Переднє слово: адепти Традиції

Карівець Ігор, "Бриколаж - Львів"

Вашій увазі пропонується маловідома для українського читача праця Олеся Бердника. А що ми знаємо про нього? Фактично нічого. Сучасні науковці, філософи, педагоги, політики не згадують його, замовчують. Бо його ідеї та плани не збігаються з їхніми приземленими й матеріальними.

В цій праці, невеликій за обсягом, в стислій формі, висловлений еволюційний погляд на розвиток людини, яка вкорінена у свою націю. Не існує абстрактної людини. Абстрактна людина ? це людина вирвана із свого духовно-рідного ґрунту. Абстрактними людьми можна маніпулювати, використовувати у антиеволюційних задумах. Сьогодні українці мають державу, яка створена відірваними від рідної землі людьми. Її підтримують такі ж самі люди: різноманітні перевертні, яничари, колишні сексоти, гебісти, енкаведисти, комсомольські ватажки, які знюхалися із злочинним світом для того, щоб і далі знущатися та експлуатувати народ. Про це ж говорив й Олесь Бердник ще на початку розпаду Совєтської імперії. Він був проти такої держави й тому закликав створювати інші форми співжиття ? органічні.

Олеся Бердника вже немає в живих, але його ідеї незабуті й ще надихатимуть не одне покоління українських ентузіастів на величні справи заради наближення ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ!

Наступний фрагмент, який пропонується вашій увазі, походить з нової книги українського сходознавця-індолога, перекладача Степана Наливайка. Це серйозна праця, як і попередня того ж автора ?Таємниці розкриває санскрит? (Київ: Просвіта, 2000).

Українці мають глибоку й давню культуру закорінену в індоарійську. І це не вигадка. Ця правда приховувалася, щоб зруйнувати тожсамість українців, знищити їхню мову й, взагалі, забути про таке слово як українець. Українці не є юним, молодим народом, як, скажімо, американці чи росіяни. Українці можуть започатковувати великі справи, якщо віднайдуть своє коріння й стануть господарями у себе в Україні. Бо господарем, ґаздою, є той, хто перебуває у себе вдома і тому може само-стояти. Відродити традиції наших пращурів індоарійців, звичайно, неможливо. Ми вже не ті: генетичний фонд не той. Але дізнатися про те, як жили, як працювали, наші пращури корисно для нашого духа, який все ще знаходиться у принігніченому стані. Але українська земля, земля давніх аріїв, які пересилилися до Індії, завжди була багатою на сильних і мужніх людей, які не схиляли голови перед ворогом. Бердник, Наливайко ? це люди, які робили і роблять багато для відродження українського духа, для відродження ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ.

Олесь Бердник

Пора звести Блакитний Храм!

(фрагменти)

Ми зводили свій храм без доторку руки?

Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі.

Віковічний герць між поневолювачами та пітьми волі.

Термінологія ? бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти ? лише затуманює смисл поєдинку.

Все про сто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів?

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти?

Нам щораз підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив?язаним на голоблі снопом сінця, забувши про сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки ? нас зробили холопами Рюриковичів.

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, ? нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії.

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це ? закон всього сущого!

Ми маємо віднайти в нашій історії, ба, навіть космоісторії! ? власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей.

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця.

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму.

Ми згадали. Ми промовили назву свого ядра. Тепер черга за тим, щоб збагнути основне: як відродити Січ, козацький статус, значення Хортиці.

Ми не хуторяни, не ретрогради. Йдеться не про музейні архаїчні речі. На теперішньому витку буття мовиться про піднесення згаданих понять на новий, космоісторичний рівень. Ми говоримо про Січ духовну, яка кличе віковічних козаків розуму й серця до Небесної Хортиці, вимагає створення Духовної Республіки або Горньої Республіки, яку чверть тисячоліття тому омріював геніальний син України Григорій Савич Сковорода?.

