Андреа Массарі
Переклад Онисія Г., ВО "Свобода" для Політономії
Розкол інтелектуалів передував розпаду Радянського Союзу. Бунт сучасних інтелектуалів цілком міг би передвіщати розпад космополітичної імперії. Звісно, олігархи Системи могутні: вони мають гроші і контролюють класичні засоби інформації. Але влада цих олігархів під потрійною загрозою: під загрозою народного бунту, цифрового повстання, а також повстання інтелектуалів. Все більше філософів, антропологів, економістів, геополітиків, географів і соціологів виступають проти встановленого безпорядку. В стороні від голлівудської дійсності, Андреа Массарі пропонує нам трохи набрати висоти…
Роз’яснення («Полеміка»).
Філософи в пошуці сенсу
В 1950-х роках, більшість філософів були марксистами; вони стали захисниками прав людини в 1970-1980-х рр. Сьогодні багато філософів є різкими критиками сучасності і часто висловлюються за повернення до традиції. Це - випадок Жана-Франсуа Маттеї, автора «Внутрішного варварства» і «Судового процесу Європи». Це випадок Філіпа Немо, автора «Інтелектуального занепаду Франції». Шанталь Дельсоль заявляє про «Епоху відчуження». І з великою літературною люттю письменник Рішар Мілле викриває «Втому свідомості» та горизонтальність світу. Філософський памфлет, віддалений від усякої добромисності і позначений відбитком радикальності.
Велике повернення кордонів
В сучасному новоязі слово кордони стало табу: про них не говорили, якщо не для того, щоб їх… відмінити. Режі Дебре порушив табу, опублікувавши «Похвалу кордонам». Похвала кордонам також проходить червоною лінією крізь блискучу книгу Ерве Жювена: «Повалення світу». Таким чином економіст і антрополог стає також філософом. І той, і другий видається в «Галлімарі».
Реабілітація протекціонізму
Перед великою промисловою загрозою, старий голліст Жан-Ноель Жанненей опублікував у 1978, «За новий протекціонізм». У формі лебединої пісні, адже з кінця 1970-х років, темп задає вільна торгівля. Моріс Алле, що спромігся навіть змусити цензурувати Нобелівську премію. Ця епоха цензури закінчена: тепер економісти наважуються оголошувати себе протекціоністами: Жак Сапір і Жан-Люк Грео приєднались до Жерара Дюссуі, теоретика світового характеру, та Алена Шове («Інший світ: протекціонізм проти хижацтва»).
Соціологи і географи критично ставляться до імміграції
Географ Крістоф Гіллі влаштував повну несподіванку своїми «Французькими зламами». В них він показує розмах етнічних зламів. Етнічні злами, які не є соціальними за необхідністю: адже люди багатші (принаймні, фінансово) в Сені-Сан-Дені, ніж в Крезі. Зі свого боку, у Маліки Сорель є «Мова правди про іміграцію», «Інтеграція». Така ж точка зору і в Мішель Трібала (з Національного інституту демографічних досліджень) у «Великих закритих очах» («Іміграція у Франції») або Х*юго Лагранжа у «Відмові від культур».
Велике повернення геополітики
Щороку фестиваль геополітики в Греноблі, організований Паскалем Гошоном і Жан-Марком Уіссу, відзначає поверненя інтелігентів до турбот влади: Емерік Шопрад, автор «Хроніки шоку цивілізацій», там можна зустріти Паскаля Боніфація, автора «Атласу усього світу» і рубака «Інтелігентів фальсифікаторів». За кадром, не вдалося б забути ні генерала колишнього директора Військової школи і критика американських воєн. Ні Алена Сораля, який хоче не лише розуміти імперію, а й боротися з нею. Ні Крістіана Арбюло, теоретика економічної війни. Ні Франсуа-Бернара Х*юго, блискучого медіолога.
Викриття «сучасного» мистецтва
«Сучасному» мистецтву більше… століття. Воно – більше, ніж… вікове! Воно народилося в 1890-х роках і панує в музеях з часів «Фонтана» Дюшампа в 1917! Але критики «сучасного» мистецтва всі більш численні і гострі. Жан-Філіп Домек заявляє, що «сучасне мистецтво закінчилося». Ці «митці без мистецтва» також критикуються Жаном Клером, академіком і колишнім директором Музею Пікассо, у «Зимі культури» і «Діалозі з мертвими». Не забуваючи аргументовані докази Од де Керрос («Приховане мистецтво»), Крістін Суржен («Міражі сучасного мистецтва»), Жана-Луї Аруеля («Велика фальсифікація сучасного мистецтва») або Алена Покара («Підручник зі спротиву сучасному мистецтву»).
Викриття олігархії
Десять років тому «олігархи» являли собою російських більш-менш мафіозних керівників, які збагачувались на руїнах колишнього Радянського Союзу. Сьогодні, критика олігархії перетнула стіну колишньої «Залізної завіси». Апостол прямого народовладдя , Іван Блот видає «Олігархію при владі». Він опиняється в компанії Алена Котта, який викриває «Панування олігархії» і Ерве Кампфа, який публікує у видавництві «Сей» книгу «Досить олігархії, хай живе демократія». А ліберал Вінсент Бенар, директор Інституту Хаєк викриває «олігархізм». Точка зору, за яку береться іншим способом антрополог Поль Жоріон у «Капіталізмі в агонії». Таким чином п’ять авторів з п’ятьма різними точками зору, сходяться в одній критиці. На місці олігархів, будь-хто захвилювався б!
Нейронауки проти телебачення і нової педагогіки
Тисячі наукових досліджень довели шкідливість телебачення для здоров’я (ожиріння, серцево-судинні захворювання) та для розумового розвитку, особливо дітей. Своєю «ТБ-лоботомією», Мішель Демурже наголошує на цьому безпощадно, влучаючи в саме серце центрального інструменту контролю розумів.
Нейронауки також надають вирішальні аргументи проти так званої «нової» педагогіки, чиї згубні наслідки в освіті постійно розкриваються, особливо Лораном Лаффоргом, лауреатом премії Філдса.
Плодотворне кипіння
Що вражаюче в цьому новому інтелектуальному пейзажі, так це різноманітність тих, хто його складає. Тут є встановлені і маргінали: ті, хто займають видне місце у видавництвах «Галлімар» і «Сей», і ті, хто видають свої книги на межі самвидаву. Яка різниця, і ті й інші мають успіх власне завдяки компанії «Amazon».
Є ті, хто приходять з лівої і марксистської течії і ті, хто бачать в собі реакціонерів. Є світлі ліберали і читачі «Кризи». Є католики, миряни і пантеїсти. Є ті, що виходять з тридцяти років добромисності і ті, що тридцять років борються з добромисністю. Є також всі ті, що приходять нізвідки, але поважають вчинки.
Влада олігархів і політкоректний порядок (глобалістичний, «антирасистський», прибічник вільної торгівлі, в розриві з традиціями) знаходяться під потрійним вогнем: народних рухів, дисидентської блогосфери та інтелігентів, що порвали зі своїм середовищем.
Поб’ємось об заклад, що наступні події зведуть їх разом!