Постмодерновий виклик деструкціонізму в романі Чака Поланіка «Бійцівський клуб»

Святослав Вишинський
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Дебютний роман Чака Поланіка «Бійцівський клуб», який, услід за однойменною екранізацією 1999 р., приніс автору всесвітню славу та визнання, став культовим одразу після виходу у світ. Твір, що став маніфестом силового спротиву сучасній цивілізації та кишеньковим посібником з організації бойових груп і веденню терористичної діяльності, багато критиків визнали кращим літературним досягненням епохи постмодерну і глобалізації. Феномен «Бійцівського клубу» можна порівняти з гіркою пілюльою для смертельно хворого світу. В романі письменник ставить фатальний діагноз сучасній цивілізації експлуатації і визиску, підкреслюючи, що змінити її на краще вже неможливо – тільки знищити: «Ми зруйнуємо цивілізацію, щоб зробити щось краще з нашого світу» [7, с. 198].

Головний герой, який працює менеджером великої американської автомобільної компанії, попри зовні успішне життя – блискучу освіту, стрімку кар’єру, велику зарплатню – не знаходить свого місця у цій замкнутій системі. Духовна деградація доводить героя до того, що єдиною відрадою і змістом його існування стає невпинне накопичення матеріальних цінностей: «Речі, якими ти володієш, починають володіти тобою» [7, с. 39]. Поміж рядків автор наголошує, що це – типова історія жертви цивілізації: герой-оповідач упродовж усієї історії залишається анонімом, «Джеком» – одним із мільйонів подібних йому. Внутрішня криза героя знаходить свій відбиток у зростаючій депресивності – протягом цілих тижнів він не може заснути. Нарешті він знаходить порятунок у групах підтримки смертельно хворих, де, вислуховуючи справжні історії людського болю, може виплеснути свою підсвідомість назовні: «Ось, коли я плачу. Тому що моє життя закінчиться нічимМенше, ніж нічим. Забуттям» [7, с. 11]. З цього місця – моменту пізнання героєм зла світу цього – фабула роману починає пересікатись з філософськими мотивами дзен-буддизму, які знайдуть своє відображення на подальшій еволюції оповідача.

Врешті-решт життя головного героя розв’язується інцидентом, якому суджено стати доленосним: за невияснених обставин вибухає його розкішна квартира – «Джек» втрачає все, заради чого жив раніше. «...Все до цього моменту – уже історія... І все,починаючи з цього моменту, – теж історія» [7, с. 68]. Порвавши зі старим «я», головний герой віднаходить нове – Тайлера Дердена. «Тільки після того, як ти втратиш усе, що в тебе є, каже Тайлер, ти будеш вільний робити все, що ти хочеш» [7, с. 64]. Так виникає «бійцівський клуб» – місце, де людина опиняється сам-на-сам із ворогом. У жорстокій бійці без правил кожен бореться із самим собою задля того, щоби пізнати себе: «Якщо ти ніколи не бився, ти не знаєш. Ти не знаєш, що таке біль. Ти не знаєш, що ти можеш зробити з іншим» [7, с. 47]. Мета рингу: відкрити своє істинне «я», скинути личини, під якими воно приховується у театрі життя, і це можливо лише шляхом примусового відчуження, руйнації соціальної Ойкумени цивілізованого існування: «...Людина здобуває свою реальність тільки в контакті з границею свого існування, а головна функція буття полягає у тому, щоби рятувати розщеплений розум, уражений подихом прірви» [2, с. 11].

У світі, де все зводиться до визиску та експлуатації, людина опинилась у замкнутому колі і назавжди позбавила себе шансу на інше життя, як це одним із перших відзначив її видатний критик Рене Генон: «Сучасна цивілізація спрямована на збільшення штучних потреб і ... вона завжди буде створювати більше потреб, ніж зможе задовільнити...» [1, с. 269]. Його песимістичну оцінку наприкінці XX ст. підтверджує автор роману, ілюструючи фінальну стадію історичного поступу цивілізації, в якій остаточно деієрархізоване суспільство безповоротно занурюється у Темні віки соціального хаосу і деградації особистості: «Наша культура зробила нас однаковими. Ніхто тепер по-справжньому не білий, не чорний і не багатий. Ми всі хочемо одного і того ж. Індивідуально, ми – ніщо» [7, с. 126]. Філософами та публіцистами постмодернізму вже давно констатовано, що Людина у вищому розумінні стала придатком механізованої і глобалізованої соціальної машини: «Підсвідомість вже відчула зміну стосунків між особистістю і суспільством, яка полягає в тому, що особистість суспільству вже не потрібна» [4, с. 4]. І немовби спростовуючи невтішний висновок заведеної в глухий кут західної філософії, дітищем якої стала цивілізація Крітського Старця, колоса на глиняних ногах, котрий краде в людини божественний подих і перетворює її саму на Голема, бездушний гофманівський автомат, Чак Поланік устами свого героя монотонно прибивається до приспаної свідомості читача: «...Ти – це не твій рахунок у банку. Ти – це не твоя робота. Ти – не твоя сім’я. І ти – не той, ким себе вважаєш» [7, с. 134].

