Марсель Лефевр
Мені здається, що неможливо зрозуміти ситуацію, в якій знаходиться Церква сьогодні, без звернення до історії. Повернімося на 2000 років назад, у період від кінця ХYШ ст Папи Римські Пій YІ, Пій YII, Григорій ХYІ, Пій ІХ, Св.Пій Х та Пій ХІІ були змушені боротися проти лібералізму та ліберального католицизму. Їм доводилось постійно стверджувати, що Церква ? це правда, треба вірити у Церкву, бо вона ? єдиний шлях до спасіння, власне єдиний шлях до спасіння, лише Церква є втіленням віри Господа нашого Ісуса Христа.
Ці Папи вважали своїм обов'язком безперервно боротися проти ідей лібералів і таким чином відстоювати Святу Церкву. Саме ліберальна єресь, яка, незважаючи на папський осуд, постійно виходить на поверхню, є причиною тієї ситуації, в якій Церква перебуває сьогодні.
Яку ж головну мету ставили перед собою ліберальні католики? 3 самого початку вони бажали єднання принципів Революції 1789 року з принципами Церкви вони завжди намагались примусити Церкву прийняти погляди, що лежали в основі причин загибелі Християнства. Такими принципами, як відомо, є протестанські принципи, оскільки протестантизм по своїй суті є ліберальним.
Протестантський дух породив таких філософів ХУ1ІІ ст., як Вольтер, Руссо, Дідро та багатьох інших, що були представниками ліберальної філософії ? філософії, що прагне звільнення, оскільки лібералом є людина, яка може звільнити сама себе від всіх постулатів Віри. Віруючі сприймають речі такими, якими вони є, тоді як ліберал створює для себе свою власну Віру, він бажає звільнитись від догми і не приймає Святе Вчення, що подається йому через правду, откровення та Церкву; в ім'я своєї освіченості він відмовляється від Віри; крім того бажає звільнитися від законів Письма. Він має власну свідомість і вважає її своїм власним законом, саме тому відкидає загальноприйняті моральні правила.
Лібералізм ? це заперечення організованого суспільства. Ліберал не визнає ніяку владу ? ні владу Бога, який є вірою, ні владу Ісуса Христа, який є одкровенням, ні владу суспільну. Очевидно, що поява цих філософів, протестантів та їх послідовників була поштовхом до загибелі суспільства. До Другого Ватиканського Собору можна було з упевненістю говорити про те, що Церква завжди чинила опір лібералізму, Церква вчила нас приймати Віру, Правду і Закон. Натомість ліберал виступає проти влади. Такі дві позиції не можуть співіснувати. Лібералізм почав поступово проникати у внутрішнє життя Церкви, у менталітет духовенства, його прихильниками ставали навіть деякі відомі церковні діячі.
Таким чином, у багатьох людей виникало бажання пристосувати принципи лібералізму до Церкви саме це вони намагались зробити на Соборі. Собор не був нічим іншим, як спробою запровадити у діяльність Церкви принципи лібералізму, об'єднати прихильників Церкви та лібералів. Я багато разів зазначав на своїх конференціях, що найбільш спірним питанням на Соборі було визначення змісту принципів колегіальності, всезагальності і релігійної свободи ці три теми викликали найбільше суперечок при обговоренні на Соборі. Ми ? консерватори і ліберали ? сперечались про релігійну свободу, про всезагальність, про колегіальність. Але однозначно було зрозуміло, що нам нав'язується позиція, що ці три принципи, які стали предметом бурхливого обговорення, точно відповідають трьом ліберальним принципам свободи, рівності і братерства.
Принцип свободи відповідає принципу релігійної свободи: ліберали хотіли запровадити у Церкві концепцію релігійної свободи, що суперечить традиційним канонам.