Ми оглушені гуркотом Космічної Ери. Як це було в прадавніх казках, на перехресті космоісторії височіє камінь, на якому заклично палахкотять слова: ?іди ліворуч?, ?прагни праворуч?, ?поспішай прямо?. Кожен напрямок вишукано оздоблений обіцянками, приманками, за які треба платити. В більшості випадків плата одна й та ж сама ? національне зречення. Чому така запопадливість? Хто зацікавлений у формуванні людини без кореня?

Впродовж тисячоліть всілякі сили тягнуть людину до ?універсалізму?, до космополітичних поєднань в денаціоналізовану спільноту. Які ж аргументи наводяться для такої ?небхідності?? Які то сили?

Пепредусім ? імперії. З ними все ясно. Всяка наднаціональна структура, що паразитує на багатстві поневолених народів, намагається якнайшвидше ліквідувати оригінальність націй та племен, щоб вибити з свідомостей експлуатованих істот ідею своєї унікальності, неповторності. Націю, позбавлену творчої сили, асимілювати легше. Так було завжди. Так є тепер?

Старанно прагнуть денаціоналізувати людей також різні культи. Вони закликають до аморфної ?духовної? спільноти, апелюючи до слів Учителя Нового Завіту: ?Нема ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна ? всі діти Божі?. Цю прекрасну заповідь інтерпретують як імператив ?злиття?, ліквідації національних відмінностей? Насправді ж Учитель закликав до об?єднання різних народів та племен в нерушиму Божу Сім?ю.

Запитаємо самі себе: що таке нація? Що вона дає людині?

Найвища ідея всіх філософій ? свобода духу.

Але як саме дух проявляється на Землі?

Через слово, думку, почуття.

Слово, думку, почуття ? тобто, душу людини, ? формує нація, народ. Вони дарують людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості.

Абстрактна людина ? абсурд. Кожна мисляча істота розкривається, самореалізується на космоісторичному Древі пошуку, досягнення, боротьби, самоствердження, любові, братерства. Це древо ? Людство. Кожен народ, нація ? одна з віток глобального Древа.

Отже людина ? листок на національній вітці, як народ ? гілка на вселюдському древі, як людство ? унікальна парость в космічному Саду Життя.

Ще раз підкреслимо, що нація ? є Матір душі, психіка, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту вірності, певності, індивідуальності, певності, мужності, творчості, послідовності, розпізнання, духовності, краси, любові. Нація ? прообраз Вселенської Сім?ї.

Необхідно знайти шлях до самовизначення націй, народів иа племен понад нерозв?язними вузлами актуальних протиріч. Більше того, треба, щоб знайдене рішення було прийняте для кожного народу, а, тим більше, для такого народу, ім?ям якого спекулюють, формуючи теологічну, імперіалістичну чи соціальну темницю або доктрину?

Ми певні того, що назріває Загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки ? на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, духовні подвижники, казкарі, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму.

Історичний досвід підтвердив, що панування групи над цілим ? катастрофічне в будь-якому вияві: церква, партія, наукова еліта, мистецька асоціація, політична банда, підпільна мафія ? всі неминуче зазнають краху, якщо ігнорують волю Цілості.

Сподівання на геніальні директиви, осяяння, з?їзди, перевороти, доктрини, катехизиси ? марні! Доречне лише розкріпачення всіх душ, всіх індивідуальностей, всіх племен, народів, всіх прагнень та волінь. Таке кредо Зоряного ступеня еволюції. Стереотипи історичного балагану потерпіло фіаско. Тепер слово за ентузіастами.

Відтак, Космічна Епоха вимагає не лише техногенного виходу в безмірність, не лише інформаційної революції, а ? насамперед ? безстрашних кроків у таємничі світи внутрішніх Космосів.

Чи можуть бути офіційні органи та організації гарантами такої перебудови в сфері духовності й культури?

Марна річ!

Вони лише інструмент для виконання наказів ?згори?. Скажуть ? розвивати культуру! Будуть! Але як? Ми вже давно бачимо результати такого ?розвитку?, хапаючись за голову. Скажуть ? нищити! Спопелять дощенту, ще ретельніше, аніж це звеліли ті, котрі наказали.

