Переклад ОБАМА, Політономія У статті про фігури німецької консервативної революції Олександр Якоб розглядає суспільно-політичні думки "культурного песиміста" Освальда Шпенглера і соціалістичного письменника В. Зомбарта. Наразі, коли марксизм прийнято в якості авторитетної політичної системи, було б благотворно відродити консервативну реакцію щодо цієї месіанської доктрини, що підтверджено працями німецької інтелігенції на межі століть. Хоча марксизм створив підгрунтя постійн проникнення до соціальної структуру німецького населення через свої гучні гасла гегелівської діалектики, перемішані зі зверненнями до робітництва, щиро німецький розум дійсно був нажаханий всиханням економічного життя суспільства, що мав на увазі марксизм, і деякі німецькі економісти і соціальні філософи пропонували власні соціальні реформи, що були більш природними та притаманними етичному і соціального характеру способу життя німецького народу. З цих німецьких альтернатив марксизму, я представлю тут дві версії, версії Вернер Зомбарта і Освальда Шпенглер. Сучасники першого називали його ідеї німецьким соціалізмом, а другого – пруським. Що є спільним для обох цих варіантів так це погляд на макрсизм, який вони вважають творінням єврейської участі у європейському суспільстві. Тому моя робота обов'язково розглядатиме питання соціології євреїв на рівні з соціологією німців. Мені варто нагадати, що Карл Маркс (1818-1883) народився в ортодоксальній єврейській родині у Рейнській області та вивчав право, філософію та історію в університетах Бонна та Берліна. Маркс почав свою кар'єру політичного економіста в Парижі, використовуючи зв'язок з німцем, Фрідріхом Енгельсом. Його рання робота з економіки «Економічно-філософські рукописи» 1844 ріку відображає його захоплення гегеліанством, французьким соціалізмом та англійськимою економічною моделлю. Після видворення з Франції у 1845 році, Маркс переїхав до Брюсселя, де він отримав можливість контактувати з робітничим рухом, для якого і був розроблений у 1848 Маніфест комуністичної партії, що містив критику капіталізму і заклики до соціалістичної революції. Карл Маркс був висланий з Брюсселя підчас революційних виступів 1848 року і решту життя провів здебільшого у Лондоні, де жив використовуючи фінансові можливості Енгельса, який до того часу став багатим промисловцем. Його основна праця, «Капітал», була написана в Англії у 1867 році і досі лишається Біблією комунізму для лівих мислителів. Повна відмова від філософських міркувань у "Капіталі" зумовлюється як природнимою неповноцінністю єврейського розуму, так і винятковою увагою Маркса до економічної складової своїх проекти для майбутніх людських спільнот. Вважаючи, що капіталізм був перехідним етап у розвитку суспільства, бо засновувався на експлуатації праці капіталістичною меншостю, яка рано чи пізно повинна бути зметеною масами, Карл Маркс виклав ідеї анархічної утопії, що повністю звільнять від грошей, поділу на соціальні класи та навіть державної влади. Слід відзначити, що Маркс сам сповідував антисемітизм, оскільки розглядав переважно капіталістичний дух євреїв, але запропонована ним соціальна систем мала в собі не менше єврейської ментальності, ніж капіталізм, що підпадав під атаку його критики. Культурні обмеження матеріалістичної точки зору Маркса на життя зумовлені "способом виробництва матеріальних засобів життя" були більш чітко розкритиковані з боку справді німецьких соціальних філософів, Вернера Зомбарт і Освальда Шпенглера. Вернер Зомбарт (1863-1941), економіст і соціальний філософ, шанований у сьогоденні за кілька піонерських робіт щодо капіталістичного духу. Хоча Зомбарт розпочав кар'єру соціолога з уявлень у дусі марксизму, але поступово відмежовувався від економічно-орієнтованої соціальної теорії Маркса на користь більш волюнтаристичнимх розуміннінь джерел соціального розвитку, що підтримували патріархальну та аристократичну моделі суспільства, які Маркс прагнув зруйнувати. У своїй праці «Die Deutsche їм Volkswirtschaft neunzehnten