Для головного героя доцільність подальшого «позитивістського» буття стає сумнівною: «Можливо, самовдосконалення – це не відповідь. ... Можливо, саморуйнація– це відповідь» [7, с. 44]. Наприкінці часів єдино можливим шляхом звільнення від кайданів виснажуючої телеоцентричної дійсності залишається абсолютна негація, нігілізоване і радикалізоване ніцшеанство – руйнація старих цінностей та нествореннянових: «Це була свобода. Втратити всяку надію було свободою. ... Погляд на зірки – і тебе вже нема» [7, с. 17]. Усі вищі ідеали минулого заступає порожнеча. «Бійцівський клуб» стає тимчасовою альтернативою цивілізації, перетворюючи у свідомості його членів реальний світ на фіктивний, до краю релятивізуючи соціальний детермінізм та утверджуючи традиційний домінат духовного «я» над матерією: «Визволитель, який знищив мою власність, бореться за мій дух, шепоче Тайлер. Учитель, який змете прив’язаності з мого шляху, звільнить мене» [7, с. 104]. Головний герой роману кидає виклик сучасності – поставивши незадовільну оцінку спотвореній реальності, як свою останню мету «Джек» ставить досягнення цілковитого дна, яке тільки і може дати шансна спасіння. «В пустині рівняйте дорогу Господню» (Ів. 1:23) – апеляція до досвіду Христа знаходить логічний розвиток у філософії оповідача.

«Коли вас скувало в лещатах, коли ви по вуха в лайні, не бійтеся вилити свою душу до дна!.. і не гайте часу! його у вас не так вже й багато залишилось!» [8, с. 232] – шокуючий мізантропічний нігілізм европейця Луї-Фердінанда Селіна, задекларований у сер. ХХ ст., в його кінці виливається у літературний тероризм американця Чака Поланіка. Протестуючи проти тоталітарного стану нової ризоматичної людини епохи постмодерну, головний герой «Бійцівського клубу» робить останній крок у прірву – від саморуйнації до тотального знищення навколишнього світу. «Вбивці відомо Дещо. Сказано: тільки вбиваючи, здатен убивця досягнути досконалості» [5, с. 273-274]. «Джек» – всього лиш рядова деталь дегуманізуючої системи. Проте без кожної окремо взятої складової система неможлива: «Люди, на яких ти хочеш наїхати, – це люди, від котрих ти залежиш. ... Ми знаємо про тебе все. ... Ми контролюємо кожну частину твого життя» [7, с. 158]. Коли члени «бійцівського клубу» усвідомлюють це, народжується Проект «Ушкодження», а їхній спротив цивілізації ляльок переходить у завершальну, макрокосмічну фазу.

Закономірним етапом у розвитку героя стає розуміння недостатньості віртуального протистояння віртуалізованому світу – цілковита його ануляція можлива тільки через радикальний поворот до дійсності та фізичного вимкнення «матриці». Задум міських партизан доби постмодерну полягає у створенні закритої спільноти, яка шляхом терору і насильства перебирає всю владу над світом у свої руки: «Метою було показати кожній людині в Проекті, що він наділений владою впливати на хід історії. Ми, кожний з нас, можемо керувати світом» [7, с. 115]. Розпочавши з незначних бутафорних акцій, уся кампанія швидко переростає форму соціального спротиву, керуючись духом знищення заради знищення. «Ми будемо прикрашати міста не будівлями, а руїнами. Мікельанджело вчить нас знищувати зайве» [3, с. 59] – головна теза «війни у натовпі» лунає рефреном між рядками книги. «Зміна цінностей – це зміна тих, хто творить. Кому випало бути творцем, той завжди знищує» [6, с. 59]. Еволіанську ідеологему «повстання проти сучасного світу» письменник застосовує в романі буквально. На відміну від філософських маніпуляцій попередніх століть, свою ненависть до матеріалістичного світу персонажі книги втілюють на рівні самої матерії. Проект не виставляє жодних вимог. Проект не керується нічиїми інтересами і не відстоює ніяких ідей. Ніяких запитань, ніяких виправдань, ніякої брехні. «Це – ціль Проекту «Ушкодження»... Повне і негайне знищення цивілізації» [7, с. 118].