Тому гарантом має стати безсмертне серце нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому в ентузіастах духовного ступеня національного життя. Духовна Січ, Духовна республіка має стати реальністю?

Банкрутує людство у всіх своїх задумах ? гордовитих і далекосяжних. Куди йти? Задля чого? Ніхто не вірить у ідеали політичних лідерів чи релігійних жерців ? усе перетворилося в барвисте лахміття планетарної гри.

Життя повертає нас до первинних чуттів, нерушимих і ясних вартостей. І найзначніша поміж ними ? Нація, Народ. Дивовижна творча суть людських громад, котра виникла, народилася у безмежжі віків, подарувала своїм дітям чудоподібне Слово, пісню, думку, казку, мислення, естафету єдності, вірності, мужності, творчості.

Хто ж ти, Український Брате??

Ти, Український Брате, невмирущий дух правічних волхвів, войовників, сіячів і мандрівників, матерів і хліборобів, кобзарів і характерників, шукачів небувалого і козаків ? лицарів Запорізької січі, вірних дівчат, котрі не діждалися своїх коханих з кривавих походів.

Ти ? це дух казки, що несе в глибинних символах великий смисл Буття. Ти ? це пісня народу ? весела й сумна, зажурлива й буряна, громова й нечутна. Ти ? це любов і обурення повстанця, волелюбність і творчість ремісника, пісенника, будівника, поета, митця, садівника, мрійника, сіяча. Ти ? це вічне прагнення до всеохоплення Сущого, до преображення життя по закону краси й любові?

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки?

Хартія Української Духовної Республіки

Українська Духовна Республіка або Свята, Духовна Україна покликана до життя не умоглядними теоріями, а внутрішнім прагненням народного духу до саморозкриття. Дії та цілі, в яких донині розкривався творчий потенціал племен і націй, недостатні для розквітання невичерпної суті духу, бо вони обмежуються, головним чином, біологічною функціональністю і виводять з неї навіть ідеологічну та духовну базу. Тісні для національного духу також рямця державності й географічно-економічні риштування, бо вони спрямовують творчість народів у архаїчні колії примітивного життя.

Численні соціальні концепції спрямовують розум людства до асиміляції націй, як тимчасових історичних об?єднань людей, котрі, буцім-то, в епоху всеоб?єднання людства стають антагоністами і викликають почуття взаємовиключення й ненависті.

Така концепція глибоко помилкова, злочинна й катастрофічна для Людини, як творящої істоти. Нація ? не є плід концепцій, теорій чи якогось вчення. Це стихійна космоісторична реальність, така ж глибинна й самодостатня, як існування Всесвіту, як індивідуальність Людини, як нерушимі константи буття.

Можна сказати, що Нація ? то Духовний Організм, в якому втілюється творчий дух Еволюції.

а) Нація

Духовна Україна є братерство творящих душ, котрі об?єднуються віднині й довіку священною спілкою Любові й радості для ствердження принципово нового ступеня Еволюції.

В основу духовного кореня і творчого прояву Українська Духовна Республіка кладе зерня всіх культурних надбань історичної України. Найсвященніші з них ? мова, фольклор, здобутки літераторів, митців, педагогів, архітекторів, мудреців, заповіти мужності й любові, співстраждання й свободи, залишені нам героями Січі Запорозької та невмирущим Кобзарем, генієм Каменяра, Лесі, Сковороди та цілого легіону відомих і невідомих подвижників.

Духовна Україна не статистичне об?єднання людей певного етнічного кореня, а незримий духовний організм, для діяльності якого достатньо двох душ ? чоловіка й жінки. Участь в житті Духовної Республіки визначається не деклараціями, не клятвами, не членством в штучних організаціях, не запевняннями у вірності, ажиттєвим подвигом і духовною дією на благо України?

Яке ставлення Духовної України до державної форми національного буття?

