закінчують навчання без ніякої кваліфікації.

Справді, неконтрольований приток дітей іммігрантів, що походять зі знедолених родин, багато з яких погано володіють французькою мовою, викликає насиченість, а згодом і занепад всієї освітньої системи, часто більш неприспособленої до цієї місії, що б не робили.

Як підрахувати феноменальні соціальні затрати, що є наслідком такої ситуації, а саме – знижки на навчання, розподілені між дітьми, між усіма дітьми Франції, незалежно від того, чи є вони дітьми з іммігрантських родин, чи ні? Одразу ж, приблизно в 1 мільярд оцінили спеціальні витрати освітньої системи, пов’язані з імміграцією. Я вважаю, що така оцінка явно  применшена. Щодо мене, я вважаю, що потрібно ще раз застосувати правило пропорційності: якщо діти іммігрантів становлять 18% від усіх учнів, то додаткові витрати, пов’язані з імміграцією (18% від 61 мільярда євро) можуть бути оцінені в 11 мільярдів євро.

2.Імміграція і витрати на охорону здоров’я

Витрати на охорону здоров’я, пов’язані з імміграцією, заслуговують на те, щоб на них зупинитися. Оскільки тут мають місце дуже значні витрати, і про них, на щастя, ми володіємо відносно точними статистичними даними.

Стосовно таємних іммігрантів, яких нараховується понад півмільйона, статистка Державної медичної допомоги засвідчує понад 200.000 консультацій на рік вартістю у 600 мільйонів на рік, тобто понад 30% бюджету Міністерства охорони здоров’я.

Але головне в іншому, у CMU (Всезагальне медичне забезпечення), доповнене CMUC (Всезагальне додаткове медичне забезпечення), додатково встановленим у 1999 Мартіною Обрі (яка рішуче проявляє себе, з 35 годинами, як один з великих могильщиків французької економіки). Відомо, що за умов мінімальних засобів, ці дві системи дозволяють відшкодування  100% витрат на здоров’я, особливо лікарняних витрат, найбільш дорогих.

Дослідження показали, що вартість безкоштовного лікування була приблизно на 13% вища від середньої вартості лікування поза CMU і викликали зростання об’єму консультацій на 20%. Що майже не дивно. Безкоштовність завжди має такий ефект. Спостерігаємо, що про це медичне надспоживання іммігрантів, часто в пошуках плацебо, між іншим свідчить кількість молодих медиків, які влаштовуються у великому паризькому передмісті.

У 2007, CMU налічувала 1,5 мільйона осіб, які користувались допомогою, а CMUC, разом з заморськими територіями – 4,5 мільйона, тобто в сумі – 6 мільйонів отримувачів. Часто йдеться про молоде, жіноче і міське населення. Логічно вважати, що на 7-8 мільйонів іммігрантів, чиї засоби скромні, переважна більшість записані в один чи інший з цих списків.

До того ж, середні річні витрати на душу населення, старанно приховувана державна таємниця, у 2006 році була оцінена приблизно в 1000 євро. Скільки сьогодні?

З тих пір, загальна вартість медичних обстежень іммігрантів встановилась на сумі приблизно 6 мільярдів євро на рік. Вона збільшується, з емігрантським приливом у 250.000 на рік, приблизно на 250 мільйонів євро щороку.

3.Житло

А)оренда

Іммігранти – переважно орендарі на рівні 75% (90% серед іммігрантів африканського походження). Вони займають 70% так званого соціального житла за малу або знижену плату.

Між іншим, 50% орендних виплат (податки включені) покриваються допомогою на житло. Середня плата за оренду піднімається до 430 євро, тобто 5.160 євро на рік.

Отже, на 1.370.000 іммігрантських родин, що винаймають житло, загальна сума складає  7 мільярдів євро. Зрештою, за статистикою – один з трьох орендарів має складнощі з оплатою або не платить зовсім.

