Підстави нашого анархізму

Д.Зелений

колоніялізм і лівий дискурс

Наші ліві, не зовсім ліві. Точніше кажучи ? зовсім не ліві, і вже точно ? не наші. Колись антиімперіялісти, зараз антигльобалісти. Сталіністи і троцкісти, анархи і ?лимоновці?, ? мріють про втрачене, про свою імперію.

Лівизна ? це не соціяльний захист, бути лівим ? не плакати за Союзом.

Квінтесенція соціяльної справедливости ? право на клясову і національну ідентичність. Часто вони співпадають. В сучасному світі ? майже завжди.

Починаючи з двадцятих ми втрачаємо ціле покоління. Покоління шумських і скрипників, мазлахів і шахраїв, волобуєвих і фітільових. Де славні традиції бойовиків УПСР? Українська платформа в КПУ(б)У, УКП, КПЗУ і инші, українські комуністичні, революційні поводири?

Сучасні сталіноїди, псевдомарксисти і українофоби марять Жовтнем, читають українською зі словником, не знають основ синдикалізма і комунізма Робітничих рад. Їхня аналіза не марксистська, їхня революція ? не радянська. Вони не комуністи ? ?більшовики?. Свідченням протидія анархістам Махно, соціал-демократам Директорії, справді ?червоному? робітничому Кронштадту. Їхня Україна ? республіка УРС, житниця чогось більшого, проте не інтернаціонального; сонячне сплетіння такого не модного у західних лівих євразійського монстра.

?Соціяльна революція є підгунтям подальшого національного розвою? ? казав товариш Мазлах. Білоруською користуються білоруські анархісти, українською ? ?только бандєровци і националісти?. Що не кажи, ? ?фашисти?.

ІРА і ЕТА, баскійські редскіни і бретонські анархи, шотляндські соціялісти тощо ? за незалежність і повну суверенність регіону. Вони ? спочатку ірландці і баски, бретонці і шотляндці. Їхня революція ? для батьківщини, а не навпаки. Їхній спротив ? місцевий, а потім антиамериканський. Наший ? антиукраїнський, потім антиамериканський, потім знову ? антиамериканський, потім ...

Русофобія зараз не в моді, тоді як не любити англійців в Ольстері ? норма. Кожен баск знає, гішпанці ? лінюхи і нероби, експлуататори і Бретань це не Франція. Їхня лівизна ідентифікована. Їхня ідентифікація ? національна, а по тому ? клясова. Вони антиімперіялісти по відношенню до своїх власних домініонів і антигльобалісти до США.

Наші троцкісти фінансуються (в минулому) із Бельгії, а сталіноїди ? Росії. Критика Ющенка фінансово рентабельніша, за неї платять, цем не Тузла ? на острові холодна вода і пронизливий вітер. Можливо, Тузла ? це не Україна, тому лівак сидить дома, лівак розумний, він пише самвидав. Він марить Че і джунглями Перу, у нього є футболка з ?СССР? і зранку гімн. Конфлікт довкола острова ? буржуазні прояви, йому там не місце. Там холодна вода. Вітер. На тому березі брати з КПРФ і НБП. У них на прапорі більше смуг, він ліпший, у нас спільна ?Родіна?, мій дід був на Камчатці. Нам не треба Тузла, забирайте, наша ?Родіна ? СССР?.

Жаден з патосних ?любителів? антинародного режиму не був на острові, жаден не задумався і не засудив.

Синдикалізм грунтується на приорітеті профспілок, комунітаризм ? на очищеному від Маркса комунізмі, теорія робітничих Рад ? на трудовому менеджменті, в чому ж наший ?комунізм?? У ідеї СРСР, Великого Жовтня і безсмертному Сталіні? Так це сталінізм. Пізня троцкістська опінія (1939), штибу ?незалежність радянської України? ? проста коньюнктурщина. Про сучасних махновців не говоримо ? у них в Одесі все не так як в Україні. У підсумку ми не знаходимо нікого, хто відповідав би зазначеним західним критеріям. А західний критерій ? антикольоніялізм. Клясовий дискурс ? лише естетика, клясовий ворог ? він же національний. Українські реалії ? новітній імперіалізм, кляса проти кляси ? це робітник ?Арсеналу? проти бувшого напарника, а зараз власника торгової точки на ?Троєщині?. Залишки робочої кляси проти залишків середньої. ?Червоні? функціонери? проти ?бувших червоних? функціонерів. Місце під сонцем, коли потрібна експропріація і націоналізація. Диктатура партії (читай бюрократів) замість робітничої контролі.

Таким є сучасний дискурс з клясових позицій, його нутро, його злоякісна пухлина.

Гасло європейських лівих: ?Свобода і ідентичність?. Лозунги вітчизняних ?За Союз!? і ?Янкі, гоу хоум?? До речі, що то за янкі?

Європейські ліві читають Сартра і Фанона, читають Хакіма Бея, Жоржа Сореля, Че Гевару, Карлоса Марігеллу і Муамара Каддафі, Наома Чомскі, Емануїла Волерстайна і Франца Фанона. Українські ?прогресивні? ? стандартний набір, комуністичну ?трійцю? ? Маркса, Леніна, Сталіна. Інколи, але для комуністичного істеблішменту то вже сектанство ? Мао, Троцького і Кім Ер Сена. Ніби не писали Радек і Бухарін, Майстренко і Шаповал, Юнгер і Нікіш, инші, про-, анти- і неомарксистськи орієнтовані мислителі 19-20 століть.