Чи є держава сучасного типу неодмінною ознакою суверенності, до чого всі ми прагнемо? А може, навпаки? Може, ми самі одягли бюрократично-структурний хомут державності, замість того, щоб відродити інші форми співжиття ? природного, розкутого, радісного? Адже держави всіх епох і народів достатньо вже показали свою личину жорстокості, нещадності, примусу і безглуздої примітивної функціональності.

Традиційні держави, якими б прапорами та геральдичними знаками вони не прикривалися, є втіленням порочних, демонічних сил незгармонізованої ноосфери. Модифікувати їх ? марна річ! Є лише один шлях до всебічного звільнення еволюційних сил ? громада, спілка, братство?

Ми розуміємо, що вищезгадані завдання неможливо здійснити з людиною ветхого історичного типу. Тому Духовна Україна наріжним каменем і передумовою свого існування ставить духовне визволення особи, громадянина, мислячої істоти.

б)Людина

Життя творить само себе. Тому будь-яка штучна концепція чи філософське кредо, не узгоджене з життям, стануть мукою для людей і не створять нічого, окрім хаосу та історично немічних форм, приречених на розпад.

Тому Духовна Україна бере за основу буття щодо своїх громадян найпростіші, найприродніші ідеали, прийнятні для кожної мислячої істоти:

Людина ? зерно Єдиного Буття з невимірною потенцією творчого саморозкриття.

Людина ? Безсмертна. В нащадках, в результаті творчості, в сфері розуму, вдухосфері, в сфері чуття, в безлічі ще нерозкритих аспектів буттєвості. Людина ? основа і критерій Буття, Суб?єкт, котрий став підвалиною самого Космосу. Людина ? спадкоємець Всесвіту, отже ? дбайливий брат рослинного й тваринного світу, котрий треба об?єднати любов?ю і красою. Це ? стратегічне завдання і космічний борг перед Природою.

Духовна Україна надає першорядного значення освіті, школі, вихованню юних поколінь. Освіту треба звільнити від будь-яких ідеологічних диктатів та стереотипів. Напрямок і характер освіти обирає індивід ? добровільно й незалежно, а не школа чи якийсь ідеологічний інститут. Єдиний критерій дух любові й вселюдськості. Релігія також вимагає революційних метаморфоз. Релігія є глибоко інтимне, сокровенне життя індивіда, спрямоване до розкриття Духовного Зерна Особистості, а тому вона (релігія) повністю виключається із сфери догм, приписів, пересдлідувань, архаїчних ритуалів, нав?язування, пристосування.

Для того, щоб визволити Дух Людини для повної самореалізації, треба вже тепер відділити все духовне життя Нації (освіту, релігію, пізнання, творчість тощо) від державної юрисдикції?

Держава узурпує духовну силу народів і спрямовує її до руйнації, ворожнечі, історичних абсурдів, божевільних соціальних прожектів. Держава виснажує землі, природні ресурси, фауну і флору для антиеволюційних цілей, створюючи армію, аппарат насильства, бюрократичні мафії, низку юридичних норм, що диктуються не необхідністю, а хаосом безперспективного сучасного життя. Коротше ? держава розплоджує злочинну ситуацію і ?бореться? з нею. До того ж ? держава поглинає скарб нашого Буття ? душі юних поколінь, маніпулюючи їхньою свідомістю для нелюдської мети самоствердження влади або ідеологічних жупелів.

Тому Духовна республіка визволяє особу від ілюзії державної необхідності і спрямовує її до влади духу?

Ми не претендуємо на вичерпні формулювання ідеї, на лідерство, на пріоритет. Ми лише передаємо естафету прадавнього заповіту пращурів, геніально висловленого Тарасовим: ?Розкуйтеся, братайтеся!?. Конкретизація всіх сторін національного життя під небом Духовної республіки відбудеться природно й просто?

Основне ? загримів Дзвін Пробудження.

Як пробудитися? А просто: відкинувши тисячолітні забобони псевдовіри, псевдозакону, псевдознання. Дивніше всього те, що в Людині все є, але вона чогось шукає поза собою.

Любов ? з нею, краса ? з нею, мужність ? з нею, знання ? в розумі й серці, невичерпні можливості трансформації матерії та її одухотоврення ? у ній.

