Указ толерантності

Дойче колег Усі говорять про толерантність, про її можливі межі стосовно нетолерантності, і про те, як вона може захиститися проти нетолерантності. Є лише Deutsches Kolleg, яка – як віртуальне зібрання сумнозвісних революціонерів – продовжує діяти і видає указ толерантності. Але що таке толерантність? 1.Толерантність – це терпимість по відношенню до того, що не треба терпіти. 2.Толерантність – це терпимість по відношенню до того, кого не треба терпіти. 3.Толерантність можлива лише тоді, коли те, що терплять, представляє обмеження прав того, хто терпить, - обмеження, яке він не повинен дозволяти. 4.Толерантність можлива лише так довго, як нетолерантність залишається Правом, і лише так довго, як обмеження Права особи залишається добровільним для людини, яка терпить. 5.Тоталітарна толерантність вимагає, що потрібно терпіти все, за винятком нетолерантності. Тоталітарна толерантність зносить (терпить) руйнування терпимості через вигнання нетерпимості. В царині забороненої нетерпимості з»являється обурення, слабка нетерпимість, що не має Прав. Якщо обурення досягає влади, воно скасовує Права, що були досі пом’якшеними чи хитро зісковзували в закон, та відновлює повні Права нетерпимості і відтак її свободу терпіти; доки воно не буде явно відхилене, Право надавали лише в незменшеній формі та обтяжували зобов’язанням нетерпимості будь-якого зменшення Права. 6.В Європі релігійна толерантність була можлива лише так довго, як Християнство було обов’язковим, а чужі релігії були заборонені і навіть могли бути переслідувані кримінально як чаклунство (язичництво) чи єресь. 7.Оскільки легальна несправедливість абстрактно-універсальної релігійної свободи була насильно накинута владою сил, чужих цій області, в незаконних режимах розчленовування Рейху на німецькій землі, релігійна толерантність стала неможливою. 8.Релігійна свобода існує, але не релігійна терпимість. 9.Завдяки абстрактній релігійній свободі заборона на терпимість нині відтак в силі. 10.З цього логічно слідує, що Іудаїзм може вірити в своє мамоністичне управління світом і правління нації, обраної з усіх, тоді як Іслам може вести свою Священну Війну проти всіх невіруючих з метою підкорення світу Аллаху. Обидва мають місце законно, якщо релігійна свобода ще має якесь значення і має дозволяти віруючим як мінімум приймати їхню віру та релігійні заповіти серйозно. Ці міркування приводять Дойче Колег до прийняття таких указів: ? Загальна релігійна свобода відмінені! ? Привселюдна практика не германських релігій заборонена! ? Не привселюдний і не колективний аспект Ісламу можна терпіти! ? Жидів та Іудаїзм не можна терпіти – ні зокрема, ні вцілому! Переклад і редакція: Мстислав Квітень та Ання Іванченко