Jahrhundert» (1903), Зомбарт повернувся спиною до соціалістичного прославляння прогресу, в якому він вбачав руйнівний вплив на людський дух і відродження середньовічного ідеалу спільноти гільдій, які приймають участь, за висловом Мітсмана, у "повному поглинанні та розвитку особистості виробника своєю роботою; обмеженні цілей; а також формування виробничих одиниць на грунті сімейної громади". Заміна цього оригінального природнього суспільства штучним "Gesellschaft" закріпила присутність єврея у німецькому суспільстві, єврей відрізняється абстрактні думки, яка є "синонімом відсутності розрізнення всіх якісних цінностей, з неможливістю оцінити конкретне, індивідуальне, особисте, живе". Символічним вираженням єврейської здатності до відволікання є гроші, які "розчиняють всі споживні вартості у їх кількісному еквіваленті". Пролетаріат, який зазвичай є соціальним продуктом капіталізму, є тим елементом, який найбільшою мірою постраждав від заміни патріархального соціального етосу комерційним, бо "кожна спільнота за інтересами розчиняє, як і кожне співтовариство праці" та "голі платежі є єдиним зв'язком, який пов'язує договірні сторони. Традиційний комфорт релігії теж був знищений капіталізмом, який типовим чином зміцнив ліберальний інтелектуальний рух епохи Просвітництва. Подальша принципова різниця між напрямком німецького соціалізму, який розвивав Зомбарт, і марксизмом полягає у його розрізненні капіталістів на підприємців і торговців таким чином, що Маркс намагався подолати підприємця як історично застарілу фігуру, а Зомбарт протиставляв творчі та організаційні сили підприємницького духу та відносну раціоналізацію і абстрагування торгівця. Таким чином підприємець стає на думку Зомбарта в економіці представником типового Фаустівського духу німецького героя, а передбачливий торгівець стає все більш ототожнюватися з іноземцем, зокрема євреєм чи англійцем. У своїй написаній підчас війни книзі «H?ndler und Helden» (Мюнхен, 1915), Зомбарт розглядає соціологічне значення війни між англійцями і німців у плані радикальне розходження між "духом торгівця", що спрямований на досягнення лише "щастя" через негативні рис "тверезості, промисловості, щирості, стриманості, смирення, терпіння тощо" і сприятиме "мирному натовпу торгівців", і "героїчнй дух", що спрямований на виконання місії життя як завдання вищої самореалізації людства за допомогою чеснот "жертовності, відданості, благоговіння, доблесті, благочестя, слухняності, добра" і "військові доблесті", оскільки "вся героїка була вперше повністю розробленою у війну і для війни". Війна для англійців була головним комерційним підприємством, у той час як для німців - обороною душі від мертвотного вплив комерційного духу. Тим не менш, вже в його основних роботах 1911-1913 «Die J?den und das Wirtschaftsleben» (1911), «Der Bourgeois» (1913) Зомбарт показав, що сучасні системи комерційного капіталізму було обумовлено в основному не англійським протестантизмом, як Макс Вебер проголосив у своєму «Protestantische Ethik und der Geist des Kapitalismus» (1904-5), а в іудаїзм. Справді, сам Вебер під тиском роботи Зомбарт був змушений провести різницю між протестантським капіталізмом і єврейською "парією капіталізму", різниця відповідає власному історичному розумінню Зомбарта про розвиток капіталізму в ранній і пізній стадіях. Хоча католицизм, і зокрема томізму, були частково причетні до розвитку комерційного духу в його раціоналістичній, юридичній і приземленій філософії, Зомбарт заперечував, що протестантизм є синонімічним до капіталізму поняттям, так як, лютеранство навпаки принаймні сприяло поглибленню релігійних почуттів. Навіть інші форми протестантизму були відзначені в цілому антикапіталістичним духом скупісті і в більшості запозичили капіталістичні форми з існуючого економічного життя католиків. Реальним джерелом високого ступеню капіталістичного розвитку суспільства, на думку Зомбарта, є єврейський розум, який першим представив головні особливості сучасного капіталізму, а саме: необмежене прагнення до отримання прибутку з допомогою вільної торгівлі, лихварських угод та безжальної ділової практики, особливо щодо неєвреїв. Виявлення шахрайства при здійсненні комерційних операцій та експлуатації інших народів в якості головних причин фінансової могутності єврейства найбільш повно обговорені Зомбарт в «Die Juden und das Wirtschaftsleben» (Лейпциг: Duncker und Humblot, 1911). Корінь єврейської економіки знаходиться, на думку Зомбарта, у власній спадковій релігії: "У всіх його міркувань звертається до нас як творіння інтелекту, справи думок і цілей проектуються у світ організмів, механічно і майстерно працюючи, судилося зруйнувати і завоювати області природи та царювати замість неї. Точно так само Капіталізм з'явитися на сцені, як єврейська релігія, чужорідний елемент в природних умовах, створюючи світ, як теж щось придумане і плановане в середині розливання життя". Капіталізм дійсно випливає безпосередньо на чистий прибуток орієнтованих на лихварство економічних традиції євреїв: «Сучасний капіталізм є дитиною лихварства. У грошовому кредитуванні, всі концепції якостей зникають і лишається тільки кількісний аспект питання. Лихварська економічна діяльність як така не має ніякого значення, це вже не питання здійснювати тіла або розуму, це все питання успіху. Успіх, таким чином, єдине, що має значення. У лихварстві вперше показано можливість заробити не пітніючи, можливість отримати інші роботи, не вдаючись до насильства». Зомбарт тут вказує на тонкі форми комерційного насильства, що є основою єврейської експлуататорської системи. Євреї взагалі ігнорують обмеження на отримання прибутку, що притаманно традиційній моделі європейської економічного життя: "[Єврей] не звертав уваги на сувороме розмежування один виклик або одне ремесло від одного, так широко наполягає закон і звичай. Знову і знову ми чуємо крик, що євреї не задовольняться одним видом діяльності, вони зроблять все, що можуть, і таким чином порушується порядок речей, який так хоче збергти цеховий устрій". Чужорідний статус єврея візаві приймаючих народів, серед яких вони жили, що сприяло успіху їхньої капіталістичної діяльності, за їх другорядність у суспільстві тільки спонукала їх природню ненависть і обурення приймаючими народами, якими вони користалися під страхом позбавлення їх так званих релігійні законів: "Спілкування з незнайомими людьми було позбавлена всіх міркувань, а також комерційна мораль (якщо можна так висловитися) стала пружною". Кінцевим результатом переважання єврейського духу на Заході стала корупція самої природи західної людини і суспільства, бо "перш ніж капіталізм може розвиватися, природня людина повинна бути зміненою до невпізнання, а замість неї постане раціоналістично мислячих механізм. Має бути здійснена переоцінка всіх економічних цінностей". Це згубне перетворення здійснюється в основному за рахунок стійкої адаптації євреїв до суспільства, в якому вони мешкають. Але цей процес адаптації інтелектуально визначається один раз і не має органічних якості справжнього співчуття: "Цей лорд Біконсфільд з консерваторів був з якої-небудь аварії або іншого лиха, або будь-якої політичної кон'юнктури, але і Штейн, і Бісмарка, і Карлайл були консерваторами, тому що вони нічого не могли вдіяти, це була їхня кров". Дійсно, євреї не мають співчуття: "Кожен статус, де присутній зв'язок є особистим. Всі істота єврея виступає проти всього, що зазвичай розуміється як сентиментальність, мандрівне лицарство, феодалізм та патріархальність. Йому також не зрозуміти соціального порядку, заснованого на таких відносини, як ці. Маяткові області та судові організації відчувають відразу до нього. Політично він індивідуаліст. Він народився представником «ліберальних» поглядів на життя, в яких відсутні живі чоловіки та жінки з плоті і крові з різними особистостями, а мають місце тільки громадяни з правами і обов'язками». Результатом є те, що самі євреї часто, здається, не розуміють реального значення єврейського питання і думають, що