Максим Зіньковський Націонал-трудова ідея проголошує свою тотожність поняттю правого (національного) соціалізму, що є фундаментальною основою нашої ідеології. Тому важливим стає роз'яснення того, що ми вкладаємо в слово "соціалізм" і розуміння нами соціальної ідеї взагалі. Саме слово "соціалізм" містить у собі корінну складову "соціал" - "соціальний" тобто громадський. Таким чином, під первинним неполітичним поняттям "соціалізму" нами розуміється прагнення людського індивідуума до об'єднання в єдине співтовариство собі подібних. Отже, соціалізм - це вольове рішення, зроблене на користь народної спільноти. Прагнення до спільності бере свій початок із природних утворень: сім'ї і фамільного роду (племені), далі робочого місця (підприємства), рідного міста і регіону, народу, раси. В результаті ці ланки поєднуються в один єдиний ланцюг - народне, культурне і расове співтовариство. Соціалізм також несе в собі усталене усвідомлення того, що одне ціле завжди буде більше суми всіх його окремих частин. Ідеологія "просвітництва" і пов'язане з нею роз'єднання суспільства, обожнювання індивідуума, сприяло підриву єдиної суспільної самосвідомості. В даний момент, заклик "знову навчиться думати і жити як єдине ціле", актуальний як ніколи раніше. Іншими словами, ми зобов'язані знову навчитися думати як єдина спільнота - народ. Народ - це єдиний біологічний організм, відзначений з позиції приналежності до визначеного расового виду, що має своє власне походження, свою кров, свою історію, культуру і мову. Прагнення до Народної Спільноти ставить біологічне розуміння в центр духовно-політичної боротьби нашого часу, одночасно вказуючи шлях до природному порядку. Ідея народного суверенітету визріла в добу революції просвітництва. Поняття "народ" здобуває свою дійсну значимість не через демократичне затвердження рішення, прийнятого чисельною більшістю наявних у ньому громадян, а насамперед через усвідомлене і добровільне упорядкування усіх членів суспільства в єдиний, життєвий потік, що бере свій початок ще у древніх предків і поступово сягаючий ще не народжених, майбутніх поколінь представників народу. Вольове і доленосне рішення, виражене в прагненні до впорядкованого співтовариства, перетворює народ у націю. Нація стоїть на наступних життєвих позиціях: повага, знання і розуміння історичного минулого; гармонічний розвиток нинішньої генерації, гарантія забезпечення життєвих можливостей для майбутніх поколінь. Реалізація зазначених позицій можлива тільки в умовах: 1) Досягнення абсолютного суверенітету нації; 2) Здійснення ідей соціалізму, волі до Народної Спільноти, що охоплює всю націю. Істинний соціалізм можливий винятково в рамках цілісної, титульної нації. Отже, шлях до природного порядку полягає в сукупності двох великих ідей: націоналізму (вольове рішення стати цілісною, монолітною нацією) і соціалізму (воля до Народної Спільноти). Сукупне використання вищевказаних ідей переслідує своєю метою: забезпечення гарантій виживання і подальшого розвитку спільноти нашого народу, до якого ми доленосно належимо з моменту свого народження. Роблячи спеціальний наголос на вищевказаному повторно відзначаємо, що в умовах правого соціалізму у кожного представника Народної Спільноти поступово вирощується воля, що спрямовує весь людський (духовний і фізичний) потенціал у єдиному напрямку: підвищення шансів для елементарного виживання, а також подальшого розвитку Народної Спільноти, до якої ми належимо. Усе це та біологічна основа, на якій соціалізм здобуває свій справжній зміст - спрямований на виживання і розвиток нації. Політично все це відбито в окремих пунктах програми правого соціалізму - Програми Української Націонал-Трудової Партії. Реалізація цих програмових пунктів є гарантією становлення повноцінного Народної Спільноти: Скасування нетрудових і легких прибутків; Ліквідація лихварства - кредитного (процентного) рабства; Націоналізація; Розподіл прибутків; Земельна реформа. Скасування нетрудових і легких прибутків: Становлення по-справжньому справедливого природного порядку вимагає скасування всіх прибутків, що виникли не в результаті трудової діяльності або професійних досягнень. При цьому не переслідується мета створення всезагальної соціальної зрівнялівки, навпроти: біологічна складова, яка демонструє той факт, що люди не є однаковими, докладно доводить нам, що примусове зрівнювання нерівних не може привести до соціальної справедливості. Заперечуючи будь-яку форму соціальної зрівнялівки, ми кажемо про те, що розмір матеріальної винагороди за працю в передусім залежить від продуктивності трудових показників і професійних досягнень, які демонструє працівник на своєму робочому місці, підібраному відповідно до внутрішніх задатків і здібностей цієї людини. Правило це справедливе і зрозуміле: чим вище значимість виконуваної роботи, чим вище рівень трудових показників і професійних досягнень, корисних для Народної Спільноти, тим вище й рівень оплати такої праці. Природне людське прагнення, що полягає у володінні приватною власністю, потреба в повазі своєї особистості, потреба у визнанні особистих досягнень і т.