Рівність ? це колегіальність, це демократія, введена до Церкви, це «братерство», звичайно ? це всезагальність: всі є нашими «братами» ? і мусульмани, і протестанти, і буддисти ? всі ми «брати» насправді, це були принципи революції, які позиціонувалися на Соборі за допомогою цих трьох ідей. Церква ніколи не розуміла під принципом всезагальності те, що під ним розуміли на Соборі традиційно всезагальність пояснювалась наступним чином:
поперше, існує Вселенський Собор ? загальний Собор, на якому збираються всі єпископи.
подруге, існує так званий вселенський Всесвітній Собор Церков, котрий є протестантською організацією. До виникнення Соборів ми запровадили принципи всезагальності, що втілювалися у веденні переговорів між католиками та протестантами, але сьогодні під всезагальністю розуміється концепція взаємодії протестантів і католиків, змішування церемоній, ритуалів, молитв католиків, протестантів та представників інших релігій. Це є фальшива всезагальність, що, відверто кажучи, веде до знищення католицької Віри.
Папи Римські вважали релігійною свободою свободу релігії, а не релігії, ці дві концепції не є одним і тим же. Папи завжди стверджували, що повинна існувати свобода релігій, але не всіх релігій взагалі. Вони терпимо ставились до єресі та існування інших релігій, але значно вище ставили Віру.
Пій YІІ вирішив дану проблему просто він надіслав королю Людовику ХУІІІ протест проти запровадження у Франції свободи культів та релігій «Якщо надалі буде узаконено свободу всіх культів взагалі, ніхто не зможе розрізнити віру і єресь і кожен ставитиме на один щабель секти та псевдорелі гію іудаїзм з істиною реліпєю, за межами якоі нема спасіння». Так казав Пій YІІ і його підтримували всі Папи. Зрозуміло, що всі існуючі релігії не мають єдиної основи. Таким чином, кожна релігія може мати власні громадські організації, школи, видавництва і вільно розповсюджувати свої ідеї. Це є виключно важливою справою, відповідно до цього необхідно внести зміни до угод, укладених між папським престолом і католицькими державами, після цього, в ім'я цієї самої релігії свободи, державам доведеться змінити не лише зазначені угоди, але й свої конституції.
Чи не існує Церква для того, щоб проповідувати царство Господа нашого Ісуса Христа, щоб створювати християнську цивілізацію ? найжиттєздатнішу цивілізацію? Не існує нічого за межами царства Господа нашого Ісуса Христа, Св.Петро казав: «Нема іншого імені нашого спасіння, крім імені Ісуса Христа». Очевидно, що, якщо держава є католицькою, голова уряду ? католик, 98% населення ? католики, голова держави зобов'язаний відмовитись від інших релігій, якщо він не може це зробити, він має надати іншим релігіям лише мінімальну свободу.
В будьякому випадку обов'язком голови держави є охорона Віри, що є джерелом спасіння кожної душі, і тим самим допомагати Церкві об'єднувати душі для нашого Господа, для вічного життя. Це є завданням голови держави і це те, чому учить Церква, більше того, коли ми нагадали про ці принципи, ліберали заявили, що, як більше не існуватиме жодної католицької держави, Росія в свою чергу погодиться прийняти принцип релігійної свободи, Радянський Союз сприйматиме це як свого роду обмін. Ми знищимо католицькі держави і тоді Росія надасть свободу всім релігіям. Але це є обманом, оскільки навіть ті, хто наводить такий аргумент розуміють, що Росія ніколи цього не зробить. Таким чином, єдиною метою такого проголошення, ініціаторами якого є масони, є знищення Царства Господа нашого Ісуса Христа на землі та створення так званої універсальної релігії, яка являє собою релігію Сатани, тому що не існує іншої релігії, крім віри в Господа Христа є диявольська, третього не дано. Є лише одна релігія, яка може врятувати нас. Не дозволяйте їм каати Вам ? посилаючись на Вашу людську гідність, ? що всі релігії однаково хороші.
