Майкл Ньюленд Переклад Олексій Бешуля Філософ науки Томас Кун близько двадцяти років тому запровадив новий словниковий термін – «парадигма змін» Те, що люди приймають в якості офіційного опису реальності, часто стає все більш відірваним від їх власних уявлень про світ навколо них. Несамовиті зусилля докладаються для вирахування площі кола, в якому головні філософи ортодоксальності – пам’ятаючи про свої позиції та престиж – приєднуються до безликих, що прагнуть тихого життєвого спокою, покидаючи агонію нерішучості стосовно заселеного ними світу. Врешті-решт, неминучі єретики, які відкидали офіційну точку зору протягом десятиліть, створили умови, в яких нинішня ортодоксальність настільки виразно розходяться з реальністю, що навіть ледачій розум більше не підготовлений для її підтримки. Замкнені ворота, які штовхали єретики, абсолютно несподівано розблоковано, і всі падають на підлогу за ними. Такою була віра у те, що Земля пласка, а останнім часом такою була віра в комунізм. Раптово старий світ добігає кінця. Народжується нова парадигма. Г.К.Честертон на початку століття писав як загальноприйняті методи - зі всієї своєї уявної потужністю - схильні до колапсу: «Гравці уважно слухають все, що розумні люди говорять про майбутнє нового покоління. Гравці чекають, поки всі розумні люди помирають, а потім влаштовують їм гарний похорон. Потім вони йдуть і роблять щось іще». Більшість розумних людей, які передбачали всесвітнє торжество комунізму, фізично померли, а решта політично при смерті, якщо залишити поза увагою соціальний аспект комунізму і його прагнення зробити усіх нас абсолютно однаковими. Лібералізм - нинішня політична парадигма - занепадатиме та помре невдовзі, оскільки його основні принципи суперечать людській природі. Наше завдання полягає у прискоренні його природного шляху. Ефективні єретики є пробойною силою необхідних змін парадигми. Серед «палацової варти» ліберальної ідеології відзначається пожвавлення сигналів збереження ліберальності. Один відомий капітан ліберальних переконань, Мелані Філліпс, вже описав лібералізм заснованим на брехні та завданаючим збитки сферам, яким він мав сприяти. Нігелла Лоусон скаржилася на архі-ліберальність сучасного спостерігача, бо мультикультуралізм утверджує вигоду різноманітності, хоча, насправді можна терпіти лише однаковості. Вигода з’являється для того, щоб її викинути! На жаль, наразі деякі з супротивників лібералізму з нашого боку мимоволі через своє невміле поводження роблять його повітрям, без якого не можна жити. Самонейтралізатори Боротьба за виживання білих зараз точиться на двох фронтах. Мало того, що ми зіткнулися з однією з найжорстокіших систем контролю розуму, що колись існувала, з лібералізмом, що набагато складніший та ортодоксальніший у цьому відношенні навіть за комунізм, до того ж нездатності по нашій частині вирватися із внутрішньої культури, яка мала намір нейтралізувати себе. Єретична діяльність, спрямована проти сучасної ліберальної парадигми, зробила стільки, що заохочення її продовження оскаржить її ефективність. Майже кожну позитивну та конструктивну частину націоналістичній діяльності – на що було здійснено величезні витрати енергії - була врівноважено більшістю, що відображало хорошу та погану роботу. Часто ті ж самі люди брали участь у обох кінця гри, не зважаючи на витрати, які вони здійснювали! Часто погане приходило з інших фракцій у рамках патріотичного руху, які не хотіли би бачити на чолі іншу групу. Таким був політичний фільм жахів «Молот», де лилася кров хороших хлопців і який можна назвати самонейтралізатором. Найгіршим прикладом націоналізму є США, де бігають лісами і розмахують зброєю, або носять мультяшні капюшони, не маючи будь-яких уявлень про реальну політику. Південна Африка є ще одним прикладом з перевдягань у форму і позуванні на конях. Як сказав один відчайдушний білий на недавній телевізійній програмі: "Білий" рух очолюють політичні любителі". Настав час, щоб найкращі друзі білого виживання назвали причину відсутності наших перемог – розпущений хвіст. Можна сказати, що у Британії, не без надмірного