Пам?ятаєте субкоманданте Маркоса?

-Ви би стали комуністом?

-Ні, мабуть що ні.

Кінець 20-го ріжниться від кінця 19-го тим, що бути лівим не тотожно бути комуністом. Практика Радянського Союзу, тоталітарні Корея, В?єтнам, Китай тощо сформували когорту неавторитарних комуністів, різноманітних анархістів, синдикалістів, екольогів, кардинально ревізуючих чи відкидаючих Маркса, апріорі.

Російський комуніст зобов?язаний любити батьківщину. Український теж ? батьківщину російського комуніста. У протилежному разі він не комуніст. Варіянт: ?грімаса мірового імперіалізма?.

За океяном не імперія, там ? гльобалізація.

Імперія завжди з тобою, вона в?їлася в тебе, мало хто відчуває її болісні укуси.

Твоя ?україна? в Канаді.

Бути лівим і українцем одночасно ? мертвонароджена казка.

Ти або ?справжній комуніст? або ?отпєтий бандєровец?.

Вибір невеликий.

Кажуть, він є.

анархізм справа

Антифашизм, ця дуже модне і не менш розповсюджене явище ? похідна від компенсаторної діяльности чи ?надлишкової? дійсности ? обов?язкова складова сучасної лівої субкультури. Виконуючи другорядну ролю, антифа, як власне і самі НС, згідно з Беєм, відволікаються від побудови альтернативного суспільства.

Це суспільство ? не уламок революції, її післяфаза, існуючими в межах і одночасно ? поза державним контролем. Українські реалії не перенасичені сквотерами і хакерами, проте селянство ? чим не автономна зона? Причому ? постійна, не тимчасова. Його інтегрованість з державою ? мінімальна, а самоорганізованість не викликає питання. Проблема лише у віковому цензі і первинному накопиченні капіталу у вигляді скупки землі і ріжних фермерів.

Час революцій і експропріацій, диктатур пролетаріяту і инших ортодоксальних похідних минув. Майбутнє цивілізації у поверненні назад, до громади, мікроекономічних відносин і самозабезпечення. Пропаговане на заході відкрите суспільство існує лише на папері. Вулиця по якій ти ідеш не така сама, як та, по якій їде ?мерседес?. Одна назва, один асфальт і одне повітря, проте ви рухаєтесь в ріжних світах, ви перетинаєтесь лише умовно, на рівні погляду, повідомлення мас-медіа і виборчого бюлетеня. Раз на кілька років тобі тицяють клаптик паперу і ти легітимуєш його право їздити на ?мерседесі?, а своє ? ходити вулицею. Це не представницька демократія і навіть не ?суспільний договір?. Проте всі задоволені. Ти живеш далі, він теж.

Революція ? процес перманентний. Революція ? процес віртуальний. Вона вже відбулася. Життєвий простір поділено, всі задоволені і годі ремствувати. Кожному ? своє. І справа тут не у егалітаризмі. Паралельні світи поєднані мостами. Щороку ними переходять в обох напрямках. Когось возив шофер, тепер він ходить біля тебе. Буває навпаки.

Ми не автономи, автономи ? не ми. Хто сказав що самоуправління і етнічні характеристики не сумісні?

Нація ? не держава, етнічність ? жива народна маса. Без офізіозу і пашпортів, ідентифікаційних кодів і громадських повинностей. Так було завжди, так буде. Влада ? сама по собі, народні маси ? окремо. Питання виникає і стоїть? Для чого влада? Для кого влада? Сама для себе. Сепарація від влади, сепарація від контролюючих структур і остаточна дезінтеграція суспільства не знищать етнічно первня, посилять і понесуть його далі.

Класичний приклад згадуваний Маркос. Сепарація від компрадорської мексиканської буржуазії, тотальний антиіндустріалізм, майже лівійські базисні комітети і автономістські принципи управління. Традиційна індіянська культура, переконлива тожсамість, боротьба за неї, за право бути собою, жити у себе, керувати собою і підпорядковуватися собі.

Сукупність постійних автономних зон, поєднуваних спільним генетичним походженням, світоглядними уявленнями і гісторичною памяттю творить національну анархію ? максимально децентралізовану самокеровану етнічну спільноту. Такими були анти, їхні предки. ?Золотий вік? людства підпадає під описуване суспільство.

Описана Троєм Саузгейтом національна анархічна суспільна структура живе і процвітає. Влада грається, ми живемо. Для того, аби бути українцем, не треба святкувати день Незалежности. Українці були і до нього.

Ним просто треба бути. Враховуючи ненаціональний характер теперішньої української влади і її політику, сепарація від неї, від ненаціонального носія і є національною революцією.

Маленька гуцульська громада пасіонарніша і традиційніша ніж велике русифіковане місто. Шотландська мова функціонує в далеких горах, а гельська ? на островах. Тибет може бути лише у Тибеті, а Україна ? в Трипіллі, під Києвом.

Вихід з їхнього інформаційного простору і системи реалізації продукції є першим кроком до української справи. Село завше було українським, хто сказав що махновці не національні революціонери?

Останнє тисячоліття було часом накопичення влади, кінець 20-го став його квінтесенцією.