Отець Конгар заявив, що тепер не можна розглядати всі речі лише з точки зору віри, потрібно керуватись людською гідністю, що дає можливість говорити про свободу всіх релігій. Таку відповідь він дав на нашу позицію, що Церква завжди проповідувала віру ? віру католицьку, віру Господа нашого Ісуса Христа, котра покликана врятувати нашу душі. Але ж визначимо поняття «людська гідність», що це? Людська гідність ? це любов до віри і любов до добра і, віра ? це наш Господь Ісус Христос.
Отже, в кінцевому результаті ми все одно підкоряємось Ісусу Христу. Підтекстом людської гідності є необхідність наявності дозволу кожному обирати релігію за власним бажанням, але це заперечує місію Церкви. Навіщо звертатись до Церкви, якщо кожен маю власну релігію і всі релігії хороші? Ніхто більше не поклонятиметься Євангелію, яке більше не буде святим. Проголошення релігійної свободи руйнує Церкву, яка і так перебуває в процесі розпаду, руйнуються її найміцніші основи, руйнується її святий дух, руйнуються католицькі держави та католицькі суспільства.
Колегіальність, я хотів би сказати кілька слів про другу обставину, що представляє демократію в Церкві: Чому саме колегіальність? Тому що цей принцип є протилежним одноособовій владі священника: завжди необхідно радитись з прихожанами; необхідно, щоб вони брали участь у здійсненні влади, оскільки влада не може існувати надалі без участі пересічних громадян у її здійсненні. Це дуже важливо; у католицькій Церкві влада є одноособовою; влада Папи Римського є одноособовою. Цю владу він отримує після призначення Конклавом (таємною радою), влада надається йому самим Богом з того моменту, коли він стає Папою кардинали лише призначають Папу, а не наділяють його владою. Те ж стосується і єпископів: єпископ отримує свою владу через освячення і через освячення єпископу надається влада над єпархією. Так само, коли священник призначається пастором церковного приходу, він отримує свою владу зверху, а не від прихожан, Він отримує владу від Бога і це є участь у владі Бога, ,більше того, будьяка влада є від Бога, Св.Павло казав: «Немає влади, яка б походила не від Бога», навіть батько в сім'ї, навіть будьякі особи, які мають владу над іншими, завжди певним чином беруть участь у владі Бога, Тепер же, принцип колегіальності стверджує зовсім протилежне даній владі, вимагаючи створення рад, синодів, сенатів священників, конференцій єпископів, що призводить до того, що влада практично, та й морально, більше не може здійснюватись одноособово, навіть якщо фізично це можливо. Практично це стає неможливим, оскільки виникає ризик значних ускладнень, якщо відповідна особа, наділена владою, не звертатиметься до зазначених установ, єпископ не зможе зробити щонебудь без сенату священиків, пастор ? без наради прихожан, Папа ? без синоду чи єпископальної конференції. Як часто ми тепер чуємо у Римському релігійному братстві, що, якщо хтось звертається з запитом до Святого Отця, для отримання відповіді необхідно порадитись з єпископальною конференцією? Єпископальна конференція стала завісою між єпископами, між священниками, між віруючими і Папою, бо раніше Папа Римський був нашим Батьком і кожен вірний міг написати йому з проханням дати відповідь, знаючи, що його справу вислухають і вивчать сьогодні це є неможливим; тепер жоден священник чи мирянин, або навіть і єпископ не може звернутись прямо до Папи за відповіддю вони отримують відповідь, що їм слід звернутись до єпископальної конференції. Єпископальна конференція не є божественною установою, це дуже важливо вона являє собою демократичний орган у Церкві та руйнує божественну владу, що існувала і не може більше здійснюватись звичним трибом.