перебільшення, націоналісти розділилися протягом останніх десятиліть на два табори: ті, хто підтримує політику постійної діяльності або принаймні позицію змагань, і, поза БНП, бажаючі проникнути до Партії Торі. Обидві стратегії є явно невдалими. У першому випадку громадськість сприймає націоналістів як таких, що знаходяться поза законом, а не представниками засад британського життя, якими ми маємо керуватись. В останньому випадку, що легко побачити обирається велика та успішна політична сила, але будь-які перспективи такої діяльності є міражем, який обирають люди через простоту вибору, що теліпається перед обличчям. Дехто до нині поступає саме таким чином. У ніч виборів Дерека Бектона радником БНП у 1993 році натовп зібрався за містом у залі, де рахувалися голоси. Бійки, крики і навіювання страху на місцевих жителів, ось що могли б очікувати ці люди вразі перемоги БНП на виборах. Ні, там не було ліваків, усі присутні показували, на що здатні. Вони були самі! Відео цих подій використовувалось знову і знову на телебаченні, коли згадувалося про БНП. Ось дія самонейтралізаторів! Суспільство хоче вирішення своїх проблем, а не отримання ще більших. Уповноважені базарів Засідання БНП протягом багатьох років мали безліч уповноважених базарів від ССН (Союзів самонейтралізації) серед аудиторії. Хоча й малюсінькі за чисельністю, вони пурхають від групи до групи, прагнучи того, щоб присутні на самих засіданнях займалися чимось іншим. Вони легко помітили відсутність єдності навколо товарної політичної програми, що проклинало нас. До питання часу руки дійдуть. Коли вони запитували чи будемо ми й надалі потурати боягузтву керівництва, чи займемося реальними справами: маршами, вуличними боями тощо. Вони не пропонували це як відверте правило, але це було ясно з контексту. Безумовно, ССН поводились порівняно тихо останнім часом, однак, як і щодо «Старої праці» в рамках проекту Блера, вони назавжди залишалися з нами. Уповноважені базарів тиснули на емоційну складову, хоча і розуміли її нераціональність. Старі патріоти потайки сумували за віддаленням від своєї молодості та святами емоцій масових маршів сімдесятих. Молодь живе з почуттям упущеності чогось і відчуває обман з боку керівництва, що не приділяє достатньо уваги задоволенню їхніх потреб. Поза сумнівами ССНівці надзвичайно розумні. Люди введені у почуття провини за невдачі, яких не вдалося уникнути протягом останніх шістдесяти літ. Туманні обіцянки «реальних справих» за умови приєднання до їхньої групи. При найменших ознаках успіху політичної діяльності ССН починають зводити наклепи про зраду чи нехтування національною програмою. Непрактичність Не стане новиною те, що радикальні рухи підриваються з середини самонейтралізаторами. Всі вони - хороші чи погані - повинні зустрітися і подолати однакові проблеми. Абсолютно недоцільні люди, які хочуть нав'язати свою непрактичність всім, є частиною природи людства. Держава добре знає як залучити і використовувати їх, часто відправляючи їх на розпалювання невдоволення і заохочення беззаконня. Двадцять років тому я провів вечір із самопроголошеним чорним радикалом, що називав себе «Майкл X» і бачив себе британським еквівалентом американського «Малкольма X». Цей чоловік мав фізіологічні риси психопата і раніше працював викидайлом у кримінального авторитета Петра Рахмана, який завдяки мафіозним методам витягнув з людей похилого віку майно, яким він володів в Ноттінг-Хілл в Лондоні. Пізніше виявилось, що таке минуле не завадило Майклу Х здобути славу «борця за свободу» і на її вершині бути повішеним у Вест-Індії за вбивства декількох білих людей. ССН працює без упередженості щодо кольору шкіри, расової належності, віросповідання тощо. Комуністичний рух було пронизано самонейтралізаторами на початку 1900-их років. І коли Троцький приїхав до Лондона у 1902 році з метою приєднатися до групи легендарних російських революціонерів, то незабаром виявив, що більшість з них були абсолютно непотрібними з практичної точки зору зірвиголовами. Постріл у царя, промах і вільна Росія – їх рівень політичної компетенції. Усі вони прагнули захопити