Протягом минулого десятиріччя, та головним чином в останні роки, партії, відомі як «ультра-праві» завдяки рейтинговим змі, або «націоналістичні» , що є поширеним у колі їх представників, скористалися переконливим успіхом на виборах.
В першу чергу, це відбулось у Франції, країнах Скандинавії, Австрії, Щвейцарії, Бельгії та Нідерландах. Такого прориву не спостерігалось в Іспанії, Великобританії чи Германії. В ряді випадків націоналістичні партії входять до складу коаліційних урядів, проте через меншу політичну вагу не можуть повністю домінувати на політичній арені.
Беззаперечно їх злет був обумовлений громадським гнівом, щодо ставлення уряду до проблем масової імміграції ,національної приналежності та ЄС(зокрема до деяких економічних питань, таких як термінові позики,міжнародна допомога та глобалізація).
Поки ультракосерватори схиляються до підтримки діючих партій, більшість расистів відноситься до них з підозрою, через їхнє визнання не-білих, відношення до євреїв, зосередження на ісламі, та їхнього призиву до лібералізації цих чинників.
Ідеологічно, ці партії мають як ліберальні так і елементи Нових Правих. Ліберальна риторика гарно відома і вже зганьбила себе. Тому, Шведські Демократи заявляють, що їхні партійні програми засновані з відповідністю до Міжнародної Декларації Прав Людини. Марі Ле Пен наполягає на захисті Французької держави від ісламізму. Гірт Вілдерс вимагає "жодної толерантності нетолерантним" та позиціонує себе як найщирішого захисника лібералізму, геїв, жінок, і т.п.
Вплив Нових Правих менш відомий, проте наявний в деяких, якщо не у всіх течіях. Тому Філіп Девінтер з Фламс Белангу ( Бельгійська ультра-права партія) описує еміграцію до Європи як колонізацію не-білих . Обидва, Девінтер та Марі Ле Пен, говорять більше про Європейську ніж про Східну цивілізацію, а поза концепцією Нових Правих не завжди можна віднайти різницю, до прикладу Девінтер береться казати про вищість рас. Це все відповідає термінології, що використовується Гільямом Файєм. Аналогічно, Ле Пен засуджує глобалізм та ЄС як тоталітарну систему. В роботах Ален де Бенуа є пряме засудження лібералізму, або в даному випадку ліберальних інститутів та практик, як тоталітарніх. Крім того, про-російська позиція Національного Фронту та інших партій, може розглядатись як свідчення впливу Нових Правих.
Під час міжпартійних дискусій, обговорення ліберальних та анти-ліберальні тем проходить у постійному напруженні. Але насправді ліберальний елемент піддається наступу менше, ніж хтось міг би подумати.
Розглянемо той факт, що, коли білі починають прокидатися в Сполучених Штатах, вони роблять це з вимогою посісти місце у мультикультурній таблиці. Щось аналогічне вже відбулося в Європі, але з призовом віднайти ліберальну панацею напротивагу мультикультуралізму, що сильно атакував.
Європейці вже почали формувати власну позицію.
Оскільки демографічна ситуація погіршується і число розлючених європейців збільшується, кількість прихильників популістів надзвичайно зросте. Втілюючи довіру в електорату, вони спроможні використовувувати більш яскраво етноцентричну, і менш ліберальну риторику, не боячись маргіналізації.
Ми згадували, що вони виступають проти мультикультуралізму. Це, звичайно, добре, що європейці не дійшли до вимог включення до мультикультуралізму. Але те, що популісти запропонували натомість, а саме асиміляція, настільки ж погано.
Єдина реальна альтернатива «мультикультуралізму» (мається на увазі мультирасизму) не асиміляції, але масова депортація, також відома як репатріація, вигнання, заслання або навіть етнічні чистки. Це жорсткий критерій, який, як нам відомо, є необхідним, але він сприймається як щось непотрібне, не кажучи вже про жорстокість і незвичність, більшістю людей. Коротше кажучи, він непопулярний, і ми звертаємось до популістських партій, з усіма недоліками, які вони тягнуть за собою.
Хоча, якщо б ця програма була втілена у життя, вона набула би популярності. Економічні, культурні і навіть психологічні переваги були б значними, вже не посилаючись до наявних загроз, з якими наш народ повсякчас стикається.