З тих пір, на адмін. одиницю, вартість житла іммігрантів складає 50% від загальної суми виплат, тобто 3,5 мільярда на допомогу і 1/3 на невиплачені заборгованості, або 2,3 мільярда, тобто в сумі 5,8 мільярдів.

До цього, природно, додається вартість міської реконструкції, в рамках політики Міста, тобто 21 мільярд на 5 років, або ж ще 4 мільярда на рік.

Отже, вартість оренди житла для іммігрантів досягає 10 мільярдів євро на рік.

Б) Будівництво соціального житла

Воно є предметом наполегливого і постійного попиту. Соціального житла ніколи не буде достатньо.

У 2010, Держава допомогла в запуску 131.000 будівництв, проти темпу роботи 100.000 на рік.

З середньою ціною будівництва з урахуванням всіх зборів у 1.820 євро за кв.м., у 2007 році середня роздрібна ціна житла у 80 кв.м. виходить у 145.600 (округлено до 150.000 євро). Що дає річну вартість будівництва соціального житла приблизно у 20 мільярдів на рік, покриту фінансуванням Держави або адміністративно-територіальних одиниць.

4.Список витрат

1.На цій стадії варто підсумувати соціальні затрати:

  • житло: 30 мільярдів
  • здоров’я: 6 мільярдів
  • освіта: 11 мільярдів

тобто в сумі 47 мільярдів.

2.Але сюди також треба додати затрати, пов’язані з охороною  правопорядку: 5,7 мільярда;  з шахрайством і злочинністю: 13,6 мільярда; із заборгованістю: 2,5 мільярда і з безробіттям: 29,6 мільярда; тобто в сумі -  51,4 мільярда.

3.До цих затрат необхідно додати соціальну допомогу, отримувану іммігрантами (пенсії, родина, старість, різні допомоги), тобто 30,3 мільярда.

4.Таким чином доходимо до цифри 128,7 мільярда, з якої однак треба вирахувати вклад іммігрантів у виробництво матеріальних цінностей, оцінений у 55,5 мільярдів, і виходить чистий залишок у 73,3 мільярда.

Таким чином, в сумі прямі і непрямі витрати на імміграцію зростають до 73,3 мільярдів євро.

5.Імміграція і державна заборгованість

На завершення, наслідок всього попереднього – це: заборгованість Франції, яка викликала стільки дискусій і яка ледь не довела нашу країну до банкрутства.

Майже не викликає сумніву те, що існує тісний зв'язок між імміграцією і державним боргом.

Ось що нам дає співставлення статистичних послідовностей дефіциту і заборгованості. Оскільки, якою б не була кінцева цифра вартості імміграції, що вийде з наших робіт в кінці дня, ця імміграція, хочемо ми цього чи ні, фінансується повністю або частково за рахунок  бюджетного дефіциту, 85 мільярдів євро, який складає заборгованість Франції, 1.646 мільярдів євро(85% ВВП), про який так багато говорили і так запізно. Він коштував не лише нам нашого дорогого потрійного А, за це платитимуть наші діти й онуки. Фінансувати в борг імміграцію, що значною мірою складається з осіб, незайнятих у виробництві і таких, що отримують соціальну допомогу, і це в самому розпалі економічної і фінансової кризи, таке можна побачити лише у Франції.

Висновки

Вже багато років Франції переживає тенденцію до збідніння. Прибуток на особу досяг найвищого показника останні й0 років і знижується останні 6 років. Це – ціна кризи, поганого менеджменту економіки, а також надмірної імміграції. Імміграція не збагачує, вона збіднює.

Якщо реформи бюджетних скорочень, затримані урядом, будуть введені в дію, що залишається бачити, імміграція, замість того. щоб оплачуватися в займ, буде оплачуватись з наших податків. Що вже краще. Але було б ще краще повернути її до рівня, пропорційного можливостям інтеграції і асиміляції Франції.

Але це вже інша історія…

16.02.12