Українці завжди прагнули свободи, українство існувало за межами власної неіснуючої держави. Козаки і махновці ? яскравий приклад того, що держава не панацея, не панацея і не єдиний варіянт рекультурації, відновлення гісторичної пам?яти і справедливости. І це за умов, що останні треба.

Національна держава ? результуюча буржуазних перетворень 19 століття. Зараз це вже ідеяльний мисленний конструкт. Зараз вони вже не існують. Модерне суспільство апріорі не може бути національним. Це саме стосується і клясичного японського прикладу, з його американізованістю і дотичною традиційністю, схованою за архаїчним синтоїстськими ритуалами.

Етнічні спільноти існували і до виникнення Національних держав. Національна держава, і це засадово, в жадному випадкові не є передумовою, як, властиво і умовою існування національного (в розумінні) етнічного організма. Українці, і це чітко демонструє четвертьміліоновий мелос, завжди виокремлювали себе, спочатку, можливо з релігійних, по тому ? клясових, і, насамкінець ? етнічних, або, як зараз кажуть національних позицій.

Українська держава і Україна ? поняття не тотожні. Пік розвитку українського етносу, пасіонарні вибухи припадають на період недержавного стану.

Національність всього ? навсього сума економічних процесів, етнічність, в основі котрої лежить ідентитарний принцип ? категорія значно глибша. В умовах подальшої регіоналізації і дезінтеграції крупних політичних утворень ідентичність гратиме ролю національности, категорії, на загал, застарілої, і, як смішно це не звучить ? архаїчної.

Справжня Нація ? це народ.

Народ ? це антонім до слова ?влада?.

Влада ? це буржуазна держава, згустки експлуататорських прагнень жити за рахунок когось;

Звільнення від держави звільняє від влади.

Звільнення від влади звільняє від експлуатації.

Мамай більший за депутата, Махно ? за міністра.

Їхня українскість генетична, у всих инших ? штучна.

Вибери свою.

перша автономна зона

Анархісти брешуть, стверджуючи антитрадиційний характер лібертарних ініціятив. Для космополітичного міста ? можливо, але не для села. Точніше ? не для аграрного суспільства.

Розповсюджений на Заході принцип (?D.I.Y?), тобто ?зроби сам?, однозначно відповідає українським реаліям. Їхні ?саморобство? є похідною від раціонального вибору, наші мережі соціальних зв?язків, практично натуральне господарство в сільських районах і додаткова зайнятість у міських є наслідками непроведених суспільних реформ. На заході функціонування автономних зон є патосним і усвідомленим процесом, ми носимо свою автономну зону в собі ? це та кількість позавиробничих стосунків, завдяки котрим ми не перетворюємося на роботів. Разом з тим вона не грає ролі хоббі або дозвілля, часто це паралельні, додаткові надходження до сімейного бюджету, обслуговування домашнього господарства і инші, позадержавні і неоподатковуані моменти нашого існування.

Де-факто єдино можливі на селі, у місті вони носять паралельний характер. Виною тому можлива наявність робочих місць. Проте, знову-таки, у Києві, Донецьку, Харкові, Одесі. У великих, здебільшого промислових або прикордонних містах. Аграрна місцевість більше десяти років існує окремо від держави: сільські громади мають чіткі вікові характеристики ? переважно це літні люде; відсутність робочих місць і мізерні пенсії урівнюють їх у клясовому відношенні; натуральний спосіб виробництва і часто бартерні процеси доповнюють загальну картину. Типова ?автономна зона?, територія, вплив державних інституцій на якій обмежується дільничним інспектором, головою неіснуючого колгоспу і поштальйоном.

Виходячи із загальної теорії ?АЗ?, ми можемо говорити про перманентне функціонування (темпорально обмежене нетривалістю життя літніх людей і депопуляційними процесами на селі) ?постійної автономної зони?, иншої України, все ще традиційної, консервативної, все ще України.

друга автономна зона

На відміну від села, цієї постійної автономної зони, місто таким не є.

Автономна зона ? це будь-яка НЕКОМЕРЦІЙНА і не маюча державного обліку ініціятива.

Думати про духовне, не маючи насущного ? важко. Автономність більшости недержавних міських ініціятив сумнівна. Маючий злет колись і тотально занепавший зараз молодіжний рух не у повні відповідає потрібним характеристикам.

Нічого із того, що пропонують західні автономістські ініціятиви українські послідовники відтворити не можуть. Слід зауважити, що навіть у випадку неякісного калькування західних зразів, український сегмент подібних здвигів буде штучно инспірованим. Люде займатимуться ним у вільний час, вільний від важкої роботи у банках, фірмах і иншим, апріорі несумістним зі справжним нонконформним стилем життя. Їхній нонконформізм надуманий, для них він не потреба життя, а спосіб випуситити пару. Для них він просто гра. Революція революцією, це просто модне слово. А гарно їсти і добре спати первинніші потреби.

Саме тому, з більшою чи меншою переконаністю можна говорити про відсутнвість будь-яких, принаймні помітних проявів Третьої Культури, у всій її самодостатности і альтернативности.

Лише сталі гурти, типу бомжів чи фідошників постійно відтворюються і діють (у випадку перших ? існують) на схожих до автономістських засадах. Годі говорити про можливість масового самвидаву, незалежних лейблів, окремих від ФІДО ББС, читалень тощо, всього того, що відтворює реально існуючу інфраструктуру в її мініваріянті, паралельно з нею і як ідеяльний варіянт ? замість неї.