п. не повинні утискатись, навпроти ці природні людські прагнення повинні бути поставлені на службу економічного розвитку нашої Народної Спільноти. При цьому дуже важливо установити визначену "нижню " і "верхню" межі соціального статку. Різниця між нижньою і верхньою лінією соціального статку з одного боку повинна бути досить обмеженою, для того щоб соціальні верстви не перетворилися в класове суспільство. З іншого боку різниця між нижньою і верхньою межею соціального статку повинна бути досить істотною, для того щоб залишити і так поставити на службу суспільству стимул для трудових і професійних досягнень усіх членів Народної Спільноти, зайнятих у трудовому процесі. Одночасно, у Народній Спільноті виключаються і не визнаються всі види нетрудових і легких прибутків, що були отримані не в результаті особистої трудової діяльності чи за професійні досягнення. Ліквідація лихварства (процентного рабства): Найважливішим кроком на шляху до скасування нетрудових і легких доходів є заборона і ліквідація лихварства. Раз і назавжди має бути покінчено зі збоченою і нині загальноприйнятою економічною нормою, за правилами якої може працювати не тільки людина, а можуть "працювати" також і гроші. Це призвело до того, що люди, у яких достатньо коштів, замість того щоб працювати самостійно можуть змусити працювати на себе свої фінанси. Інакше кажучи, гроші будуть "заробляти" гроші. Реалізується ця перекручена економічна норма через усілякі кредити, процентні позики, лихварство всіх форм, спекуляції з товарами, біржові маніпуляції і т.д. Ліквідація процентного рабства робить необхідним здійснення нових перетворень економічної і грошової системи держави. При цьому не можна забувати, що всі ці зміни, а також сам перехід від ринкової до право-соціалістичної системи господарювання повинен бути поступовим і надзвичайно обережним. Причиною тому служить наявність тісних міждержавних контактів, а також міжнародних економічних зв'язків. Різкі зміни завдали б серйозної шкоди зовнішній безпеці, а також внутрішній економічній стабільності держави. Тому всі перетворення економічної і валютної систем повинні бути проведені в строгій послідовній і тимчасово гнучкій формі. Першим і абсолютно неминучим кроком на шляху до вищевказаних економічних перетворень є націоналізація (передача в державну власність) всіх банків (фінансових установ) і організацій зайнятих у системі страхування. Зрозуміло, що під фінансовою сферою і сферою страхування маються на увазі ті важелі, які безпосередньо впливають на стан національної валюти. Мотивується це тим, що винятково держава повинна нести відповідальність по всіх фінансових питаннях. Націоналізація: Процес побудови соціалістичної Народної Спільноти повинен відбуватись поетапно і послідовно з врахуванням зовнішньо і внутрішньополітичного становища у державі. В процесі здійснення націоналізації основним правилом до керівництва має служити принцип: націоналізації підлягає не те, що можливо, а тільки те, що необхідно націоналізувати! Як це вже було згадано вище, у передовсім націоналізації підлягає вся грошово-фінансова економічна сфера (банківські і фінансові установи), а також вся сфера страхування. Зрозуміло, що також будуть націоналізовані великі індустріальні підприємства, які мають ключове значення для держави, трасти (монопольні об'єднання), а також підприємства, що об'єдналися в промислово-фінансові групи, акціонерні товариства. Анонімні зв'язки усередині держави і міждержавні, а також фінансові об'єднання між власниками вищевказаного капіталу являють собою безпосередню загрозу для національної незалежності, стабільності економіки і внутрішньодержавного порядку. Націоналізація не повинна стосуватися малих (чисельністю до 50 зайнятих працівників) і середніх (чисельністю від 50 до 1000 зайнятих працівників) підприємств, що знаходяться в приватній власності. Разом з тим, по засобах законодавчого регулювання необхідно закріпити правову норму, що діє згідно наступному принципу: якщо діяльність підприємства, що знаходиться в приватній власності завдає прямого або непрямого збитку громадському благополуччю в результаті того, що власник, з якихось причин нездатний плідно здійснювати керівництво своїм підприємством, право керівництва цим підприємством (право повного керування засобами виробництва) може бути передано спеціальному державному уповноваженому (комісару). При цьому право приватної власності, у т.