Політономія

1. Концепт РС обґрунтований необхідністю знайти точку опори в ситуації глобальної зміни парадигм. Коли ми, традиціоналісти, задаємося питанням: чому традиція поступається сучасному світу, ми повинні дати абсолютну відповідь. Неабсолютна відповідь нас не задовільнить. Абсолютна відповідь полягає в тому, що є щось набагато важливіше за Традицію, і це набагато важливіше хоче, щоб Традиція в якусь мить пішла і щось цим "хоче" намагається сказати… Так зароджується концептуальний тезаурус Нової Метафізики: РС, постсакральна воля і неможлива реальність.

  

2. На що схожий РС в більш конвенціональних традиціях? На стурбованих персонажів, котрі старші за пам'ять, про те  нікуди не зникають навіть сьогодні. Це Єнох, Ідрікс, Мельхісідек, Хізр, "цар світу". В тім РС відповідає іманентному аспекту реальності. В цьому всі тонкощі. Ми знаємо, що трансцендентне не змінюється. Це ми з радістю припускаємо, і проблеми в цьому немає. Все іманентне змінюється і мутує. На те воно і є іманентне, Все, але не все. Щось залишається незмінним у стрімкій течії зміни. Парадигми, народи, царства, політичні системи, ідеології, навіть релігії змінюють одна одну, але це все щось таке, як було. І не десь там, а саме тут, ось саме конкретно тут.

  

3. На неоплатонічній мові є тріада моне, проодос, епістрофе. Постійність вищого апофатичного Цілого, космогонічне із ходження (еманація) та повернення в Ціле (кеносіс, тавхід, теозіс). РС – це моне, але не поміж світу, а всередині світу. Ця постійність та незмінність, таємно співприсутнє і проодосу і епістрофі. Це вертикаль у відношенні до вертикалі (так як проодос-епістрофі це вертикальний час, перпендикулярний звичайному – циклічному – часу, а лінійного часу просто не існує). Це особливе моне.  

   

4. РС може бути описаний в шиваїстській топіці. Подих Шиви – конституювання реальності (як ілюзорної окремості). Але є ще не-подих Шиви, як він сам. Та великої тотожності можна досягти методом анупайї , тобто методом  відсутності метода. Розрізнення між "я" та Шивою – цілковита ілюзія. Її не варто навіть знімати, так як її ніколи не було. Це удар блискавки. Та всі шляхи стають рівними – у аскезу та насолоду, у вишуканість і огиду, в життя чи в смерть, вгору чи вниз. Нічого цього немає. Шлях агхори та інших копаликів – ілюстрація такого відношення до світу.

  

5. Маніфестація пропонує, що в неї є внутрішній кордон. Це матерія. Дійшовши до неї, космогонічна маніфестація душі повертається на початок. Та починає підйом. Або тягне час: так чинять демони та вірні сатані, вони прикріплюються до матерії, не поспішаючи від неї відштовхнутися як від дна. Так твориться пекло. Логічно: абсолютна можливість досліджує свої межі, досягнувши їх, повертається. Але так, якщо є інше, ніж Єдине. А якщо іншого немає? Тоді не має і меж. Тоді є шлях нижче матерії, нижче демонів та пекла. На один подих нижче. РС ставить саме такий метафізичний дослід: про онтологію меж та "межових станів".

  

6. Тепер про денотативну множину Нової Метафізики. Нова Метафізика говорить не на мові Традиції, а на мові традиціоналізму. Вводимо попередню відповідність: денотати традиціоналізму та неоплатонізму збігаються. Відповідно, денотати Нової Метафізики є тими самими, що й  денотати неоплатонізму. Це важливе твердження: марно розмірковувати про РС в інакших топіках, звідти ми просто зісковзнемо.  РС має зміст, як те, що стоїть по іншу сторону вуалі неоплатонічного світу. Ця вуаль зв'язана з ними. РС ховається за ними. Але саме за ними, а не за чимось іншим.

7. Де Нова Метафізика можлива? Теоретично всюди. Але в практиці тільки тут і саме зараз. Вона не проглядається в світах симатично консистентних, де денотативна вуаль насичена та щільна. Лише коли реальність розкладається немов труп, там проступають риси РС. Всі поверхи світу подібні один одному. Вони відображають Оригінал. І лише на дні, в кінці кали-юги всі схожості з оригіналом втрачаються.  Це є симулярк –копія без оригіналу (до речі. суто платонічне визначення, хоча і парадоксальне). Коли світ остаточно обезглуздів, справжня свідомість більше не замутняється свідомістю половинною. По-справжньому можна міркувати тільки в серці нічого.

8.Питання про правочинність вживання слова " суб'єкт". Евола, маючи на увазі дещо аналогічне, говорить про "Я" або про "радикального я". Справа в нього йде не про "ідеалізм", але про щось оперативне та подібне тому, що ми хочемо сказати в Новій Метафізиці. Якщо звернутися до Жильбера Дюрана та його "траекту", взяту за відправну точку, то можна казати про Радикальний Траект або навіть про радикальний Дизайн (Хайдегера). Можна ввести для уточнення, що ніякого відношення до конвенціонального суб'єкту чи до конвенціонального "я" РС не має.

 

9. Проблема співвідношення Нової Метафізики та хаосу. Хаос та структура як незмінні константи, які ухиляються від інтелективного (ноеричного) погляду, викликають непевні асоціації з полем РС.РС ховається за вуаллю осмислених змістів світу, а хаос плеще під світом, загрожуючи його порядку. Хоча тембр та стиль розрізняються вагомо. Згадаємо про перетин нижньої межі. Хаос знаходиться під матерією, як об'ємний вимір хори, сплющений в "Тімеї" до плоскої неінтелігібельної плівки. РС поглиблюється в хаос, долаючи тканину матерії, проколюючи її. Для РС все – хаос. Він викликає хаос повсюди, куди подає його погляд. А навпаки? Чи закликає хаос РС? Релевантна помітка Еволи в "Інтродукціоналі алла маджиа" про "корозивні води": тобто коли викликає, проте частіше за все ні.

10. Де можна міркувати про РС? Сьогодні всюди. У нас та у всьому світі, це однаково. Більше того, без РС ефективність традиціоналізму та його боротьба з пост-сучасним світом буде ніякою. Це настільки ж важлива тема для соціального протесту, як раніше "Капітал" Маркса.