Всі єпископи бояться один одного, і коли хтонебудь питає про щось ? наприклад, чому вони не прийняли рішення про семінарію, про катехізис, про школи, ? вони відповідають, що їм треба порадитись з колегами, з єпископальною конференцією, такою і такою комісією, що вони не можуть зробити щось самостійно і не мають свободи. Вони і справді не мають свободи, і це важливо єпископ, який більше не керує в своїй єпархії, більш не є батьком єпархії, він більше не отець без сумніву, для єпископів є корисним звертатись за порадою, але це було закріплено у Канонічному праві минулих часів. Єпископ мав раду, але раду, що не мала повноважень нарадчого органу, а просто могла давати поради, виконувати котрі єпископ міг лише за власним бажанням, та й членів цієї ради єпископ призначав сам, ? тоді як тепер всі ради обираються і єпископ змушений працювати з радою, якої він не може змінити.
У Церкві відбуваються серйозні речі непогано, якщо існуватимуть єпископальні конференції, але лише до тих пір, поки їх влада обмежена, поки вони мають повноваження лише вислуховувати один одного ? наприклад, заснувати семінарію, університет, католицьку газету; це добре, що єпископи можуть радитись один з одним, але те, що вони стають такою організацією, коли жоден єпископ не може робити щось у своій єпархії на власний розсуд без звернення до комісії єпископальної конференції, комісії семінарій, комісій преси, комісій шкіл ? це є абсолютно неприйнятним.
Єпископ не повинен таким чином залежати від комісій: це повністю суперечить всім законам Церкви. Всезагальність, необхідно зазначити важливість всезагальності: важливість всезагальності ? це ціла церковна реформа. Ця церковна реформа породжується духом всезагальності, на мою думку, хибної всезагальності, всезагальності, що бажає, ні більше, ні менше, як об'єднати Церкву з протестантизмом.
Вони хотіли наблизити нас до протестантів, а не протестантів до католицизму, що є зовсім не одним і тим самим. Вони змінили ритуали Святого Жертвоприношення, вони змінили ритуали Причастя, вони змінили католицький требник священників, вони змінили навіть календар. Все це було зроблено в дусі всезагальності, завжди для того, щоб усунути все, що порушує спокій протестантів. Але, запитайте себе про мету проведення реформи, в котрій вони просто усувають все властиве католицизму, все, до чого закликає наш Батько у боротьбі проти протестантської єресі.
Наприклад, зверніться до текстів, які звучать під час поховання, і Ви побачите, що тепер в них нема розмежування між тілом і душею. Розмежування між тілом і душею було усунено, вони говорять про життя, а не про тіло й душу, це дуже серйозно. 3 католицького требника священників вони виключили псалми про прокляття ворогів Церкви, ті псалми, в яких ми просимо Бога про зменшення невігластва ворогів релігій, ворогів Церкви. Чому? 3 яких пір ми маємо право засуджувати навіть писання святого Духа? Саме це вони роблять ? ті, що вибрали серед псалмів. Ми ж повинні миритись з цим, бо ми не повинні засмучувати протестантів.
Те ж ми спостерігаємо і при проведенні Меси: щоб задовольнити вимоги іудеїв, церковні пожертвування по-новому пояснюються, як благословення ? равин благословляє їжу сім'ї. Таке розуміння церковного пожертвування є нічим іншим, як перекрученим тлумаченням тексту IX сторіччя, котрий містить ритуал благословення равином столу!
Зверніть увагу на зміни, внесені до Каноника, особливо до текстів Посвячення, ? очевидно, що такі тексти властиві для Лютера. Тобто, фраза «Жертвую заради Вас» в сучасному тексті викладена «це Своїм Тілом я жертвую заради Вас», чому Лютер додав саме такі слова? Тому що вони асоціюються з Вечерею, оскільки для протестантів та лютеран Меса є нічим іншим, як відтворення Останньої Вечері. У них цей ритуал не асоціюється з пожертвуванням, а символізує звичайну Вечерю, отже Меса перетворюється на ритуал поминання їжі.