В кінцевому рахунку, єдине питання, яке дійсно стосується цих партій , чи, якщо була би надана можливість, вигнали б вони усіх не-білих громадян зі своїх країн, чи ні. Я думаю, що вони, це зробили б, спираючись на те, що вони говорять зараз. Потреба народу в таких заходах буде зростати.
Крім того, припустимо на хвилину, що лідери цих партій продали своїх людей еліті й тепер піклуються тільки отриманням прибутків та утриманням офісу. Навіть якщо це правда (а здебільшого, ми можемо тільки здогадуватися про справжні уподобання політиків), вони б і досі мали егоїстині причини для впроводження такої політики.
Можна вважати само собою зрозумілим, що націоналісти ніколи не отримають значної підтримки з боку не-білих. Вони не можуть потурати владним перебіжчикам, головним, тобто центру лівих партій, і, зі зрозумілих причин, анти-імміграційний націоналізм є непривабливим для іммігрантів та їх нащадків (хоча є і деякі цікаві виключення). З цього випливає, що виключення цієї непримеренної долі електорату з виборчих списків , збільшить показники націоналістів під час переобрання.
Подібні міркування можуть привести або до тихої підтримки, або лишень до символічного опору від правоцентристських партій, які стоять перед тією ж дилемою, що й американські республіканці. Це звичано дилема, неприязнь великих та заможних громадян кольорового населення по відношенню до їхніх улюблених вільних ринкових економічних відносин є справді єдиною річчю, яка дійсно має значення для цих буржуазних консерваторів.
Слід також зауважити, якщо націоналісти коли-небудь стануть реальною політичною силою, це відбудеться тому, що люди стануть достатньо сердитими, і прагнетимуть до застосування радикальних заходів. Вони будуть мати мандат на усунення етнічного хаосу. Все, крім депортації, не буде підтверджувати цей мандат і призведе лише до повільного, але постійного зростання кольорового населення, що призведе до їхньої політичної поразки.
Зрештою, ми повинні звернутися до чинників, за якими ці рухи визначають друзів і ворогів. Це стосується Європи, євреїв, ісламу та інших не-білих.
Їх відношення до ЄС позиціонується як вороже і поєднаннується з вимогою виходу з союзу. Хоча це і правильно, протистояти теперішньому ЄС, але вони є неправими зчинюючи опір ідї загальноєвропейського уряду. Хоча, це проблема, яка може зачекати до часу, коли вони будуть в змозі формувати зовнішню політику. Пропагандувати європейський Імперіуму або Євро-Сибір краще на дипломатичних конференціях, ніж у ході виборчої кампанії, так як це занадто езотеричний спосіб , що межує з популізмом. Якщо зовнішня політика може почекати, то завоювання влади по праву є щонайпершим пріоритетом.
Що стосується їх позиції стосовно найбільш спірного єврейського питання, осторонь від аномального підходу Герта Вілдерса, ми можемо виключити щирий філосемітизм, як мотив для відмови від їх антисемітської риторики та ухвалення проізраїльської позиції.
Як зауважив Кевін Макдональд, євреї не запропонували жодної значної підтримки націоналістичним партіям. Пояснення їх сіоністської риторикики криється, головним чином, у забезпеченні алібі тим виборцям, які бояться будь-чого, що стосується Третього Рейху.
Хтось міг би додати, що вона гарантує не розв'язувати конфлікт проти них, хоч би єврейська громада і була б повною вибухової сили. Пам'ятаєте, коли Jцrg Хайдер (відомий своєю приязними відгуками про Третій рейх), долучився до австрійського уряду, в результаті чого відбулась незначна міжнародна криза з Австрією та були застосовані дипломатичні санкції? Нічого подібного з того часу не відбувалось
Важко сказати напевно, чи дійсно лідери цих партій знають правду про євреїв, але підозрюю, що, так чи інакше, знають . Зрештою, в них є особистий досвід атакування антифа, демонізацій зі ЗМІ, дискримінаційних виборчих пактів та ін.. Вони, очевидно, здатні довідатись, хто стоїть за цими діями, не кажучи вже, хто лобіює важкі для відкриття кордони і знищення національної ідентичності.