ч. власність на засоби виробництва зберігається за власником цього майна. Поряд з малими і середніми підприємствами, що знаходяться в приватній власності націоналізація не повинна поширюватися на ремісничі майстерні, а також сільські господарства. Більше того, зазначені економічні суб'єкти мають користуватися захистом і всебічною підтримкою Народної Спільноти. Експропріація об'єктів, що підлягають націоналізації відбувається з урахуванням здійснення компенсаційних виплат відповідного розміру колишнім власникам. Компенсаційні виплати здійснюються за рахунок державного бюджету, зазначена процедура буде регулюватися на рівні законодавчої бази. Надалі, всі націоналізовані об'єкти за винятком об'єктів, що відносяться до грошово-фінансової економічної сфери, а також сфери страхування, будуть соціалізовані. Всі трудящі стануть членами спеціальних, професійних об'єднань (корпорацій), що будуть об'єднані в єдину громадську організацію - "Трудовий фронт", що замінить собою нинішні профспілки. "Трудовий фронт" стане власником 50% статутних фондів соціалізованих підприємств. Весь прибуток, отриманий "Трудовим фронтом" у результаті пайової участі в господарюючих суб'єктах буде спрямована на реалізацію суспільно-корисних програм і соціальних цілей. В залежності від рівня росту в області соціалізації народної економіки, можуть бути у відповідному розмірі знижені податкові ставки, аж до повної ліквідації всього інституту оподатковування. Що стосується власників другої половини (50%) статутних фондів соціалізованих підприємств, то ними стануть трудові колективи, зайняті в трудовому процесі (виробництві) на тому або іншому підприємстві. На чолі кожного соціалізованого підприємства будуть стояти господарські керівники - директори, призначувані представниками "Трудового фронту" і трудового колективу підприємства. Призначення керівників відбувається шляхом ухвалення обопільно-погодженого рішення. Що стосується підприємств, які використовуються в суспільно-корисних цілях, а також підприємств побутового обслуговування, то вони не будуть виступати як об'єкти для соціалізації, так і залишаючись у державній власності. Розподіл прибутків: Працівники соціалізованих підприємств, будучи членами відповідних трудових колективів, беруть участь у процесі розподілу прибутку, отриманого за результатами діяльності господарюючого суб'єкта. Прибуток розподіляється пропорційно розмірам пайової участі в статутному фонді соціалізованого підприємства. Як вже було відзначено вище, трудовий колектив володіє 50% статутного фонду соціалізованого підприємства. Таким чином, процес розподілу прибутку, отриманого за результатами господарської діяльності, поширюється на кожного працівника, як члена трудового колективу. Отже, кожен окремо взятий працівник, одночасно є власником активів соціалізованого підприємства, а виходить, він особисто зацікавлений у продуктивності і якості виконуваної їм роботи, яка безпосередньо впливає на загальний результат виробничого процесу. Природна матеріальна зацікавленість будить відчуття персональної відповідальності, а також почуття особистої приналежності до свого підприємства. Використання вищевказаної формули - це залог продуктивного функціонування системи господарювання всієї держави, а разом з нею і матеріального добробуту всієї Народної Спільноти. Для того щоб уникнути концентрації капіталу в окремих руках, 50%-ая частка (пай) у статутному фонді, що належить трудовому колективові соціалізованого підприємства не може відчужуватися, тобто передаватися іншим особам у власність шляхом цивільно-правових угод. Що стосується підприємств, які знаходяться в приватній і/або державній власності, то для зайнятих там працівників, будуть створені відповідні врівноважуючі умови для стимулювання активної трудової діяльності й отримання гідної матеріальної винагороди. При кожнім підприємстві в незалежності від форми власності буде діяти Рада підприємства (Заводська рада), створена за принципом потрійного паритету: На підприємствах приватної форми власності Рада підприємства складається з: 1/3 - представники власника підприємства; 1/3 - представники від трудового колективу цього підприємства; 1/3 - представники "Трудового фронту". На соціалізованих підприємствах, а також на підприємствах державної форми власності Заводська рада складається з: 1/3 - представники від трудового колективу цього підприємства; 1/3 - представники "Трудового фронту", 1/3 - представники держави. Члени Ради підприємства мають рівне право голосу, беруть участь у спільному прийнятті рішень щодо загальних напрямків і стратегії господарської діяльності підприємства в цілому, при цьому члени Ради несуть повну солідарну відповідальність. Перетворення, контроль і координація загальнодержавного планування економікою здійснюється Радами підприємств і корпораціями (професійними об'єднаннями) "Трудового фронту". Загальнодержавне планування економікою протікає за принципом: плануванню підлягає не те, що можливо, а тільки те, що необхідно планувати! Необхідно всіма силами уникати непотрібної регламентації економіки, при цьому дуже важливо вчасно припиняти її "дике", непомірно-хаотичне зростання, що загрожує здоров'ю і життю всієї нації. Земельна реформа: Земля - це головне багатство в руках титульної нації. Зважаючи на те, що кількість земельних угідь обмежена і підлегла територіальним кордонам держави, володіння земельними ділянками усіх видів призначення повинне бути строго регламентоване на загальнодержавному, правовому рівні. Будь-яка