єврейське питання полягає тільки в політичній або релігійній складовій, маючи на думці, що "можна акуратно викласти на папері і наказати правильно за допомогою інтелекту неодмінно врегулювати реалії щоденного життя". З розумінням Зомбарта про радикальне розходження між героїчний німецьким духом і покірливим єврейським комерційним духом не дивним є його ототожнювання себе з націонал-соціалістичним рухом в перші роки його режиму, хоча пізніше він відмовився від активної участі в його програмах. У своєму «Deutscher Sozialismus», написаному в 1934 році, Зомбарт підсилює різницю між двома етиками, виказуючи знову схильність до марксистського пролетарського соціалізму як "найбільшого благо для широкого загалу". Ця утопічна риса марксистів свідчить передусім про їхнє відстоювання інтересів сучасної індустріалізації, хоча вона прагла заміни приватної економічної організації на громадську економічну організацію побудовану на суспільній власності на засоби виробництва. Мета соціального щастя, спрямованого на поняття "свободи, рівності, братерства", запозиченого з Французької Революції і показує ті самі образи, що призвели до вибуху першої європейської революції. Методами, які використовуються для його реалізації, є скорочення фізичної завантаженості праці, пролетаріат замінюється допомогою машин і правильною організацією, пов'язаною зі скасуванням поділу праці. Скасування централізації капіталу і поняття приватної власності, сприятиме подальшому зміцненню добробуту народних мас. Ця мрія комуністичного пролетаріату підкріплюється ідеєю вічного історичного прогресу не вищості людських мас, а "щасливості". Одночасно всі релігійні почуття благоговіння перед потойбічним божеством повинні бути подавлені, щоб люди могли швидко досягти мрії про земний рай, який, насправді, є реальною метою єврейської релігії. На жаль, ця "фатальна віра в прогрес, який постановив ідеальний світ пролетарського соціалізму ще більше, ніж у світі лібералізму" є головною причиною невблаганного розпаду справжньої культури людини, бо, як він каже, "постійне оновлення, перешкоджає всякої культури. Тільки тоді, коли в ході історії традиції, віра, мораль, освіта та організованість є домінуючими для культури можливим стає розкрити себе. Тому відповідно до самої своєї природи, культура стає старою, обгрунтованою, корінною для народів". У основі всіх культура може бути тільки народ, а не держава, що для нації є «політичної системою зусиль з досягнення результатів». Нації існує не тому, що живе у свідомості людей, але воно існує як ідея в сфері духу, як «духовна індивідуальності». Люди, які складають собою націю, дійсно, як організм людини і мають те ж походження, ту ж історичну долю, і ту саму духовну культуру. Саме на цій культурній основі треба розрізняти євреїв як чужорідне плем’я. Євреї повинні бути позбавлені рівних прав на отримання ведучих та відповідальних посад, незалежно від їх духу та характеру. Він відзначає з задоволенням, що у довільгемівський період мало місце: "Військові підрозділи, і майже вся виконавча та судової влади, з затвердженими винятками, були закриті по відношенню до євреїв. Якби ця практика була збережена і винятки для призначення євреїв були поширені на інші важливі області, такі як університети, юридичну та інших галузі, то німецька вітчизна і, не в останню чергу, самі євреїв, був би позбавлений від тяжкої скорботи". Рішення єврейського питання, яке пропонує Зомбарт, полягає в трансформації організації культури таким чином, що " вона більше не буде служити в якості оплоту єврейського духу", тобто "духу цього економічного віку" або буржуазного суспільства, з тим, що самі німці не займатимуть чужий етос нав'язаний їм з боку євреїв. Економічна політика сучасної держави повинна бути одноначальною з корпоративним способом на основі системи станів, які будуть вільні від потенційної загрози експлуатації в єврейській системі: "Самостійні інтереси мають бути подоланими і закріпленими в державі як спільні, і за такого порядку кожен не окремо