Політономія

Smierc Polarstern

1. Ідея Космосу як принципу впорядкування несе в собі сакральний вектор, котрий є як підставою, так і обгрунтуванням вертикальної спрямованості вгору - поступу перманентного самоподолання. Організуюча сила у вказаному контексті виступає точкою збору даного рівня, реалізуючи предмети, феномени, факти і цінності в їх об'єктному відношенні стосовно вісьового Суб'єкта. Абсолютна суб'єктність формотворчого принципу утверджується ієрархічною вищістю його внутрішньої природи, тому може бути осягнена тільки в духовній площині. "Ибо идея нации есть не то, что она сама думает о себе во времени, но то, что Бог думает о ней в вечности". Суб'єктний статус Центру щодо рівня його горизонталі конституюється перехрещенням актуального і потенційного в точці абсолютного тяжіння, його есенціальною інакшістю щодо природи всієї периферії.

2. Онтологічна експансія є проявом, актуалізацією потенційних можливостей Суб'єкта, його еманацією назовні. Космогонічне розширення як проявлений акт упорядковує та стверджує вісь абсолютного духовного центризму. В імманентній дійсності політична експансія є ритуалом наслідування і сакральної екстраполяції трансцендентного. Як зовнішня дія, що опирається на сакральний Суб'єкт, вона, освічуючи периферійну реальність, конституює Центр не тільки як виток, але і як мету циклічного буттєвого тяжіння. Імперія як централізована Ойкумена означена символом Райського Дерева, чиї плодоносні гілки окреслюють периферію, а живильні корені радіально асимілюються в Центрі. Точка експансійного зеніту є надіром абсолютної суб'єктності. Істинною реалізацією експансії є ануляція периферії в акті тотальної імплозії - повернення сім'я Адама в райську обитель Духу.

3. Дух первинний над матерією, тому творення ідеї та утвердження орієнтації є ознакою суб'єктного статусу. Людина як точка перехрещення Духу і матерії не є абсолютним Суб'єктом, але заміщає його на даному рівні, виступаючи в якості провідника духовної ідеї та інструмента її реалізації. Втілюючи відносну суб'єктність, Людина актуалізує пограничні можливості Універсуму, відкриваючи для периферії перспективу вічно потенційного Центру. Реалізацією ідеї універсальної спільноти є реалізація ідеальної Людини як формуючого суб'єктного архетипу. Кінцевою реалізацією самої Людини є подолання власної інерційної об'єктності відносно Духу в точці тотального повернення. "Народ представляет собой обход, сделанный природой, чтобы создать шесть-семь великих людей, чтобы потом обойти и их".

4. Фактор ворога є головним рушієм самоподолання: "Но вам, слушающим, говорю: любите врагов ваших..." Ворог зовнішній є лише експозицією ворога внутрішнього. Боротьба з Хаосом та підкорення інерційних сил емпіричної дійсності є ритуальною екстраполяцією внутрішнього опанування власної матеріальності. Фундаментальна задача Людини - у вольовій перемозі над власною об'єктністю, інструментом до чого є оперативний дуалізм. Формуюча макрокосмічна місія Людини віддзеркалює мікрокосмічне звільнення Духу з-під диктату форми. У вказаному контексті зовнішні матеріальні цілі слугують тільки метафорами духовного становлення всередині і як такі самоцінності не мають. Суб'єктивація Духу в самоподоланні є принципово неутилітарною і таким чином виступає головним ідеалістичним критерієм істинності боротьби.

Smierc Polarstern
Квітень 2009