Очевидно, що для досягнення даної мети необхідно було відтворити дуже точно те, що відбувалось на Останній Вечері, приділяючи особливу увагу процесу споживання їжі, ігноруючи закладений смисл пожертування. Але Трентська Рада однозначно визначилась щодо даної позиції: «Кожен, хто вважатаме, що Остання Вечеря є лише актом споживання їжі, має бути підданий анафемі». Адже, на Останній Вечері мав місце факт пожертвування ? Наш Господь відокремив Своє Тіло від Своєї Крові, очікуючи того часу, коли Він мав принести себе в жертву через розп'яття на Хресті. Справжнє пожертвування мало місце на Останній Вечері, але протестанти це заперечують. Вони прагнуть головним чином відтворити подробиці Останньої Вечері як процесу харчування. Через це вони більше не вважають за потрібне змінювати тон голосу, під час служіння Меси, вони монотонно читають тексти, не роблять паузу перед словами Посвячення, тоді як раніше при служінні Римської Меси кожен усвідомлював, що Свята Меса символізує надзвичайне таїнство ? таїнство акту пожертвування Господа Нашого Ісуса Христа, який продовжився актом пожертвування на Хресті. Наше розуміння зазначеного типу цілком відрізняється від його розуміння протестантами. Уявлення протестантів не мають права на життя, оскільки вони просто відповідають історичному розвитку подій, вони лише відтворюють події, які відбувались у певній історичній послідовності.
За уявленням католиків Меса ? це акт, акт пожертвування, істиного пожертвування, це таке ж пожертвування як і те, що було принесене на Розп'ятті ? нема різниці між пожертвуванням на Розп'ятті та Святою Месою. Єдиною особливістю є те, що на Розп'ятті пожертвування було з кров'ю, а Меса ? без крові, але і Жертва і Священник ? одна особа, наш Господь Ісус Христос ? Священник, а ми лише його слуги. Ми діємо від імені Христа, але Він є справжнім Священником, отже, зрозуміло, що кожен жест, кожна поза священника під час служіння Римської Меси має значення: він зупиняється перед тим, як вимовити чудесні слова, які представляють диво, найвизначніше диво, яке сотворив Наш Господь Ісус Христос, таїнство, що є джерелом всієї Християнської цивілізації. Не можна про це забувати: Християнська цивілізація черпає всі свої сили у словах Посвячення, які виголошує священник, служачи Месу; вся Християнська концепція ? це концепція пожертвування, християнин має приносити себе в жертву Нашому Господу, жертвувати всім заради Нього, оскільки релігія ? це ніщо інше, як публічне принесення себе у жертву через Церкву, Священник об'єднується з Жертвою, що знаходиться перед вівтарем, і таке об'єднане жертвоприношення впливає на християнське життя, на християнську цивілізацію. Наша громадськість об'єднується перед вівтарем, на Месі, при виголошенні слів Посвячення: саме тут ми відчуваємо дух, серце християнської громадськості, через це ми будуємо прекрасні Церкви, чарівні собори, що оточують вівтар. Для протестантів все це не має значення, протестантизм ? це релігія історії, історична релігія, мертва релігія.
Чому ж новатори наслідують протестантів? Чому вони примушують нас робити так само, як протестанти, монотонно читати тексти, не преклонятись перед виголошенням слів Посвячення? Ці зміни є надзвичайно небезпечними. В результаті таких змін ми самі станемо протестантами! Діти, особливо ті, які не знають, як раніше проводились ритуали, матимуть протестантський менталітет. Якщо їх спитати, що відбувається на вівтарі, вони відповідатимуть, що відбувається прийом їжі, причастя, духовне спілкування; але вони не казатимуть, що має місце Пожертвування Господа Нашого Ісуса Христа, відтворення Розп'яття. Вони не казатимуть цього, тому, що вони цього не знають, їх цьому не навчили і вони в це не вірять. І навіть священники починають сумніватись у справжньому Пришесті!