Самодостатність, самовідтворення і життя біля Системи (географічно ? у ній, насправді ? на кілька ярусів нижче від її візуально спостережуваних проявів) відріжняють невідому на просторах СНГ структурну одиницю майбутного ? автономну самокеровану громаду, у сільському варіянті ? комуну.

Сільська комуні і міська громада відріжнятимуться не лише етнічними і культуровими характеристиками, але і формами комунікації та та об?єднавчими ознаками. Якщо у випадку із сільською громадою єдино можливою характеристикою виступатиме спільне проживання на визначеній території, то говорячи про її міський відповідник, важко визначити, за яким принципом буде формуватися громада: вулиця ? мікрорайон чи фахова зайнятість ? синдикат.

Вже зараз ототоження іде від місця проживання до професійних характеристик суб?єкта. Він живе там-то, а працює ще десь. За умови незначної плинности кадрів і дійсно фахової а не тимчасової зайнятости індивід більшість життєвого часу проводить на роботі (професійні зв?язки) і у себе дома (сусідські), таким чином формуючи два соціяльних оточення: формальне, те що відтворює можливість існування і неформальне, те, що не обов?язково пов?язане з першим і є певною альтернативою до нього.

Місто, поза сумнівом, здатне до самоуправління. Виною всьому обласний і державний бюджети, зразком для наслідування ? Магдебурзьке право.

Місто здатне автомізуватися, відійти від нав?язуваних центром моделей розвитку, коротше кажучи його автономність ? середньовічна, потенційна.

Автономізація космополітичного і достатньо диференційованого міста справа не одного дня і, н азагал, довготривала. Світ мереж був завжди, не виняток і сьогодення. Проте коли до цих пір він був лише структурним чинником, що обумовлював функціонування суспільного механізму ? сьогодні можна говорити про його актуалізованість, осмисленість і усвідомленість.

Час макроідентифікацій як і макродержав залишається у минулому, постійне випадання цілих груп із Системи, їхня здатність проіснувати окремо створюють нову Біблійну ситуацію. Ситуацію виходу богообраного народу з Єгипту, при чому запропонована анальогія є прямою: Єгипет ? Система, богообраний народ ? індивіди і групи, чиє існування не залежить від сформованих суспільством товарно-виробничих стосунків.

Альтернативна економіка притаманна слабкорозвинутим африканським, південноамериканським і азійським народам. В її основі лежить принцип помірного, а якщо бути максимально точним ? екольогічно урівноваженого, тобто паритетного відношення до оточуючого середовища.

Під паритетним відношенням будемо розуміти певний, раціонально вмотивований баланс із двох складових: людини і природи. Використання потрібного для комфортного існування, у даному випадкові, є паритетним відношенням. Все инше ? навпаки. Таким чином ще однією, не менш важливою ніж етнічний і виробничий принципи автономної зони є принцип екольогічний, тобто такий, що санкціонує використання життєвого простору у економній, а не споживацькій формі. Все це не свідчить про обмеження чи табу, проте самоконтролю і правильні футуристичні уявлення.

Ця самоконтроля вкупі з уявленнями притаманна первісним суспільствам, принаймні тим, хто стоїть на доклясовому розвитку. Незначна кількість подібних народностей, у важкодоступних місцях планети є останнім наочним прикладом так званого ?золотого віку?, гармонійного поєднання етнічної свідомости носія, децентралізуючих політеїстичних уявлень, органічного розподілу праці, відсутности експлуатації, як економічної так і всих инших, відношення до оточуючого як до суб?єкта.

Запорізька Січ

Говорячи про Україну слід повернутися назад, на кількасот років. Не єдиним, проте навдивовиж яскравим прикладом усих зазначених складових буде Запорізька Січ. З неї почався і нею закінчився найбільш грандіозний лібертарний проєкт вітчизняної гісторії. Окупована феодальними повинностями тогочасна Европа не здатна накинути подібного зразка. На нашу думку Січ ? ця унікальна автономна зона, є де-факто універсальним прикладом аналізованого нами явища, цим кібуцом середньовіччя і, за умови відтворення ? осередком революційних навантажень у майбутньому.

Незважаючи на свій можливий полікультуровий характер Січ відтворювала найбільш прогресивний тоді і вартий наслідування зараз конгльомерат виробничих, етнічних і екольогічних, у широкому розумінні цього слова смислів.

Чіткий, функціонально оптимізований поділ на продуцентів (гречкосіїв) і редуцентів (тих, хто восени ходив у походи), часто бартерний характер здійснюваних операцій характерний для раннього безклясового козацтва. Відсутність помітного розшарування, традиційні функції старшини (як старших, а отже і розумніших людей) указують на альтернативність тогочасним феодальним стосункам з їх примусовими повинностями і майже рабської експлуатацією. Альтернативність очевидна, саме тому автономна зона ?Запорізька Січ? швидко набирає розголосу, у тому числі і у всеевропейському мастштабі. Європа переживає скрутні часи, її пасіонарність разом із тотальною освоєністю територій вихлюпується назовні і мандрує за океян. Східні креси Речі Посполитої не настільки освоєні, тому тимчасово, а по тому і надовго стають місцем дислокації всих незадоволених станом суспільства у Східній Європі. Про Січ пишуть, з нею воюють. Січ воює, але її війна є засобом експропріяції тогочасних властьімущих. Татарського, турецького, польського, руського (в розумінні українського) пануючих кляс. Козаки, у своїй суто січовій, нереєстровій формі ? ?український середньовічний пролетаріят?, вже у його революційній формі. Ще працює, сіє гречку, варить горілку по зимівникам, але ставить себе поза Системою, одночасно грабуючи її, коли випаде така нагода.