Злочинність, гріховність, виродження, безнадія, бездуховність ? то лише сутінки сплячого розуму, то ? гіпноз темряви, навіяний віками лабіринтного шляху?

Ми ? Діти Духу, отже єдині, законні володарі Буття, зоряні спадкоємці. Це дає розуміння всієї космічної ситуації. Всі боги, демони, кумири, тирани, царі, диктатори, вся фантасмагорія соціальних утопій та переворотів, всі земні війни та імперії ? лише марення сплячого духу, котрий повірив нічним привидам обману.

Відкинути все, все, все! Лишити тільки те, що не вмирає: любов, творчу силу вічного преображення, прагнення до всеохопнення Сущого?

Мова-Логос, витікаючи з джерел земної історії, впадає в Ріку Всесвіту, стаючи Зоряним Океаном, запалюючи в небі зорі ? чсамоцвіти краси. Прадавні думки й казки розривають шкаралупу символу і розквітають у вищій реальності новим змістом для тих, хто збагне їхню втаємничену суть.

Це ? прекрасне прийдешнє розуму й духу?.

Виростають блакитні Храми Духу на підмурку людського серця.

1974-1989

Олесь Бердник. Пора звести блакитний Храм! ? Київ-Нью-Йорк: Накладом Видавництва М. Коць, 1989. ? 22 с.

Степан Наливайко

Індоарійські таємниці України

(фрагмент)

ҐРІХАСТХА ? ҐЕХАСТА ? ҐАЗДА

Індійці у всі часи славилися вмінням систематизувати й класифікувати речі, факти, явища, події, поняття, філософські категорії за допомогою чисел, зокрема, ?четвірок?. Чотири світові періоди, чотири різновиди живих істот, чотири лики бога-творця Брахми, чотири боги-охоронці чотирьох сторін світу, чотири жерці при найважливіших обрядах і ритуалах, чотири священні веди, чотири способи політики, чотири роди війська (їх сьогодні уособлюють шахові фігури), чотири різновиди зброї, чотири суспільні стани, чотири обов?язки й чотири цілі людини, чотири етапи людського життя? Перелік можна продовжувати, але те, що нас цікавить, вже увійшло в цей список. Це ? чотири стани давньоіндійського суспільства й чотири етапи людського життя, які пов?язані між собою. Бо саме перший період людського життя стосується навчання, освіти. Саме він ? чи не найголовніший у житті людини, бо формує її, виховує особистість.

Індійська релігійно-філософська система розглядає людину в двох вимірах ? як творіння природи і як творіння суспільства. Другий вимір і виводить на поняття чотирьох періодів людського життя ? так звані чотири ашрами. У релігійно-філософському плані ашрама ? відтинок життя, упродовж якого людина виконує певні функції, досягає певних цілей, повертає борги суспільству й богам. Чотири етапи-ашрами це: період навчання ? брахмачар?я, період життя в шлюбі, родинне життя ? ґріхастха; період лісового відлюдництва ? ванапрастха; період життя поза суспільством ? саньяса. Іноді два останні періоди об?єднуються, ітоді людське життя має три етапи?

Історичні джерела свідчать, що слов?яни знали й чотириетапний поділ людського життя, і ці чотири етапи порівнювалися з чотирма порами року й чотирма сторонами світу. Дитинство ? весна і схід, юність ? літо й південь, зрілість ? осінь і захід, старість ? зима й північ. Така ж класифікація властива давнім індійцям.

Індійська традиція вважає навчання, освіту, учнівство ? одним із найголовніших елементів життєвого циклу людини. Освіта мусила дати людині позитивне знання ? відья, прирівнюване добожественного. Недарма й чотири священні веди вважаються божественними, вони відносяться до категорії ?почутих? із небес. В основі санскр. vidya ?знання?, ?божественне зання? лежить та сама дієслівна основа vid із значенням ?знати?, ?відати?, що й у величезній кількості українських і взагалі слов?янських слів: відання, відомий, оповідання, сповідь, свідомість, свідок, провидець, відомство, вість, звістка, вісник, довідка, досвід, завідувач, відьма тощо. Санскрит знає і слово jnyana, тотожне українському знання, але цим терміном частіше означаються емпіричні, набуті досвідом знання.