Отже, Святе Причастя відправили до бокового вівтаря, його тепер проводить будь-хто ? і все це через те, що віруючі не усвідомлюють, що Меса ? це відтворення Пожертвування, це надзвичайно серйозно, і найголовніше ? все це відбувається за принципом всезагальності. Я повинен також зазначити, що наслідком такої «всезагальності» стала реформа катехізму. Це є дуже серйозно ? такий новий катехізм залишає в стороні певні істинні постулати Віри, не обгрунтовуючи цього. Вони не згадують про ангелів, про пекло, про чистилище, про переддвір'я пекла, вони не говорять про вічну непорочність Пресвятої Діви; вони говорять про Марію, але не говорять, що вона вічно непорочна. Вони також не говорять про першородний гріх. Але всі ці постулати є суттєвими для нашої релігії! Ми не можемо не стверджувати ці речі! Потім вони казатимуть, що в дітей розвинуться комплекси, якщо розповідати їм про пекло, чистилище, першородний гріх та подібні речі, тобто ніхто не повинен наголошувати на таких речах! Після цього всього вони заявляють, що наша релігія повинна «розвиватись» ? Віра повинна «розвиватись». Почавши з реформи катехізму, вони закінчують реформою Віри, реформою самої концепції нашої Віри, бо ж чим є наша Віра? Що таке католицька Віра? Це є визнання нами откровення, отриманого через Господа Нашого Ісуса Христа від Бога, це є справжнє визначення католицької Віри, протестантська Віра є цілком іншою, це лише впевненість в існуванні Бога, це внутрішнє почуття потягу до Бога, внутрішнє переконання, віра в Бога. До того ж сучасні формулювання откровення ? це більшою мірою свідчення нашої Віри, що само по собы не э добре.
Баптизм, наприклад, відповідно до нової концепції? це більшою мірою вторгнення до християнського співтовариства, ніж просто відмова від пояснення першородного гріха і народження сина Бога. Це звичайне вторгнення у християнську громаду. Цей тип колективізму має свою особливість ? таїнство розплати завершується колективним прощенням. Так, вони вигадали колективне прощення: всіх прощають одночасно. Якщо ж уважно поспостерігати за ритуалом, очевидно, що гріхи, в яких кожен має зізнатися, ? це більше не особисті гріхи, які ми вчинили проти Бога, це гріхи, вчинені проти громади. Чи погрішили ми проти милосердя, проти сусіда? Відтепер ми маємо визнавати за собою саме такі гріхи. Такі ж гріхи, як богохульство та йому подібні, вчинені проти Бога, більше не є гріхом, ми можемо не визнавати їх гріхом! Далі, громада ? євхаристія, як вони самі її називають ? це звичай ділитись хлібом, що символізує об'єднаність громади. Ми так само ділимось хлібом. Отже, ми всі згуртовуємось, з цього цілком логічно випливає, на що перетворилась Свята Меса, до чого звелося й значення: вона стала виразом християнської згуртованості
. А священник? Священник стає президентом спільноти, вони більше не згадують про благословення, дароване йому після того, як він запропонував себе в жертву на Месі, вони більше не згадують про довічність цього благословення, через яке священник уособлює, так би мовити, прихильність Господа Нашого і набуває права виголошувати слова Посвячення. Священник більш не має таких властивостей, його єдиним завданням є очолювати церкву. І, нарешті, шлюб відтепер стає нічим іншим, як засобом збільшення кількості членів спільности.
Саме так відбувається з усіма нашими таїнствами. Вони прив'язують ідею колективності до всіх наших таїнств. Більше не визнається чудова реальність ? милість Нашого Господа Ісуса Христа, яка втілюється у нашому народженні після смерті в новому, надприродному світі. Це є абсолютно інша концепція, яка цілком відрізняється від нашої. 3 одного боку, ми залишаємось на людському рівні ? релігійному, якщо Вам більше подобається, але все ж людському, а з іншого боку ? ми підносимось до надприродного порядку, до благословенного життя, до життя Святої Трійці, Наш Господь прийшов на землю для того, щоб дати нам дозвіл наблизитись до світу Святої Трійці. Це зовсім інший світ, і, найкращим, що є у Священника, є те, що він стоїть найближче до цього світу.