Поза тим етнічні характеристики тогочасного козацтва були продиктовані не стільки мовою, скільки органічним сплавом православної позиції і клясових характеристик. За винятком дуже нечисельної групи православних шляхтичів подібна синкретична ознака була притатанною більшости україномовного населення тогочасної території розселення. Виходячи із цього зауваження етнічна складова українського козацтва була квінтесенцією релігійних, проте не клясових настанов тогочасного українського, у більшости своїй аграрного суспільства. Зв?язок між ними і Україною був радше генетичним, культуровим, ніж клясовим. Соціяльно козаки не були українцями. Власне це дає підстави окремим групам сучасного російського козацтва позиціонувати себе у якости окремого етносу.

Екольогічні настанови запорожців прикладово демонструються їхнім нехижацьким ставленням до оброблюваних земель, лісів і тварин. Свідченням цьому слугує той факт, що значна частина вже незнаних у Европі диких тварин мала місце у тогочасному Великому Лузі. До зруйнування Катериною Другою Січі і розпаювання землі між представниками вже иншого етносу, иншої кляси і товарно-виробничої, вже почасти буржуазної свідомости.

Незважаючи на поступове клясове розшарування, вивищення старшини і подекуди тимчасову узурпацію влади гетьманами, Січ ніколи не перетворювалася на тоталітарну спільноту, головним чином завдяки такому непопулярному зараз прислів?ю: ?де два українці, там три гетьмани?. Базисні це комітети чи робітнича контроля, в кожному випадкові періодично проваджені на Січі Ради були запорукою оптимального менеджменту. Ця система працювала довго, залишаючися дієздатною і актуальною до середини 19 століття.

Системи мінялися, на зміну полякам прийшли московити, деякий час вони існували паралельно. Січ жила окремо, проте зовсім не осторонь. Можливо у цьому і передумова, прихований фактор і повільно працююча бомба, що вибухнула коли Січ, ця, крім того, буферна зона, перестала відігравати функції буферу.

Крім козаків слід відмітити татарські поселення, коневоди меншою мірою залежали від хана, проте повної сили вони так і не набрали, можливо враховуючи сезонний характер своєї роботи. Напівдержавне формально і цілком автономістичне утворення Запорізька Січ найкрупніший, якщо брати до уваги тривалість існування, традиційний усталений, а не тимчасовий харктер, приклад постійної автономної зони. Принаймні, у европейському контексті.

УПА

Два види автономних зон визначають позасистемну систему сьогодення. Це community і герилля.

Якщо у випадкові із селом домінюючою є географічне розміщення і відсутній інтегруючий до Системи потенціял, то community чи герилля ? речі иншого гатунку.

Міста ? це згустки, штаб-квартири Системи. Село, принаймні українське, витіснена на маргінес, колись органічна складова Системи.

Комюніті, це однорідна спільнота, група за інтересами, область автономного, незаледного від формалізму.

Комюніті ? актуалізована для оточуючих спільнота.. Факт її існування не секрет. Вона самоактуалізована ? для себе. Нею рухають незрозумілі иншим мотиви і очікування.

Комюніті ? категорія есхатольогічна, тому село не комюніті, типологічно це так звана проста автономна зона.

Герилля ? поза законом. Їй не притаманні приписувані мас-медіями функції, вона сама Закон і сама Система. Альтернатива у чистому вигляді. Її існування пронизане прикінцевими очікуваннями і кожен наступний день вірогідно останній. Герильйос ходить під Богом, до Бога ? протягнути руку.

Вогонь у душі бойовика ? це чиста енергія, Божественна еманація всієї гериллі.

Латиноамериканське поняття ? герилля, звичайно ж, не локальне явище, часто це радикальне крило комюніті.

Українство ? комюніті, наша постійна автономна зона.

УПА, ? герилля, і, відповідно, тимчасова.

Вік гериллі визначається памяттю нащадків.

Двадцяте століття відоме безліччю ріжних герилій. Тероризм, а якщо бути коректним по відношенню до власних настанов, ? визвольна боротьба втілювалася у розмаїтті форм. Серед них найбільш розповсюджені етнічна, клясова і релігійна.

Етнічні принципи опору характерні перш за все представницьким групам бувших (формально) і нео (де-факто) кольоніям у Латинській Америці, Африці і Азії. Крім того, існує питання внутріконтинентального кольоніялізму і, відповідно ? боротьби проти нього. Такими є північноамериканські індіанці і колюмбійські марксисти, сапатисти і корсіканці, тибетці і уйгури, ірляндці і УПА. Таким чином, ми говоримо про инший кольоніялізм, направду не пов?язаний із ніби-то апріорною гісторично сформованою мульти- чи транскультуровістю кольонізованого суспільства, але із кольонізацією власне.

Клясовий і релігійний аспекти розглядаються окремо, чи як інтегральні складові, вкупі і з етнічним.

Назвемо кілька принципів, найбільш характерних для названих рушіїв збройного або просвітницького принципу функціонування і, одночасно, стану функціонування тимчасової чи постійної автономної зони.