владу силою. Наприкінці Першої світової війни, легендарна комуністка «Червона Роза» Люксембург намагалася почати повстання в Берліні, що не мало жодного шансу на успішне завершення. Диявольська Роза була вбита і кинута до канави у підсумку, схожа доля спіткала також і послідовників комуністичної організації «Спартак». Усе це було більш схожим на апокрифічну сюжетну лінію класичного гангстерського фільму тридцятих років двадцятого століття, де міцний хлопець промовляє: «Підійди та вдар мене – дозволь показати як я можу це витримати». Роздратування Лєніна щодо активності самонейтралізаторів дійшло до того, що він написав невеличку книгу щодо цього, яку б варто було прочитати більшості націоналістів. «Лівий» комунізм - дитяча хвороба людей, які вважають себе представниками «справжнього курсу», і не хочуть його розбавити, щоби спробувати отримати масову підтримку, а, отже, і шанси насправді отримати владу і дійсно досягти чогось. «Ніяких компромісів, ніяких маневрів!» - наше гасло, а підтримка не є результатом! За часів Лєніна, народні маси зневажали участь у виборах, при цьому всі переваги, якими вони користувалися було лише інформування більшості суспільства. Вони зневажливо ставилось до зміни тактики щодо різних подій. І саме це ми чуємо у націоналізмі протягом багатьох років. Маніпуляція Одним з найстрашніших аспектів збоченої чистоти, на що також скаржився Лєнін, є те, що породжує всередині руху нездатність бачити маніпуляцію, навіть стикаючись з нею обличчя до обличчя. Усе це породжено міні-лідерами нескінченних осколочних груп, що у підсумку набувають рис поведінки не політичних радикалів, а дрібних бариг. Нам не треба далеко ходити, щоб помітити те ж саме за БНП. Чудовий приклад висвітлено у Франції як наслідок дрібності політичних груп. На диво успішна троцькістська група «Робітнича боротьба» працювала в умовах суворої конспірації протягом останніх сорока років. Послідовники цієї групи мають як монахи присвятити руху своє життя та відмовитись мати дітей. Ціла справа може показати як таємничо може працювати безжальний бізнесмен, який володіє низкою компаній, одна з яких останнім часом надзвичайно потерпала від виплат за порушення прав найманих працівників. Арка антикапіталістичної «Робітничої боротьби», що мала ідеологічну чистоту та орденський тип, по своїй суті була вигнута під капіталізм. Ідеологічна «чистота» та таємність осліплює та заводить у глухий кут нещасних, що не можуть відступити ні на крок. Ви щиро хочете перемогти? Існують два типи політичного руху. Перший має своєю метою висловлення власної позиції в незалежності від отримання найменшої підтримки суспільства. Дрібні комуністичні групи є справжнім виявом такого принципу. Стоячи на вуличних перехрестях, вони як і раніше закликають робітників до повстання та встановлення комуністичної держави у Великобританії. Є кілька показників, але всі вони падають. Щодо другого типу, то він пояснюється на пальцях як просування своєї діяльності до цілей у таких напрямках, які дадуть найвірогідніший результат. Усе розраховано на досягнення максимального результату за прикладання мінімальних зусиль, як кажуть американці: «Працюйте не більше, а розумніше». Розумність включає в себе визнання того, що найскладніші типи політичної діяльності, не обов'язково є найбільш ефективним. Дуже гарним прикладом є маленькі марші, де власне групка людей повністю оточена поліцією. Врешті решт одна з американських «правіше не буває» груп недавно зробила заяву, що марші у «коробці» поліції виглядаю так наче націоналісти йдуть не до влади, а строєм прямують до місцевої в’язниці. Насправді, усе, що змушує рух виглядати слабшим, робить його менш ефективним, уникає спритності та практичності політичних груп. Самонейтралізатори не мають ефективності та впливовості. До якого з типів політичних рухів ви б прагнули належати? Тішуся сподіваннями, що до останнього. Тепер ми маємо перейти до деяких деталей, що треба скоригувати, якщо наша справа йде до успіху. Пастки Усе, що має підозрілий запах, має бути видаленим з нашої платформи. Якщо ви наполягаєте на вірі у зелених