Отже, якщо все це заперечити, стає зрозумілим, що коли священник ? голова спільноти, євхаристія ? символ спільноти, цілком логічним є те, що священник повертається лицем до зібрання віруючих. Це просто ї'жа: ніхто ні від кого не відвертається, нікого не годують з ложечки ? це символ спільноти, Остання Вечеря ? просто їжа. 3 такої точки зору всі ці літургійні інновації стають зрозумілими. Якщо ж подивитись на речі з точки зору пожертвування, все здається зовсім іншим. Якщо Жертва ? Той, хто пожертвував собою, ? справді є над вівтарем і громадскість є плодом пожертвування, наслідком пожертвування, тоді ми об'єднуємось з Жертвою, зливаємось з Ним. Концепція зовсім інша, ми повинні усвідомлювати, що священник, який відправляє Святу Месу, який виголошує слова таїнства, певною мірою відривається від землі ? він разом з Богом. Ми розуміємо, чому він відвертається від віруючих: він повинен бути наодинці з Богом, як Великий Священник у Храмі (Старий Завіт), який проходив за завісу храму, щоб бути наодинці з Богом, а потім повертався до людей, приносячи їм благословення. Ми розуміємо, чому священник повертається до розп'яття: він повертається до Бога і відправляє таїнство, потім він повертається до віруючих, щоб представити їм Самого Господа Нашого Ісуса Христа. Отже, оскільки ми знаємо, що Бог справді присутній над вівтарем, ми повинні з великою повагою прихилити коліна перед Ним і з великою повагою ми повинні прийняти Його; ми не насмілюємось торкнутись святого хліба нашими неосвяченими руками. Це є католицька концепція.
Таким чином, літургійна реформа містить велику небезпеку; я не кажу, що вона єретична. Так само, як і не кажу, що вона недійсна, але я кажу, що вона дуже небезпечна, вона поступово набуває рис протестантської.
Підсумовуючи, відповідно, ми повинні сказати про те, що слід бути обачними та розсудливими і боротись на смерть, якщо це буде необхідним, щоб звільнити Церкву від внутрішніх ворогів. Ми повинні боротись, ми повинні зорганізувати, ми повинні зберегти Традицію ? особливо ми повинні зберегти Традицію. Саме тому я хочу надихнути священників, які знаходяться тут, берегти Традицію, проводити ритуали за усталеними правилами, тому що таким чином нам вдасться зберегти наші таїнства, ми збережемо Віру, але те, з чим ми зустрілись сьогодні, є руйнівним; люди втрачають Віру, в людей зникає релігійне покликання ? чому так? ? через знищення Традиції.
Як, тільки Тридицію буде відновлено, з'явиться і релігійне покликання, з'являться професійні духовники, я говорю це, спираючись на власний досвід ? з моєї семінарії! У моїй семінарії навчаються прекрасні молоді люди; вони справді дуже радують мене. Ці молоді люди приїхали з Америки, Англії, Австралії, Германії, Швейцарії, Іспанії, Франції ? звідусіль. Я щиро переконаний, що ці семінаристи стануть відмінними священниками; вони стануть святими священниками, бо вони знають справжню сутність святої Меси ? Пожертвування. Вони знають, що вони живуть, стають священниками для того, щоб приносити Господа Нашого Ісуса Христа в душі ? не лише хліб, не просто їжу, а самого Господа Нашого Ісуса Христа, вони стануть міссіонерами, справжніми священниками. Я вважаю, що нам потрібно зробити наступне: ми повинні об'єднатись, згуртуватись. Ви повинні відстоювати Віру. Ви повинні навчати катехізму ? справжньому катехізму, ваших дітей. Йдіть до своїх священників ? ваших справжніх священників, тих, хто зберіг Віру, збережіть їх для ваших дітей, щоб бути певними, що діти звертатимуться до Католицької Віри, а не до віри, яка більше не є католицькою. Ви повинні мати католицькі школи, ми повинні відродити Християнство.