Автономна зона, у нашому розумінні визначається не лише фізичною здатністю до переміщення, але і тривалістю її існування. У цьому її тимчасовість, або, відповідно, постійність.

Етнічні: ІРА, ЕТА, бретонці, шотляндці, пруси і инші регіоналісти. Мета ? утворення національної держави, на грунті декольонізованою у майбутньому і регіональної зараз ідентичности.

Соціяльні: ?Червоні Бригади?, РАФ, ?Сендеро Луміносо?, непальські маоїсти і так далі, грунтовані здебільшого на марксистській або її варіянті (Ленін, Троцький Сталін, Мао, Кім Ер Сен, Че, Кастро) або, значно рідше ? анархістській (анархо-комунізм, синдикалізм тощо) ідеольогії.

Релігійні: переважно мусульманські терористичні угруповування Близького Сходу.

Треба відмітити, що у чистому вигляді подібні угруповування трапляються все рідше. Все частіше і частіше зустрічаються постмодерні еклектичні ідеольогеми, суміщаючі як мінімум дві, а подекуди і всі три принципи визвольної боротьби.

ЕТА виникла як дрібнобуржуазний католицький рух. Зараз ЕТА містить значний лівий, переважно комуністичний сегмент. Бореться за створення незалежної баскської держави.

Те саме стосується більшости ліворадикальних рухів Латинської Америки, частково ?європейських правих? і мусульманських фундаменталістів.

Всих їх ріднить антикольоніяльний у етнічному відношенні, антигльобалістичний у соціяльному і віросповідний (?теологія християнського визволення? у латинських герильйос; неоязичницькі вимоги у ?нових правих?, ?іслямський фундаменталізм? на Сході) у релігійному відношенні погляд на реалії сьогодення.

Марксистів рахують збанкрутілою ідеологічно, ?нових правих? ? реакційними, а мусульман ? терористами.

Менше з тим, кожна із незареєстрованих, поставивших себе поза закном, поза Системою груп ? автономна.

Їхня автономія специфічна, рахом із тим вона носить збройний, пересувний і, залежно від випадку, тимчасовий чи постійний характер.

Після постійної ? Січі, найактуальнішим прикладом тимчасової буде УПА. Українська повстанська армія.

Згадувана Де Голлем і Че Геварою.

Відома на Європу і забута у себе дома.

Викликаюча жах у ворогів і ненависть у онуків.

Але це все лірика.

Безкомпромісний, антисистемний характер в умовах протистояння 3-м Системам: польській, німецькій і радянській унеможливив перетворення тимчасової автономної зони ?УПА? на постійну Систему ? Українську Національну Державу.

Біла Русь

Згідно з українською постколоніяльною опінією, всі нації, крім, можливо, середньоазійських і прибалтійських країн, носять дуже умовний характер.

Відсутність суспільного консенсусу і тривалий колоніяльний період (у випадкуУкраїни ? кількох кольонізуючих факторів, залежно від регіону), унеможливлюють існування політичного варіянту української нації, у невизначеному майбутньому. Вивіску ?тільки для українців? доведеться зняти. Додайте до цього геополітичний статус у межах східноєвропейського регіону і ви зрозумієте, що українська нація поняття не лише умовне, але і непотрібне. Не потрібне нікому, крім самих українців.

Нація ? продукт тривалих буржуазних перетворень і сталого пошуку оптимального варіянту суспільного договору. Найбільш вдалим зразком, а точніше, алгоритмом оптимізації клясового компромісу, а отже ? і наступної монополізації навіть ріжноетнічного конгльомерату є соціял ? демократичний підхід, цей еволюційний синдикалізм.

Українське, як і цікавляче нас білоруське суспільство складається не із представників українців чи білорусів, як титульних і російсько-польсько-гебрейських супровідних і навіть не із ?западенців? і ?східняків?, але трьох, колись психольогічних, а зараз вже етнопсихольогічних характеристик.

Зараз з усе більшою переконливістю актуалізується наступний етнічний поділ нашого українсько-білоруського суспільства на

-homo soveticus, альбо ?людину радянську?

-креолів, тобто тих, хто лояльний політично, але ретроградний і проімперський у культуровому відношенні. Для них знаковими є символи бувшого домініона.

-?українство? чи ?білорущина?

Перші два етнотипи сформовані трьохсотлітньою практикою окупаційного режиму і є його першою (креоли) і другою (від креолів ? ?гомо совєтікус?) похідною. Частина креолів, так звані ?старокреоли?, своїм остаточним оформленням завдячують ще царському режимові. ?Союз русского народа? і Чорна сотня? формувалися із властиво українського міщанства.

Наступна похідна ? ?людина совєтська?, простіше кажучи ? ?совок?, є видозміненим різновидом імперського трансформа, формою креола. Проте креоли не зникли: в той час як старше покоління переважно ?радянське?, їхні діти-внуки ? креолізована ментально, часто україномовна (у межах сім?ї) спільнота.

Подібна ситуяція є стандартною, оскільки сучасна Білорусь ? це Україна наступні 5-10 років.

?Радянські люде? і креоли становлять головні складові Системи, у той час як українство чи білорущина ? самоактуалізовані, рефлексуючі автономні зони, сформовані за принципом не клясового, але етнічного (не національного) опору. Боротьба іде не за політичні права, але за право існування і самовідтворення на рівні усього суспільства і у якости культурової домінанти.

