Сергій Дубовець
З Оленкою Міхневич ми навчалися в одному класі 50-ї мінської школи з математичним ухилом. Ми ніколи не сиділи за однією партою, ніколи не ходили разом. Хоча жили у будинках, котрі і зараз стоять один напроти одного і між якими ? майдан Перемоги, який тоді називали Круглим. Ви повинні знати будинок з цирюльнею. В ньому і жила Оленка.
Оленка була моїм потаємним, зовсім ще дитячим коханням. Русява дівчинка з грубуватими, як на мій перший погляд, рисами обличчя, досить жіночна як на свій тодішній вік. Одного разу я навіть трапив до неї додому, на день народження. У великому покої за круглим столом зібралося багато дітей, а на столі були самі тістечка. Пам?ятаю, я дуже соромився свого почуття, бо Оленка серед нас, однолітків, видавалася вельми дорослою.
Через багато років після закінчення школи я випадково побачив Оленку в Заславі, де наша студентська Майстерня просто на траві ставила народну драму ?Цар Максиміліан?. Ми все робили імпровізовано, і Оленці навіть ледь не дісталася роль царського пажа, але знайшлася інша дівчина. Мене тоді дуже здивувало, що Оленка говорить по-білоруському і співає з нами білоруських пісень. І я запитав у неї, чому вона не приходить до нас у Майстерню. Оленка усміхнулася і відповіла, що назагал не дуже любить співати, бо не всі мають голос і слух.
Це була дуже коротка зустріч, після котрої ми розлучилися на довгі роки. Аж до цьогорічної весни, коли я у справах редакції мусив їхати до Ковно. Не знати, направду, чи можна те, що відбулося, назвати зустріччю.
Прізвище Олени Міхневич я прочитав у ковенському чеченському інфорцентрі, у списках людей, які загинули за незалежність Чеченської республіки. Це вона ? та невідома снайперка, громадянка Білорусії, про загибель котрої повідомили російські інфорагенства. Пригадую, що у тих повідомленнях було щось ніби пікантне, і тому ? мародерське.
Чеченський журналіст, який показав мені списки полеглих, сказав, що на боці президента Дудаєва воюють до двухсот білоруських патріотів. Вони нашивають собі на одяг чеченський стяг і воюють за свою незалежність. Чеченський стяг на зеленому тлі уніформи не відрізниш від білоруського.
Я слухав чеченця і думав про Оленку, про своє колишнє дитяче захоплення. Ще незріле, але тепер вже назавжди...
переклад М. ?Мазепи?, МЛ ?Бриколяж?, Обухів ? Київ
за матеріялами www.litara.net