шукає своє місце відповідно до власної оцінки, а отримує покладене на нього. Це означає визнання примату політики. Іншими словами, порядок відповідності нерухомого майна не сумісний з принципом вільного підприємництва та вільної конкуренції. У суспільстві, в якому капіталістична економіка, як і раніше керує, система розподілу нерухомості призводить до суперечностей. Тільки за умови належності до певної установи, яка діє згідно правового порядку, який накладає обов'язки, система розподілу нерухомості може виконувати свої завдання". Новий правовий порядок буде водночас і ієрархічним, і втіленням "супер-індивідуального розуму", спрямованого на забезпечення абсолютної цілісності; цей порядок буде повністю представленим з боку держави. Відтепер галузями економіки будуть правити політики, які фокусуватимуть увагу здебільшого на її військовій складовій, в той час як у сфері економіки саме сільське господарство буде займати приорітетне місце, а бізнес - останнє. Керівництвом сильною авторитарною соціалістичною державою має спиратися на один принцип «який спрямований не поступками вищестоячого керівника, але тільки Божею волею» Він не зобов'язаний прислухатися до "гласу народу", бо він не визнає в ньому голос Бога, який ніколи не може говорити від випадкової і змінюваної сукупності громадян, чи навіть з їх більшості. «Volont? g?n?rale», який повинен бути реалізованим, є виявом метафізики, а не емпіричної реальності. Державець служить не інтересам широкого загалу, а тільки національній ідеї. Природно, що вождь буде підтримуватися у своїх національних прагеннях елітою державних службовців і автономних органів публічної влади. Німецький соціалізм Зомбарта справді дуже відрізняється від позицій неоконсерваторів Веймарської республіки Освальда Шпенглера, Меллера ван ден Брука, Едгара Юліуса Юнга. Це має лише підтвердити нехтуваний факт, що анти-демократичні та анти-ліберальної німці принципово боролися у Веймарській республіці за європейський дух на противагу єврейському, і німецький соціалізм (на відміну від несумісного з ним марксистського соціалізму) так само орієнтувався на розвиток істинної духовної культури і організоувався як ієрархічний та неофеодальний німецькимй консерватизм. Представником неоконсервативної позиції у Веймарській республіці ми можемо розглядати Освальда Шпенглера (1880-1936) з його політичним світобаченням, його суспільним ідеалом є так званий «прусський соціалізм», що розглядається у есе «Preussentum und Sozialismus» (1919), який був ескізом з головних тем другої частини його двотомного твору «Der Untergang des Abendlandes» (1918 і 1922 роки). Аргументація Шпенглера у цій статті представляє собою різницю між так званим марксистським соціалізмом, заснованому на іноземному, англійському і єврейському, розумінні суспільства та справжнім соціалізмом прусської держави. Соціалізм по-англійськи демонструється як індивідуалізм вікінгського зразка, який закликав до пожадливості колоніальної Британської імперії і меркантильної жорстокості її лідерів. Завоювання Англії норманами поклало край англо-саксонському способу життя і представило «піратський принцип», згідно якого "баронів використовували землі, розподілені між ними, а їх у свою чергу використовує герцог". Сучасні англійські та американські торгівельні компанії прикуті до таких же мотивів спекуляції: "Їх мета полягає не у роботі щодо постійного підвищення рівня добробуту всієї нації, а швидше виробництво приватних благ за допомогою приватного капіталу для подолання конкуренції з приватним і використання громадського для реклами, цінових війн, контролю за співвідношенням попиту і пропозиції". З іншого боку французькими демократичними поняттями править любов до анархічного задоволення, бо кожна людина в французькій державі прагне "зрівнялівки задоволення, рівних можливостей для життя в якості пенсіонера". Марксистська доктрина, будучи продуктом єврейського розуму, який характеризується образами, заснованими на заздрості до тих, хто має багатство та