Аналізуючи у цьому відношенні діяспору, ми бачимо, що навіть її довоєнна чи повоєнна культурово і ідеольогічно заангажовані зони зменшують ареал свого покриття, як географічний, так і соціяльний. Що є ареалом автономної зони? ? географія і займана соціяльна чи культурова позиція. Залежно від тої, котра домінує. Виною всьому одночасна інтеграція і асиміляція представників даної автономної зони, розмивання ідентичности і вірогідність остаточного поглинення Системою.

Реальний світ ? це світ твої Зони, твого гетто, твої резервації, твого кібуца.

Віртуальний ? це Матриця. Матриця ?совєтікосів? і креолів.

Білоруси стоять на межі остаточного зникнення.

Культурова асиміляція білоруського суспільства відбулася за останні 70-т років. Тотальна русифікація тоді називалася індустріалізацією, руйнувала традиційний білоруськомовний уклад місцевої ?вьоски?.

?Вьоска? ? українською мовою ? ?село? ? етнічна основа донаціонального стану білоруського суспільства.

?Вьоска? ? це ?тутейші? і місцеві. БРСР згуртувала білорусів у націю (за територіяльною ознакою) і знівелювала культурово, уможливши таким чином безкровну анексію вже Росією наприкінці 20 століття.

Спілкування білоруською мовою нагадує гішпанські регіональні відмінности: її ще розуміють, але вже не говорять. Її статус нижчий за панівну імперську культуру. Бути білорусом просто не модно, місцями навіть небезпечно.

Згадайте травлю міліціянтськими псами білоруськомовних підлітків у Мінську. Подібна ситуація після виступів опозиції у Києві. Тоді кидалися на звук правильної української мови, цієї головної ознаки ?бандєровцев? ? опозиціонерів.

У Білорусії мовою користується лише опозиція. Ширша задіяність практично відсутня. Це переважно мтці, літератори чи поодинокі диваки.

Білоруська мова ? це БНФ. БНФ це ?фашизм? і американський імперіалізм.

Українська мова ? це ?Наша Україна? (колись Рух). ?Наша Україна? ? це Ющ. Ющ це фашизм? і американський імперіалізм.

Висновок один: будь українцем, учи білоруську.

Гетто ? це автономна зона, автономна зона ? це гетто. Гетто UA і гетто BY. Це два географічні різновиди того самого. У них ті самі умови виникнення, принципи функціонування і, очевидно, недалеке майбутнє.

Ріжняться стартові умови, швидкість зменшення і, як результуюча ? вірогідність трансформування Зони у Систему, зведення останньої до ролі автономної зони.

Українська і білоруська зони не елементи пораженства, але результат поразки. Поразки не остаточної, проте перманентної.

Розширення сфери функціонування етнічної культури ?українствующих? (білорусів), на противагу ?національній? культурі ?совєтікусів-креолів?, її модернізація і, як бажаний результат ? максимально можливе підвищення статуса цінностей Автономної Зони, альтернативних до існуючих Системи ? тільки у такому разі ?ідентичність і свобода? матимуть місце, тільки у такому разі Всесвіт не втратить ще однієї стуктурної одиниці, своєї частнинки.

Бог створим землю і суще на ній.

Створив і наказав множитися.

Те саме стосується і соціяльної ріжноманітности. Чим ріжніший соціюм, тим цікавіший. Кожному буде місце, кожен його шукатиме.

Бог любить ріжноманіття.

Богові воно угодне.

А тому українська справа богоугодна.

А тому а богоугодна справа білоруська.

Бог з нами, диявол з ними.

Ми боремося за своє ? вони за наше.

Ми на своїй землі ? воин на нашій.

Ми окуповані ? вони окупанти.

Ми автономна зона ? вони Система.

Наший джихад священний.

Бандера і Фанон

У Фанона було: ?чорне лице ? біла маска?.

У Бандери все навпаки, принаймні, такий образ сформовано тогочасними і сьогоденними мас-медіями трьох ?автохтонних братських народів?. Не будемо тикати пальцями. Кому треба, той здогадається сам.

Ідеольогія визвольної боротьби не містить діялектичного протистояння ?праві-ліві?, лише діялектичний консенсус, адже національні і соіяльні вимоги протягом антикольоніяльної боротьби висуваються і позиціонуються як єдине ціле.

Висновувати практику УПА як обовязково ?нацистську? чи схожу на неї не вірно не лише тому, що не обгрунтовано, але і тому, що як було сказано вище ? визвольний спротив ? це пошук себе, свого Бога у собі, захищаючий свою землю правий у кожному випадкові.

Геноцид у його руках ? як мозолі у робітника. Це важко. Але треба. Комусь треба зробити брудну роботу. Невдячну роботу. За неї не заплатять, лише пожурять у підручниках з гісторії.

Праведник Фанон і мученик Бандера, два боки одного штандарту, одного з них наколюють на лівому плечі (Фанона), иншого ? на правому (Бандеру). А можна просто одного Че. З тризубом замість зірочки.

Гетто UA

Українство ? штурмуючий колишній будинок сквот. Нас виселяли поодинці і групами, тимчасово і назавжди, до Сибіру і зразу ? до пекла. Проте ми поверталися, хто із тайги, а хто ? у пам?яті вірних.

Бути українцем, те само що бути селянином, панком, вчителем чи ?новим?.

Українство ? не нація, не народ і не етнічна приналежність. Це навіть не політична лояльність.

