У маніфесті нових правих ставиться проблема розширення впливу економічної сфери життя на всі інші через зростання ролі ринку. Натомість піднімається питання існування альтернативних неринкових способів функціонування економіки. То ж чи є ринок безальтернативним і найкращим способом організації господарської системи у суспільстві?
В подальшому для розкриття даної тематики буде також використана стаття К. Поланьї «Арістотель відкриває економіку». В ній порівнюються суть і базові аспекти ринкової і доринкової економіки. Окрім цього, порівняння відмінностей між ними та осмислення уже сучасної практики відносин, що супроводжуються економічною діяльністю, здатне дати підгрунтя для окреслення альтернатив ринку, які б не повторювали способи організації господарського життя в античну і первісну епохи.
Одними із основних таких відмінностей є джерела походження прав і обов’язків, що виникають у суспільстві. Вони можуть виходити із статусу, який визначається кровними зв’язками, положенням у сім'ї, і тому не залежати від дій індивіда; або ж засновуватися на контракті – двосторонніх домовленостях. Коли права і обов’язки визначаються статусом, економіка не існує як окрема сфера життя суспільства, тому що вона впроваджена у неекономічні інститути – сім’ю, політику, релігію і т.д. Економічні зв’язки хоча й існують, проте вони супроводжуются неекономічними, які є більш важливими для конкретного індивіда. Таким чином, інші сторони процесу отримання засобів до існування (родинні зв’язки, ритуали, колективні дії) перевищують за своїм значенням власне зацікавленість у отриманні засобів до існування. При цьому одним із головних стимулів у взаємодії між людьми посідає взаємність.
Натомість визначеність прав і обов’язків двосторонніми домовленостями – контрактом – є основою для виокремлення економіки у окрему сферу, де отримання засобів для існування слугує основим пріоритетом тих чи інших економічних процесів та дій. Замість взаємності визначальним в такій системі координат є власний інтерес. Варто зауважити, що тенденцією сучасності є підпорядкування і вбудованість інших сфер людської життєдіяльності у економічну, коли вона уже не просто є окремою. Як протилежність до ситуації, коли економічні процеси інституціонально вбудовані в неекономічні і затьмарюються ними, уже позаекономічні зв’язки і дії розчиняються в супутніх з ними економічних явищах. На наш погляд, це зумовлено з одного боку ідеологічним впливом марксизму, який визначав економіку «базисом», а інші сфери – «надбудовою», та матеріалізмом в цілому; з іншого боку – трансформацією суспільних відносин впродовж останніх століть.
Також важливим фактором у доринковому суспільстві є сприйняття його як єдиного цілого – родини, яка надто розрослась і змушена жити окремими групами (що зазвичай так і було). Звідси і важливість відносин взаємності, а також пріоритет цілісності і справедливості у рамках спільноти. Зокрема така економічна категорія, як обмін, служить у такій системі не скільки максимізації індивідуальної корисності, скільки потребам самодостатності і забезпеченості спільноти.
Іншим суттєвим моментом для доринкових суспільств є сприйняття співвідношення ресурсів і потреб. Сучасна економічна наука засновується на необмеженості людських потреб в умовах обмежених ресурсів, проте специфіка людства на початковому етапі розвитка була така, що це було як мінімум неочевидно – ресурси навколишнього світу видавались майже безмежними, а потреби були цілком окресленими та конкретними.
Якщо коротко підсумувати, то ринок – це контракт, економіка як окрема сфера (з можливим підпорядкуванням інших сфер), індивідуальний інтерес, суспільство як сукупність індивідів, обмежені ресурси, необмежені потреби. Доринковий стан – статус, економіка розчинена в інших сферах, взаємність, суспільство як цілісна спільнота, необмежені ресурси, обмежені потреби. Потрібно відзначити, що кожна з цих систем здійснила свій вагомий вклад у людський розвиток, маючи при цьому свої позитивні і негативні сторони. Складові цих двох інститутів часто трапляються у суспільному житті з тією чи іншою поширеністю. Оптимальним у цьому разі було б не вибирати один з них, а поєднувати окремі їх компоненти (а, можливо, й інші їх аналоги) у різних пропорціях в залежності від їх здатності якнайкраще призводити до забезпеченості потреб як спільнот, так і кожної особистості.