привілеї без роботи, і тому вона підбурює до бунту проти тих, хто володіє цими перевагами. Тобто, по суті, є негативним варіантом англійського духу. Не дивує те, що працівнику в марксистській доктрини пропонується збирати свої прибутки за рахунок приватного бізнесу, звідси, за Шпенглеровим висловом, "марксизм", по суті, "є капіталізмом робітничого класу". Марксистська система по своїй суті є "останньою главою філософії, що веде своє коріння від англійській революції, чиї біблійні настрої залишаються домінуючими на англійську думку". Насправді, як він провадить далі, "біблійні тлумачення сумнівних ділових угод можуть полегшити совість і значно підвищити амбітність та ініціатність". Хоча промисловці займаються торгівлею грошима у якості товару, працівники роблять те ж саме зі своєю працею. У прусській державі, з іншого боку, робота є не товаром, а "боргом по відношенню до суспільного інтересу, і немає градації - це прусська демократизація стилю - етичних цінностей у різних видах діяльності". Марксистського рішення проблеми безмежної приватної власності є також негативним прикладом: "експропріація експропріаторів, пограбування грабіжників". Це засновано на "англійському" виді капіталу, де "мільярдер вимагає абсолютної свободи організації світових справах його приватними рішеннями, без будь-яких інших показників етичності окрім успіху. Як зброю проти своїх супротивників він використовує кредити і спекуляції". З іншого боку, прусаки вбачають у власності не приватне надбання, а частину загального блага , " не засіб вираження особистої влади, а товар, що передається в довірче управлінн за що він, як власник, несе відповідальність перед державою". Таким чином прусський соцалізм істотно "пов'язаний не з номінальним майном, а з методами управління. Старий прусський метод полягає у прийнятті законів формальної структури загального виробничого потенціалу при ретельній охороні право власності та успадкування, а також дозволити таку кількість свободи, щоб особовий талант, енергія, ініціативи та інтелект, які можна було дозволити кваліфікованому шахісту, який освоїв всі правила гри. Це було зроблено в значній мірі зі старих картелів і синдикатів, і немає ніяких причин, чому цей метод не може бути систематично поширеним на робочі звички, роботи з оцінки, розподілу прибутку, а також внутрішні взаємозв'язки між планувальниками і керівниками. Соціалізація означає повільне, багаторічне перетворення робітника в економічного цивільного службовця, роботодавця у відповідального адміністративного чиновник з широкими повноваженнями влади, власності у старостильну сукупність ряду спадкових прав і привілеїв. Значення поняття національної держави повністю ігнорується Марксом у його спрямованості на «суспільства». З іншого боку, пруська форма соціалізму повністю заснована на уявленні про примат держави, яка є ідеалом лицаря Тевтонського ордену, діаметрально протилежного особливим грабіжницьким дорученням вікінга: "Тевтонські лицарі, які поселилися і колонізували східної околиці Німеччини за часів Середньовіччя, мали справжнє почуття авторитету держави в економічних питаннях, що згодом успадкувала Пруссія. Особа інформується про свої економічні зобов'язання через долю, через Бога, державу або свій власний талант. Права і привілеї виробників і споживачів товарів розподіляються порівну. Мета полягає не у збагаченні конкретної особи або кожної особи, а в розквіт спільноти". У той час як англійське суспільство спрямовується на «успіх» і багатство, прусське присвячується роботі для загального національного блага: "Прусський стиль життя випускає глибоку рангову свідомість, почуття єдності, засноване на трудовому дусі, а не відпочинку. Він об'єднує членів кожної професійної групи, - військових, цивільних службовців та трударів - додавши їм професійної гордості, присвячує їх діяльність на благо всіх інших, спільноти, держави". Окремі особистості в сукупності, однак, відмічені найбільш яскраво в «цій славній внутрішній свобод, «Libertas oboedientiae», яке