Українець ? лише характеристика, ознака дуже невеликої групи людей.

Одні визначають себе за місцем проживанням ? регіоном, инші ? типом населеного пункту, хтось ? кольором шкіри а той, біля брудної канави ? відсутністю житла і прибутком.

Ми читаємо книжку і вчимо рідну мову. Говоримо нею тихо і з рідними. Потім ? друзями. Потім ? питаємо на вулиці час. Паралельно з російською. Замість неї. Тільки рідною. Вибір зроблено. Пройшов час. Рідні звикли. Друзі ? теж. На роботі ? терплять.

Однокласники стали лікарями, хтось бізнесменом, на крайняк ? учителем. Ти ? українцем. Твоє життя ? революція. Ти у підпіллі ? завжди. В метро і трамваї, у чаті і на відпочинку. Це твоє хобі і твоя робота, ти чуєш рідну мову і кидаєшся на її звук як вовк на кров.

Ти українець, немодний і в чомусь смішний. Це не професія і не покликання, ти пізнаєш подібних собі як Дункан Маклауд безсмертних. У натовпі вас небагато.

Праві північні шовіністи ? ви всього-навсього партія. Вже не ?польська видумка? чи ?австрійські шпійони?. Вас мало і сусідам ви не потрібні. Ні тим, що за кордоном, ні тим, що за стіною. Навіть за парканом.

Свого часу, в модерному київському вузі, на питання: ?Хто ти?? ? нас двоє з тридцяти написали ? ?українець?. Процентне відношення ? невелике. Ті, хто залишився, такої характеристики не знали. Чули і читали у школі по гісторії. Були ким завгодно ? але не ?украінцамі?. І не лише ?кієвскіє?, але і ?броварскіє?, ?обуховскіє? і ?боярскіє?, сором?язливо суржикомовні з мамою, і агресивно штокаючі на вулиці.

Ми група за інтересами. Нас називають ?бандерами? і ?западенцями?, ми ?націоналісти?, буває ? ?фашисти?. На нас показують пальцями і добродушно передражнюють. Ми ніколи не були у Галичині і наша Україна тут. Ми кольонізована спільнота, ми просинаємося, ми будимо инших.

Шлях українця, це шлях Христа. Ображеного, знівеченого, замордованого. Христа. Ніколи імперець не зрозуміє вчення, ніколи не перехреститься як Господь. Українці і білоруси, індіанці і зулуси, тібетці і уйгури пізнають. Вони і подібні до них. До тих, кому не треба чужого. До тих ? хто ще спить.

Українство ? не просто резистуюча спільнота.

Українство ? постійна автономна зона, перманентно функціонуюче community, професійний фах або клюб за інтересами.

Вони мають свої газети і свої книжки, у них свої герої і свої свята.

Їхня Україна не пашпортна, їхня Україна у сердці.

Одного разу народившися, вони несуть свій хрест, сподіваючися у майбутньому охрестити весь люд.

?Українствующі? здебільшого білорусофіли і водночас, скільки не лікуй ? русофоби.

Вони вимирають як динозаври, одним із людських підвидів котрих є.

Инші, ті самі брати-сябри, понівечені століттями ?просвєщенія ? і ?окультуріванія? провінції брати з ЕТА й ІРА, на узбережжі Корсики і горах Шотляндії, бретонських дюнах і індіянських резерваціях.

У них ріжний шлях, проте ідентична доля.

Їхня гісторія ? пошук себе, ампутація набулих комплексів і пошук істини, здебільшого через снайперський приціл.

Вони не люблять крови, хоча і звинувачувані в цьому. Це їхнє тавро і вікова помилка. Вони толерантні і миролюбиві. Вони гостинні і товариські. Вони безімунні і поступово зникають.

Вони все ще є.

Мені теж дивно.

Ти сам такий, якщо дочитав до цього рядка...

революція on-line

Маргіналізація націоналістичного середовища прямо пропорційна його активізації у віртуальному просторі ? інтернеті. Не знати з чим це повязано. Можливо з питаннями елементарної конфіденційности і інстинктом самозбереження.

Иншим, не менш цікавим моментом є певна неповноцінність української націонал-революційної думки Неповноцінність ? це апологетизація і витворення догматичних доктрин на основі західноукраїнської спадщини, передусім ? ОУН.

Нічого не маючи проти теорії УРН (українського революційного націоналізму), разом із тим, сучасне покоління переважно молодих національних революціонерів апріорі відкидає теорію і практику передувавших ОУН лівих есерів, національних комуністів і більшовиків, антирадянських груп опору на Придніпров?ї, ріжношерстних анархістських ініціятив.

Відкидаючи лівий аспект революційної доктрини, сучасне покоління орієнтується на традиційний українсьий націоналізм галицького розливу; кальковану із Заходу прогітлерівську ідеольогію ?White Power? і просвітницький (націонал-демократичний) здвиги, воно (положення) не лише відкидає потребу у потужному соціяльному проєктові, але і популярний колись, і перспективний зараз консервативний рух, зокрема у його монархічному, гетьманському варіянті.

Не лише інтернет, але відсутність двох із трьох існувавших доти ?китів? українського соціяльного (націонал-комуністи і більшовики) і політичного (консерватизм) дискурсів. Залишається лише один, не найпопулярніший і тому ? он-лайн.

Бандера завжди з нами.

Але майбутнє, на жаль, не за ним.