спекуляція землею, як одна з форм нетрудових доходів, підлягає повній забороні. Разом з тим, для становлення здорових відносин власності на земельні наділи, потрібне проведення загальної , що відповідає соціальним цілям земельної реформи. Система сільського господарювання, у тому числі правовідносини власності на земельні наділи буде регулюватися спеціальним законодавством, що виходить з наступних основних принципів: право власності на землю сільськогосподарського призначення породжує особисте і невід'ємне зобов'язання - працювати на цій землі. Ніхто не може мати у власності більше однієї земельної ділянки. При цьому розмір цієї земельної ділянки не може перевищувати норми, передбачені законом. Утворення об'єктів нерухомості повинне протікати в межах вищевказаного принципу. Кожен трудящий, зайнятий у галузі сільського господарства, має право на власний земельний наділ. Кожен працівник, що проживає в місті, має право на власну житлову площу (квартиру). У тому випадку, якщо житлове приміщення не належить користувачеві (наймачеві), як наймодавець виступає держава. В умовах пізнішої і цілком соціалізованої Народної Спільноти, у випадку доцільності право приватної власності на землю, крім земель сільськогосподарського призначення, може бути замінено правом користування. Однак відзначимо, що в будь-якому випадку, держава залишається гарантом збереження прав приватної власності на землю сільськогосподарського призначення, яка належить людям, що працюють на цій землі, а також їхнім родинам. Подолання ліберального капіталізму, побудова соціалістичного порядку - традиційні цілі національного робочого руху, повноправним наступником якого виступає правий соціалізм. Сам соціалістичний порядок базується на принципі: повноцінної реалізації права на труд й обов'язок трудитися. Зазначений принцип, можливо реалізувати винятково в рамках вільної і незалежної нації. В цілому, соціалістична спільнота базується частково: на приватній, соціалізованій і націоналізованій економічній системі. Подібна система господарювання надає особливого значення праву керування засобами виробництва. Право керування засобами виробництва застосовується як найбільш діючий засіб для досягнення матеріальної сторони суспільного блага. Як вже було зазначено вище, необхідно всіма силами уникати прояву державного диригування - повної регламентації економіки держави. Замість використання твердої системи планування, держава залишає за собою право виробляти лише загальні і стратегічні напрямки націонал-трудової економіки. "Попит" на товари споживання не має вирощуватися і пробуджуватися штучним чином, як це відбувається в умовах ліберального капіталізму, при якому, непомірне і дике зростання виробництва і споживання товарів вже поставило людство на межу глобальної екологічної катастрофи. Крім того, в умовах штучного пробудження товарного попиту, здорове народне співтовариство починає, просто деградувати, перетворюючись в юрбу божевільних споживачів. Щоб уникнути всіляких господарських перегинів, споживацький попит повинен прагнути до паритету з пропозицією і не більше того. Розвиток економічної сфери протікає послідовним образом, на базі суспільного, колективного розуму, що повною мірою відповідає життєвим законам, виходить із принципу зовнішніх і внутрішніх потреб і пріоритетів. В умовах існування нездорової системи господарських відносин (ліберальний капіталізм, плановий комуністичний підхід і т.п.), першим спрямуванням убік оздоровлення і стабілізації суспільних відносин, повинне стати створення і поступовий розвиток суспільного розуму. Розвиток колективного розуму повинен відбуватися поступово, починаючи з малих і закінчуючи більш великими осередками народного організму. Таким чином, кожна здорова родина і родова спільнота, кожен повноцінний і продуктивно-працюючий трудовий колектив, кожна ефективно і правильно керована сільська громада, місто і регіон стають часткою, зародком майбутнього Нового порядку, черговою ступінню, що веде до соціально справедливої Народної Спільноти. Особливо це стосується право-соціалістичного націонал-трудового руху, тих політичних організацій, що вже сьогодні борються за реалізацію і становлення природного порядку. При цьому ми маємо на увазі робоче співтовариство, що стоїть на ідеалістичних і духовних основах націонал-трудового світогляду, ми також маємо на увазі бойове товариство революційних борців, політичних солдатів - творців майбутнього, природного порядку, що стоїть на принципах правого (національного) соціалізму. У рядах нашого руху (трудового і бойового товариства), ідеї правого соціалізму вже стають реальністю. Отже, використання ідеалістичних і духовних основ націонал-трудового руху, є єдино правильним шляхом, що веде до здорової спільноти, до національного соціалізму! надіслано: УНТП, адреса першоджерела: www.untp.kiev.ua/index.php?id=280 примітка: текст передруковано у відповідь на пропозицію і дозволу керівництва УНТП (www.untp.kiev.ua), а також в межах “Дискусійної трибуни Бриколажу”).