завжди відрізняло кращих представників прусської спільноти». Адміністративний ідеал, що Шпенглер пропонує для прусського держави, як і в Зомбарта, є корпоративною та ієрархічною структурою: "Давайте запроваджувати єдину націю, в якій кожен має своє місце відповідно до його соціального рангу, його таланту, добровільної самодисципліни на основі внутрішньої переконаності, його організаторських здібностей, його робітничого потенціалу, свідомості і енергії, його інтелектуальної готовності служити загальній справі. Дайте нам план на загальну робітничу повинність, як результат професійних гільдій, які будуть керувати, в той же час загальне керування здіюснює адміністративна рада, а не парламент". Парламентаризм не тільки недоречний в монархічній державі, на зразок прусської, але також він втомився і застарів як система, яка втратила славу надавача «панів і аристократів», які колись керували німецькою та британською політичними системами. В даний час «інституції, почуття такту і обережне дотримання зручностей вимирають зі старих людей хорошого тону. Відносини між лідерами партії і партією, між партією і масами стануть жорстким, більш прозорим і більше нахабними. Тобто це характеризується початком Цезаризму». Егоїстичні осіби використовують демократичні форми парламентаризму, щоб "держава" була виконавчим органом їхніх власних бізнесових зацікавлень "тобто, шляхом плати за виборчі кампанії і газетні публікації контролювати думки виборців і читачів". Таким чином, демократія в загальному виглядає як безбожницький альянс урбанізованих мас, космополітичної інтелігенції і фінансового капіталу. Самі ж маси перетворюються в об'єкт маніпуляції останніх двох елементів, що користуються своїми конкретними агентствами, засобами масової інформації та партіями. Інтелігенція являє собою "абстрактний інтелект", а не духовного просвітлення, у той час як фінансові капіталісти підтримуються мобільним станом, на противагу земельній закріпленості істинної шляхти. За фактом, Ліга Націй, попередниця теперішньої ООН, сама по собі виступає інструментом великого бізнесу і є "насправді системою провінцій і протекторатів, населення яких визискується бізнесовою олігархією шляхом підкупу і придбаних у парламенту законів". Що ж стосується «інтернаціоналізму» сучасного марксизму, це відразу ж можна назвати фікцією, бо він відзначає різноманітність рас і їх відповідний вплив на політичні рухи. Справді, на думку Шпенглера справжній інтернаціоналізм є "можливим тільки як перемога ідеї однієї раси над усіма іншими, а не як суміш всіх окремих думкок в одній безбарвній масі". Значення Шпенглерової критики англійської та єврейської етики неможливо переоцінити, бо вона служить нагадуванням про те, що важливо визначити відмінності між англійським принцип піратства та німецька державницькою ідеєю, а також між помилковим "соціалізмом" Маркса і справжнім прусським соціалізмом. Реальним значенням соціалізму, відповідно до Шпенглера, є те, "що у житті домінує не контраст між багатими і бідними, а звання визначене досягненнями та здібностями. Нашею свободою є свобода від економічних примх людини". Шпенглер, як і Зомбарт, вірив у прусській ідеал правління, а не популістські парламентські методи, в еліту, яка б як війсковик і державець, характеризувались відданістю обов'язку і загальному благу. За його твердженням, "авторитарний соціалізм за визначенням монархічний", бо "найбільш відповідальні позиції в цьому гігантському організму ... не повинні бути кинуті на поталу амбітним приватникам". Хоча Шпенглер вітав рух Гітлера як свідчення відродження "дисциплінованої волі" прусського духу, він ухилявся від питання про єврейства і критикував націонал-соціалістів за надзвичайну матеріалістичність міркувань щодо раси. Крім того, він вважає, що націонал-соціалісти зрадили прусській елітарності, він вбачав у повороті революції в бік масового руху ("демагог, живе разом з масами, як один з них; народжений правити може використовувати їх, але зневажати") Тим не