чоловічків, що мешкають на Марсі, то принаймні зробіть можливим постановку питання так, щоби уникнути звинувачень у дивацтві. Ви завжди можете сказати: «Необхідно провести додаткові дослідження щодо питання наявності життя на Марсі», - а не: «Я вірю у маленьких зелених чоловічків». Це є різницею між політиком і тим, кому визначено лишитися маргіналом у суспільстві. Якщо маленькі чоловічки усе ж з’являться, то ваша позиція є підкріпленою, і ви позиціонуєтесь щирим і здатним до передбачень. Серйозні політичні рухи постійно вивчають програми, які вони намагаються «продати» найскладнішим ділянкам громадськості, та пастки, які можуть призвести до втрати підтримки. Точки, що будуть сприяти ефективності, відмічені у списках та складаються і розглядаються окремо. Або за зміни політики продажі стають більш ефективними. У цій області, як і в багатьох інших, британський націоналізм просто не приніс достатнього професіоналізму до своєї політичної діяльності. Лейбористи йшли напролом з безжальною ефективністю протягом останніх кількох років і незабаром здобули владу. Такі підвалини, як «Чотири Пункти», що закликали до усуспільнення економіки, були безцеремонно відкинутими. Є дві особливі слонячі пастки, які стали очевидними у націоналізмі, і до яких так хочуть пожбурити себе патріоти: демократія та репатріації. Нік Гріффін виступив з листом «Не час для Пітера Пена» щодо цього новаторства, тому мені не доведеться знову повторювати аргументи. До речі, у громадськості набагато більше шансів зараз зазнати змін шляхом відвертого визнання, що існує рішення пропозицій, ніж за помахом чарівної палички. Дійсно наразі є величезною проблемою те, що громадськість занадто змучена і часто не погоджкється з тим, що все може бути якось вирішено. Демократія - недосконала система, яка, проте, залишає місце для вдосконалення. Довоєнне гасло «Демократія провалилась!» зараз не привабить великої кількості послідовників в умовах післявоєнного світу. Безглуздий навіть натяк однієї партії змусити громадськість пробігти одну милю. З огляду на це патріоти мають пропонувати громадськості те, що вона хоче – більше демократії, а не вирішення усіх проблем на засадах необмеженої влади. У воєнний час громадськість може добровільно відмовитись від таких переваг. Черчілль без суду ув’язнював людей у концтаборах на острові Мен та інших місцях під час Другої світової. Ми ж не в такій ситуації. Недоліки партії, яка не в змозі оцінити реалії повоєнного світу, зараз яскраво видно на прикладі Національного Фронту. Засмучують масові втрати через політичні відмінності тих, хто переймається кращим майбутнім білої людини. Починаючи з коренів Що набагато корисніше, так це показати зв'язок одного політика зі своїм народним корінням, вихід його з народного середовища і зв'язок з усім народним, ніж прагнення до великих змін та покращення життя. Націоналізм у Великобританії відзначився жорстокістю у минулому, пропозиції щодо змін, коли наявні методи виявляються неефективними, часто розглядаються і засуджуються певними внутрішніми культурами навіть при початку розмови про них як слизький шлях, що веде до зради. Якщо як інші радикальні рухи націоналізм успішно розгляне прийняття фоссілізації, то цей крок просто стане поверненням до минулого та не дасть очікуваного успіху. Успішні радикальні рухи черпають себе з емоційних перешивань людей, яких вони прагнуть очолити. Без цього низового рівня підтримка ніколи не охопить широкого масштабу. Це відносилось і відносить до В’єтконгу, Національного фронту та беззаперечно до Шін Фейн/ІРА. Національний фронт впевнився у тому, що політична культура корениться у способі життя та традиціях французів. Щорічний ярмарок Національного фронту занурений у все французьке як і ті, хто приймає у ньому участь. Нескінченна низка прилавків презентує місцеві кухні усіх частин Франції, французьку книгу. Занадто часто у заходах британських націоналістів тихо як для диверсії з боку деяких осіб з-під прилавку поширюється напівнацистська література. Якщо британський націоналізм хоче будуватися як символ базарних лотків, то відсутність широко