Освіта мала підготувати індивіда до наступних життєвих етапів, до мінімуму звести прагення і бажання, які могли б увійти в суперечність з інтересами групи, громади чи стану, з якого віг походить. Освіта мала розвинути в людині якості, які стали б основою її гармонійного життя в певному соціальному середовищі.

Давньоіндійське суспільство ділилося на чотири стани або варни: жерців-брахманів, воїнів-кшатріїв, землеробів ? вайш?їв і шудр, залежних від трьох перших станів, які вважалися вищими. Саме три вищі стани могли й мусили вивчати священні веди, а їхні діти ? здійснювати упанаяну, обряд посвячення в учні, один із найголовніших обрядів життєвого циклу. Назва упанаяна походить від санскр. upa+ni ? ?приводити?, бо батько приводив хлопчика до оселі вчителя ? ґуру. Цей обряд символізує їхнє друге, духовне народження, яке вважалося навіть вищим і важливішим, аніж народження біологічне. Тому три вищі стани означалися не тільки терміном арії, але й терміном двіджа ? ?двічінароджені??

Основні елементи упанаяни: пов?язування священного шнура (яджнопавіта) через ліве плече, вручення йому подорожнього посоха з дерева, придатного для жертвоприносин, повторення священної мантри (молитви) ґаятрі (інакше ? савітрі). Це фрагмент із гімну ?Ріґведи?, зверненого до бога Сонця ? Савітара. Ця мантра вважається ?Матір?ю вед?, її можуть промовляти тільки двічінароджені.

При упанаяні деякі обрядові дії і формули схожі на весільні. Після упанаяни вчитель-ґуру мусить деякий час провадити повстримне подружнє життя, оскільки він ?завагітнів? учнем. З упанаяни починалася ашрама брахмачарина, що означало життя в оселі ґуру, прилучення до ведійських обрядів і тестів, дотримання особливих обітниць, збирання милостині для вчителя, підтримування священного вогню тощо. Відбування упанаяни й постійне носіння ?жертовного шнура? через плече ? необхідна умова приналежності до двічінароджених. Це давало право брати участь у ведійських ритуалах. Хто не пройшов упанаяни, називався вратья ? ?відпалим від савітрі?. Його могли прийняти в середовище аріїв тільки після певних покут і упанаяни?

Отже початкові освіти передувало посвячення, упанаяна, що символізувало друге, духовне народження людини. Видимою ознакою того, що обряд відбуто був священний шнур, пов?язуваний через плече під праву руку. Цей обряд означав, що індивід став повноправним членом свого стану й суспільства й що він готовий до навчання. Хоча саме навчання для дітей із різного стану починалося в різному віці. Найраніше починали вчитися брахманські діти, за ними ? кшатрійські, а останніми ? хліборобські. Загалом упанаяна для хлопчика-брахмана здійснювалась у 8 років, кшатрія ? в 11, вайш?ї ? в 12. Вік учня мусив бути таким, щоб розум його був достатньо сприятливим і щоб вистачало часу для освіти?

Після упанаяни учень переселявся до вчителя-ґуру й до кінця навчання перебував під недремним оком наставника, котрий вважався його другим, духовним батьком. Сам учитель мав ставитися до учня як до рідного сина, навчати його чесно й сумлінно, передаючи без утайки свої знання. Брати за це плати не годилося, хіба що після науки учень підносив учителеві подарунок, який не сприймався як винагорода за навчительську працю. То був тільки вияв поваги і вдячности за отримані знання, які ціни не мають. Зі свого боку, учень мав виказувати вчителеві синівські відданість і слухняність. Якщо при ньому хтось нечемно відгукувався пор наставника, йому належало затулити вуха абр піти геть.