Услід за провокативними закликами футуриста Філіппо Томмазо Марінетті на поч. ХХ ст. відправити ескадру бомбардувальників на художні галереї Флоренції і знищити всі пам’ятки старої культури, герой роману Чака Поланіка чітко окреслює антикультурний характер своєї революції: «Я хотів спалити Лувр. Роскришити кувалдою мармурові сходинки. ... Ми хотіли звільнити світ від його історії» [7, с. 117]. Всі члени Проекту «Ушкодження» – це ті, кого колесо цивілізації викинуло на онтологічні задвірки буття, і хто на знак помсти вирішив це колесо достроково зірвати з вісі:

Світ таки справді мара –
Ми бачили все помилково.
Чекати недовго лишилось, ура!
Армагедон – достроково! [4, с. 152]

Кінцевим акордом роману стає замінування повстанцями хмарочосу «Parker-Morris» і психічним колапсом головного героя. Перед смертю він відкриває роздвоєння своєї особистості: персонаж Тайлера Дердена виявляється другим, архетипним «я» самого оповідача, його супресованою «вовчою» натурою, котра тільки зрідка прокидаючись у свідомості Степового Вовка 1920-их рр., наприкінці 1990-их рр. тріумфально підкорює особисість «Джека». І усвідомлення власного розпаду не зупиняє його: «...Вбивця, який кидається в потік, – і є те єдине, що неперервне в цьому потоці. Він живе, убиваючи і посуваючи цим до смерті себе самого» [5, с. 275]. «Джек» розуміє, що досягнуте саме дно – і «мить досконалості була варта того» [7, с. 28]. Яскраву алюзію на фабулу фіналу «Бійцівського клубу» знаходимо в оповіданні російського письменника Юрія Мамлеєва «Душевнохворі майбутнього», в якому остання нормальна людина теж опиняється за гратами психіатричної лікарні з тавром душевнохворого. ««Колись увесь світ був божевільний», – кажуть найхитріші й кліпають очима» [6, с. 16].

Наприкінці ХХ ст. екзистенціаліcтська література втрачає актуальність та інволюціонує до деструкціоністського нон-екзистенціалізму, спершу деконструючи героя модерну, його внутрішній світ та реальність, ним створену, а потім і вбиваючи його як неуспішного суб’єкта буття, який ганебно провалив вирішальний екзистенціальний іспит. Онтологічний песимізм Рене Генона, Юліуса ЕволиГі ДебораЖана Бодрійяра в романі «Бійцівський клуб» знаходить кінцеве та остаточне оформлення. В особі головного героя книги, знімаючи ілюзорні покриви людського існування та відмовляючись від будь-яких позитивних цілей, Чак Поланік досягає абсолютного дна – наріжного каменя телеології, під яким він відкриває саму Порожнечу – непромовлюване ім’я Бога.

Література:

1. Генон Р. Кризис современного мира / Рене Генон // Традиционные формы и космические циклы. Кризис современного мира / Рене Генон. — Москва : Беловодье, 2004. — С. 149—300.
2. Дугин А. Философия традиционализма (Лекции Нового Университета) / Александр Дугин. — Москва : Арктогея-Центр, 2002. — 624 с.
3. Корчинський Д. Війна у натовпі / Дмитро Корчинський. — Київ : Амадей, 1999. — 384 с.
4. Корчинський Д. Революція «от кутюр» / Дмитро Корчинський. — Київ : Грот, 2004. — 154 с.
5. Мисима Ю. Философский дневник маньяка-убийцы, жившего в Средние века / Юкио Мисима. — Санкт-Петербург : Азбука-классика, 2003. — 288 с.
6. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого / Фрідріх Ніцше / Так казав Заратустра. Жадання влади / Фрідріх Ніцше. — Київ : Основи, 1993. — С. 7—326.
7. Поланик Ч. Бойцовский клуб / Чак Поланик. — Запорожье : ID Design, 2005. — 203 с.
8. Селин Л.-Ф. Из замка в замок / Луи-Фердинанд Селин. — Санкт-Петербург : Ретро, 2003. — 416 с.

Публікація:

Вишинський С. Постмодерновий виклик деструкціонізму в романі Чака Поланіка «Бійцівський клуб» / Святослав Вишинський // Буковинський журнал. Громадсько-політичний, літературно-мистецький і науково-освітній часопис. — 2009. — № 3—4. — С. 179—182.

Джерело: Міждисциплінарний дослідницький проект «Politosophia»