Ви не повинні залишатись байдужими і дивитись, як Церква руйнується поступово, день за днем, рік за роком; спостерігати, як Церква, наша Церква, перетворюється на руїни без найменшого опору з нашого боку, без насмілювання сказати, що Господь Бог є Всемогутнім, що ми все ще можемо щось зробити. католики робили все це близько 2000 років, чому ж ми не можемо робити це сьогодні? Звичайно, мене сприймають як реакціонера, «ультратрадиціоналіста», як того, що перешкодшає проведенню реформи ? і це справді так і є! Я перешкоджаю реформі! Я дійсно не приймаю її! Я вважаю цю реформу такою, що руйнує Церкву, я думаю, що продемонстрував Вам це. Через це мене критикує Рим, який має достатню владу для спростування моїх доказів. Мене попросили закрити мою семінарію і мене попросили розпустити моїх семінаристів, Але, як би там не було, щиро кажучи, я не беру участі у знищенні Церкви і я не можу співпрацювати з тими, хто прагне знищити Церкву.
Я завершую цю конференцію проханням до вас молитись, я запевняю Вас, що від щирого серця молюся Господу Богу про те, щоб серед вас знайшлися захисники Віри. Ви вже є ними, але я молюся, щоб Він підняв всю організацію на захист Віри, щоб між вами не було розколу, а навпаки, щоб ви об'єднались у боротьбі за збереження Віри, ритуалів, катехізму; щоб надія не помирала в Іспанії, так само, як і всюди. Я можу запевнити вас, що у Швейцарії, Германії, Франції, США, Канаді ? всюди ? істинні католики, які не хочуть, щоб Церква зникла, об'єднуються разом, і ці об'єднання стають все багаточисельнішими, Одного дня вони підкорять собі єпископів, вони змусять єпископів визнати, що вони зможуть відродити Церкву, що вони є відданними католиками, найбільш істинно віруючими. Зараз ми всі переживаємо загальну революцію. Давайте ж працювати в ім'я панування Господа Нашого Ісуса Христа. Давайте ж працювати для того, щоб Наш Господь по-справжньому правив нами, давайте вірити у Святу Діву Марію. Ми повинні виявляти велику прихильність до Святої Матері, ви повинні зберегти цю сильну Віру так само, як берегли її ваші пращури, які направляли міссіонерів по цілому світу і які допомогли Південній Америці зберегти Віру. Деяких єпископів, які писали мені під час єпископального зібрання в Іспанії, я знаю дуже добре, наприклад, єпископів Кастана, Гуерре Кампосе, Морсілліо, про яких я можу сказати, що вони були моїми друзями. Я сказав цим єпископам, щоб вони були обачливими та не довіряли документам, прийнятим на Соборі з приводу Релігійної свободи. Якщо вони довірятимуть тлумаченню принципів поданому на Соборі, революція 1936 р. повториться знову і спалахне друга громадянська війна в Іспанії.
Ви повинні твердо дотримуватись принципів Католицької Віри, а не принципів свободи всіх релігій, принципів лібералізму, для того, щоб врятувати Іспанію від другої війни, подібної до тієї, свідками якої багато хто з Вас був у 1936 р. Нехай Господь Бог береже вас від того, щоб Ви знову пережили такі гидкі та трагічні події. Багато людей пролили свою кров за те, щоб Іспанія залишилась католицькою державою, то ж не відмовляйтесь від боротьби сьогодні, не зраджуйте своїм цінностям, щоб не жити у гіршій державі.
Переклад М. "Мазепи", МЛ "Бриколаж, Київська область