Учня, незалежно від того, з якого він стану, привчали до невибагливого життя. Учень допомагав вчителеві по господарству, пас схудобу, навіть збирав милостиню для нього. Учневі не слід було їсти м?яса, меду, вживати жувальний тютюн. Він мусив вставати до схід сонця, молитися, здійснювати належні ритуали, не спати вдень, скромно одягатися, ходити босоніж, не танцювати, не слухати музики, не намащуватися запашними олійками, не ховатися від сонця під парасолькою. Мав бути правдивим, уміти стримувати емоції і приборкувати почуття?

Після завершення навчання, яке тривало 12 або більше років, учень повертався додому, здійснював омовіння й відповідний обряд, що символізував завершення учнівства й перехід до наступного життєвого відтинку. Цим відтинком було родинне життя, а шлюб ? найважливіший момент цієї ашрами. Завершивши учнівство й здійснивши обряд повернення додому, юнак мусив якомога швидше одружитися. Шлюбові передувала сувора система правил і заборон. Шлюб був релігійною необхідністю і соціальним обов?язком, він переслідував три цілі:

а) виконання релігійного обов?язку через жертвоприносини,

б) продовження роду, щоб забезпечити нормальне посмертне існування предків і в) чуттєва насолода (кама).

Стадія домогосподаря ? ґріхастха ? розглядалася як центр і основа всієї соціальної структури. Саме в ній індивід реалізувався як громадян, сім?янин, господар і батько. Статус домогосподаря, хазяїна з соціального боку ? найбільш наповнений етап людського життя. на чоловікові-домогосподарі лежала особлива відповідальність перед Богом і суспільством, перед своїм станом, своєю горомадою і родиною?

Домогосподар мав займатися доброчинністю, наділяючи іжею всіх, кого може. Він здійснював жертвоприносини богам, предкам, духам і людям: їх належало сповняти щоденно вранці, опівдні й увечері, а також у суворо визначені дні, місяці, сезони?

Домашні ритуали регламентувалися ґріх?я-сутрами, творами, складеними ще в І тис. до н.е. Переважну увагу вони приділяли обрядам, здійснюваним при зачатті, під час вагітності, першому годуванні, пострижин, посвячення в учні, весіллі?.

Релігійно-правові трактати детально обумовлювали вимоги до нареченого й нареченої. Для жениха важливим було те, щоб він закінчив навчання, знав веди, як мінімум ? одну, а найкраще ? три. Суворий підхід був до вибору дівчини. Дівчина, яка ?засиділася в дівках?, тобто пробула в оселі батьків більше трьох років після досягнення статевої зрілості, вважалася шудрою, низькою. Безумовна вимога до нареченої ? невинність і не перебування дося в шлюбі. Традиція приписувала ене брати наречених із родин, в яких не дотримувалися дгарми, не вивчалися веди, не народжувалися хлопчики, хворий бодай один член родини або мав фізичні вади.

Термін ґріхастха на означення другого етапу людського життя дозволяє пролити світло на одне загадкове українське слово ? ґазда, яке наявне в багатьох слов?янських мовах і яке на сьогодні має плутане тлумачення. Воно вважається запозиченням з угорської мови, куди, в свою чергу, це слово знову-таки нібито потрапило зі слов?янських мов, воно ніби трансформація слов. господа. Проте господа має зовсім інше походження, аніж ґазда. Санскритський термін grihastha складається з двох компонентів ? griha+stha. Де griha (варіант geha) ? оселя, житло, родина, а stha ? ?перебувати?, ?бути? (та ж основа, що і в укр. стояти, стійка, стоянка, станція, стан). Тобто термін дослівно означає ?той, що перебуває в домі?, ?домогосподар?, ?одружений глава родини?. ? Отже укр. ґазда виявляє спорідненість із санскритським терміном на означення другого періоду життя за давньоіндійськими уявленнями?

Це підтверджує, що в українців відбита не лише санскритська термінологія, пов?язана з чотирма суспільнимистанами, а й термінологія, пов?язана з періодами людського життя.

Степан Наливайко. Індоарійські таємниці України. ? К.: Просвіта, 2004. ? С. 313-32