розбудованого націоналістичного руху звичайно йде на користь. Навіть якщо ІРА оточувала би нас на рівні політичної майстерності та складності, то без закликів своїх симпатиків, тільки тими особами, що приймають участь у насильницьких акціях, ми були би оточені. ІРА плаває у морі мовчазної згоди великої кількості людей і не маргіналізується, а британський націоналізм, попри те, що ніколи не планував здійснення терористичних актів, існує за умов негативного ставлення з боку суспільства. Причина в тому, що ірландський націоналізм успадкував чисте враження щодо того, що значить бути ірландцем – це гарні і цікаві символи та мученики за свободу в кращих релігійних традиціях. Британський націоналізм повинен бути цілком британським, щоби отримати органічну підтримку, яку мають французький та ірландський націоналізми, та притягувати до себе, щоб усі могли його зрозуміти та підтримати. З такою історією як наша, Бог його знає, де немає образів визначних британських вчених, військових, політиків. У цій країні в даний час політична активність, як правило, не популярна з будь-якого боку політичного паркану. Після війни, політичні партії справді були масовими рухами. Сьогодні навіть основні партії часто не можуть залучити активістів. Торі почали платити людям за поширення своєї пропаганди. Наразі існує те, що письменник Альберт Хіршман називає періодом «атрофації суспільного значення», в ході чого люди вважають участь у державних справах непривабливою. У такий час стає очевидною необхідність зробити одну справу в політиці прийнятнішою, ніж зазвичай, якщо рух досить великого масштабу буде створений для прориву. Це має означати початок адаптування, але не в такій мірі, що для вступу такого то кандидата будуть прийняті такі то зміни, бо скоро вони знайдуть достатньо виправдань для прийняття інших змін за їхнім бажанням. Злісним порушникам варто повторити гасло Торі, що звучить: «Без суперечок, будь ласка, я – британський консерватор». Так, баланс буде порушено, але ж британський націоналізм зазнав поразки на десятки років, не використовуючи весь спектр можливостей. Це було більше ніж синдрому містера Мікобера щодо британського націоналізму, чекаючи згори повернення чогось, а не створення сценарію, в рамках якого ми створюємо події. З’явилися проблиски світла у виході з цього глухого кута, але до досягнення результату ще довга дорога. Нік Гріффін був у центрі уваги протягом більшої частини позитивних змін. Найчудовішим в політиці є те, що конструктивні стратегії швидше залучають людину та інші ресурсів для їхнього раціонального використання. Коло доброчестя Нашим нинішнім завданням є розширення кола доброчестя, фонди для чого зараз частково закладені БНП. Якщо помилки в тактиці та стратегії були зроблені, ми не можемо допустити, щоб бажання зберегти обличчя стало перешкодою на шляху змін. Націоналізм піддається серйозним труднощам у політиці, як переконливо пише американський історик Барбара Тачман у березневому виданні «Дурості» - тенденція політичних рухів успішно або іншим чином стати на шлях змін бореться зі страхом втратити прихильність. Це те, що трапилося з Америкою у В'єтнамі, а в 1527 році в Римі, коли місто було розграбоване найманцями, тому що політичний процес прийняття рішень вступив у протистояння з необхідністб зберегти непогрішне обличчя тих, хто приймав рішення. Римляни часів Ренесансу навіть не були здатні організувати оборону стіни. Це метафора для нинішнього стану нашого суспільства. У нас є всі ресурси, щоб захистити місто нашого суспільства, але немає розуму, щоб прикласти ресурси для роботи на валу. Справа в тому, що патріотичні групи в Британії ще не пробували запровадити модерний підхід до націоналістичної політики повною мірою, хоча вже час так працювати. Тим не менш, такий потенціал вже зарекомендував себе для нашої партії, останнім часом швидким зростання числа членів, а також більшою співчутливістю з боку державних та, що ще більш приємно, "керованих" ЗМІ. Якщо ми йдемо правильним шляхом, то у мене немає сумнівів про наш потенціал та про те, у що перетворяться наші перспективи. Призи чекають!