менше, Шпенглер гідною мірою вітав елітарний характер Гітлерівської організації СС і характеризував саме його "воєнну" якість, яку Шпенглер вбачав у правителі майбутнього ("армії, а не партії, є майбутньою формою влади"). Дійсно, Шпенглеровий погляд на націоналізм включає "єдність з монархічною ідея, що міститься в ньому", як перехід до цезаризму, який він розглядається як кінцевий результат виродження сучасної епохи, підтверджуючи такі ж корені націонал-соціалістичного руху, які до сьогодення має за зусилля Гітлера розпочати тривалу боротьбі за встановлення гегемонії німецького світу на противагу єврейському: чи то капіталістичному, чи комуністичному. Далі зауважимо, що ми будемо мати німецький соціалізм двох мислителів як основну моральну ідею, заснована на вольовому характер німецької раси. Обидва мислителя, крім того єдині у своєму презирстві до головного сучасного єврейського політичного представника Карла Маркса, який цілковито відповідальний за перекручення німецьких почуттів соціальної справедливості, заснованих на співробітництво в неприродних війни між різними класами однієї нації, вигідних міжнародним організаціям. Зомбартів антисемітизм є більшою мірою економічним, і з цієї причини, вважає інституційну реорганізацію засобом достатним для ліквідації єврейського економічного впливу на суспільство. Визначення Шпенглера про кореневу протилежність єврейського з німецьким на духовному рівні в той же час коли він відкидає протиріччя біологічного расизму, яке приводить його до віри, що колись європейці й американці досягнуть певних незалежних освоєннь нових форм міських цивілізацій сучасної епохи, а тому єврейські фінансові експертизи стануть зайвими і єврейські зникаючі сили рахуватимуться з тим, що «сьогодні цей чарівний народ, з його гетто і його релігією, яка сама перебуває на межі зникнення - не тому, що метафізика двох культур ближчають один до одного (бо це неможливо), а тому, що інтелектуалізована верхівка кожної сторони перестає бути цілковито метафізичною. Орієнтирів, що ця країна користується довгим звикання, з точки зору бізнесу стає все менше і менше (візаві американського, він вже майже пішов), а також з утратою волі зникне останній потужний засіб підтримки консенсусу, який на регіональному рівні розбився на частини. Соціальні та політичні обставини післявоєнного світу довели, що Шпенглер трагічно помилявся з недооцінкою найбільш поширених та наполегливих владних засобів єврейства як серед країн їхнього мешкання, так і в своєму новому помешканні на Близькому Сході. Ця влада мала успіх саме завдяки тому, що єврейський менталітет метафізичні тонкощі європейського розуму зводив до матеріалістичного та раціоналістичного рівню першого. Небезпека марксизму, як і єврейської раси, з якої вона бере початок, відтворюється у запеклому виступі проти національних культур і природних, ієрархічних й авторитарних основ європейського суспільства. Не дивно, що ці антинаціоналістичні риси зберігаються в європейському суспільстві сьогодні, якщо не під виглядом комунізму як першій частині цього століття, то і зараз в рамках цієї ліберальної демократії, що для євреїв є системою, через яку навіть більш вільно, ніж у комунізмі, продовжуються розвиватися інтелектуальну та культурну складову переплетену з корупцією, а також пов'язане з цим соціальне невдоволення, щоб таким чином дійти вигоди і увічнити своє стерильне комерційне існування у якості міжнародної сили. Засоди для вирішення цієї проблему, що раніше чи пізніше має бути здійсненим, полягають у поверненні до більш достовірної версії європейського соціалізму, ніж представленої сьогодні, в протидію розпилюваній та фрагментаційній тенденції єврейського матеріалістичного раціоналізму, який існує в умовах практично кожного європейського товариства від часу єврейської емансипації, з моральною цілісністю, консерватизмом і органічною духовною творчістю, що одні відповідальні за міцні культурні досягнення європейців, і тільки це може забезпечити їх виживання в майбутньому.