І тому є всі підстави думати, що якщо з Європи були б вигнані не-білі, євреї були б наступними в списку. Це буде лишень одним незначним кроком вперед, і це було призначено народу з найдавніших часів, хоча, якщо б це сталося у загальноєвропейському масштабі, це було б історично безпрецедентним. Тому, цілком можливо, що націоналісти будуть, певною мірою, " підкрадатись до євреїв", через останній пасивні і похмурий реакції на спроби "аутріч", фактом залишається те, що вони є менш впливовими, ніж у США, так само як ісламські антисеміти. Ця плутанина підтверджує недієвість євреїв.
Точніше, єдиною проблемою націналістів буде сильне й організоване єврейство, яке може зібратись й перемогти. Обман є частиною політики. Хто б не пробачив нинішньої риторики сіоністів, якби вони насправді в кінцевому підсумку вигнали євреїв?
Що стосується мусульман, тут набагато простіше. Вони - найдавніший ворог Європи, найбільша і найзгуртованіша, культурно чужа група іммігрантів. Рух за ними - просто хороша політика, особливо враховуючи їх анти-ліберальну й релігійну, а не етнічно-расову приналежность.
Що стосується інших не-білих і проблем, які вони будуть створювати, це хороший час для позначення ключового моменту, до якого я підводив, а саме різниця між виборчою кампанією та політикою. Як ідуть справи зараз, європейські расисти у тісному союзі, негри й азіати ще не досягли такої міри обурення , як войовничиі мусульмани. Це зміниться, коли Європа стане більш схожою на США, тобто з близько 40 мільйонами негрів, а не 4 до 8 і більше "домінуючого на ринку" східного населення, тоді й ставлення зміниться також. Вони популісти, таким чином, їх всенародні гасло, цілком може бути "я їхній лідер, тому я повинен слідувати за ними."
Це нормально, на даний момент, але коли приходить час кризи, націоналістичні лідери повинні бути готовими показувати реальне лідерство і вести фронт. Це означає мати політичну мужність, на додаток до очевидної хитрості й стоїцизму, перед обличчям залякування, яке вже перетворились на шоу. Якщо у них все це є, то шанси націоналістів превалюють над боязким горе-керівників Європи. Людина не може дивитися на нинішню європейську економічну кризу й не бачити нічого, крім розпачу, боягузтва, безпорадность і некомпетентності серед так званих лідерів Європи.
Звичайно, виборча риторика цих партій неприємна расисам у багатьох відношеннях. Але вони ще не мали змоги по-справжньому тримати контроль над політичним процесом. Якщо припустити ж таку можливість, то єретична виборча кампанія не була б важливою. Слова значать менше, ніж вчинки, і готовність націоналістів діяти досі не піддавалась справжній перевірці. Важливіше, які дії спрямовують вони на немусульманських небілих, аніж те, що вони говорять.
Отже, незважаючи на відсутність симпатії, ми можемо пояснити поточні націоналістичні дискурсії, виокремивши деякі пункти від цілого явища. По-перше, європейці почали триматись власної позиції. По-друге, націоналісти вперше за багато поколінь зарекомендували себе надійною політичною силою і реальною частиною європейського політичного життя.
Останній момент має вирішальне значення, тому що, коли демографічна ситуація в Європі почине погіршуватися, буде впробаджена пристойна альтернатива існуючій системі партій та люті вийде назовні. Гуртки скінхедів просто не організаційні та не здатні скерувати народну лють, так як всі ці професійні і, вочевидь, буржуазні партії.
Коли це відбудеться, позиції цих партій зміцняться. Анти-біла ідеології вже йде на спад, а група таких політиків, як Меркель, Кемерон і Саркозі тільки грає в догонялки у засудженні мультикультуралізму.
Багато чого вже здобуто, і нічого не втрачено. Щодо ідеологічної єресі, вона є незмінною, і їхня передвиборча риторика нічого не варта. Можна тільки сподіватися, що, оскільки європейці почали приймати власну позицію, націоналістичні лідери найближчим часом будуть достатньо сильними, щоб їхня правда була зрозумілішою, та була винагороджена.
Переклад і автор - славні імена загубилися десь нетрях Інтернету